Тести для проміжного контролю до теми 9

1. Основна мета інституту банкрутства – це:

1. регламентація процедури виконання господарських та цивільно-правових договорів на основі методу координації;

2. застосування до правопорушника певного виду господарсько- правових санкцій на підставах та в порядку, передбаченому чинним законодавством;

3. забезпечення звільнення ринкової економіки від неефективних господарюючих суб'єктів;

4. створення нових, конкурентоспроможних суб’єктів господарювання.

2. Банкрутство – це:

а) неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення платоспроможності;

б) встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури;

в) процедура щодо поновлення платоспроможності боржника;

г) процедура продажу активів підприємства.

3. Процедура провадження у справі про банкрутство регулюється:

а) Законом України «Про банкрутство»;

б) Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

в) Господарським кодексом України;

г) Цивільним кодексом України.

4. Суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами – це:

1. арбітражний керуючий;

2. боржник;

3. банкрут;

4. кредитор.

5. Суб'єктами банкрутства можуть бути:

1. відокремлені структурні підрозділи юридичної особи;

2. казенні підприємства;

3. комунальні підприємства, майно за якими закріплене на пра­ві оперативного управління;

4. командитні товариства.

5. Неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення платоспроможності, – це:

1. банкрутство;

2. неплатоспроможність;

3. санація;

4. ліквідація.

7. Кредитори, вимоги яких до боржника виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, – це:

1. заставні кредитори;

2. конкурсні кредитори;

3. поточні кредитори;

4. оперативні кредитори.

8. Кредитори, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою, – це:

1. заставні кредитори;

2. конкурсні кредитори;

3. поточні кредитори;

4. оперативні кредитори.

9. Кредитори, вимоги яких до боржника виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, – це:

1. заставні кредитори;

2. конкурсні кредитори;

3. поточні кредитори;

4. оперативні кредитори.

10. Інтереси кредиторів у провадженні справ про банкрутство представляють:

1. арбітражні керуючі;

2. третейські судді;

3. незалежні волонтери;

4. комітети кредиторів.

10. Фізична особа – учасник провадження у справі про банкрутство, який має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду, – це:

1. комітет кредиторів;

2. арбітражний керуючий;

3. боржник;

4. оперативний кредитор.

10. Арбітражним керуючим у справі про банкрутство може бути призначено особу:

1. що здійснювала раніше управління цим боржником – юридичною особою;

2. якій заборонено здійснювати цей вид підприємницької діяльності чи займати керівні посади;

3. що має судимість за здійснення корисливих злочинів;

4. суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту.

10. Арбітражний керуючий у справі про банкрутство має право:

1. здійснювати заходи щодо захисту майна боржника;

2. скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу;

3. аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на ринках;

4. повідомляти комітет кредиторів та кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, про час, місце та умови продажу заставного майна.

10. Арбітражний керуючий у справі про банкрутство зобов'язаний:

1. отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених Законом;

2. отримувати з державного реєстру застав інформацію про майно боржника, яке є предметом застави;

3. подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов'язків;

4. надавати державному органу з питань банкрутства інформацію, необхідну для ведення Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

10. Державним органом з питань банкрутства є:

1. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України;

2. Державний департамент з питань банкрутства;

3. Міністерство юстиції України;

4. Господарський суд України.

10. Справи про банкрутство розглядаються:

1. арбітражними судами;

2. господарськими судами;

3. адміністративними судами;

4. третейськими судами.

10. Увипадку коли задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами боржник зобов’язаний:

1. проінформувати про це комітет кредиторів і розпочати досудову санацію;

2. звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство;

3. повернути борги лише заставним кредиторам;

4. всі варіанти правильні.

10. Підставою для відмови у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство є:

1. заяву підписано особою, яка не має права її підписувати;

2. у заяві не вказано повне найменування сторін, їх поштову адресу та інші відомості, перелічені чинним законодавством;

3. не подано доказів щодо сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;

4. боржник не включений до Єдиного державного реєстру.

10. Підставою для залишення без розгляду заяви про порушення справи про банкрутство є:

1. подано заяву про порушення справи про банкрутство ліквідованої юридичної особи;

2. заяву підписано особою, яка не має права її підписувати;

3. стосовно боржника юридичної чи фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство;

4. якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.