
- •101. Механізми перерозподілу доходів, що застосовуються в Україні.
- •102. Основні джерела фінансування соціальної сфери.
- •103. Кошторисно-бюджетне фінансування галузей соціальної сфери.
- •104. Основні напрямки реформування фінансової системи в соціальній сфері.
- •105. Основні причини впливу до надмірного навантаження природного довкілля.
- •106. Концепція взаємодії економіки та екології.
- •107. Основні цілі стратегії сталого розвитку.
- •108. Техногенний і сталий типи економічного розвитку.
- •109. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища.
- •110. Основні складові стратегії сталого розвитку.
- •111. Системи органів управління в галузі довкілля.
- •112. Основні функції державного управління в галузі довкілля.
- •113. Основні функції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.
- •114.Система платного природокористування.
- •115. Розподіл платежів за забруднення довкілля між державним та місцевими бюджетами.
- •116. Економічний збиток від впливу на природні комплекси господарської діяльності.
- •117. Республіканський позабюджетний фонд охорони довкілля.
- •118.Основні механізми зовнішньоторговельних і міжнародних фінансових зв’язків.
- •119. Основні показники активності країни у міжнародних економічних відносинах.
- •120. Міжнародні економічні та фінансові організації: необхідність і переваги співробітництва України з ними.
- •121. Стратегія розвитку національної економіки в умовах глобалізації: концептуальні засади та основні напрямки.
- •122. Внутрішньо та зовнішньо орієнтовані стратегії розвитку держави: основні складові їх формування, недоліки та переваги.
- •123. Основні теорії міжнародної конкурентоспроможності країни.
- •124. Конкурентні переваги та конкурентоспроможність: зв’язок між цими поняттями.
- •125. Визначення конкурентоспроможності національної економіки: основні підходи та методики.
- •126. Національна, економічна та зовнішньоекономічна безпека країни та напрями її забезпечення.
106. Концепція взаємодії економіки та екології.
Особливістю сучасного етапу господарського розвитку є формування концепції про тісний взаємозвязок між економічним та екологічним добробутом.
В наш час еколого-економічна проблематика визначає не лише ефективність функціонування усіх видів та форм господарської діяльності, але й принципіальні умови нормального функціонування кожної людини.
Екологічна економіка – молода наукова дисципліна, що відкриває нові напрями досліджень для прийняття науково обгрунтованих рішень із фінансування, планування, законодавчо-нормативного забезпечення керування соціально-економічними процесами в цілому і в галузі природокористування зокрема.
В теоретичному плані екологічна економіка спрямована на створення наукових основ концепції стійкого екологічно-економічного розвитку, а її практичне значення виражається в створенні науково обгрунтованих конкретних рекомендацій із раціонального використання природних ресурсів та збереження середовища життя людського суспільства.
В сучасних умовах екологічна безпека виступає найважливішим фактором формування ринкової економіки, переходу до нової моделі економічного зростання. Без розвиненої екології нема і не може бути розвиненої економіки.
Реформування економічної системи України неможливе без коригування екологічної політики. Економічна ситуація в країні не сприяє вирішенню екологічних питань. І нині мають місце адміністративно-командні методи їх вирішення, принижується значення, спостерігається спад у відтворенні земельних і водних ресурсів.
107. Основні цілі стратегії сталого розвитку.
У 1992 р. міжнародна конференція країн—членів ООН в Ріо-де-Жанейро рекомендувала, як основу для розвитку світової спільноти, концепцію сталого поступу, що визначає принцип еволюції всієї природи, як його розуміє сучасна наука. На початок економічних реформ українська економіка виявилася структурно деформованою й неефективною. Її негативний вплив на навколишнє середовище (з розрахунку на одиницю продукту, що виробляється) істотно вищий, ніж у технологічно передових країнах. Значна частина основних виробничих фондів України не відповідає сучасним екологічним вимогам.
Перехід до сталого розвитку повинен забезпечити збалансоване розв’язання проблем соціально-економічного розвитку і збереження сприятливого навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу, задоволення потреб теперішнього часу й майбутніх поколінь людей. При цьому мається на увазі послідовне розв’язання принципових проблем:
забезпечити стабілізацію екологічної ситуації;
домогтися докорінного поліпшення стану довкілля за рахунок екологізації економічної діяльності в межах інституціональних і структурних перетворень, що дасть змогу забезпечити становлення нової моделі господарювання і поширення екологічно орієнтованих методів управління;
увести господарську діяльність у межі місткості екосистем на основі масового впровадження енерго- і ресурсоощадних технологій, цілеспрямованих змін структури економіки, структури особистого й суспільного споживання.
Відповідно до принципів сталого розвитку, виробленого на Конференції ООН стосовно довкілля, та вдосконалення подальших міжнародних форм співпраці має передбачатися реалізація комплексу заходів, спрямованих на збереження життя і здоров’я людини, розв’язання демографічних проблем, боротьбу зі злочинністю, викорінювання бідності, зміну структури споживання і зменшення диференціації в прибутках населення. Невід’ємною частиною концепції стійкого розвитку є система індикаторів, розроблена Комісією ООН зі сталого розвитку.