1. Про народження святого Теодосія

Є містечко, назване Василевим, що віддалене на 50 поприщ від стольного Києва. У ньому жили у християнській вірі батьки Святого, багаті на всяке благочестя. Народили ж це блаженне дитя, восьмого дня принесли його до єрея Божого, як велить християнський звичай, щоби дати дитині ім'я. Пресвітер же, побачивши дитя й провидячи очима серця, що захоче замолоду віддати себе Богові, називає його Теодосієм. Коли минуло 40 днів, то освятили дитя хрещенням. Виростала дитина, годована своїми батьками, і благодать Божа була на ній, бо Дух Святий замолоду вселився в неї. І хто звідає Боже добросердя! Бо ні з премудрих філософів, ні з міських володарів не вибрав пастиря і вчителя ченців, а щоб і в цьому прославилося ім'я Господнє, то [той обранець], простий і невчений, виявився премудрим філософом. О таємна таїно! Звідки ніхто Й не сподівався, звідти засяяла нам рання зірниця, пресвітла, щоби зусібіч бачили її сяйво і приходили до неї, усе відкинувши, щоби насититися світлом від неї єдиної. О благодате Божа!

Бо спершу вказавши й благословивши місце, ти приготувала пасовище, на якому буде пастися отара словесних овець, поки обере пастиря.

Довелося батькам Блаженного переселитися до іншого міста, що зветься Курськ. Князь так звелів, а радше скажу, за Божим повелінням, щоб і там засяяло життя доблесного юнака, а для нас, як воно й краще, зійшла зі сходу рання зірниця, збираючи навколо себе й інші численні зірки в очікуванні сонця праведного - Христа Бога, промовляючи: «Це я, Владико, і діти, котрих виховав твоєю духовною поживою; і це, Господи, учні мої, я Тобі їх привів, навчивши їх знехтувати всім, що від світу, і возлюбити Тебе, єдиного Господа Бога; це, о Владико, отара Твоїх словесних овечок, для них Ти поставив мене пастирем, і їх пас я на Твоєму божественному пасовищі та ось привів, Господи, зберігши чистими й непорочними».

А Господь скаже також йому: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25, 21). А його учням скаже: «Прийдіть, блага отаро, словесні овечки доблесного пастиря, котрі заради мене голодували й трудилися, «... візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт. 25, 34).

Тому і ми, браття, намагаймося бути ревнителями й послідовниками житія преподобного отця нашого Теодосія і учнів його, яких він послав перед собою до Господа, щоб так і ми сподобилися почути ті слова, вимовлені Владикою і Вседержителем: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було... від створення світу» (Мт. 25, 34).

2. Про дитячий подвиг святого Теодосія

Ми ж, браття, повернімося до перших свідчень віри у житті цього юнака. Зростаючи ж, тілом і душею тягнувся до Божої любові, щодня ходив до Божої церкви і слухав Святе Письмо з величезною увагою. До дітей, що гралися, не наближався, як це властиво юним, та й цурався їхніх ігор. Вбрання його було полатане, а коли батьки примушували його гарно одягтися і гратися з дітьми, він їх у цьому не слухав, а волів бути як один із убогих. До того ж прохав своїх батьків віддати його до одного з учителів вивчати божественні книги, що вони й зробили. І дуже скоро він вивчив Святе Письмо так, що всі дивувалися з премудрості й розуму юнака і зі спритності в навчанні. А хто висловить його покору й послух, які виявив у своєму навчанні не лише до свого вчителя, а й до всіх своїх співучнів?

Коли помер його батько, блаженний Теодосій мав 13 років. Відтоді він почав пильніше вдаватися до праці, так що виходив зі своїми слугами у поле працювати з великим смиренням. Мати відмовляла його від такої роботи, забороняючи йому так чинити, а просила одягатися в гарний одяг і ходити з ровесниками на забави, говорячи, що такою поведінкою він шкодить собі і своєму родові. Та він у цьому не слухався її, тому вона часто з великої люті гнівалася на нього і била його, бо тілом була кремезна й дебела, наче чоловік. Якщо хтось її не бачив, а лише чув, як вона розмовляє з кимось, то думав, що це чоловік.

3. Про втечу Святого з паломниками

При цьому блаженний юнак розмірковував, як йому спастися. Почувши про Святі місця, де Господь наш у плоті ходив, забажав піти туди і їм поклонитися. Молився Богові, промовляючи. Молитва: «Господи мій, Ісусе Христе, почуй молитву мою і дозволь мені пройти по Твоїх святих місцях і поклонитися їм». Так він молився, і одного разу прийшли до того міста паломники; побачивши їх, блаженний юнак зрадів, підбіг поклонитися їм, любо цілував їх і випитував, звідки вони і куди йдуть. Вони відповіли, що йдуть зі Святих місць, і якщо Бог дозволить, то знову хочуть туди піти. Тоді благав їх Святий, щоб узяли його з собою супутником. Вони ж обіцяли взяти його з собою і довести до Святих місць. Почувши таку обіцянку, зрадів блаженний Теодосій і пішов додому. Коли паломники вирішили відійти, то й сповістили юнакові про свій відхід. Він, уставши вночі, коли ніхто не бачив, вийшов зі свого дому, не маючи при собі нічого, хіба що одяг, в якому ходив, та й той благенький. І так пішов слідом за паломниками.

Однак добрий Бог не дозволив йому вийти з країни, бо ж мав від лона матері знамення бути в цій країні пастирем своїх словесних овець, щоб, коли пастир відійшов, не опустіла паства, яку Бог благословив, щоб не виросли на ній тернина й будяки і щоб отара не розбіглася.

Через три дні довідалася його мати, що він пішов з паломниками, погналася слідом за ним, узявши із собою лише одного свого сина, молодшого за блаженного Теодосія. І, здолавши далеку дорогу, наздогнали їх, і схопили; мати у великому гніві й люті вхопила його за волосся, кинула на землю й топтала своїми ногами. Сильно докоряючи, відпустила паломників, а сама повернула додому, ведучи свого сина зв'язаного, наче злодія. Та була вона так розлючена, що, прийшовши до свого дому, почала його бити, аж поки знесилилася. Після цього завела його до якоїсь горниці, там зв'язала і, замкнувши, пішла. А блаженний юнак усе терпів з радістю і молив Бога за все те. Через два дні мати звільнила його, нагодувала, та оскільки ще була у гніві, то наклала на його ноги важкі кайдани і так звеліла ходити, пильнуючи, щоб знову не втік від неї. І ходив він так багато днів. Потім же, знову змилосердившись над ним, почала з мольбою прохати його, щоб не втікав від неї; бо любила вона його більше, ніж інших, і не могла без нього жити. Коли ж він обіцяв їй не втікати, то, знявши кайдани з його ніг, звеліла робити йому все, що хоче. Та блаженний Теодосій знову повернувся до попереднього і щодня ходив до церкви.