46. Про те, як Святий проповідував Христову віру жидам

Мав Блаженний такий звичай, що часто вставав уночі і потай від усіх ходив до жидів, сперечався з ними про Христа, докоряючи їм і звинувачуючи. Називав їх відступниками й беззаконниками. Бажав-бо бути вбитим за сповідування Христа.

47. Про великий подвиг і піст Святого

Коли він у дні Посту відходив до вище названої печери, то звідти часто, без нічийого відома, уставав уночі (один Бог його охороняв), відходив сам до монастирського села і там у потай приготованій печері, про яку ніхто не знав, перебував самотньо до Вербної неділі. Відтак знову приходив уночі звідти у вище згадану печеру, щоб у п'ятницю Вербної неділі вийти до братії, аби вони подумали, ніби він перебував тут усі дні Посту.

І так він перебував, не даючи собі спокою чуванням і молитвами всенощними, благаючи Бога про свою отару і закликаючи Його бути їм помічником у всіх їхніх справах. Обходячи щоночі монастирське подвір'я з молитвою, відгороджувався нею, наче міцним муром, стежачи, щоби не увійшов змій лукавий полонити когось із його учнів. Так він охороняв усі монастирські володіння.

Коли ж одного разу ті, хто охороняв свої домівки, спіймали розбійників, зв'язали їх і вели до міста на суд, то за волею Божою довелося їм проходити біля одного монастирського села. Один із цих злодіїв, зв'язаний, кивнувши головою у бік того села, сказав, що якось однієї ночі прийшли вони до того села з наміром вчинити напад і пограбувати все, що там було. Побачили вони однак дуже високий мур і навіть не могли до нього наблизитися. Це ж бо благий Бог невидимо обгородив усе те майно молитвами цього праведного й преподобного мужа. Тому блаженний Давид, передбачаючи таке, сказав: «Очі Господні на праведних; вуха його - на їхній заклик» (Пс. 34,16).

Владика, який сотворив нас, завжди прихиляє своє вухо, щоби почути тих, хто кличе Його воістину. А почувши їхню молитву, спасе їх. Тим, хто на нього уповає, чинить усе за їхньою волею і проханням. Так було із преподобним і преблаженним отцем нашим Теодосієм, який випасав свою отару з усім благочестям і чистотою, даючи приклад усім своїм стриманим життям і подвигом.

48. Про мужність і непохитність Святого

Була у той час якась смута від вселукавого ворога серед трьох князів - рідних братів. Два брати задумали піти війною проти свого старшого брата, христолюбця князя Ізяслава. І так його прогнали зі стольного града Києва.

Коли вони прийшли у те місто, то послали по блаженного Отця нашого Теодосія, вимагаючи прийти до них на обід і стати учасником тієї неправедної ради. Та Преподобний, сповнений Святого Духа, зрозумів, що вигнання христолюбця є неправедним, і сказав посланцеві, що не прийде на цей бенкет Вельзевула та не споживатиме їжу з крові та вбивства. Ще багато іншого тому наговоривши, відпустив його, звелівши, щоби переказав усе це тим, хто його послав. А ті, зачувши це, не змогли розгніватися на нього, бо зрозуміли, що він праведник і чоловік Божий, однак його не послухали і кинулися на свого брата, якого вигнали з його землі, та й повернулися назад. І один сів на престолі свого батька і брата, а другий знову повернувся до своїх володінь.

А преподобний отець наш Теодосій, сповнений Святого Духа, почав його звинувачувати, що вчинив неправедно, незаконно сів на той престіл, прогнавши старшого брата, неначе батька. І так не переставав йому дорікати: іноді посилав йому листи, іноді ж звинувачував його в неправедному вигнанні брата перед наближеними до нього боярами, звелівши йому це переказати. Згодом написав йому великого листа, звинувачуючи його і твердячи: «Голос крові твого брата звертається до Бога, як [кров] Авелева на Каїна». І подав приклади інших давніх гонителів і убивць та братоненависників. Усе те, що [думав] про нього, описав притчами і послав йому.

Коли ж князь прочитав того листа, то дуже розгнівався, заревів, наче лев, і кинув його на землю. Відтоді розповзлася чутка, що Блаженний буде засуджений на вигнання. Братія дуже засумувала і благала Блаженного більше не звинувачувати князя. Також приходило багато бояр і розповідали, який великий гнів на нього має князь, благали його не противитися йому, оскільки хоче заслати його. Та Блаженний, коли почув, що йдеться про його вигнання, дуже зрадів духом і сказав: «Вельми радію з того, браття, бо немає для мене нічого блаженнішого у цьому житті. Чи втрата майна й багатства мене турбує? Чи розлука з дітьми й полями мене засмучує? Нічого такого ми не принесли у цей світ, бо нагими народилися, і так нам належить нагими відійти із цього світу. Тому я готовий і на вигнання, і на смерть».

Відтоді почав ще більше докоряти князеві братоненависництвом, бажаючи, щоби заслав його. Однак той, хоч і дуже розлютився на Блаженного, та не відважився завдати йому жодного лиха, бо бачив, що він людина преподобна й праведна. Ще раніше він часто заздрив своєму братові, що має такого світоча у своїх володіннях, як це чув і розповідав чорноризець Павло, ігумен одного з монастирів у його наділах.

Блаженний отець наш Теодосій, якого дуже благали братія і бояри, і найбільше, коли сам зрозумів, що нічого не може добитися тими словами, облишив це і відтоді більше не докоряв йому, подумавши у собі, що краще буде благати його молитвами, щоби повернув свого брата до його краю.