Висновки до розділу і

Даний розділ «Характеристика жанру історичного роману» присвячений теоретичній частині наукової роботи. В ньому спочатку розглядається спочатку виникнення жанру історичного роману, а потім його розвиток у французькій літературі ХІХ століття.

Історичний роман пройшов нелегкий шлях до його визнання. Створив цей жанр видатний англійський письменник Вальтер Скотт.

Історичний роман В. Скотта став не лише продовженням літературних традицій, а й невідомим до того художнім синтезом мистецтва та історичноі науки, що відкрило новий етап у розвитку світової літератури.

В історію світової культури XIX ст. увійшло як доба піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецтва, музики. Саме в цей час з'явилися твори, що становлять дорогоцінне надбання духовної культури всього людства.

XIX вік дав воістину неоціненний внесок у скарбницю світової культури. Такий яскравий і широкий розквіт літератури та мистецтва в цю пору багато в чому визначається тими глибокими і нерідко бурхливими соціальними і політичними зрушеннями, якими було так багате XIX століття.

Французька література одна з найдавніших європейських літератур. Це найстаріша література романською мовою. Французька література має багату історію, що починається зі становлення французької мови приблизно в кінці 9 століття.

У літературі XIX століття два головних напрямки - романтизм і реалізм. Романтична доба починається в дев'яності роки вісімнадцятого століття і охоплює всю першу половину століття.

Я гадаю, що історичний роман має дуже велике значення для сучасності та майбутнього. Тому що тільки у цьому жанрі літератури читач дізнається про минуле, про цікаві факти з минулого, про мальовничі подіі історії людства. І за допомогою авторського слова разом з героями роману поглибиться і переживе ці події знову. Завдяки історичному жанру в людини виховується любов та вірність своїй вітчизні.

Підводячи підсумок, хочу завершити словами польського літературознавця В. Малиновського: «Історичний роман - жанр найвищого ступеня».

Розділ іі. Роман «саламбо» як історичний роман

2.1. Жанр романа у творчості Флобера

В ряду найвидатніших письменників-реалістів 19 століття у Франції справедливо називають ім'я Гюстава Флобера.

Гюстав Флобер – видатна людина, почав творити вже у 8 років. Навчався Флобер у рідному місті, поки не покинув його, щоб вивчати право у Парижі. Але навчання у найгарнішому місті світу не прийшлось письменнику по душі, та й саме місто не сподобалось. Він покинув навчання й переїхав у маєток Круасе до своєї неньки, де і прожив до кінця свого життя.

Флобер так і не одружився. Він мав романтичні відносини з поетесою Луїзою Колет. Але після закінчення їх відносин він назавжди втратив тягу до романтичних відносин й шукав тільки платонічне спілкування.

Образ життя Флобера характеризувався замкнутістю, прагненням до самоізоляції. Час та сила витрачалися в інтересах літературної творчості.

Творчість Флобера - зв’язуюча ланка між бальзаківським етапом реалізму першої половини ХІХ століття й етапом «натуралізму», який у другій половині ХІХ століття був представлений Е. Золя і його школою. Письменник відчував себе ворогом буржуазності, причому слово «буржуа» у його сприйнятті позбавлене класового змісту. Для нього «буржуа» - це символічна назва усього жадібного, егоїстичного, бездуховного, вульгарного і низькопробного. Усьому цьому письменник протиставляв високе, тобто мистецтво. Йому був близьким поетичний символ романтика Альфреда де Віньї - «вежа із слонової кості», що прославляє художника над господарями життя – буржуа: «Зачинемо двері, піднімемось на самий верх нашої башти із слонової кості, на найостаннішу сходинку, ближче до неба. Там деколи прохолодно... зате зірки світять яскравіше і не чуєш дурнів». Для Флобера цей символ - антитеза буденності, визнання високої ролі мистецтва. Проте бажане самітництво в піднебессі не вдається Флоберу: «гати чобіт» тягнуть його «назад до землі». Своїми творами художник-реаліст незмінно виявляється втягнутим у вирішення злободенних проблем сучасності.

Також Флобера цікавило і реальне життя, яке він досліджує у творчості зрілого періоду. Літературними авторитетами для Флобера були В. Шекспір і О. Бальзак.

Флобер ішов власним шляхом у літературі, відмінним від О. Бальзака і Ф. Стендаля, виробляв свою естетику. Усе в художньому творі, на його думку, залежить від стилю, якому він приділяв головну увагу. Мистецтво для письменника було не втечею від життя, а засобом творчого діалогу з ним. «Об’єктивний стиль» (або метод), як називають його літературознавці, розроблений Флобером, став одним із провідних принципів його реалізму, а пізніше був прийнятий іншими французькими письменниками (Гі де Мопассаном, Емілем Золя, натуралістами). Об’єктивізм, за Флобером, - це відсутність автора у творі. Флобер застосовував прийом психологічного аналізу героїв через світ речей, які їх оточують. Письменник намагається створити нову літературу, що базується на науковому мисленні. Він прагнув встановити зв’язок між психологічною та фізичною природою людини, показати фізіологічну основу пристрастей, глибокий психологізм життя як героя, так і суспільства.

Флобер відрізняється ще тим, що майстром критичного реалізму він стає в значній мірі з ненависті до реальної дійсності як ворожої краси.

Естетизм характеризує саму «техніку» Флобера: він своєрідно стилізує дійсність, навмисно стає в позу споглядальника людей і речей «здалека», милується їх речовою та плотською суттю. Флобером рішуче заперечується соціально-виховна роль мистецтва, обґрунтовується право художника вирушати від дійсності в минуле, в глиб століть.

Естетичні погляди Флобера:

1. винайшов нові прийоми зображення дійсності та моральної суті тогочасного суспільства;

2. залишався прихильником справжнього реалізму;

3. поєднав трагічний і комічний плани, з глибоким психологізмом створив переконливу картину бездуховності суспільства, у якому вульгарності та повсякденності нічого не протистояло;

4. прийшов до висновку, що в житті не було і не могло бути нічого прекрасного, вирватися із сірості неможливо ні за допомогою мрій, ні за допомогою кохання;

5. цінував форму (без особистісний принцип);

6. викривав вульгарне і повсякденне у буржуазному суспільстві;

7. вважав, що у його світі щасливий той, хто не мав ні моральних принципів, ні високих поривів;

8. часто автор не виводив на сторінках романів жодного позитивного героя ("Пані Боварі"), і таким чином, не нав'язував читачеві можливого вирішення конфлікту.

9. створив так звану "об'єктивну манеру" оповіді у реалістичній літературі.

10. не поділяв об'єкти художнього зображення на "вищі" і "нижчі", вважаючи, що найвульгарніший матеріал під пером талановитого митця випромінював красу, адже естетичний ідеал у мистецтві не мав нічого спільного з ідеалом етичним.

Флобером рішуче заперечується соціально-виховна роль мистецтва. В естетиці Флобера слід особливо відзначити надзвичайно високу вимогливість до досконалості стилю твору, яка була «справжньою хворобою» письменника, що «виснажувала його і що зупиняла його роботу». Критики називали Флобера «фанатиком стилю». Проте його вимогливість - не чудасія естета. Переконаний в нерозривному двуєдинстві форми і змісту, Флобер підкреслює: «Сама по собі закругленість фрази нічого не коштує, вся річ у тому, щоб добре писати, тому що „добре писати означає одночасно добре відчувати, добре мислити і добре виражати". Для Флобера «стиль - це спосіб мислити», мова - основа, першоелемент художньої форми, невіддільної від самої суті твору: «Форма - сама суть думки, як думка - душа форми, її життя». Звідси - і ті «нелюдські зусилля», які витрачає Флобер у пошуках єдиних потрібних йому слів для точного вираження істин, що відкриваються в житті.

Значення Флобера в історії французької літератури і публіцистики настільки величезне, що важко піддається оцінці. Він ввів в літературу цілий ряд молодих талановитих прозаїків, одним з яких був, наприклад, Гі де Мопассан. Спостереження Флобера над літературним процесом свого часу служили і служать своєрідними орієнтирами для критиків і дослідників аж до нашого часу. І нарешті, його романи сприяли розвитку цілих напрямів і жанрових форм світової літератури. Багато прийомів, які письменник використовував в своїх творах вплинули на розвиток історичної романістіки. А деякі відомі письменники прямо наслідували Флобера. О. Уайльд, наприклад, списував у Флобера фрагменти "Спокуси святого Антонія". Те ж саме можна сказати про роман Флобера "Іродіада", який був написаний в 1877 році. Уайльд використовував фрагменти з цих творів Флобера у власній "Соломії" і в незавершеній драмі "Свята куртизанка". Навіть відомий французький романіст А. Франс використовував стилістику "Легенди про святого Юліана" Флобера для стилізації епохи Середньовіччя. Вважають також, що техніка описів Флобера вплинула і на художників-імпресіоністів.

Творча спадщина Флобера невелика. Він писав повільно й важко. Велич і популярність Флобера багато критиків намагалися пояснити досконалістю його стилю. Сам Флобер сприяв утвердженню цієї думки. Він невпинно і з полемічним запалом повторював, що «форма - це сам твір», що «немає нічого, крім стилю», що твір стає безсмертним перш за все завдяки композиції і стилю. Флобер створив роман витончений за формою і за мовою. Він був переконаний, що задум твору можна відлити тільки через притаманну йому форму, що для точного вираження сенсу існує одне слово чи фраза, які художник зобов'язаний знайти. Флобер важкою власною працею досяг досконалої письменницької техніки, досконалої композиції та художньої майстерності, яка забезпечила йому світове визнання.

Флобер болісною працею досяг досконалої письменницької техніки, досконалої композиції. Та все ж не можна пояснити неперехідну цінність його книг лише винятковою письменницькою майстерністю. Творчість Флобера була знаменням часу, в ньому знайшли своє вираження дуже істотні моменти історії французького суспільства.