Б) Держави , що існували на території сучасної України.

На території України у різні часи існували різні державні утворення, вивчення яких дає можливість краще зрозуміти суть сучасних державотворчих процесів.

У VII ст. до н. е. на території Північного Причорномор’я з’являються грецькі поселення. Найбільшого розвитку досягли Ольвія, Панті-капей, Феодосія, Херсонес та інші. Кожне з цих міст-держав було невеликою рабовласницькою державою у формі демократичної чи аристократичної республіки. В більшості з них вищим органом державної влади стали народні збори, які обирали Раду міста. Право за своїм змістом наближалося до права Античної Греції. У V ст. міста-держави Керчинської затоки об’єднуються у Босфорське царство.

Київська Русь упродовж IX—XII ст. об’єднувала всіх східних слов’ян. Вона характеризується як ранньофеодальна держава, в соціальну структуру якої входили феодали та залежне від них населення (смерди, рядовичі, закупи і т. д.).

Після занепаду Галицько-Волинського князівства політично роздроблені руські землі потрапили під владу Польщі, Угорщини та Великого князівства Литовського. При цьому литовські феодали зберегли віру, звичаї та права місцевого населення. Вони засвоїли давньоруську писемність, прийняли «Руську Правду» як власне джерело права та вважали себе нащадками князів Київської Русі.

Основним джерелом права тривалий час була «Руська Правда», але згодом її змінили акти Великого князівства Литовського, серед яких найбільш відомими були Литовські статути 1529, 1566 і 1588 років.

У 1648-1654 pp. тривала визвольна війна, внаслідок якої українські землі звільнилися від влади Речі Посполитої і потрапили у сферу впливу Росії. 21 березня 1654 р. були подані прохання до російського царя з приводу майбутнього статусу України – «Березневі статті», які складалися з 11 пунктів.

У 1743 р. був виданий кодифікований збірник українського права, який одержав назву «Права, за якими судиться малоросійський народ». Він складався з передмови, ЗО розділів, 531 статті та 1716 пунктів.

Центральна Рада не користувалася підтримкою, населення, а закликавши в Україну австрійсько-німецьких окупантів, вона остаточно втратила свій вплив. За таких обставин при підтримці німецьких військ до влади прийшов гетьман П. Скоропадський. УНР була перейменована в Українську державу, реформи УНР скасовані. Важливими джерелами права того періоду стали Грамота до всього українського народу та Закони про тимчасовий державний устрій України. До обрання сойму вся влада в державі належала гетьману.

22 січня 1919 р. було офіційно проголошено злуку ЗУНР та УНР в єдину державу. Формально ЗУНР перетворилася на Західну область УНР, але реально зберігала свої владні структури та інші атрибути державності до 22 квітня 1920 р.

24 серпня 1991 p., коли Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності, на політичній карті світу з’явилася нова держава – Україна.

В)Правові пом’ятки історії України

Найдавніші правові пам'ятки  України, які належать до державного періоду, до наших часів не збереглися. У той період єдиним джерелом права було звичаєве право. За часів Київської Русі найважливішою правовою пам'яткою вважалася "Руська Правда". "Правда" означала закон). Оригінал документа не зберігся, але донині вціліли близько 300 списків пізніших його редакцій. За змістом розрізняють три основні редакції "Руської Правди":

1) "Правду Ярослава" (17 статей, складених у першій половині XI ст.);

2) "Правду Ярославичів" (26 статей, складених близько 1068 р.);

3) "Руську Правду" широкої редакції (початок ХІІ ст.). "Руська Правда" виникла під впливом візантійського і скандинавського права.

Важливими правовими пам'ятками литовсько-польської доби стали Судебник 1468 р. та Литовські статути1520,1566, 1588 років.

Видатний український історик Михайло Грушевський називав Литовські статути "шляхетськими кодексами", оскільки вони упорядковували передусім правовий статус дворянства та захищали права і численні привілеї цього стану.

Найбільш поширеними на Україні збірками магдебурзького права були "Зерцало Саксоніє" М. Яскера (1536 р.), "Артикули права магдебурзького" Я. Кірштейна (1557р.), "Порядок прав цивільних магдебурзьких" В. Троїцького (1559 р.) та "Право цивільне хелмінське" (1584р.). Російський імператор Микола І своїм указом 1831 р. скасував магдебурзьке право на всій Україні, крім Києва, а указом 1835р. скасував його й у Києві.

Найбільш відома пам'ятка української правової думки XVII ст. - це "Березневі статті" Богдана Хмельницького 1654 р. Україна в боротьбі за незалежність від Польщі уклала союз із російським царем. "Березневі статті" забезпечили Україні самостійність у діяльності власної адміністрації та судочинства, у відносинах з іноземними державами, крім Польщі й Туреччини, та у збиранні податків. Український гетьман мав також право на утримання 60-тисячного козацького війська.

Конституція Пилипа Орлика чинності не набула, але справила значний вплив на розвиток як вітчизняного, так і зарубіжного законодавства, зокрема під час розробки американської Конституції 1787 р.

У 1743 р., за часів гетьмана Данила Апостола, розроблено збірку "Права, за якими судиться малоросійський народ". У цьому документі систематизовані норми практично всіх галузей права. Робота над збіркою тривала 15 років, але сам документ так і не був офіційно затверджений.

Протягом другої половини XVIII - початку XX ст. українські землі перебували під владою Австрійської та Російської імперій. На теренах України на той час діяли австрійське та російське законодавство.

Багато важливих правових документів в Україні було створено у XX ст. За часів Центральної Ради видано 4 Універсали: Перший - від 23 червня 1917 р., Другий - від 16 липня 1917р., Третій - від 20 листопада 1917 p., Четвертий - від 25 січня 1918 р.

Перший і Другий Універсали проголошували автономію України у складі Росії. Третій - проголосив утворення Української Народної Республіки (УНР), 8-годинний робочий день та інші демократичні права і свободи.

Згідно з Четвертим Універсалом Україна стала незалежною державою.

На останньому засіданні Центральної Ради 25 квітня 1918 р. прийнято "Статут про державний устрій, права та вільності УНР". Проте внаслідок державного перевороту, здійсненого Павлом Скоропадським, який проголосив себе гетьманом України, цей документ чинності не набув. Того ж дня П. Скоропадський видав "Грамоту до всього українського народу" та "Закони про тимчасовий державний устрій України"

Конституцію Західноукраїнської Народної Республіки, прийняту 13 листопада 1918 р. Цим документом проголошувалася незалежність Західної України від влади Австро-Угорщини.

Четверту Конституцію УРСР від 20 квітня 1978 р. проголошено маніфестом комуністичного суспільства. Україну визнано суверенною загальнонародною державою у складі СРСР. У цьому документі також задекларовано побудову в країні "розвинутого соціалізму".