2.2.2. Авторське бачення історичних подій

Ненависть до самовдоволеного буржуа, які зневажали ерудицією «як ознакою вузького кругозору» («Лексикон прописних істин»), захоплення Сходом і думками Спинози про єдність духовної й фізичного, людини й природи спонукували Гюстава Флобера взятися за створення історичного роману епохи Пунічних війн. Уже в 1857 р. Флобер збирав матеріал для роману «Саламбо», який був закінчений в 1862 р.  З огидою працюючи над "сучасними буржуазними сюжетами", Флобер мріяв про "розкішний історичний сюжет", у якому вбачав порятунок від світу "кольору плісняви". Так виник роман «Саламбо».

У "Саламбо" Флобер відтворив не тільки історичні декорації, а й суть доби, а головне - психологію "природних героїв". Роман побудовано на контрастах. Особливо відчутний контраст у любовній колізії твору і розкритий в образах Саламбо (донька полководця Карфагена ніби зіткана з благочестя) і Мато (цей лівійський найманець - ідеальне знаряддя війни, складене з крові і плоті). Історія кохання цих молодят розгорнулася на тлі історичних подій. Завдяки детально виписаним реаліям доби Першої пунічної війни у читача виникає ілюзія реальності подій, що відбувалися.

В «Саламбо» перед очами читача виникають захоплюючі картини життя й побуту древнього Карфагена, сповнені «гармонією незв’язаних явищ». Автор, начебто теперішній романтик, насолоджується бушуванням ароматів і фарб півдня, але, як завжди, перед ним коштує завдання правдивого відтворення дійсності, психологічної вірогідності персонажів. Причинно-наслідкові зв’язки Флобер знаходить і у відтвореному їм світі III ст. до н.е. «Саламбо» – роман історичний. Працюючи над цим добутком, Флобер перечитав сотні томів спеціальної літератури. Він навіть називав «Саламбо» археологічним добутком.

У романі Флобер змалював катастрофічний момент в історії Карфагена, скориставшись при цьому досягненнями В. Скотта, і разом з тим відтворив переломний етап у розвитку свідомості володарів Карфагена, виступивши як реалістів-аналітик. Все це Флобер підкорив «єдності колориту» і вірності психології, чого не було в його попередників. Свої відступи від історичних джерел письменник принципово вважав можливими. Головним ідейним завданням автора знову, як і в романтиків, стало відтворення споконвічної боротьби у світі добрих і злих стихій. Письменник передає це в романі, протиставляючи культові богині Танит – опікунці життя й любов культу Молоха – бога війни й руйнування. Не смог і не захотів Флобер уникнути зображення низькості політичних діячів: у романі про давню давнину письменник змалював членів Ради республіки безчесними, підступними, корисливими й жорстокими, їхніми прототипами стали сучасники автора – так «цвяхи чобіт» не давали йому відірватися від реальності.

У центрі цього роману, як і в центрі попереднього роману про сучасність, – фігура жінки. Але якщо всі почуття Емми були спотворені прагненням наслідувати облудних ідеалів, а її розум сприяв лише формуванню перекручених подань про світ (роман «Пані Боварі»), то Саламбо є настільки чистою й природної, що навіть саме почуття любові вона не називає цим словом, але вмирає, не в змозі пережити загибель коханого. Ще більш вагоме місце в романі займає відтворення потворного. Флобер із властивою йому майстерністю представляє портрет суфета Ганнона, що розкладається живцем, зображує сцени канібалізму серед загнаних у розпадину рабів, трупи розп’ятих левів, страту Мато. Будучи реалістично точними, ці описи потворності контрастують із вишукано прекрасним одіянням Саламбо, чарівною пишнотою покривала Танит. Флобер, що не раз виступав проти романтичної блискучості й «історичного реквізиту» В. Скотта, у своєму романі перевершив і французьких, і англійських авторів романтичної прози.

Проте, «Саламбо» з огляду на названі вище особливості стилю й провідну авторську проблематику не можна віднести до романтизму, цей роман вписується краще в систему літературних тенденцій середини XIX ст.

Для Флобера в його романі ховався по-своєму гуманістичний сенс. Він вважав, що акт гуманності - воскресити пером людей, завершивших "бути", зниклих, збагнути те, чим вони жили, що хвилювало їх - словом, відкрити в мертвому живе. Разом з тим, що було суперечливо, Флобер намагався угледіти доказ своєї людяності саме в ухилянні від сучасності. 

По мотивам роману було написано шість опер, в тому числі композитором Раєром, і один балет. М. П. Мусорський три роки працював над цим сюжетом, закінчив лібрето, куди включив вірші російських поетів, написав музикальні номери, але задум залишився незавершеним.Музика «Саламбо» була використана композитором у опері «борис Годунов»