3.3. Перспективи розвитку законодавчого забезпечення конституційно-правового статусу інвалідів в Україні

Рівень державного соціального захисту осіб з обмеженими можливостями є відображенням рівня розвитку суспільства в цілому. Протягом останніх десятиріч у світі відбулися суттєві зміни стосовно ставлення до інвалідів. Основою цих змін є визнання рівності прав інвалідів на повноцінне життя в суспільстві та створення державами реальних умов для реабілітації та соціальної інтеграції інвалідів. Якщо раніше їх основу становили здебільшого мотиви милосердя до інвалідів, то нині – стан дотримання їх прав. Обов’язком держави і суспільства є забезпечення належного соціального захисту і підтримки, соціальної інтеграції, створення рівних можливостей для самореалізації, повноцінного життя, здобуття освіти і працевлаштування, долучення інвалідів до духовного, культурного, спортивного життя.

Слід зазначити, що від радянських часів в українському суспільстві лишився поганий спадок: громадськість вважала, що про інвалідів турбується держава, але держава була не в змозі забезпечити належний рівень соціального захисту. Політика щодо інвалідів була переважно пасивною – матеріальна підтримка, державні пенсії, можливість працювати на спеціалізованих підприємствах організацій інвалідів. Особи з обмеженими можливостями були позбавлені доступу до багатьох соціальних благ нарівні зі здоровими людьми. Інваліди й досі стикаються зі зневагою, забобонами і страхами, які впродовж історії людства стримували соціальний розвиток цієї категорії членів суспільства та ізолювали їх від нього[120].

Перехід до ринкових відносин та побудова соціальної держави в Україні детермінували нові підходи до соціального захисту інвалідів, які полягають у створенні цілісної системи на сучасних принципах. Приєднання до міжнародних норм права, ратифікація Україною конвенцій МОП переорієнтовує політику щодо інвалідів до суспільно визнаних стандартів, яких дотримуються високорозвинуті цивілізовані країни, здійснює гармонізацію вітчизняного законодавства до міжнародних стандартів, створює спеціалізовані реабілітаційні установи та безбар’єрне середовище тощо. Ринкова економіка розширює підходи до надання соціальних послуг та утримання центрів обслуговування інвалідів. Наше суспільство поступово усвідомлює, що саме йому потрібно пристосовуватись до потреб інвалідів, а не навпаки.

На сьогодні існує певний теоретико-науковий доробок з різних аспектів захисту прав та свобод інвалідів. Серед вітчизняних науковців та практиків слід виділити М.Авраменка, С.Богданова, Н.Борецьку, Е.Лібанову, О.Макарову, С.Мельника, К.Міщенко, В.Скуратівського, В.Сушкевича та ін. Значний внесок у дослідження цієї проблеми роблять також фахівці Інституту соціальної роботи та управління Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова, Державної установи НДІ соціально-трудових відносин, Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів, Національної Асамблеї інвалідів України, Фонду соціального захисту інвалідів та Департаменту у справах інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України[121].

Широкий спектр проблем людей з інвалідністю в Україні свідчить про необхідність посиленої і комплексної уваги з боку держави й суспільства. Сучасне життя формує відповідні вимоги до соціального захисту цієї категорії населення. Практика показує, що значна частина положень соціально-економічної політики щодо інвалідів застаріла і не відповідає потребам сьогодення, а також не узгоджується із загально-визнаними високогуманними міжнародними нормами і стандартами [122]. Правове поле хоча й містить багато позитивних кроків на шляху вирішення численних проблем інвалідів, але є переважно декларативним, не забезпеченим матеріальними ресурсами та механізмами управлінського впровадження. Отже, існуюча система захисту прав та свобод інвалідів потребує суттєвих змін і доповнень, модернізації. Досвід високорозвинутих країн засвідчив про неефективність пасивної державної політики у сфері захисту громадян з особливими потребами, яка формується на основі компенсаційних витрат – пенсій, грошової допомоги, пільг, компенсацій тощо. Соціальна підтримка інвалідів у провідних країнах Європи за останні 30 років характеризується виділенням значних ресурсів на створення доступного для осіб з обмеженими можливостями середовища для існування, навчання, створення спеціальних і облаштування наявних робочих місць.

Cучасна система захисту прав та свобод інвалідів охоплює не лише державну соціальну допомогу та пенсійне забезпечення, систему пільг і компенсацій та соціально-побутове обслуговування, але й включає охорону здоров’я, освіту та зайнятість осіб з інвалідністю, а також соціальну і професійну реабілітацію та соціальну інтеграцію в суспільство. Тобто захист осіб з інвалідністю включає не лише матеріальні питання, а й весь спектр проблем і потреб людського життя. Ця теза зумовлена тим, що в сучасному суспільстві будь-яка людина потребує розширеного захисту прав та свобод, який полягає не тільки в фінансово-матеріальній підтримці, а й у створенні різнобічних умов для повноцінного функціонування і розвитку особи, максимальної реалізації її потреб та інтересів [121]. Таким чином, політика захисту прав та свобод інвалідів має включати нові концептуальні підходи, що охоплюють соціально-економічні, політико-правові, організаційно-управлінські, науково-методологічні, морально-етичні та інформаційні аспекти. Нині Україна намагається перейти від медичної до соціальної моделі інвалідності. Остання полягає у взаємозв’язку між людиною з обмеженими можливостями та соціумом, а не фіксування відхилення у її здоров’ї та розвитку, як це притаманно медичній моделі і було характерно для радянської системи управління. Сучасна державна політика соціального та правового захисту інвалідів включає в себе низку заходів, зокрема створення умов для інтеграції інвалідів до активного суспільного життя; підвищення державних гарантій у досягненні вищих соціальних стандартів у матеріальному забезпеченні інвалідів; створення безперешкодного середовища для інвалідів; забезпечення активної взаємодії державних органів та громадських організацій інвалідів у розв’язанні проблем інвалідів тощо[123].

Головним суб’єктом конституційно-правового захисту інвалідів залишається держава. Діяльність держави полягає в розробці заходів, створенні відповідних інститутів, застосуванні механізмів, призначених забезпечувати життєві та соціальні потреби інвалідів, реалізовувати громадянські права та свободи, створювати рівні можливості для їх інтеграції в суспільство, сприятливі умови для забезпечення соціальної, медичної, трудової реабілітації інвалідів. Органи державної влади та місцевого самоврядування зобов’язані створювати нормативно-правову базу відповідно до міжнародного законодавства, а також відповідні інституції, сприяти розвитку громадських організацій у цій сфері, забезпечити у належному обсязі матеріально-фінансову складову соціального захисту осіб з інвалідністю, розширювати та вдосконалювати перелік соціальних послуг, активно сприяти професійній реабілітації осіб.

Держава включає мережу профільних міністерств, відомств та відповідних закладів. Нині у сфері управління різних відомств функціонує 557 реабілітаційних установ: у Мінпраці – 289, у системі Міносвіти діє 100 таких закладів, у сфері охорони здоров’я – 61, у Мінсім’ї – 45 центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, при громадських організаціях інвалідів здійснюють реабілітацію осіб з обмеженими можливостями 62 установи. Міністерству праці та соціальної політики України підпорядковано:

– 289 реабілітаційних центрів та відділень: Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів; 15 реабілітаційних установ професійної реабілітації інвалідів; 6 міжрегіональних центрів (з 2003 р.)

– АР Крим, Вінницька, Луганська, Львівська, Донецька, Чернівецька області; 7 обласних та міських центрів (Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Одеська, Рівненська, Черкаська області);

– управління праці та соціального захисту населення;

– Державна служба зайнятості;

– Фонд соціального захисту інвалідів.

Активними партнерами держави стають інші суб’єкти захисту інвалідів, такі як недержавні громадські організації, благодійні і релігійні організації та фонди, політичні партії, юридичні особи, підприємці, небайдужі люди, також справляючи регулюючий вплив на захист прав та свобод інвалідів, особливо у сфері соціальної реабілітації та надання соціальних послуг. Посилюється участь і самих інвалідів, їхніх громадських організацій. В Україні близько 120 діючих Всеукраїнських громадських організацій, які представляють інтереси різних категорій інвалідів, цілеспрямовано і поступово змінюючи їх життя на краще. За допомогою громадських організацій інваліди мають змогу отримати певні соціальні та реабілітаційні послуги, інформацію про свої права, пільги, соціальні гарантії. Громадські об’єднання інвалідів створюються для їх соціального захисту, культурної та спортивної роботи, професійної, трудової, медичної, психолого-педагогічної реабілітації, надання умов для повноцінного життя тощо. Функції таких громадських організацій до певної міри збігаються з функціями уповноважених державних органів з питань соціального захисту, тому держава і громадські організації інвалідів є партнерами у вирішенні проблем осіб з обмеженими можливостями[124].

Хоча одним із головних напрямів політики Української держави стосовно інвалідів визначено систему заходів, орієнтованих на поліпшення їхньої життєдіяльності, відновлення соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності та всебічної інтеграції в суспільство, програми щодо соціального захисту інвалідів віднесено до пріоритетних державних програм, а видатки на їх виконання переважно відносять до захищених статей Державного бюджету України, проте в реальності інваліди сьогодні належать до найбільш соціально незахищених категорій населення, стан дотримання їх прав свідчить про недостатню участь інвалідів в економічному і соціальному житті суспільства. Як відомо, значна частина інвалідів погано матеріально забезпечена. Невеликі розміри соціальної допомоги від держави та особливі потреби таких людей не дозволяють підтримувати суспільно прийнятний рівень життя. Для сімей інвалідів, які тривалий час живуть у бідності, характерні нездорове харчування, недоступність сучасної медичної допомоги, психологічні стреси, ранні смерті, вимушена відмова від народження дітей, неможливість дати їм нормальну освіту, відсутність можливості для нормального відпочинку тощо.

Незважаючи на певні зусилля органів державної влади та місцевого самоврядування, в українському суспільстві ще мало змінилися стереотипи у ставленні до інвалідів – ідея рівних прав та надання рівних можливостей інвалідові ще не є загальновизнаною, так само мало змінилося ставлення до проблем інвалідів з боку фахівців – бракує сучасних підходів до питань соціального захисту інвалідів. У Національній доповіді “Про становище інвалідів в Україні” (2010 р.) окреслено такі проблеми у сфері соціального захисту інвалідів: забезпечення пенсійних і соціальних виплат інвалідам у розмірах, які б гарантували їм достатній рівень життя; отримання гідної освіти в рамках інтегрованих форм навчання; забезпечення можливості безперешкодного отримання реабілітаційних послуг за місцем мешкання інваліда; можливість трудової діяльності без дискримінації у процесі працевлаштування та подальшої роботи; реформування стаціонарних установ для інвалідів та переведення фінансування на створення допоміжних служб, які дозволяють людям з інвалідністю жити без відриву від соціуму; створення доступного середовища для вільного пересування інвалідів та безперешкодної комунікації. Слід відмітити, що і тепер зазначені проблеми суттєво не вирішилися і продовжують бути актуальними для українського суспільства[125].

Постійна позитивна динаміка зростання пенсійних і соціальних виплат інвалідам є недостатньою для їх соціального захисту, адже особи з обмеженими можливостями продовжують залишатися найменш забезпеченими категоріями населення в Україні. Такий стан свідчить про необхідність не тільки підвищення соціальних виплат інвалідам, але й про зміну технології їх розрахунку та надання. Наприклад, варто замінити соціальні пільги на компенсаційні виплати за невикористані пільги. На мій погляд, особливо важливими є заходи щодо можливості отримання освіти для осіб з вадами здоров’я. Освіта є одним з найефективніших шляхів виходу людини з особливими потребами зі стану ізольованості від суспільства, і саме новітні освітні програми, в тому числі навчання дистанційно, мають стати об’єктом комплексного державно-управлінського впливу. Забезпечення освітою дітей-інвалідів перебуває на досить низькому рівні, існуючі навчальні заклади не дають можливості реалізувати себе та мають безліч недоліків. Треба облаштувати заклади освіти відповідно до міжнародних стандартів, тобто зробити вільний від бар’єрів вхід до приміщення, облаштувати санвузли, забезпечити доступ на верхні поверхи школи, доступ до громадського транспорту. Заслуговує на увагу досвід багатьох країн, які запровадили у загальноосвітніх закладах інтегроване навчання, що передбачає здобуття знань неповносправних осіб спільно зі здоровими дітьми. Така можливість дає змогу інвалідам значною мірою інтегруватися в середовище ровесників, а здорові діти вчаться допомозі та милосердю, відбувається зміна суспільних стереотипів щодо цієї категорії осіб.

Аналіз актуальних проблем соціального захисту інвалідів в Україні засвідчує, що на нинішньому етапі недостатньо здійснено заходів щодо забезпечення повноцінного життя людей з обмеженими можливостями та фізичними вадами, не проведена модернізація існуючої системи захисту прав та свобод інвалідів. Тому я пропоную наступну низку відповідних заходів:

Ратифікація міжнародних договорів щодо захисту прав та свобод інвалідів повинна відбуватися одночасно із внесенням відповідних змін до діючих законів України, прийняттям нових або скасуванням тих, які не відповідають взятим державою міжнародним зобов’язанням.

Органи державної влади повинні запровадити систему розробки заходів (планів) на виконання зобов’язань України за міжнародними договорами щодо забезпечення прав інвалідів, модернізації та інтеграції діючої системи соціального захисту, а також здійснювати періодичний моніторинг їх виконання.

Доцільно надати згоду на обов’язковість для України Конвенції ООН про права інвалідів, ряду міжнародно-правових актів МОП, а також Європейського кодексу соціального забезпечення. З метою гармонізації за- конодавства України з європейським правом необхідно визнати обов’язковими для України положення Європейської соціальної хартії (переглянутої) щодо права на соціальне забезпечення.

Одним із дієвих механізмів імплементації міжнародних договорів до національного законодавства може бути встановлення для ратифікованих міжнародних договорів порядку оприлюднення, аналогічного до порядку оприлюднення законів України.

Необхідно прискорити розроблення механізмів оптимізації будівництва соціального житла та контролювати зобов’язання забудовників щодо виділення відповідної частки квартир для цієї категорії громадян.

Здійснити реформування стаціонарних установ для інвалідів та переведення фінансування на створення допоміжних служб, які дадуть змогу людям з інвалідністю жити без відриву від соціуму.

Забезпечити можливість безперешкодного отримання реабілітаційних послуг за місцем проживання інваліда, в тому числі розширити спектр надання соціальних послуг недержавним сектором.

Посилити державний нагляд за дотриманням роботодавцями квоти на працевлаштування інвалідів та забезпечення належних умов праці. Прийняти нову Державну програму розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2016 р., замінивши одноіменну програму на період до 2011 р. (постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. № 716).

Важливим є питання запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах. Через перманентний брак коштів необхідно залучати недержавні структури до забезпечення дітей з вадами зору доступними для них підручниками, наочно-дидактичними матеріалами і спеціальними посібниками для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, а також іншим приладдям.

Потребує вирішення питання надання особам з обмеженими фізичними можливостями послуг з доступу до глобальної інформаційної мережі Інтернет на пільгових умовах.

Нагальною потребою є збільшення кількості інформаційних, освітніх, художніх і дитячих програм і, відповідно, обсягів фінансування виробництва і розповсюдження телепрограм із використанням сурдоперекладу та субтитрування. Інформаційні програми на телебаченні повинні виходити в ефір із застосуванням субтитрів та мови жестів. У цьому зв’язку необхідно запровадження спеціальних навчальних програм з підготовки сурдоперекладачів.

Потребує вдосконалення співпраця держави і громадських організацій інвалідів, зокрема вона має відображатися у законі про державний бюджет, в інших основоположних законах, рішеннях уряду, міністерств, місцевих органів влади. Також важливо сприяти громадським організаціям інвалідів у здійсненні моніторингу реалізації державної політики у сфері забезпечення прав осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Заслуговує на увагу вивчення досвіду Швеції щодо створення і функціонування Інституту з проблем людей з обмеженими можливостями та Інституту з розробки допоміжних засобів для людей з обмеженими можливостями.

Великого значення в цій ситуації набуває підготовка відповідних кадрів. Потрібно визначити номенклатурний перелік спеціалістів у сфері соціальної допомоги інвалідам відповідно до міжнародних стандартів, виявити потребу в них, забезпечити організаційно-методичну базу для їх навчання та наступного працевлаштування.

Необхідно створити умови для зміни негативних стереотипів і ставлення до неповносправних людей в українському суспільстві на основі досягнення соціальної солідарності і соціальної справедливості та сприяти утвердженню загального принципу: “Дивись на мене як на рівного”.

Висновки до розділу 3

Сучасна соціальна політика України стосовно інвалідів декларує своєю метою належну інтеграцію інвалідів у суспільство й забезпечення рівних можливостей, проте не має комплексної програми дій з досягнення цієї мети. До позитивних її моментів відноситься розширення реабілітації, підтримка організацій, що провадять діяльність у сфері технічної реабілітації інвалідів, та створення доступного середовища для цієї категорії осіб. Утім, є чинники, що перешкоджають ефективному захисту інтересів інвалідів: відсутність механізму захисту інваліда від реальних, потенційних ризиків та їх наслідків, від наявних та можливих порушень прав і свобод; недостатній контроль за дотриманням законодавства про права інвалідів, неналежне фінансування державної соціальної політики в реалізації державних соціальних гарантій, стандартів і нормативів, відсутність аудиту доступності об’єктів житлового та громадського призначення для інвалідів. Відтак потрібно законодавчо визначити та закріпити концепцію забезпечення незалежного життя інвалідів та зростання їх суспільного добробуту, основою якої стало б поєднання вимог соціальної держави та ринкової економіки.

Формування України як соціальної та правової держави безпосередньо пов’язане з утвердженням, реалізацією та захистом прав інвалідів. Це є свідченням того, що держава ставить перед собою завдання забезпечити можливість матеріального достатку інвалідів на рівні стандартів соціально-економічно розвиненого суспільства, їх доступ до цінностей культури, гарантії особистої безпеки, фізичного, розумового та морального розвитку. Характеристика сучасного стану конституційно-правового статусу інвалідів потребує зауваження щодо швидкоплинних змін і розвитку цих систем, що вказує на актуальність проведеного дослідження та необхідність чіткого наукового обґрунтування змін і доповнень з подальшим відображенням їх у нормативно-правовій базі.

Негайного законодавчого удосконалення потребують положення, які передбачають забезпечення недискримінації та рівності можливостей, забезпечення доступності прав та свобод у різних сферах державного та суспільного життя, а також законодавче закріплення заходів, що сприяють повазі до прав та свобод інвалідів. Крім цього, існує гостра необхідність вдосконалення заходів конституційного та адміністративного контролю за дотриманнями прав інвалідів та створення системи національного моніторингу з врахуванням вимог Конвенції про права інвалідів.

Висновки

У дослідженні проведено теоретичний аналіз та подано вирішення важливого наукового завдання, що полягає у визначенні конституційно-правового статусу інвалідів в Україні, правових норм, ідей, концепцій та розробці пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення законодавства у сфері конституційно-правового статусу інвалідів в Україні з урахуванням міжнародних стандартів.

Спеціальних праць, які розкривали б конституційно-правовий статус інвалідів в Україні немає. Із вказаної проблематики існують лише окремі напрацювання на рівні статей, глав, параграфів у навчальних посібниках, підручниках, монографіях та дисертаційних роботах. Проблеми правового статусу інвалідів були предметом дослідження науковців, які представляють науку адміністративного та трудового права. Разом з тим, системне дослідження ґенези розвитку конституційно-правового статусу інвалідів в сучасних умовах в Україні не здійснювалося, але потреба у цьому є і з теоретичного, і з практичного погляду. Напрацювання, які стосуються конституційно-правового статусу інвалідів мають стати базовими та вихідними для дослідження проблематики правового статусу інвалідів як в цілому, так і для кожної галузі права, норми якої забезпечують права та свободи інвалідів.

Методологія дослідження проблем конституційно-правового статусу інвалідів складається з системи категорій, принципів і методів, які сприяють об’єктивному та комплексному дослідженню конституційно-правового статусу і визначенню змісту складових елементів. Основними принципами дослідження є принципи об’єктивності, всебічності, системності, комплексності, конкретності, аргументованості та послідовності. Для пізнання конституційно-правової природи правового статусу інвалідів в Україні та її елементів слід використовувати формально-юридичний, формально-логічний, метод системного аналізу, історичний, соціологічний, класифікації, порівняльно-правовий та прогностичний.

Конституційні положення про зміст соціальної держави в системі конституційного забезпечення та захисту прав і свобод осіб з особливими потребами на сучасному етапі є декларативно-програмними принципами, які закріплюють подальші соціально-правові та соціально-економічні орієнтири розвитку вітчизняної соціальної політики стосовно інвалідів.

Конституційні основи національної соціальної політики спрямованої на реалізацію соціальних потреб інвалідів мають бути визначені засадами конституційного ладу України, реалізовуватися шляхом застосування конституційно-правових норм та гарантуватися діяльністю уповноважених суб’єктів конституційно-правових відносин. Зазначена діяльність має бути спрямованими на забезпечення для інвалідів рівних з іншими людьми прав та можливостей щодо участі в житті суспільства, гарантування умов для подолання, усунення та компенсації наявних життєвих обмежень.

Головними завданнями розвитку України як соціальної держави в галузі забезпечення та захисту прав осіб з особливими потребами є:

- конституційно-правове й економічне забезпечення соціальної спрямованості політики держави; створення систематизованого соціального законодавства, яке визначило б прийняття та реалізацію комплексних довготермінових соціальних програм для інвалідів;

- формування дієвої системи гарантій та ефективного конституційно-правового механізму здійснення й захисту прав і свобод інвалідів для забезпечення їх реалізації на засадах соціальної справедливості, недопущення дискримінації, свободи та рівності;

- здійснення державної соціальної політики з метою адаптації інвалідів до ринкових відносин та активного суспільного життя, через забезпечення соціальної підтримки, соціального захисту та надання соціальних послуг для осіб з особливими потребами;

- розвиток соціально орієнтованої економіки для дотримання балансу між ринковою економічною свободою та державним регулюванням ринкових і соціальних процесів;

- підвищення ефективності формування й використання фінансових, матеріально-технічних, інформаційних та кадрових ресурсів соціальної сфери для побудови вітчизняної моделі соціальної держави, спрямованої на забезпечення, реалізацію і захист конституційно-правових прав, свобод та інтересів інвалідів в Україні.

Інвалід – це особа з особливими потребами, з вродженими чи набутими стійкими розладами фізичних, розумових, сенсорних чи психічних властивостей її організму, спричинених хворобою або травмою (її наслідком), яка, відповідно, потребує спеціального захисту з боку держави та інших учасників суспільних відносин. При цьому термін «інвалід» у правотворчій, правозастосовній та правореалізаційній діяльності слід замінити більш гуманним – «особа з особливими потребами».

Конституційно-правовий статус інвалідів в Україні – це встановлене, закріплене та гарантоване нормами конституційного права їх становище в суспільстві, що характеризується сукупністю структурних елементів (правосуб’єктністю, правами, свободами, обов’язками та гарантіями їх здійснення), визначених Конституцією України та законами України і які забезпечують стабільність та ефективність взаємозв’язків між інвалідами та іншими суб’єктами правовідносин. При цьому, конституційно-правовий статус інвалідів як спеціальний правовий статус, основу якого становить конституційно-правовий статус особи, містить такі елементи: 1) конституційні норми та норми спеціального законодавства, що закріплюють місце, роль і значення інвалідів у системі конституційно-правових статусів; 2) правосуб’єктність, враховуючи правоздатність та дієздатність; 3) правові принципи; 4) права, свободи, законні інтереси та обов’язки; 5) громадянство; 6) гарантії прав та свобод.

З моменту ратифікації Україною Конвенції ООН про права інвалідів активізувалося законодавче закріплення основоположних свобод, особистих, політичних, економічних та соціальних прав інвалідів відповідно до міжнародно-правових стандартів. Права інвалідів – це змістовно розширені деякі загальновідомі суб’єктивні права. Так, основними чинниками, що забезпечують незалежне та доступне життя інвалідів, є гарантування повного користування всіма правами людини та основоположними свободами без дискримінації, заохочення і захист прав людини всіма інвалідами, їх залучення до процесів ухвалення рішень щодо стратегій і програм для інвалідів тощо. Ефективна реалізація прав інвалідів вимагає врахування особливих потреб інвалідів: доступне середовище, недискримінація, рівність перед законом та судом, достатній життєвий рівень.

Конституційні (базові) гарантії реалізації прав і свобод інвалідів через механізм конституційно-правового регулювання реалізують, охороняють, захищають конституційні права і свободи інвалідів та поновлюють порушені права. Загально-правові гарантії реалізації прав і свобод інвалідів є похідними від конституційних (базових) гарантій, їх слід поділяти на дві великі групи: нормативно-правові й організаційно-правові.

Нормативно-правові гарантії конституційних прав і свобод інвалідів – це система нормативно визначених, специфічних правових способів і засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація, охорона й захист прав і свобод, а також поновлення порушених конституційних прав інвалідів.

Організаційно-правові гарантії конституційних прав і свобод інвалідів – це системно-організаційна діяльність держави загалом та органів публічної влади зокрема, їх посадових осіб, громадських організацій і політичних партій, засобів масової інформації, спрямована на забезпечення реалізації, охорони та захисту прав особи.

Ефективність правових гарантій залежить від якості Конституції (Основного Закону), законів і підзаконних актів України. Для приведення законодавства України у відповідність до вимог та положень ратифікованої Конвенції ООН про права інвалідів, слід відмовитись від вибіркового та безсистемного внесення змін й доповнення до чинних законів України: «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни» та «Про реабілітацію інвалідів». Вдосконалення, подальшого розширення та посилення потребують правові норми, які закріплюють гарантії та створюють правові механізми реалізації конституційних прав і свобод інвалідів.

Вкрай необхідно розробити та прийняти Закон України «Про правовий статус інвалідів», в основі якого мають бути чинні нормативно-правові акти в цій сфері. Такий закон міг би уніфікувати (кодифікувати) законодавство у сфері конституційно-правового статусу інвалідів та заповнити наявні прогалини у вітчизняному законодавстві, створити правову основу національного моніторингу прав інвалідів та систематизувати права інвалідів в різних сферах державного й суспільного життя, а не лише у сфері соціального захисту та реабілітації.

Подальший розвиток конституційно-правового статусу інвалідів має характеризуватися розширенням та гарантуванням основних конституційних прав, свобод та обов’язків на основі більш повного врахування специфіки реалізації «Національного плану дій з реалізації Конвенції про права інвалідів на період до 2020 року»

Список використаних джерел:

1. Декларація про права інвалідів ООН; Декларація, Міжнародний документ від 09.12.1975

2. Конвенція «Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів» № 159 від 20 червня 1983 p.,

3. Конвенція ООН «Про права інвалідів» від 13 грудня 2006 р

4. Закон України «Про місцеве самоврядування»

5. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV [Електронний ресурс]

6. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

7. Державна доповідь «про становище інвалідів та основи державної політики щодо розв'язання проблем громадян з особливими потребами»

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 №71 Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року

9. Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів

10. Конвенція ООН «Про права інвалідів» від 13 грудня 2006 р

11. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»

12. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР з наступними змінами та доповненнями [Електронний ресурс]

13. О. В. Зайчук, Н. М. ОніщенкоТеорія держави і праваАкадемічний курсПідручникКиївЮрінком Інтер2006

14. Загальна декларація прав людини (рос/укр)ООН; Декларація, Міжнародний документ від 10.12.1948

15. Декларація про права розумово відсталих осіб, проголошена резолюцією 2856 (ХХVІ) Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1971 р.

16. Декларація про права інвалідів, проголошена резолюцією 3447 (ХХХ) Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1975 р.

17. 3 грудня 1982 Всесвітня програма дій щодо інвалідів

18. Конвенція МОП про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, 1983 рік; Рекомендація МОП про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 168, 1988 рік; Талліннські керівні принципи для діяльності в галузі розвитку людських ресурсів стосовно інвалідів 1991 рік, Принципи захисту психічно хворих осіб і поліпшення психіатричної допомоги 1991 рік

19. саламанська декларація 1994 року Електронний ресурс.

20. Пекінська декларація, Платформа дій, від 15 вересня 1995

21. Генеральна Асамблея ООН- довгострокова стратегія подальшого здійснення Всесвітньої програми дій щодо інвалідів від 1994 р

22. Web-site development is financed by the European Union Project «Strengthening Ombudsman Institution in Kazakhstan»Created by «Style.KZ», 2006

23. Конвенція про права дитиниООН; Конвенція, Міжнародний документ від 20.11.1989

24. Всесвітня програма дій стосовно інвалідів ООН; Програма, Міжнародний документ від 03.12.1982

25. Резолюция 48/96 Генеральной Ассамблеи ООН Стандартные правила обеспечения равных возможностей для инвалидов 20 декабря 1993 года

26. Резолюция 48/96 Генеральной Ассамблеи ООН Стандартные правила обеспечения равных возможностей для инвалидов 20 декабря 1993 года

27. Web-site development is financed by the European Union Project «Strengthening Ombudsman Institution in Kazakhstan»Created by «Style.KZ», 2006

28. ДОСТУПНІСТЬ ТА УНІВЕРСАЛЬНИЙ ДИЗАЙН навчально-методичний посібник КАНАДСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЕКТ «ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА ДЛЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В УКРАЇНІ»

29. http://issuu.com/napd/docs/__/37

30. ДОСТУПНІСТЬ ТА УНІВЕРСАЛЬНИЙ ДИЗАЙН навчально-методичний посібник КАНАДСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЕКТ «ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА ДЛЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В УКРАЇНІ»

31. ДОСТУПНІСТЬ ТА УНІВЕРСАЛЬНИЙ ДИЗАЙН навчально-методичний посібник КАНАДСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЕКТ «ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА ДЛЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В УКРАЇНІ»

32. Яковлєв HH Франклін Рузвельт - людина і політик. Вид. 2-е. М., 1969;

33. The Constitution Act, 1982, Schedule В of the Canada Act 1982, с. 11 (U.K.), Part І.

34. Council of Canadians with Disabilities v. Via Rail Canada Inc., 2007 SCC 15, http://scc.lexum.umontreal.ca/en/2007/2007scc15/2007scc15.pdf

35. Сучасні Сполучені Штати Америки: Енциклопедичний довідник. М., 2008.

36. Сучасні Сполучені Штати Америки: Енциклопедичний довідник. М., 2008.

37. Журнал «iBusiness», № 5 (11), 2001 р

38. Журнал «Світ Інтернет», № 2 (29), 2001 р.

39. Права й можливості інвалідів у РФ: Спеціальний доповідь Уповноваженого у правах людини до, - М.:Юрид.Лит., 2001.

40. Лекції за технологією Школі соціальної роботи. У 3-х частинах. Частина Ш М.,Социально-технологический інститут, 2009.

41. http://arhiv-statey.pp.ua/index.php?newsid=6836

42. ЗАКОН УКРАЇНИ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.(№ 875-XII від 21.03.1991)

43. Про внесення змін до деяких законів України щодо прав інвалідівВерховна Рада України; Закон від 22.12.2011 № 4213-VI

44. Конституція УкраїниВерховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

45. Про міжнародні договори України Верховна Рада України; Закон від 29.06.2004 № 1906-IV

46. Резолюція 48/96 Генеральної Асамблеї ООН "Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів"(20 грудня 1993 р.)

Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів№159 (укр/рос)

Всесвітня програма дій стосовно інвалідів(3 грудня 1982 р.)

47. ЗАКОН УКРАЇНИ Про реабілітацію інвалідів в Україні.(№ 2961-IV від 06.10.2005);ЗАКОН УКРАЇНИ Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам.(№1727-IV від 18.05.2004) ;ЗАКОН УКРАЇНИ Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів N 159.(№ 624-IV від 07.03.2003);ЗАКОН УКРАЇНИПро державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам.(№2109-III від 16.11.2000);ЗАКОН УКРАЇНИПро основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.(№ 875-XII від 21.03.1991)

48. Конституція України Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

49. Конституція України Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

50. Кримінальний кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, Кодекс, Закон від 05.04.2001 № 2341-III

51. Конституція України Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

52. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про громадянство України ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 13, ст.65 )

53. Конституція УкраїниВерховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

54. Конституція УкраїниВерховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

55. 24.02.2010 ЗВІТ ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ "ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО СУПРОВОДУ ІНВАЛІДІВ, В ТОМУ ЧИСЛІ З ПСИХІЧНИМИ ТА РОЗУМОВИМИ ВАДАМИ. ВИЗНАЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ТА КВАЛІФІКАЦІЙНИХ ВИМОГ ДО ПРАЦІВНИКІВ

56. 24.02.2010 ЗВІТ ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ "ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО СУПРОВОДУ ІНВАЛІДІВ, В ТОМУ ЧИСЛІ З ПСИХІЧНИМИ ТА РОЗУМОВИМИ ВАДАМИ. ВИЗНАЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ТА КВАЛІФІКАЦІЙНИХ ВИМОГ ДО ПРАЦІВНИКІВ

57. ЗУ „ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні

58. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні Верховна Рада УРСР; Закон від 21.03.1991 № 875-XII

59. Конституція УкраїниВерховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

60. Конституція УкраїниВерховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

61. Рекомендації учасників Круглого столу«Основні напрямки удосконалення законодавчої бази щодо створення рівних можливостей участі всіх громадян України у виборчому процесі»щодо вдосконалення виборчого законодавства України в частині забезпечення рівних прав інвалідам по зору.»

62. Закон "Про вибори Президента України»

63. Закон "Про вибори Президента України»

64. постановa ЦВК від 19 січня 2012 р. № 5 „ Про Вимоги до приміщень дільничних виборчих комісій та приміщень для голосування”

65. постановa ЦВК від 26 січня 2012 р. № 18 „Про вимоги до приміщень окружних виборчих комісій з виборів народних депутатів України, норми забезпечення виборчих комісій обладнанням, інвентарем, транспортними засобами і засобами зв’язку, оргтехнікою, іншими матеріальними цінностями, види послуг, які виборчі комісії можуть закуповувати за рахунок коштів Державного бюджету України»

66. ЗУ „ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”

67. Міністерство праці та соціальної політики україни державна установа науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин мінпраці україни праця та зайнятість осіб з інвалідністю в україні національна доповідь київ

68. Міністерство праці та соціальної політики україни державна установа науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин мінпраці україни праця та зайнятість осіб з інвалідністю в україні національна доповідь київ

69. МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ.НАКАЗ від 30 січня 2013 року N 43«Про реалізацію права соціально незахищених верств населення на відвідування підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління Мінкультури України, на пільгових умовах»

70. Проведення соціологічного дослідження за регіонами України з метою виявлення проблем та перешкод, що заважають соціально-економічній інтеграції інвалідів до трудового та суспільного життя // Звіт про НДР. – Луганськ. – ДУ НДІ СТВ, 2010. – 126 с. – С. 20 – 21

71. ЗУ „ Про реабілітацію інвалідів в Україні”

72. Державна типова програма реабілітації інвалідів, затверджена постановою КМУ від 8 грудня 2006 р. № 1686

73. Проведення соціологічного дослідження за регіонами України з метою виявлення проблем та перешкод, що заважають соціально-економічній інтеграції інвалідів до трудового та суспільного життя // Звіт про НДР. – Луганськ. – ДУ НДІ СТВ, 2010. – 126 с. – С. 21

74. Проведення соціологічного дослідження за регіонами України з метою виявлення проблем та перешкод, що заважають соціально-економічній інтеграції інвалідів до трудового та суспільного життя // Звіт про НДР. – Луганськ. – ДУ НДІ СТВ, 2010. – 126 с. – С. 21

75. інтернет ресурс http://www.ukrstat.gov.ua

76. Факультативний протокол до Конвенції про права інвалідів (укр/рос) ООН; Протокол, Міжнародний документ від 13.12.2006

77. Конвенція про права інвалідів (укр/рос) ООН; Конвенція, Міжнародний документ від 13.12.2006

78. Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВерховна Рада УРСР; Закон від 21.03.1991 № 875-XII

79. Альтернативний звіт до Комітету ООН з прав людей з інвалідністю підготовлений Експертною Радою громадських організацій для збору та узагальнення об`єктивної інформації щодо забезпечення та реалізації прав людей з інвалідністю в Україні після ратифікації КПІ.

80. Альтернативний звіт до Комітету ООН з прав людей з інвалідністю підготовлений Експертною Радою громадських організацій для збору та узагальнення об`єктивної інформації щодо забезпечення та реалізації прав людей з інвалідністю в Україні після ратифікації КПІ.

81. Джерело:http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/875-12Пільги на квитки для осіб з інвалідністю в Україні діють від 1 жовтня до 15 травня поточного року – 50% від вартості

82. Джерело: http://life.pravda.com.ua/society/2011/04/20/77652/view_print/

83. Джерело: Моніторинг об’єктів громадського призначення, НАІУ, 2011р

84. Конституція України.-К.:Преса України, 1997.

85. Закон України «Про дошкільну освіту»//Відомості Верховної Ради України, 2001, №49.;Закон України «Про загальну середню освіту» // Відомості Верховної Ради України, 1999, №28.;Закон України «Про професійно-технічну освіту»//Відомості Верховної Ради України, 1998, №32.;Закон України «Про вищу освіту»//Відомості Верховної Ради України, 2002, №20;Закон України «Про охорону дитинства»//Відомості Верховної Ради України, 2001, №30.;Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»//Відомості Верховної Ради України, 1991, №21.

86. Українсько-канадський проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні». Моніторинг стану впровадження інклюзивного навчання, НАІУ, ВФ» Крок за кроком», Канадський центр вивчення інвалідності., К., 2010 р

87. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8.09.2005р № 2866-IV

88. http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2789-14

89. Права людей з інвалідністю в Україні. Звіт за результатами громадського моніторингу, Національна Асамблея інвалідів України, Київ, 2009 р

90. ЛОМГО «АМІ-СХІД», Резолюція Всеукраїнського семінару «Жінки з інвалідністю – міфи та реальність», м. Луганськ, 01.10.2012 р

91. ЛОМГО «АМІ-СХІД»; Резолюція Всеукраїнського семінару «Жінки з інвалідністю – міфи та реальність», м. Луганськ, 01.10.2012 р.

92. Конституція УкраїниВерховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

93. Академічна юридична думка / Укладачі: І. Б. Усенко, Т. І. Бондарук; За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: Ін Юре, 1998. — С. 401

94. »[ Тодыка Ю. Н., Тодыка О. Ю. Конституционно-правовой статус чело-века и гражданина в Украине. - К.: Ін Юре, 2004. - 368 с.

95. Погорілко В. Ф. Гарантії прав та свобод людини і громадянина / В. Ф. Погорілко // Юридична енциклопедія. В 6 т., - К., - 1998, т. 1. - 672 с.

96. Скакун О. Ф. Теорія права і держави: Підручник. - 3 - тє видання. - К.: Алерта, 2012.-524 с.

97. Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: навчальний посібник. К.: Атіка, 2004. - 463 с.

98. Конституційне право України / В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, О. В. Городецький та ін. / За ред. В. Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 2000. - 732 с

99. Тодыка Ю. Н., Тодыка О. Ю. Конституционно-правовой статус чело-века и гражданина в Украине. - К.: Ін Юре, 2004. - 368 с

100. В. І. Чорненький СИСТЕМА ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ІНВАЛІДІВ В УКРАЇНІ

101. Матузов Н. И., Семененко Б. М. Исследование проблем юридических обязаностей граждан СССР / Н. И. Матузов, Б. М. Семененко // Советское государство и право .¬1980.- № 12.

102. Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: навчальний посібник. К.: Атіка, 2004. - 463 с

103. Матузов Н. И., Семененко Б. М. Исследование проблем юридических обязаностей граждан СССР / Н. И. Матузов, Б. М. Семененко // Советское государство и право .¬1980.- № 12

104. Теорія держави і права. За заг. ред. В. В. Копейчикова. - К.: Юрінформ, 1995. - 189 с

105. Лукашева Е. А. Эффективность защиты прав человека: политические, экономические, социально-психологические аспекты // Конституция Российской Федерации и совершенствование механизмов защиты прав человека. - М.: Інститут государства и права РАН, 1994. - 216 с.

106. Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні. Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Т. М. Заворотченко. - К. - 211 с.

107. Стан дотримання та захисту прав свобод людини в Україні: Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - К., - 2011. - 370 с. [Електронний ресурс] - Режим доступу:http://www.ombudsman.gov.ua/images/stories/07022011ZDopovid_7.pdf

108. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - С. 272

109. Огляд даних про стан здійснення правосуддя у 2011 році. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.court.gov.ua/userfiles/oglyad_dan.doc

110. Про організацію правозахисної діяльності прокуратури: наказ Генерального прокурора України від 12 квітня 2012 року // - [Електроннийресурс].Режимдоступу:http://www.gp.gov.ua/ua/file_downloader.html?_m=fslib&_t=fsfile&_c=download&file_id=165440;Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 року // ВідомостіВерховної Ради України. - 1992. - № 34. - С. 505; Про професійні спілки та їх права і гарантії діяльності: Закон України від19вересня 1999 року // Голос України. - 5 жовтня 1999 року

111. http://naiu.org.ua

112. http://naiu.org.ua/project-naiu/mayak/

113. http://bbnews.com.ua/ Офіційний сайт газети «Без Бар’єрів

114. Звіт діяльності НАІУ у 2014 році 20.02.2015

115. БЛАГОДІЙНА ПРОГРАМА«РЯТУЙМО РАЗОМ!»для людей з інвалідністю та членів їх родин, вимушених переселенців із зони АТО

116. Проект "Безбар´єрна Україна"http://naiu.org.ua

117. Кириченко С. О. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави. – К.: Логос, 1999. – 88 с.

118. Концепція Загальнодержавної програми “Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів” на період до 2020 року [Електрон. ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws

119. . Шемшученко Ю. С. Теоретичні проблеми формування правової держави// Шемшученко Ю. С. Вибране. – К.: Юридична думка, 2005. – с. 75–79.

120. Богданов С. Соціальний захист інвалідів. Український та польський досвід / С. Богданов,наук. ред. О. М. Палій. – К. : Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2002. – 93 с

121. Соціальний захист населення України : навч. посіб. / авт. кол. : І. Ф. Гнибіденко, М. В. Кравченко, О. М. Коваль, О. Ф. Новікова та ін. ; за заг. ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : Вид-воНАДУ; Вид-во “Фенікс”, 2010. – 212 с.

122. Врегулювання проблемних питань працевлаштування та захисту прав інвалідів у сфері праці :практ. посіб. / уклад. О. В. Бабак, І. В. Гладка, Н. М. Малиновська, В. Й. Скаковська ; за заг. ред.В. М. Дьяченка, М. Л. Авраменка. – К. : “Ун-т Україна”, Всеукр. центр професійної реабілітації інвалідів, 2007. – 156 с

123. Про становище інвалідів в Україні. Національна доповідь / Мінпраці України, Держ.установа “Наук.-дослід. ін-т соц.-труд. відносин”. – К., 2008. – 200 с.

124. Уряд. кур’єр. – № 230. – 2009. – 10 груд.

125. Офіційний сайт Мінпраці України. – Режим доступу : http://www.mlsp.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=349

115