Ця книга розміщена на сайті http://www.TrueChristianity.Info/ – ласкаво просимо відвідати наш сайт, щоб скачати іншу християнську літературу безкоштовно, а також задати питання на нашому форумі.

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ VI - XIV СТ.

Джерела християнського сходу

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ

ПАТЕРИК

Видання друге, виправлене

10

ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ

ЛЬВІВ

Монастир Свято-Іванівська Лавра • Видавничий відділ "Свічадо"

2 0 0 7

Зміст

Для читачів

Перелік глав Печорського патерика

Розповідь 1. Благослови, отче

Розповідь 2. Про прихід церковних майстрів із Царгорода до Антонія й Теодосія

Розповідь 3. Про те, коли була заснована Печерська церква

Розповідь 4, Про прихід іконописців із Царгорода до Ігумена Никона

Розповідь 5. Про Йоана і Сергія. Велике чудо в божественній Печерській церкві було перед чудотворного іконою Богородичною

Розповідь 6. Про святий Престол і про освячення тієї великої церкви Божої Матері

Розповідь 7. Розповідь монаха Нестора із обителі монастиря Печерського про те, чому названо монастир Печерським

Розповідь 8. Третього дня місяця травня. Житіє Преподобного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського монастиря. Написане Несюром, монахом того ж Печерського монастиря

Розповідь 9. 14 серпня. Слово монаха Печерського монастиря Нестора про перенесення мощів святого преподобного отця нашого Теодосія Печерського

Розповідь 10. Про обкування домовини преподобного отця нашого Теодосія Печерського

Розповідь II. Похвала преподобному отцю нашому Теодосію, ігуменові Печерському, котрий є у богоспасенному граді Києві

Розповідь 12. Про святих блаженних перших ченців Печерських, які засяяли у домі Пречистої Божої Матері божественними чеснотами, постом, і чуваннями, і пророчим даром у святому монастирі Печерському

Розповідь 13. Про блаженного Нифонта єпископа Новогородського, як у святому монастирі Печерському у божественному одкровенні бачив святого Теодосія

Розповідь 14. Послання смиренного єпископа Володимирського й Суздальського Симона до Полікарпа, ченця Печерського

Розповідь 15. Оповідь Симона, єпископа Володимирського й Суздальського, про святих чорноризців Печерських і заради чого слід мати ревність і любов до преподобних Антонія і Теодосія Печерських

Розповідь 16. Про блаженного Євстратія Посника

Розповідь 17. Про смиренного і многостраждального ченця Никона

Розповідь 18. Про Святого священомученика Кукшу і Пимена Посника

Розповідь 19. Про святого Атанасія Затворника, який помер, і наступного дня ожив, і жив ще дванадцять років

Розповідь 20. Про преподобного Святошу, князя Чернігівського

Розповідь 21. Про ченця Еразма, котрий витратив майно своє на святі ікони і ради них здобув спасіння

Розповідь 22. Про ченця Арету, котрому те майно, що украли злодії, було зараховано за милостиню, й ради того він спасся

Розповідь 23. Про двох братів - священика Тита та диякона Евагрія, які ворогували між собою

Розповідь 24. Друге послання Печерському архимандритові Акиндину про святих і блаженних ченців Печерських, братію нашу, написане Полікарпом, ченцем, того ж Печерського монастиря

Розповідь 25. Про Микиту Затворника, який став потім єпископом Новгородським

Розповідь 26. Про Лаврентія Затворника

Розповідь 27. Про святого й блаженного Агапіта, безкорисливого лікаря

Розповідь 28. Про святого Григорія Чудотворця

Розповідь 29. Про многотерпеливого Йоана Затворника

Розповідь З0. Про преподобного Мойсея Угрина

Розповідь 31. Про Прохора-чорноризця, який молитвою із зілля, що лободою зоветься, творив хліб, а з попелу - сіль

Розповідь 32. Про преподобного Марка Печерника, повелінь якого мертві слухалися

Розповідь 33. Про святих преподобних отців Теодора й Василія

Розповідь 34. Про преподобного Спиридона Проскурника та про Алімпія Іконописця

Розповідь 35. Про преподобного і багатостраждального отця Пімена і про тих, хто хоче перед смертю прийняти чернецтво

Розповідь 36. Про преподобного Ісакія Печерника

Розповідь 37. Про кончину преподобного отця нашого Полікарпа, архимандрита Печерського, і про священика Василія

Переклад за виданням: Проф. Дмитро Абрамович. Києво-Печерський патерик. - Київ: Час, 1991.

ББК 86.372

К 38

Перекладачі

Марія Кашуба, Надія Пікулик

Художнє оформлення обкладинки

Лада Гентош-Маруняк

На обкладинці використано фрагменти ікони

Святі Антоній і Теодозій Печерські

(Кінець XVII - початок XVIIIст.)

та хромолітографії

Панорама Києво-Печерської Лаври

(Початок XX ст.)

К 38 Києво-Печерський Патерик/ Пер. із церковносл. М. Кашуба і Н. Пікулик. - Львів: Свічадо, 2007. - 192 с.

ІSBN 978-966-561-240-7

Автори (агіографи) Патерика, свідомі великої відповідальності перед Богом та людьми, створили цей шедевр, який явив світові іконографію самобутньої української душі.

Розуміючи цінність Патерика як пам'ятки української культури, передовсім хочемо адресувати його для духовного читання, щоб продовжити багатовікову традицію, упродовж якої він був джерелом «літературної утіхи та морального поучення».

Для широкого кола читачів.

ББК 86.372

ISBN 978-966-561-240-7 © Монастир Свято- Іванівська Лавра, український переклад, 2001

До читачів

«Дивень Бгь во стыхъ своихъ»

(Псалом 67, 36)

В історико-літературній спадщині українців знайдемо, на жаль, не надто багато писемних пам'яток, із яких зможемо почерпнути відомості про життєву філософію, побут і звичаї наших предків. Простуючи шляхом свого національного розвитку, не багато зберегли ми з того, що впродовж віків створили прадіди, бо як скаржиться псалмопівець: «На хребтъ моемъ делаша грешницы, продолжиша беззаконіе своє» (Пс. 128, 3). Проте незважаючи на обставини, які часто змушували нас орати чужу ниву, все-таки деякі цінні пам'ятки давньої української літератури дійшли до нас. Серед цієї спадщини особливе місце посідає Києво-Печерський Патерик, видання якого сучасною українською мовою пропонуємо читачам. Для перекладу використано текст Другої Касіянівської редакції, який опублікував проф. Дмитро Абрамович 1930 року в Києві під егідою Всеукраїнської Академії Наук.

Читаючи Патерик, потрібно пам'ятати про специфіку таких текстів, яка полягає у використанні особливого стилю, притаманного житійній літературі. Твір, який можна сприйняти як проілюстровану численними оповідями про різноманітні чуда апологію Києво-Печерської Лаври, для сучасного християнина є цінним завдяки прикладам особистого досвіду різних людей на шляху до Бога. Автори оповідей виходять за дещо тісні рамки звичних агіографічних матриць і показують нам не готові іконографічні лики як взірці для наслідування, а впроваджують нас у цілий світ своїх героїв, детально знайомлячи з їхніми переживаннями, духовним становленням та внутрішньою боротьбою. Це робить їх ближчими і зрозумілішими сучасному читачеві.

Сучасний християнин не завжди готовий сприймати літературу такого жанру; деякі події і факти, що описує Патерик, нелегко узгодити з раціоналізмом нашого часу, а те, що промовляло до наших предків сім століть назад, не зворушує людину початку третього тисячоліття. Тому важливо поза специфічним літературними формами і такою великою культурно-цивілізаційною різницею побачити найсуттєвіше - людину на шляху до Бога. Придивившись уважніше, побачимо, що людина часів печерських старців у своїй суті не дуже відрізнялася від нас. Вона намагається бути господарем свого життя, турбується про дочасне і хоче, щоб віра не стояла їй на заваді в утвердженні «раю» на землі. Також Бог - тоді, як і тепер - залишається тим самим і не перестає кликати людину до спасення. Чернецтво ж є спробою «нового» існування - життя з Богом, яке світ завжди сприймав з підозрою і недовірою, адже воно було для нього викликом, який слід прийняти чи відкинути. Людина ж чомусь завжди схильна балансувати десь посередині, не відкидаючи Божого поклику, але й не відповідаючи на нього однозначно, що є перешкодою для інтегрального християнського життя. Радикалізм оповідей Патерика може послужити своєрідним важком, що схиляє шальку терезів до глибшого християнства, бо каже Господь через Одкровення Йоана Богослова: «Тому, що літеплий ти, але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст Моїх» (3, 16).

Суть життя святих і їх почитання виражається в розумінні того, що Бог як Святий Дух являється «дивним у святих своїх» (Пс. 67, 36). Про це пише Г. Флоровський: «Ми вшановуємо у святих "обожествлення" людської природи, Божу любов до них і у них»¹.

Розуміючи вартість Патерика як цінної пам'ятки української культури, ми, передовсім, хочемо адресувати його для духовного читання, продовжуючи багатовікову традицію, про яку згадує проф. Абрамович, цитуючи М. Грушевського: «Патерик і Кобзар се були дві найпопулярніші українські книги... Патерик став тим вічно відновлюваним, поширюваним, а з початком нашого друкарства - неустанно передруковуваним твором старого нашого письменства, "золотою книгою" українського письменного люду, джерелом його літературної утіхи і морального поучення»².

Перелік глав Печерського патерика.

Написано Йоаном, монахом Печерським.

1. Про спорудження церкви, як Божим і Пречистої Його Матері промислом була створена Печерська церква.

2. Про прихід церковних майстрів із Царгорода до Антонія й Теодосія.

3. Про те, коли була заснована Печерська церква.

4. Про прихід іконописців із Царгорода до ігумена Никона.

5. Про [велике чудо] Йоана і Сергія.

6. Переказ про святий престіл і про освячення церкви.

7. Про те, чому названо монастир [Печерським].

8. Про житіє святого й преподобного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського.

9. Про перенесення мощів святого й преподобного отця нашого Теодосія.

10. Про обкування гробу святого Теодосія.

11. Похвальне слово отцю нашому преподобному Феодосію.

12. Про перших печерських чорноризців.

13. Про блаженного Нифонта, що був єпископом Новгорода.

14.Послання смиренного єпископа Володимирського й Суздальського Симона до Полікарпа, ченця Печерського.

15. Про те, заради чого слід поважати й любити святих Антонія і Теодосія [Печерських отців].

16. Про блаженного Євстратія Посника.

17. Про багатостраждального Никона.

18. Про святого священномученика Кукшу та Пимена Посника.

19. Про святого Атанасія Затворника, котрий помер і знову другого дня ожив і прожив 12 років.

20. Про преподобного Святошу, князя Чернігівського.

21. Про Еразма, який потратив майно на ікони та завдяки цьому знайшов спасіння.

22. Про чорноризця Арету, майно якого [вкрадене злодіями] перетворилося на милостиню, через що і спасся.

23. Про двох братів: диякона Евагрія та священика Тита.

24. Про друге послання чорноризця Полікарпа до архимандрита Акиндина Печерського.

25. Про Микиту Затворника, котрий згодом став єпископом Новгорода.

26. Про Лаврентія Затворника.

27. Про святого блаженного Агапіта, безкорисливого лікаря.

28. Про святого Григорія Чудотворця.

29. Про багатотерпеливого Йоана Затворника.

30. Про преподобного Мойсея Угрина.

31. Про чорноризця Прохора, який молитвою зілля, що лободою зветься, перетворював на хліб, а попіл - на сіль.

32. Про блаженного Марка Печерника, повеління якого слухали мертві.

33. Про преподобних святих отців Теодора й Василія.

34. Про Спиридона Проскурника й Алімпія Іконописця.

35. Про преподобного й багатостраждального отця Пимена й тих, хто перед смертю хоче до чернечого чину.

36. Про блаженного Ісакія Печерника.

37. Про запит князя Ізяслава, сина Ярослава, до Теодосія, ігумена Печерського, про латинян.

38. Про смерть преподобного отця нашого Полікарпа, архимандрита Печерського, і про священика Василія.

РОЗПОВІДЬ 1

Благослови, отче

Жив у Варязькій землі князь Африкан, брат Якуна Сліпого³, який загубив золотий обладунок, б'ючись у поході з Ярославом проти лютого Мстислава. У цього Африкана було два сини: Фрианд і Шимон. Після смерті ж батька Якун вигнав обох братів з їхньої землі. Шимон же прийшов до благовірного князя нашого Ярослава. Той його приняв із честю й віддав своєму синові Всеволоду, щоб був у нього старшиною; від Всеволода одержав він велику владу.

Ось що було причиною такої його любові до цього святого місця. У часи правління в Києві благовірного й великого князя Ізяслава 1068 року напали на Руську землю половці. Вийшли їм назустріч три Ярославичі: Ізяслав, Святослав і Всеволод, котрий мав із собою і цього Шимона. Коли ж вони прийшли до великого й святого Антонія по молитву і благословення, то Старець своїми правдомовними вустами виразно прорік їм майбутню загибель. А цей варяг, припавши до ніг Старця, благав уберегти його від такого нещастя. Блаженний же каже йому: «О сину, багато поляжуть від гострого меча, і втікатимете від ворогів ваших, переможені й розбиті будете, і у воді потонете. Тебе ж, врятованого, поховають у церкві, яку хочуть збудувати».

Перебуваючи на Альті, зійшлися обидва полки, і християни переможені були Божим гнівом і втекли, а їхні воєводи з численним військом були розбиті. Коли ж зійшлися, то й Шимон лежав між ними поранений. Поглянувши вгору на небо і бачучи церкву превелику, яку раніше бачив на морі, згадав слова Спасителя й каже: «Господи, убережи мене від цієї гіркої смерті молитвами Пречистої Твоєї Матері та преподобних отців Антонія й Теодосія». І тут раптом якась сила взяла його з-поміж мертвих, одразу зцілила його рани, і всіх своїх воїнів він знайшов неушкодженими й здоровими. Знову повернувся додому і, прийшовши до блаженного Антонія, сказав йому дивну річ, промовивши таке: «Мій батько Африкан зробив хрест і зобразив на ньому фарбою боголюдський образ Христа - по-новому, як це роблять латиняни, завбільшки 10 ліктів. Віддаючи Йому честь, мій батько поклав на Його бедра пояс вагою 50 гривень золота і золотий вінець на Його голову. Коли ж вигнав мене Якун, мій дядько, з моєї землі, я взяв пояс з Ісуса і вінець з голови Його і чув голос від образу - звернувся до мене й каже: «Не клади його, чоловіче, на свою голову, а неси на визначене місце, де преподобний Теодосій будує церкву моєї Матері, і віддай йому в руки, щоб повісив над моїм вівтарем». Я ж від страху впав і, заціпенілий, лежав наче мертвий, а вставши, швидко зійшов на корабель. І коли ми пливли, була велика буря. Усі ми втратили надію на життя, і почав я благати: «Господи, прости мене, що через цей пояс нині гину, оскільки взяв із Твого чесного й чоловікоподібного образу». І ось побачив церкву вгорі, й подумав, яка ж це церква? А згори почувся голос, мовлячи: «Вона хоче бути збудованою Преподобним в ім'я Божої Матері, у ній же ти маєш бути похований». Оскільки ж ми бачили її велич і висоту, то я виміряв їх тим золотим поясом: 20 завширшки, і 30 завдовжки, і 30 заввишки, а стіни з верхом - 50. Ми ж усі прославили Бога і втішилися дуже великою радістю, уникнувши гіркої смерті. Та донині не знаю, де має бути збудована церква, що явилася мені на морі й на Альті, коли я вже був присмерті. Хоча чув із твоїх чесних уст, що тут я повинен бути похований, у церкві, що будуватиметься. І знявши пояс золотий, віддав промовляючи: «Це міра й основа, а цей вінець нехай повісять над святим престолом».

Старець же, похваливши Бога за це, сказав варягові: «Сину, відтепер не називатимешся Шимоном, Симон буде ім'я твоє». Покликав Антоній блаженного Теодосія й каже: «Симоне, ось той, що хоче збудувати таку церкву». Та й дав йому пояс і вінець. Відтоді дуже полюбив святого Теодосія, даючи йому чимало коштів на спорудження монастиря.

Одного разу цей Симон, прийшовши до Блаженного, по звичній розмові каже до святого: «Отче, прошу в тебе одного дарунка». Теодосій відповідає: «О сину, що просить твоя величність від нашого смирення?» Симон же каже: «Вимагаю дуже великого і понад мої сили дарунка від тебе». Теодосій же на те: «Знай, сину, нашу вбогість, адже часто й хліба не маємо на щодень, іншого ж, не знаю, чи маємо що». Симон же мовить: «Якщо захочеш, то подаси мені, бо можеш це вчинити через одержану благодать від Бога, який назвав тебе Преподобним. Бо коли я знімав вінець із голови Ісуса, Він сказав мені таке: "Неси на визначене місце і віддай у руки Преподобному, котрий збудує церкву моїй Матері". Тому прохаю тебе, дати мені слово, що душа твоя благословитиме мене як при житті, так і по смерті твоїй і моїй». І відповів Святий: «О, Симоне, твоє прохання понад мої сили, та коли побачиш мій відхід із цього світу і по моїм відході цю побудовану церкву і коли переданий закон буде в ній виконуватися, - знай, що маю сміливість перед Богом. Нині не знаю, чи прийнято мою молитву». Симон же мовить: «Про тебе свідчить Господь, бо із пречистих уст святого образу я чув про тебе, тому прохаю тебе помолитися як за своїх ченців, так і за мене, грішного, і за мого сина Георгія, і за нащадків мого роду».

І Святий погодився, промовивши: «Молюся не лише за цих, а й за всіх, хто заради мене любить це святе місце». Тоді Симон поклонився до землі й каже: «Не піду від тебе, отче, доки не засвідчиш мені цього на письмі». Спонуканий його любов'ю, Преподобний написав молитву, яку і донині вкладають померлим у руку: «Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа», - раніше ж бо ніхто такого не робив на Русі. «Пом'яни мене, Ісусе, як прийдеш у царство своє і захочеш воздати кожному за вчинки його, тоді ж, Владико, і рабові своєму Симонові, і Георгію дозволь стати праворуч від Тебе у славі Твоїй і чути благий Твій голос: «Прийдіть, благословенні Отця мого, успадкуйте Царство, призначене вам від створення світу». І мовить Симон: «Говори ж і до цих, отче, і нехай будуть відпущені гріхи батькам і ближнім моїм». Теодосій здійняв руки свої й каже: «Нехай благословить тебе Господь із Сіону, щоб ти міг бачити блага Єрусалиму поки віку вашого й останніх нащадків ваших».

Прийняв Симон молитву і благословення Святого як коштовний бісер і дар. Той, хто був колись варягом, нині ж Христовою благодаттю - християнин, навчений святим отцем нашим Теодосієм. Облишивши латинську суєту, він істинно увірував у Господа нашого Ісуса Христа з усім домом своїм, в якому близько 3000 душ, і зі своїми єреями, завдяки чудесам, які творили святі Антоній і Теодосій.

І Симона першим поховано у цій церкві. Відтоді син його Георгій відчував велику любов до цього святого місця. Його послав Володимир Мономах у Суздальську землю, передавши йому на руки свого сина Георгія. Минуло багато літ: сів Георгій Володимирович у Києві, а своєму тисяцькому Георгієві, як батькові, передав землю Суздальську.

РОЗПОВІДЬ 2

Про прихід іконописців із Царгорода до

Антонія й Теодосія

А ось оповім вам, браття, інше дивне й преславне чудо про ту Богом вибрану церкву Богородичну.

Прийшли із Царгорода чотири церковні майстри, мужі дуже багаті, у печеру до Великого Антонія й Теодосія та й кажуть: «Де хочете будувати церкву?» Вони ж їм відповідають: «Там, де Господь вкаже місце». А майстри кажуть: «Чи не смерть собі прирікаєте, коли, ще не визначивши місця, дали нам стільки золота?» Антоній же й Теодосій, скликавши всю братію, попрохали греків, кажучи: «Розкажіть нам правду, як воно було». І майстри розповіли таке:

«Коли ми спали у своїх домівках, рано при сході сонця до кожного з нас прийшли вродливі євнухи та й кажуть: «Кличе вас Цариця до Влахерну». Ми ж пішли, взявши з собою своїх приятелів та родичів, зійшлися туди всі разом, й одні слова Богородиці чули, й усі свідками були. А були між нами лише будівничі. Ми побачили Царицю і багато воїнів при ній, поклонилися їй, а Вона нам каже: «Хочу збудувати собі церкву на Русі, у Києві, тому велю вам взяти собі золота на три роки». Ми ж, поклонившись, кажемо: «Володарко Царице, до чужого краю посилаєш нас, до кого ж там прийдемо?» А Вона мовить: «Посилаю вас до Антонія й Теодосія». Ми ж кажемо: «Чому, Царице, на три роки даєш нам золота? їм накажеш про нас подбати, що нам необхідне для проживання. Сама ж знаєш, чим нас обдарувати». Цариця каже: «Цей, Антоній, лише поблагословивши, відійде з цього світу навіки, а Теодосій піде до Господа на другий рік після нього. Ви ж візьміть золота для своїх потреб, бо щоб винагородити вас, то не зможе ніхто: дам вам "те, що вухо не чуло, що на думку людини на спало..." (1 Кор. 2, 9)⁴». Прийду ж бо сама подивитися церкву і в ній хочу жити». І передала нам мощі святих мучеників: Артемія і Полієвкта, Леонтія, Акакія, Арети, Якова, Теодора, кажучи: «Це покладіть в основу». Взяли ми золото, скільки потрібно було. І сказала до нас: «Погляньте вгору - побачите велич». І побачили ми церкву в повітрі, а увійшовши, поклонилися їй і запитали: «Володарко, яка назва церкви?» Вона сказала, що іменем своїм хоче назвати. А ми не посміли й запитати, яке ж це ім'я. Вона каже: «Богородична церква буде» і дала нам цю ікону, мовлячи: «Хай вона буде намісною». Поклонившись їй, пішли ми по своїх домівках, несучи ту ікону, яку прийняли з рук Цариці.

І тоді всі прославили Бога і Ту, що Його породила. Антоній же відповів: «О діти, ми ніколи не полишали цього краю». Греки ж із клятвою запевняли, що «золото ми взяли з ваших рук при багатьох свідках, що при них і до кораблів вас проводжали, а через місяць після вашого відходу пустилися в дорогу. І ось десятий день, як ми вийшли з Царгорода. Ми запитували Царицю про величину церкви, і Вона нам сказала: «За міру поклала я пояс мого Сина за Його велінням».

І відповів Антоній: «О діти, великої благодаті удостоїв вас Христос, бо чините Його волю. Оті вродливі євнухи, котрі покликали вас, - це пресвяті ангели, а Цариця у Влахерні - це сама об'явлена вам Пресвята, Чиста й Непорочна Володарка наша Богородиця і Приснодіва Марія; воїни ж, що її оточували, - це безплотні ангельські сили. Наша ж подоба і передача вам золота - то Бог знає, як Він це сотворив і повелів своїм слугам. Благословенний ваш прихід, і добру супутницю маєте - цю чесну Богородичну ікону; то ж Вона воздасть вам, як пообіцяла, «те, чого око не бачило, вухо не чуло, що на думку людині не спадало...»; бо того ніхто не може дати, крім Неї та її Сина, Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Його пояс і вінець принесений від варягів, а міра ширини, довжини і висоти тієї пречистої церкви визначена голосом, що з неба прийшов від величної Слави».

Греки ж з острахом поклонилися святим і запитали: «Де ж таке місце, щоб ми його оглянули?» Антоній відповів: «Будемо три дні молитися, і Господь покаже нам». Тієї ночі, коли він молився, з'явився перед ним Господь, промовляючи: «Ти знайшов у мене благодать». Антоній каже: «Господи, якщо я удостоївся Твоєї благодаті, то нехай буде по всій землі роса, а на місці, яке зволиш освятити, нехай буде сухо». Зранку знайшли сухе місце, де нині стоїть церква, а по всій - землі була роса. Другої ночі, так само помолившись, сказав: «Нехай буде по всій землі сухо, а на святому місці роса». І прийшовши, знайшов таке. Третього дня, ставши на тому місці, помолився і поблагословив місце, виміряв золотим поясом ширину і довжину. І здійняв руки до неба Антоній та промовив голосно: «Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб зрозуміли всі, що Ти хочеш цього». І одразу впав вогонь із небес та спалив усі дерева й хащі, висушив росу і утворив видолинок, подібний до рова. Присутні ж зі святими від страху впали, наче мертві. І звідти початок тієї Божественної церкви.

РОЗПОВІДЬ 3

Про те, коли була заснована

Печерська церква

Заснована була божественна Богородична церква року 1073-го. У дні благовірного князя Святослава, сина Ярославового, почали будувати цю церкву; він же власними руками розпочав копати рів. Христолюбивий князь Святослав дав 100 гривень золота на допомогу Блаженному, і міру поклали за тим голосом, який почутий із небес на морі. Ужитії бо святого Антонія знайдеш про це більш докладно. У Теодосієвому житії всім повідомлено, як з'являвся вогняний стовп від землі до небес, а іноді - як хмара, іноді ж як дуга від верху цієї церкви на те місце; часто й ікона переходила - ангели переносили її на вибране місце. Що ж дивніше від цього, браття? Бо, переглянувши книги Старого й Нового Завіту, ніде не знайдеш таких чудес про святі церкви, як про цю. Від варягів, і від самого Господа нашого Ісуса Христа, і чесного Його і божественного чоловікоподібного образу, і святої голови Христової принесено вінець. І богозвучний голос ми чули від Христового образу, що велів нести на приготоване місце і виміряти Його поясом за тим голосом небесним, де ця церква була видима ще перед початком її [будівництва].

Також із Греції прибула ікона з майстрами. І мощі святих мучеників було покладено під усіма стінами, де і їх самих згодом зображено на стінах, над мощами. Необхідно похвалити раніше померлих благовірних князів, і христолюбивих бояр, і чесних монахів, і всіх православних християн. Блаженний і тричі блаженний той, хто сподобився бути похованим у цій церкві, він гідний великої благодаті і милості від Господа молитвами святої Богородиці і всіх святих. Блаженний і тричі блаженний той, хто сподобився бути зображеним у цій церкві, бо дістане прощення гріхів і не втратить небесної нагороди. «Радійте й веселіться, - каже, - бо нагорода ваша велика на небі» (Мт. 5, 12), бо ця церква Богові миліша, ніж саме небо. І Його Мати зволила її будувати, як пообіцяла майстрам у Влахерні, промовивши: «Йду оглянути церкву і в ній хочу жити». Добре ж і дуже благодатно перебувати у її святій і божественній церкві; а якої ж слави й похвали удостоїться той, хто похований і записаний у ній до книги життя і кого перед її очима будуть поминати завжди!

А ще, любі мої, пропоную вам слово на утвердження ваше. Що може бути гіршим, ніж відійти від такого світла, і любити пітьму, і відлучити себе від Богом названої церкви, ніж облишити створену Богом і шукати створену людьми із насильства й грабунку, коли вона сама скаржиться на свого творця? Бо цієї будівничий, і автор, і художник, і творець - Бог, котрий вогнем свого божества спалив тлінні речі, дерева і гори і вирівняв шлях до дому своєї Матері для перенесення своїх рабів. Зрозумійте, браття, основи її й початок: Отець із висот благословив її росою, і вогняним стовпом, і світлою хмарою. Син подарував мірку свого пояса, бо коли й дерево було сутністю видиме, та одягнене Божою силою; Святий же Дух вогнем нематеріальним яму викопав на закладання підвалин, і «на цій скелі будую мою Церкву й пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 18). Також і Богородиця: на три роки дала майстрам золота і подарувала ікону свого Пречесного образу, призначивши її намісною. І від неї чудеса численні діються.

РОЗПОВІДЬ 4

Про прихід церковних малярів із Царгорода

до ігумена Никона

І це дивне чудо, яке вам розповім. Прийшли із того ж береженого Богом Константинового міста до ігумена Никона іконописці, промовляючи таке: «Постав нам суддів, хочемо судитися: нам показали малу церкву, і ми так домовилися при численних свідках; а ця церква дуже велика; візьміть ось ваше золото, а ми повертаємось до Царгорода». Ігумен сказав: «Хто ті люди, що домовлялися з вами?» Іконописці назвали подобу, образ та імена Антонія й Теодосія. І сказав їм ігумен: «О діти, ми не можемо їх вам привести, бо десять років тому вони відійшли з цього світу, і безперервно моляться за нас, і постійно охороняють цю церкву, і оберігають свій монастир, і турбуються про його мешканців». Почувши це, греки були дуже здивовані відповіддю, привели ж бо багато інших купців, які прибули звідти і подорожували з тими греками й обезами, та й кажуть: «Перед цими свідками ми заключали договір, узяли золото з їхніх рук, а ти не хочеш нам їх показати». Якщо вони померли, то покажи нам їхній образ, щоб і вони побачили, що це ті ж люди». Тоді ігумен виніс перед усіма їхню ікону. Греки й обези, побачивши їхні образи, поклонилися і сказали: «Це воїстину вони, і віримо, що вони живі й після смерті і що вони можуть допомагати, рятувати й охороняти тих, хто до них приходить». Вони віддали мозаїку, яку привезли з собою на продаж, і прикрасили нею святий вівтар. Іконописці ж почали розкаюватися у своєму гріху. Коли, кажуть, прибули до Канева на човнах, то побачили цю церкву на височині. У тих, хто був з нами, ми запитали про цю церкву, і вони відповіли: «Печерська, і ви її іконописці». Розгнівавшись, що надто велика, ми хотіли втікати вниз до гирла. Тієї ж ночі була велика буря на ріці. Уставши вранці, ми опинилися біля Трипілля, а наші кораблі самі пливли вверх по ріці, неначе якась сила їх тягнула. І ми ледве зупинили їх і стояли весь день, розмірковуючи, як це так, що ми такий шлях здолали за одну ніч, не веслуючи, а інші з трудом проходять його ледве за три дні. Другої ночі ми побачили цю церкву і чудову намісну ікону, що промовила до нас: «Люди, чому даремно хвилюєтесь, не підкоряючись волі Сина мого і моїй? І якщо мене не послухаєте та захочете втекти, то всіх вас візьму і з човном поставлю у моїй церкві. І знайте, що звідти не вийдете, а тут, у моєму монастирі, постригшись, закінчите своє життя. І я дам вам милість у майбутньому заради її будівничих Атонія і Теодосія». Ми ж, уставши зранку, хотіли втікати вниз і дуже багато трудилися, веслуючи, а човен ішов у протилежний бік - уверх. І ми, підкорившись волі й силі Божій, піддалися, і невдовзі човен сам зупинився під монастирем.

Тоді всі разом, греки і чорноризці, майстри та іконописці, прославили Великого Бога і Його Пречисту Матір, чудотворну ікону і святих отців Антонія і Теодосія. І так усі вони закінчили своє життя у монастирі Печерському - майстри та іконописці у монашому житті, і поховані у своєму притворі. Донині їхній одяг зберігається у келіях, а їхні грецькі книги шанують як пам'ять про таке чудо.

Коли ж ігумен Стефан, співець, був вигнаний із монастиря, де він бачив преславні чудеса, як прийшли майстри, несучи ікону, і розповідаючи про видіння Цариці у Влахерні, то через це сам спорудив у Клові Влахернську церкву. Благовірний же князь Володимир Всеволодович Мономах, ще юний, був очевидцем того дивного чуда, коли впав із небес вогонь і вигоріла яма, де поясом було виміряно фундамент церкви. І ширилася чутка про це по всій Руській землі. Задля цього із Переяслава приїхав Всеволод зі сином своїм Володимиром, щоби побачити таке чудо. Тоді Володимир хворів і, підперезаний тим золотим поясом бувши, став одразу здоровим молитвами святих отців наших Антонія і Теодосія. А за часів свого князювання христолюбивий Володимир, узявши міру тієї божественної церкви Печерської, збудував цілком подібну церкву у місті Ростові - у висоту, ширину й довжину, і письмово у грамоті вказав, де кожний празник в якому місці намальований. І все це вчинив, наслідуючи зразок тієї великої богознаменної церкви. А його син, князь Георгій, почувши від батька Володимира про те, що сталося у тій церкві, за час свого князювання збудував церкву таких же розмірів у місті Суздалі. Та з роками всі вони зруйнувалися, а ця єдина, Богородична, стоїть вічно.

РОЗПОВІДЬ 5

Про Йоана і Сергія.

Велике чудо в божественній Печерській

церкві було перед чудотворною

іконою Богородичною

Були два мужі поміж знатними людьми того міста, приятелі Йоан та Сергій. Прийшли вони колись до названої Богом цієї церкви і побачили на чудотворній Богородичній іконі сильніше від сонця світло та й вступили до духовного братства. Через багато літ Йоан занедужав, залишивши свого п'ятилітнього сина Захарію. Прикликав ігумена Никона і роздав своє майно бідним, а синову частку віддав Сергієві: 1000 гривень срібла і 100 гривень золота. Передав також свого малолітнього сина Захарію під опіку своєму другові як вірному братові, заповівши тому, щоби, як син змужніє, віддав йому золото й срібло. Коли ж Захарії виповнилося 15 років, захотів узяти золото й срібло свого батька у Сергія. Той же, спокушений дияволом, задумав розбагатіти і, бажаючи погубити життя з душею, каже юнакові: «Твій батько все майно віддав Богові, у Того проси золота й срібла. Він тобі винен, може, й помилує тебе. Я ж не винен ні тобі, ні твоєму батькові жодного золотого. Це вчинив тобі твій безумний батько, роздавши все своє майно як милостиню, тебе ж залишив бідним і убогим».

Почувши це, юнак розплакався через свою втрату. І посилає до Сергія, з проханням мовлячи: «Дай же мені половину, і тобі половина [залишиться]». А Сергій жорстокими словами докоряв його батькові та йому самому. Тоді Захарія попросив третину, згодом десятину. Та побачивши, що позбавлений усього, каже Сергієві: «Прийди і присягнись у церкві Печерській перед чудотворною іконою Богородичною, де ти побратався з моїм батьком». Іде той до церкви, стає перед іконою Богородичною і, присягши, відповідає, що не брав він ні 1000 гривень срібла, ні 100 гривень золота. Захотів поцілувати ікону, та не зміг наблизитися до неї. Тож коли він виходив із дверей, почав волати: «О святі Антонію й Теодосію, не веліть мене погубити цьому ангелу немилостивому, моліться ж до Святої Богородиці, щоби відігнала від мене численних бісів, яким я відданий. Візьміть же золото й срібло, замкнене у моїй коморі». І страх огорнув усіх.

Відтоді нікому не дозволяли присягати Пресвятою Богородицею. Коли ж послали і взяли запечатану посудину, то знайшли у ній 2000 гривень срібла і 200 гривень золота - так збільшив Господь, віддаючи милостивим. Захарія ж усе віддав ігуменові Йоану, щоб розпорядився, як захоче. Сам же постригся, закінчив своє життя тут. А з того золота і срібла побудована церква святого Йоана Предтечі на схилі пагорба на честь Йоана боярина і його сина Захарії, якому належало золото і срібло.

РОЗПОВІДЬ 6

Про святий престол і про освячення тієї

великої церкви Божої Матері

Освячення Печерської церкви відбулося 1080 року, першого року Йоанового ігуменства. Та не знайшлося кам'яної плити для встановлення престолу. Довго шукали, щоби престіл був зроблений із каменю, та не знайшлося жодного майстра, і зробили з обробленої дерев'яної дошки. Та митрополит Йоан не захотів, аби дерев'яний престіл був у такій великій церкві, тому ігумен дуже зажурився. Минуло кілька днів, а освячення не відбулося. На 13 день серпня увійшли ченці за звичаєм до церкви співати Вечірню і побачили біля вівтарної огорожі кам'яну плиту, поставлену на стовпці для облаштування престолу. І скоро сповістили про це митрополитові. Він же похвалив Бога і звелів провести освячення і Вечірню. Довго шукали, звідки і ким була принесена така плита і як була внесена до церкви, поставлена там. Повсюди розпитували, на воді і на суші, звідки її привезено, але не знайдено жодного сліду тих, хто її привіз. Послали туди, де виготовляють такі речі, три гривні срібла, щоби той майстер узяв за свою працю. Оповісники пройшли всюди, та виконавця не знайшли. Бо митець і провидець - Бог, що її сотворив, обробив, поклав та утвердив своїми святительськими руками для покладання свого Пречистого Тіла і Святої Крові на тім святім престолі, який сам дарував, зводивши принести себе в жертву за весь світ на віки.

Другого дня прийшли з митрополитом Йоаном єпископ Йоан Чернігівський, Ісая Ростовський, єпископ Антоній Юріївський, єпископ Лука Білгородський, ніким не кликані, й опинилися на чині освячення. І запитав їх блаженний митрополит: «Чому ви прийшли не запрошені?» Відповіли єпископи: «Від тебе, владико, прийшли посланці, мовлячи нам, що 14 серпня освячується Печорська церква; будьте готові, мовляв, стати зі мною під час Літургії. Ми ж не посміли не послухати твоїх слів, і оце ми тут». І відповів Антоній, єпископ Юріївський: «Я був хворий, а цієї ночі увійшов до мене чернець і каже мені: "Завтра освячується Печерська церква, щоб ти там був". І як тільки я це почув, то одразу ж одужав і оце прибув за і вашим повелінням».

Святитель же хотів розшукати тих людей, котрі їх кликали, але тут пролунав такий голос: «... і власний їхній язик їм готує погибель» (Пс. 64, 9). Він же знову здійняв руки до неба і сказав: «Пресвятая Богородице! Як на честь Твого відходу [з цього світу] зібралися апостоли з усіх кінців всесвіту на Твій похорон, так і нині на освячення своєї церкви Ти зібрала всіх намісників і наших служителів». І всі дивувалися з великих чудес: «О брами, підніміте главні ваші...» (Пс. 24, 7).

Обійшовши ж тричі церкву, почали співати: «Зніміть ваші княжі ворота», - та в церкві не було нікого, щоби відспівувати: «Хто він - отой Цар слави?» (Пс. 24, 8), бо не залишилося в церкві жодного, всі дивилися на прихід єпископів. Була довга мовчанка, і пролунав із середини церкви голос, наче ангельський: «Хто він - отой Цар слави?» (Пс. 24, 8). І шукали тих голосів, хто вони і чиї вони. Та, увійшовши до церкви, помітили, що всі двері були зачинені, а в церкві не було жодної людини, і зрозуміли присутні, що все, що стосується цієї святої і божественної церкви, діється за Божим промислом. Тому і ми скажімо: «О глибино багатства, мудрости і знання Божого! .... бо хто коли дослідив думку Господню? Хто був його дорадником?» (Рим. 11, 33). І нехай Господь береже вас і охороняє у всі дні життя вашого, і молитвами Пречистої Богородиці і преподобних і блаженних отців наших Печерських Антонія й Теодосія, і святих чорноризців того монастиря. А з ними щоб і ми знайшли милість у цьому й майбутньому житті у Христі Ісусі, Господі нашім. Йому ж слава з Отцем і зо Святим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

РОЗПОВІДЬ 7

Розповідь монаха Нестора із обителі

монастиря Печерського про те, чому

названо монастир Печерським

У час князювання самодержця Руської землі благовірного великого князя Володимира Святославовича зволив Бог явити Руській землі світильника і наставника монахів, про якого ось що розповімо.

Був один благочестивий муж із міста Любеча, в якому змолоду , поселився страх Божий, і забажав він прийняти чернечий чин. Чоловіколюбний же Господь звелів йому йти до Греції і там постригтися. Одразу пустився він у дорогу, подорожуючи, подібно до Господа, що ходив по землі і трудився заради нашого спасіння, і сягнув і до Царгорода. Згодом дійшов і до Святої Гори, обійшов святі монастирі, що є на Афоні, і оглянув монастирі на Святій Горі та пізнав життя надлюдське тих отців, які у плоті наслідували життя ангелів, та й розгорівся Христовою любов'ю, бажаючи життя тих отців наслідувати.

Прибувши до одного з тих монастирів, молив ігумена, щоби поклав на нього ангельський образ чернечого чину. Ігумен, передчуваючи в ньому майбутні чесноти, послухав його, постриг і дав йому ім'я Антоній та навчив чернечого життя.

Антоній же у всьому догоджав Богові, а в іншому вдосконалювався в покорі й послухові, так що всі раділи за нього. Тож і каже йому ігумен: «Антонію, повертайся на Русь, щоб бути там для користі й підтримки іншим, буде тобі благословення Святої Гори».

Прибувши до Києва, Антоній міркував, де б йому оселитися. Походивши по монастирях, не вибрав жодного з них: Бог не велів. І почав блукати по хащах, по горбах та інших місцях, а прибувши на Берестове, знайшов печеру й оселився у ній. Її викопали колись варяги, тож замешкав у ній у великій стриманості.

Коли помер великий князь Володимир, то владу захопив безбожний і окаянний Святополк та сів у Києві; почав винищувати своїх братів і вбив святих Бориса і Гліба. Антоній же, побачивши таке кровопролиття, яке заподіяв Святополк Окаянний, знову втік на Святу Гору. Коли ж благочестивий князь Ярослав переміг Святополка, то сам сів у Києві. Боголюбивий князь Ярослав любив Берестове і церкву святих апостолів, яку опікали багато священиків. Був тут пресвітер на ім'я Іларіон, муж благочестивий, знавець Святого Письма і посник. Він ходив із Берестового до Дніпра, на гору, де нині стоїть старий Печерський монастир, і тут молився, бо там був великий ліс. Викопав він там маленьку печеру до двох сажнів, і коли приходив із Берестового, співав псалми і потай молився Богові.

За це благоволив Бог покласти на серце благовірному великому князеві Ярославу, зібрати єпископів, і року 1051 поставлено Іларіона митрополитом у Святій Софії, а ця його печерка залишилася. Антоній же був на Святій Горі у монастирі, де постригся. І від Бога прийшла звістка ігуменові. «Відпусти, - каже, - Антонія на Русь, тому що потребую його». Покликав ігумен його І каже: «Антонію, йди знову на Русь, Бог так велить, і буде благословення Святої Гори, тому що від тебе візьме початок багато ченців». Благословив його, відпустивши, зі словами: «Йди з миром».

Антоній же, прибувши до Києва, зійшов на пагорб, де Іларіон викопав малу печерку, облюбував це місце і поселився тут. Та й почав молитися Богові, зі сльозами промовляючи: «Господи, утверди мене на цьому місці, і нехай буде благословення Святої Гори і молитва мого отця, котрий постриг мене, нехай буде на цьому місці». І почав жити тут, молячись Богові. Поживою його були сухий хліб і визначена міра води. Копав печеру, не даючи собі спочинку ні вдень, ні вночі, перебуваючи в трудах, у чуваннях, у молитвах.

Згодом довідалися про нього люди, приходили до нього, приносячи найнеобхідніше. І прославився він як Антоній Великий, а тому приходили до нього й просили благословення.

Коли ж помер великий князь Ярослав, то прийняв владу його син Ізяслав і сів у Києві. Антоній уже був відомий у Руській землі. Князь Ізяслав, дізнавшись прожиття його, прийшов до нього зі своєю дружиною, прохаючи його благословення й молитви. Великий Антоній був всіма знаний, і всі шанували його.

Почали приходити до нього постригатися окремі боголюбці, а він приймав їх і постригав. Так зібралися до нього 12 братів. До нього ж прийшов і Теодосій та й постригся.

Викопали вони велику печеру, і церкву, і келії, які й донині існують у печері під старим монастирем. Зібралися браття разом, і сказав їм Великий Антоній: «Це Бог нас, браття, зібрав, і з благословення Святої Гори, яким постриг мене ігумен Святої Гори, а я постриг вас: нехай буде на вас перше благословення Бога і Пречистої Богородиці, а друге - Святої Гори». Ще сказав їм таке: «Живіть собі, і я вам призначу ігумена, а сам хочу відійти на оту гору й там осісти на самоті». Бо як я сказав раніше, він звик до самотності.

І призначив їм ігумена на ім'я Варлаам, а сам пішов на гору, викопав печеру, що під новим монастирем, і в ній закінчив своє життя, проживши у чесноті 40 років, не виходячи з печери. У ній лежать його чесні мощі, що творять чудеса донині.

Ігумен же й браття жили в печері. Та зросло число братії так, що не могли у ній розміститися, і задумали вони поза печерою побудувати монастир. Тож прийшов ігумен із братією до святого Антонія і сказав йому: «Отче, братія стала численною, і не можемо розміститися в печері. Якби Бог звелів, і Пречиста Богородиця, і твоя молитва, щоб ми поставили церковцю поза печерою». І дозволив їм Преподобний. Вони ж уклонилися йому до землі й відійшли. Побудували невеличку церковцю над печерою в ім'я Успення Святої Богородиці.

Почав Бог збільшувати число чорноризців молитвами Пречистої Богородиці й преподобного Антонія, тож вирішила братія з ігуменом збудувати монастир. Знову пішли до Антонія і сказали йому: «Отче, братія росте, ми б хотіли збудувати монастир». Антоній зрадів і каже: «Благословенний Бог у всьому, і молитва Святої Богородиці, а також отців зі Святої Гори нехай буде з вами». Промовивши це, послав одного з братів до князя Ізяслава з такими словами: «Княже благочестивий! Бог помножує братію, а місця замало. Просимо тебе, щоб ти віддав нам ту гору, яка над печерою».

Почувши це, князь Ізяслав дуже зрадів, послав до них свого боярина і віддав їм ту гору.

Ігумен же й браття заснували велику церкву й монастир, обгородили стовпами, збудували багато келій і спорудили церкву, прикрасивши її іконами. Відтоді почав називатися монастир Печерським, оскільки раніше монахи жили в печері. Тому названо монастир Печерським, він-бо постав із благословення Святої Гори.

Монастир було завершено за ігуменства Варлаама. А князь Ізяслав збудував монастир святого Димитрія і призначив Варлаама ігуменом цього монастиря, бажаючи поставити свій монастир вище від Печерського, сподіваючись на багатство. Багато монастирів було споруджено царями і боярами, і багатством, та вони не такі, як ті, що збудовані сльозами й постом, молитвою й чуванням. Антоній не мав золота й срібла, а здобув усе сльозами й постом, як я вже сказав.

Коли ж Варлаам відійшов до монастиря святого Димитрія, то браття порадилися, пішли до старця Антонія й сказали йому: «Отче, постав нам ігумена». Він запитує: «Кого ж хочете?». Вони йому сказали: «Кого хоче Бог, і Пречиста Богородиця, і ти, чесний Отче». І мовить їм Великий Антоній: «Хто серед вас такий, як блаженний Теодосій, послушний, покірний і сумирний? Нехай буде вам ігуменом». І вся братія зраділа, вклонилася йому до землі та й поставила Теодосія ігуменом. А було тоді 20 братів.

Теодосій, прийнявши монастир, почав жити у великій стриманості, пості й щирій молитві. Почав збирати багато чорноризців і зібрав їх 100 усіх братів. І почав дошукуватися правил чернечого життя. Знайшовся тоді чесний монах Михаїл зі Студитського монастиря, котрий прийшов із Греції з митрополитом Георгієм. Почав [Теодосій] випитувати в нього про устав Студитських отців, довідався від нього, переписав. І встановив у монастирі своєму, як співати монастирські пісні, і як робити поклони, і читання читати, і стояти у церкві - весь церковний порядок; і сідати до трапези, і що їсти в які дні - все за цим уставом. Теодосій це винайшов, передав своєму монастиреві, а від нього прийняли устав усі Руські монастирі.

Тому і був пошанований Печерський монастир як перший серед усіх і найпочесніший.

Коли Теодосій жив у монастирі, провадив чесне життя за чернечими правилами та приймав кожного, хто до нього приходив, прийшов і я до нього, убогий і недостойний слуга Божий Нестор. Прийняв мене тоді, а було мені від народження років 17.

Оце я написав і встановив, якого року було засновано монастир і чому він називається Печерським. А про житіє Теодосія ще скажемо.

РОЗПОВІДЬ 8

Третього дня місяця травня.

Житіє Преподобного отця нашого Теодосія,

ігумена Печерського монастиря. Написав

Нестор, монах того ж Печерського

монастиря

Дякую Тобі, Господи, Владико мій, Ісусе Христе, що сподобив мене, недостойного, бути очевидцем святих Твоїх угодників. Бо описавши спершу житіє, вбивство і чудеса святих і блаженних страстотерпців Бориса і Гліба, наважився я й на друге свідчення, хоча воно й понад мої сили. Я недостойний для цього, бо простий і нерозумний, крім того, ще й не вчився жодного мистецтва. Але згадав я, Господи, слово Твоє, яке говорить: «Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди - і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого» (Мт. 17, 20).

І я, грішний Нестор, зрозумів це слово. Уповаючи на віру й надію, що у Тебе все можливе, я поклав початок моїй писаній розповіді, яка буде про житіє преподобного отця нашого Теодосія, колишнього ігумена монастиря Печерського, Святої Володарки нашої Богородиці, архимандрита й начальника всієї Русі.

Так, о браття, згадуючи житіє Преподобного і те, що ніхто його досі не описав, я сумував усі ці дні й молився Богові, щоби сподобив мене написати все по порядку про житіє свого угодника, отця нашого Теодосія. Щоби ченці, які будуть після нас, узявши написане і прочитавши, та побачивши чесноту мужа, хвалили Бога і прославили Його угодника, і укріпилися на дальший подвиг. Насамперед тому, що в цьому краю з'явився такий муж, угодник Божий. Про це ж Господь мовить: «...багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковому Царстві Небеснім» (Мт. 8,11). І далі: «Багато з перших будуть останніми, а останні першими» (Мт. 19, 29). Так і цей останній виявився вищим за перших отців, бо житієм наслідував святого першозасновника чернечого чину, тобто Великого Антонія, і близький до свого тезоіменитого Теодосія, Єрусалимського архимандрита: збулося ж і про нього. Обидва вони однаково подвижно прожили і послужили Владичиці Богоматері, однакову отримали нагороду від Народженого Нею і про нас, дітей своїх, невпинно моляться до Господа.

Дивно й це, як пишеться у книгах Отців: «Останнє покоління - буде слабке». Його ж Христос у тому останньому поколінні показав таким робітником для себе і пастирем ченців та наставником і вчителем словесних овець усього всесвіту, оскільки замолоду був прикрашений чистим життям і добрими ділами, а найбільше вірою і розумом.

Саме звідси почну сьогодні мою розповідь про нього, щоби від юності піти за житієм блаженного Теодосія. Тож послухайте, браття, з усією пильністю, бо ця розповідь корисна всім, хто її слухає. Благаю вас, любі мої, щоби не вразила вас моя простота, адже одержимий любов'ю до Преподобного, наважився я все це написати про Святого. При цьому я остерігався, аби мені не сказали: «Лукавий слуго й лінивий... Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками» (Мт. 25, 26-27). Також не личить, браття, приховувати чудеса Божі, тим більше, що Господь сказав своїм учням: «Що вам кажу в темноті, кажіть те при світлі; і що ви чуєте на вухо, голосіть з покрівель» (Мт. 10, 27). Усе це хочу написати на користь і як настанову співрозмовникам, щоби ви, прославляючи Бога за це, прийняли винагороду.

Хочу розповідь почати і на сповідь прийти, але [наперед] молюся Тобі, Господи, кажучи: «Владико мій, Господи Вседержителю, благого подателю, Отче Господа нашого Ісуса Христа, прийди мені на допомогу й просвіти серце моє для розуміння заповідей Твоїх і відкрий уста мої для визнання Твоїх чудес і для похвали угодника Твого. Нехай прославиться Твоє святе ім'я, бо Ти помічник усім, хто уповає на Тебе по віки. Амінь».