31. Про чудо, що трапилося у тій же церкві Печерській

Один із бояр христолюбивого князя Ізяслава бачив раз таке. Проїжджаючи якось уночі полем за 15 верст від монастиря святого Теодосія, угледів церкву в хмарах. Здивувавшись, помчав він туди зі своїми слугами, прагнучи побачити, яка то церква. Коли ж доїхав до монастиря Блаженного, то церква опустилася з висоти і стала на своєму місці. Тож постукав він у ворота, і воротар відчинив. Пішов до Блаженного та розповів усе, що бачив. Відтоді часто приходив до нього насититися духовними бесідами і давав зі своїх маєтків Преподобному на благоустрій монастиря.

32. Про боярина Климентія

Знову-таки інший боярин того ж христолюбивого князя Ізяслава виїжджав раз зі своїм князем воювати ворогів. Вирушаючи, дав собі таку обітницю: «Коли повернуся здоровий до свого дому, то дам Святій Богородиці до монастиря блаженного Теодосія дві гривні золота і ще викую вінок на ікону Святої Богородиці». Почалася битва, і чимало з обох сторін впало від меча. Але ворогів переможено, і ті, що вціліли, повернулися додому. А боярин забув про обітницю Святій Богородиці. І ось через кілька днів, коли він у полуднє заснув у своїй горниці, почув сильний голос, що кликав його по імені: «Клименте!». Прокинувся він, сів на ложі й побачив ікону Святої Богородиці із монастиря Блаженного. Від неї лунав такий голос: «Чому ти, Клименте, не даєш мені того, що обіцяв дати? Тож

кажу тобі нині: поспіши сповнити свою обітницю». Промовивши це, ікона стала невидимою.

Тоді той боярин Здеслав Гуєвич (бо таке було його попереднє ім'я), дуже злякався і, взявши те, що пообіцяв, відніс до монастиря і віддав блаженному Теодосієві. Також викував він і вінок на ікону Святої Богородиці.

Через кілька днів по тому знову задумав той же боярин подарувати Євангеліє до монастиря Блаженному. І коли прийшов до великого Теодосія у монастир, маючи за пазухою заховане святе Євангеліє, після молитви захотів сісти з ним, святого Євангелія ще не показавши. І сказав йому Блаженний: «Спершу, брате Клименте, вийми святе Євангеліє, що маєш за пазухою, котре пообіцяв дати Святій Богородиці, а тоді сядемо». Почувши це, він дуже здивувався провидінням Преподобного, бо ще нікому про це не говорив. Так вийняв святе Євангеліє і віддав Блаженному до рук, а тоді сів і, насолодившись тією духовною бесідою, повернувся додому. Відтоді мав він велику любов до блаженного Теодосія. Часто приходив до нього та від нього приймав велику користь.

І коли такі йшли до нього, то Блаженний після божественної науки гостив їх монастирською трапезою - хлібом і сочевицею. Та й сам христолюбивий князь Ізяслав багато разів брав участь у такій трапезі, втішався тим і говорив блаженному Теодосієві: «Отож, як ти знаєш, отче, дім мій повний усіх благ цього світу, але я ніколи не їв такої смачної страви, як ця. Багато разів мої слуги варили різні І дорогі страви, але вони не такі смачні, як ця. Благаю тебе, отче, скажи мені, звідки смак цей у харчі твоєму?» Тож натхненний Богом отець наш Теодосій, прагнучи навести його на Божу любов, каже йому: «Якщо хочеш, наш добрий володарю, це знати, то послухай, що тобі скажу. Браття у цьому монастирі, коли задумають щось зварити, чи спекти хліб, чи зробити якусь іншу роботу, то мають таке правило: найперше один із них іде до ігумена по благословення, тоді тричі доземно кланяється перед святим вівтарем, запалює від святого вівтаря свічку й від неї розпалює вогонь. А коли наливає у казан воду, то каже старшому: «Благослови, отче!», - а той відповідає: «Нехай тебе, брате, Бог благословить!» І так із благословенням роблять вони всю роботу». А твої слуги працюють і у сварці, і в метушні, і з прокльонами один на одного, а часто від наставників дістають і побої, тому вся їхня робота виконується з гріхом». Почувши це, христолюбець сказав: «Воно таки справді, отче, так є, як ти кажеш».