122. Внутрішньо та зовнішньо орієнтовані стратегії розвитку держави: основні складові їх формування, недоліки та переваги.

Сьогодні головною проблемою визнач. напряму розвитку екон. У за умов її інтеграції у світ. госп. є подолання зовн. залежності і перехід до внутр. орієнтованої моделі розвитку.

Складові зовн.залежної моделі стратегії розвитку:

1. Базові складові: розпад СРСР, втрата ринків збуту, невдала конверсія і розвал ВПК, орієнтація на ств.відкритої економіки, усунення держ. від ефективного регулювання.

2. Внутрішні складові: зростання внутр. та ін вест. попиту; активізація вир-ва у соц. орієнтованих та інвестиційно спрямованих галузях, які пра­цюють на внут. ринок; підвищення продукт. вир-ва та запровадження інновацій; незбалансованість бюджету; низький рівень монетизації економіки; розшарування нас-ня; низький рівень приватних інвестицій; забор-ість з ОП та соц.виплат; переважно сировинний характер то­варної структури експорту; неринкові методи підтримки галузей, орієнтованих на експорт; фор-ня приватного капіталу на ос­нові приватизації.

У такій моделі визначальними чинниками забезпечення динаміки екон. росту є внутр. кінцевий попит, розширення внутр. ринку, посилення внутр. конкуренції.

Таким чином існує необхідність орієнтуватися на іншу модель, яка має ґрунтуватися на довготривалих чинниках зростання, що повинні мати внутрішню природу і формувати внутр. орієнтовану модель розвитку.

Складові внутр. орієнтованої стратегії розвитку:

1.Базові складові: посилення ролі держави та проведення реформ, розширення місткості внутр. ринку, становленн сер. класу, формування інститутів ринку, зниження матеріало- та енергоємності вир-ва, нормалізація грош. обігу, вдосконалення структури Екс та Імп,стимулююча цінова політика тощо.

2.Зовнішні складові: темп розвитку світ. екон., інтеграція У у світ та європ. співтовариство, спів роб. з РФ, вплив ТНК, присутність іноз. капіталу, глобалізація ін фор. потоків тощо.

Внутрішньо орієнтована модель розвитку спрямовується на якомога повніший ступінь ефективного використання внутрішніх ресурсів і чинників розвитку; на захист націоналі, них інтересів в умовах глобалізації на основі впровадження іновацій у пріоритетних сферах діяльності; на формування інтелектуального капіталу та його захист, а також рівноправних, парі нерських зовнішньоекономічних взаємовідносин

123. Основні теорії міжнародної конкурентоспроможності країни.

На сьогодні принципово важливим є перехід від моделей «відкритої економіки», що ґрунтуються на ринковій саморегуляції, до моделей, в яких міжнародна відкритість спирається на дієві регулюючі функції держави. Загалом, за умов відкритості, конкурентоспроможною слід вважати таку національну економіку, яка у своєму розвитку забезпечує: 1)стійке зростання життєвих стандартів населення країни; 2)досягнення і утримання національними підприємствами таких позицій у світовій економіці, коли їхні товари і послуги успішно реалізуються на міжнародних ринках; 3) усталеність соціально-економічного прогресу зі здатністю протистояти кризам, запобігаючи їм або успішно нейтралізуючи негативні наслідки.

Чотирма головними параметрами (детермінантами) конкурентної переваги країни є такі фактори і умови: умови попиту, споріднені та обслуговуючі галузі, стратегія фірми та конкуренція. Теорія конкурентних переваг показує взаємодію чотирьох детермінантів, об´єднаних у національний "ромб", від яких залежить конкурентоспроможність країни на світових ринках.