Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНВАЛІДІВ ЯК РІЗНОВИД ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1. Поняття, ознаки, структура конституційно-правового статусу інвалідів

1.2. Міжнародно-правові стандарти та зарубіжний досвід забезпечення конституційно-правового статусу інвалідів

1.3. Нормативно-правове регулювання конституційно-правового статусу інвалідів в Україні

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ІНВАЛІДІВ В УКРАЇНІ

2.1. Особливості реалізації громадянських та політичних прав і свобод особи в конституційно-правовому статусі інвалідів в Україні

2.2. Здійснення економічних, соціальних та культурних прав і свобод людини особами, що мають конституційно-правовий статус інвалідів в Україні

2.3. Гарантії здійснення прав та свобод інвалідами в Україні

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ІНВАЛІДІВ В УКРАЇНІ

3.1. Розбудова соціальної держави в Україні як конституційна засада забезпечення прав і свобод осіб з обмеженими можливостями

3.2. Діяльність Національної Асамблеї інвалідів України по забезпеченню прав інвалідів

3.3. Перспективи розвитку законодавчого забезпечення конституційно-правового статусу інвалідів в Україні

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Громадяни з інвалідністю існують серед усіх верств населення. Кількість осіб з особливими потребами постійно зростає, хоча причини і наслідки інвалідності можуть бути абсолютно різними: зумовленими як неоднаковими соціально-економічними обставинами, так і різним ступенем забезпечення державами добробуту своїх громадян. Для України проблема захисту прав та свобод інвалідів є особливо значущою у зв’язку зі стійкою тенденцією до зростання частки інвалідів у загальній структурі населення. Активна зміна політико-правових та соціально-економічних умов державотворення, визнання людини найвищою соціальною цінністю та розширення змісту її прав є передумовами для гуманізації суспільних відносин і побудови ефективної системи захисту соціально вразливих верств населення. Створення оптимальних умов для розвитку осіб з обмеженими можливостями, реалізація ними конституційних прав та свобод, зокрема на навчання, працевлаштування, реабілітацію та інтеграцію в суспільство, належать до найважливіших завдань конституційно-правового регулювання в усіх розвинених державах.

В умовах економічної кризи, несистемного розвитку законодавства, погіршення соціально-медичних можливостей держави загострюється проблема реалізації, дотримання та захисту особами з обмеженими можливостями здоров’я тих прав і свобод, які гарантовані законодавством, а також з наявністю цілого комплексу проблем правового, соціального, фінансового, організаційно-технічного характеру. Відсутність конституційно-правового аналізу вибраної теми дослідження зумовлює потребу в осмисленні й аналізі змісту конституційних та інших правових положень, визначенні пріоритетів подальшого розвитку інституту забезпечення і захисту права осіб з особливими потребами в умовах становлення України як соціально орієнтованої держави.

Написання данної роботи зумовлено потребою, по-перше, виробити теоретичні основи конституційного статусу інвалідів в Україні; по-друге, вдосконалити законодавчі положення у сфері конституційно-правового механізму реалізації правового статусу інвалідів відповідно до міжнародно-правових стандартів щодо прав інвалідів; по-третє, розробити конституційно-правові гарантії реалізації прав та свобод інвалідів у вітчизняному законодавстві.

Метою дослідження є - визначення конституційно-правового статусу інвалідів в Україні, правові норми, ідеї, концепції та доктринальний матеріал, розробка пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення законодавства у сфері конституційно-правового статусу інвалідів в Україні з урахуванням міжнародних стандартів. Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити такі задачі:

– розкрити й узагальнити погляди дослідників щодо правової природи конституційно-правового статусу інвалідів у юридичній науці;

– визначити сутність і зміст конституційних засад забезпечення та захисту прав і свобод інвалідів в умовах формування України як соціальної держави;

– розкрити теоретичні підходи до розуміння поняття та структури конституційно-правового статусу осіб з обмеженими можливостями;

– охарактеризувати елементи структури конституційно-правового статусу осіб з обмеженими можливостями;

– шляхом аналізу вітчизняного законодавства визначити основи правового статусу інвалідів в Україні;

– проаналізувати основні проблеми, які виникають під час реалізації фізичних, особистих, політичних, економічних та культурних прав і виконання обов’язків інвалідами в Україні; визначити можливі шляхи їх вирішення;

– охарактеризувати особливості системи юридичних гарантій здійснення прав і свобод інвалідів в Україні;

– розробити та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері конституційно-правового статусу інвалідів в Україні.

Об’єктом дослідження є - суспільні відносини, пов’язані із забезпеченням конституційно-правового статусу інвалідів в контексті сучасних державних та правотворчих процесів в Україні, спрямованих на побудову соціальної держави.

Предмет дослідження – конституційно-правовий статус інвалідів в Україні.

Методи дослідження: формально-юридичний, формально-логічний, метод системного аналізу, історичний, соціологічний, класифікації, порівняльно-правовий та прогностичний. Також використано методи аналізу та синтезу, моделювання й аналогії. Так, з використанням системного та структурного методів досліджено співвідношення теорії та практики конституційно-правового статусу інвалідів в Україні, запропоновано пропозиції щодо вдосконалення процесу реалізації конституційних та інших законодавчих норм ; порівняльно-правовий метод застосовано під час конституційно-порівняльного аналізу статусу інвалідів в Україні та зарубіжних країнах, а також відповідності Конституції та законодавства України міжнародно-правовим нормам . Сучасний спеціально-юридичний метод допоміг розкрити роль та відмінності між конституційно-правовими явищами, окреслити поняття і складові елементи конституційно-правового статусу інвалідів . Задля розробки висновків використано метод узагальнення. У процесі вироблення пропозицій та рекомендацій щодо подальшого вдосконалення положень у сфері конституційно-правового статусу інвалідів застосовано методи моделювання і прогнозування .

Інформаційну та нормативно-правову базу дослідження складають: Конституція України, вітчизняне та зарубіжне законодавство і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та ін. інформаційні джерела. Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці українських та закордонних вчених з різних галузей знань.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що ця робота розкриває поняття та сутність конституційно-правового статусу інвалідів в Україні, його складові елементи та їх взаємозв’язок, механізм його реалізації в усіх сферах правового життя суспільства. Викладені у роботі положення мають не тільки теоретичне, а також і практичне значення у формі рекомендацій висновків та пропозицій, задля подальшого вдосконалення конституційно-правового статусу інвалідів в Україні. Зокрема:

- визначено конституційно-правовий статус інвалідів як встановлене, закріплене та гарантоване нормами конституційного права їх становище в суспільстві, що характеризується сукупністю структурних елементів (правосуб’єктністю, правами, свободами, обов’язками та гарантіями їх здійснення), визначених Конституцією України та законами України і які забезпечують стабільність та ефективність взаємозв’язків між інвалідами та іншими суб’єктами правовідносин;

- виділено структуру конституційно-правового статусу інвалідів: 1) конституційні норми та норми спеціального законодавства; 2) особлива правосуб’єктність інвалідів; 3) правові принципи; 4) права, свободи, законні інтереси та обов’язки; 5) громадянство інваліда; 6) особливі гарантії прав та свобод інвалідів;

- запропоновано основні принципи, якими мають керуватися суб’єкти правовідносин, щоб забезпечити якісний рівень життєдіяльності інвалідів як осіб з особливими правами: 1) повага до властивої людині гідності, до її самостійності; 2) недискримінація; 3) повне й ефективне введення людини з обмеженими можливостями до суспільства; 4) повага до особистості інваліда та прийняття його як частини людства; 5) рівність можливостей; 6) доступність; 7) рівноправність чоловіків і жінок;

- сформульовано головні завдання розвитку вітчизняної соціальної політики, спрямованої на забезпечення реалізації конституційно-правового статусу осіб з особливими потребами: 1) створення систематизованого соціального законодавства, яке визначило б прийняття та реалізацію комплексних довготермінових соціальних програм для інвалідів; 2) формування дієвої системи гарантій та ефективного правового механізму здійснення й захисту прав і свобод інвалідів для забезпечення їх реалізації на засадах соціальної справедливості, свободи, недопущення дискримінації, свободи та рівності; 3) здійснення державної соціальної політики з метою адаптації інвалідів до ринкових відносин та активного суспільного життя, через забезпечення соціальної підтримки, соціального захисту та надання соціальних послуг для осіб з особливими потребами.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані положення, висновки, рекомендації та пропозиції дослідження можуть послужити основою для сучасного розуміння конституційно-правового статусу інвалідів в Україні, подальшого реформування законодавства й удосконалення їх правового статусу. Сформульовані висновки можуть бути використані у:

- науково-дослідній роботі − для формування системного підходу щодо пізнання конституційно-правового статусу інвалідів;

- правотворчій діяльності – як теоретико-методологічне підґрунтя для удосконалення системи чинного конституційного законодавства України;

- правозастосовній діяльності − для оптимізації форм i методів діяльності суб’єктів права, щоб вони могли максимально повно реалізувати свої функції і повноваження, права й обов’язки, встановлені Конституцією та законами України;

- правовиховній роботі серед населення та осіб, які здійснюють правозахисну діяльність – для підвищення правової культури учасників правотворчої та правозастосовної діяльності.

Ключові слова: інваліди, статус інвалідів, конституційно-правовий статус, міжнародні стандарти, Конвенція про права інвалідів, Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНВАЛІДІВ ЯК РІЗНОВИД ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1.Поняття, ознаки, структура конституційно-правового статусу інвалідів

Тлумачення терміна інвалід міститься в актах ООН, Генеральною Асамблеєю якої від 9 грудня 1975 р. проголошено Декларацію про права інвалідів, де під цією категорією людей розуміються особи, які не можуть повністю або частково самостійно забезпечити потреби нормального, особистого і соціального життя через вроджену чи набуту ваду, фізичні або розумові здібності [1].

Міжнародна організація праці (далі - МОП) в Конвенції «Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів» № 159 від 20 червня 1983 p., під терміном «інвалід» має на увазі особу, можливості якої отримувати, зберігати підходящу роботу та просуватися по службі значно обмежені у зв'язку з належним чином підтвердженою фізичною чи розумовою вадою[2]. Що ж стосується Конвенції ООН «Про права інвалідів» від 13 грудня 2006 р., то вона до цієї категорії людей відносить осіб зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними життєвими бар'єрами, негараздами можуть заважати їх повній, ефективній участі в діяльності суспільства нарівні з іншими [3].

У деяких інших нормативних актах для означення такої категорії населення вживається термін «особи з обмеженою працездатністю». Зокрема, в Законі України «Про місцеве самоврядування»[4] відповідно до п.п.12 п. б ст. 34 та статті 177 Господарського кодексу України [5].У Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» поряд із терміном «інвалід» вживається також термін особа зі зниженою працездатністю[6]. Можна помітити, що в деяких документах вживається термін – «громадяни з особливими потребами», зокрема в Державній доповіді про становище інвалідів та основи державної політики щодо розв'язання проблем громадян з особливими потребами . Останнім часом в законодавстві почав використовуватися термін «особа з обмеженими фізичними і розумовими можливостями», для означення осіб зі зниженою працездатністю[7]. Так , у Постанові Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 №71 Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року та ін[8].

Саме поняття "інвалідність" ("Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів" ООН) охоплює велику кількість різних функціональних обмежень, які трапляються серед населення в усіх країнах світу. Особа може стати інвалідом внаслідок фізичних, розумових чи сенсорних дефектів, стану здоров'я чи психічних хвороб. Такі дефекти, стани чи захворювання за своїм характером можуть бути постійними або тимчасовими[9].

У Конвенції не має визначення поняття "інвалідність" або "інваліди". Але елементи преамбули і статті 1 можуть служити орієнтиром для уточнення вживання Конвенції.

"інвалідність" - В преамбулі зазначено, що "інвалідність розвивається як концепція і що інвалідність є результатом взаємодії між людьми з порушеннями і поведінковими і екологічними бар'єрами, які перешкоджають їх повній і ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими"

"інваліди" - Стаття 1 говорить, що "До осіб з обмеженими можливостями відносяться ті, які мають тривалі фізичні, психічні, інтелектуальні або сенсорні порушення, які при взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їх повній і ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими "[10].

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні [11]. Він гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами, можливості для участі в політичній економічній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість таким особам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Інваліди в Україні володіють усією соціально-економічних, політичних, особистих прав та свобод, які закріплені Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.

Конституційно-правовий статус - це нормативна категорія, зміст якої складають норми конституційного права. У науці він часто називається нормативним. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи, які визначають її становище в державі і суспільстві, в той же час інші галузі права фіксують права і обов'язки в певних сферах життя: майновій, трудовій, сімейній.

Конституційно-правовий статус - це статус особи як громадянина держави, члена суспільства. Він визначається перш за все Конституцією та не залежить від різних поточних обставин (переміщень по службі, сімейного стану, посади, виконуваних функцій), і однаковий для всіх, характеризується відносною статичністю, узагальненістю[12]. Зміст такого статусу складають саме ті права та права та обов'язки, які надані і гарантовані всім і кожному основним законом країни. Зміна цього змісту залежить від волі законодавця, а не від кожної окремої особи.

Загальний правовий статус не в змозі врахувати всього різноманіття суб'єктів права, їх особливостей, відмінностей та специфіки. Тому в нього не входять численні суб'єктивні права та обов'язки, що постійно виникають і припиняються у суб'єктів залежно від їх трудової діяльності, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших ситуацій. Загальний правовий статус є базовим, вихідним для всіх інших. За ним можна судити про характер, соціальну природу, ступінь демократичності даного суспільства. Спеціальні, індивідуальні та всі інші статуси не можуть суперечити загальному (конституційному) статусу. Навпаки, вони повинні відповідати йому як базовому, первинному, вихідному.

Правовий статус інвалідів звичайно безпосередньо пов'язаний зі своєю першопричиною - інвалідністю. Факт інвалідності, засвідчений відповідно до вимог закону в поєднанні з належністю до певної категорії суб'єктів права соціального забезпечення, зумовлює характер і властивості правового статусу інвалідів.

Однією з найбільш важливих характеристик правового статусу інваліда є ступінь обмеження життєдіяльності, тобто повної або часткової втрати особою здатності або можливості здійснювати самообслуговування, самостійно пересуватися, орієнтуватися, спілкуватися, контролювати свою поведінку, навчатися і займатися трудовою діяльністю.

Можна вважати, що встановлені законом межі, критерії обмеження життєдіяльності служать основними ознаками як самого поняття інвалідності, так і правового статусу інвалідів. Виділення ознак обмеження життєдіяльності як головний елемент у понятті інвалідності не тільки дозволяє керуватися єдиними критеріями в оцінці тяжкості та причин інвалідності, але і служить об'єктивною основою встановлення єдиного для всіх інвалідів (незалежно від будь-яких причин) конституційного статусу. І при вивченні інвалідності важливо отримати не тільки кількісні дані про інвалідів, але й відомості, що характеризують навколишній світ інваліда , який, можливо, обмежує його життєдіяльність (відсутність можливості вчитися або працювати, належних засобів пересування, неадаптоване житло і т. д.).

Конституційно-правовий статус інвалідів має свою структуру та зміст, є спеціальним правовим статусом, основою якого, в свою чергу, є конституційно-правовий статус особи. Його структуру складають[13]:

• правові норми конституційного та спеціального законодавства, які визначають такий статус;

• основні права, свободи й обов’язки;

• правоздатність та дієздатність, як складові правосуб’єктності;

• правові принципи;

• громадянство інваліда;

• необхідний комплекс гарантій прав і свобод інвалідів.

Звичайно що подальший розвиток конституційно-правового статусу інвалідів потребує вдосконалення його структурних елементів, насамперед розширення та гарантування основних конституційних прав, свобод та обов’язків.