2 Організація інноваційного процесу на підприємстві
Інноваційний процес можна визначити як процес послідовного перетворення ідеї в товар, що проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу, виробництва, нарешті, збуту, – процес комерціалізації технологій.
Інноваційний процес може бути розглянутий з різних позицій і з різним ступенем деталізації. По-перше, як паралельно-послідовне здійснення науково-дослідної, науково-технічної, інноваційної, виробничої діяльності і маркетингу. По-друге, як тимчасові етапи життєвого циклу нововведення від виникнення ідеї до її розробки і поширення. По-третє, як процес фінансування й інвестування розробки і поширення нового виду продукту або послуги. У цьому випадку він виступає як частку випадку широко розповсюдженого в господарській практиці інвестиційного проекту.
У загальному виді інноваційний процес складається в одержанні і комерціалізації винаходу, нових технологій, видів продуктів і послуг, рішень виробничого, фінансового, адміністративного або іншого характеру й інших результатів інтелектуальної діяльності.
Рой Росвелл, автор статті „Зміна характеру інноваційного процесу”, виявляє кілька поколінь моделей інноваційного процесу.
Лінійний підхід до визначення інноваційного процесу він відносить до 1950-х – середини 1960-х рр., тобто до першого покоління інноваційного процесу, що підштовхується технологіями. Простий лінійно-послідовний процес з упором на роль НДДКР і відношенням до ринку лише як до споживача результатів технічної активності виробництва представлений на рисунку 2.2.
Рисунок 2.2 – Перше покоління інноваційного процесу
Друге покоління інноваційного процесу, за Росвеллом, відноситься до кінця 1960-х – початкові 1970-х рр. Та ж лінійно-послідовна модель, але з упором на важливість ринку, на потребі якого реагують НДДКР (див. рисунок 2.3).
Рисунок 2.3 – Друге покоління інноваційного процесу
Третє покоління: початок 1970-х – середина 1980-х рр. – сполучена модель. У значній мірі комбінація першого і другого поколінь з акцентом на зв’язку технологічних здібностей і можливостей з потребами ринку (див. рисунок 2.4).
Рисунок 2.4 – Третє покоління інноваційного процесу – інтерактивна модель
Четверте покоління: середина 1980-х рр. – дійсний час. Це японська модель передового досвіду. Відрізняється тим, що акцентує увагу на рівнобіжну діяльність інтегрованих груп і зовнішні горизонтальні і вертикальні зв’язки. Головне тут у рівнобіжній діяльності. Одночасна робота над ідеєю декількох груп фахівців, що діють у декількох напрямках. Це прискорює рішення задачі, тому що час реалізації технічної ідеї і перетворення її в готову продукцію в сучасному світі – це дуже важливий аспект.
П’яте покоління: сьогодення час – майбутнє. Це модель стратегічних мереж, стратегічна інтеграція і встановлення зв’язків. Її відмінність полягає в тому, що до рівнобіжного процесу додаються нові функції. Це процес ведення НДДКР із використанням систем обчислювальної техніки й інформатики, за допомогою яких установлюються стратегічні зв’язки.
Зародження інноваційної ідеї і можливість використання нових наукових результатів відбуваються на етапі фундаментальних і пошукових досліджень і прикладних досліджень і розробок (див. рисунок 2.5).
Процес створення й освоєння нової техніки починається з фундаментальних досліджень (ФД), спрямованих на одержання нових наукових знань і виявлення найбільш істотних закономірностей. Мета ФД – розкрити нові зв’язки між явищами, пізнати закономірності розвитку природи і суспільства відносно до їхнього конкретного використання. ФД поділяються на теоретичні і пошукові.
Результати теоретичних досліджень виявляються в наукових відкриттях, обґрунтуванні нових понять і представлень, створенні нових теорій. До пошукового відносяться дослідження, задачею яких є відкриття нових принципів створення ідеї і технологій. Завершуються пошукові ФД обґрунтуванням і експериментальною перевіркою нових методів задоволення суспільних потреб. Усі пошукові ФД проводяться як в академічних установах і вузах, так і у великих науково-технічних організаціях промисловості тільки персоналом високої наукової кваліфікації. Пріоритетне значення фундаментальної науки в розвитку інноваційних процесів визначається тим, що вона виступає як генератор ідей, відкриває шляхи в нові області знання.
Наступний етап інноваційного процесу – прикладні науково-дослідні роботи (ПД). Їхнє виконання пов’язане з високою імовірністю одержання негативних результатів. Виникає ризик утрат при вкладенні засобів у проведення прикладних НДР. Коли інвестиції в інновації мають ризиковий характер, вони називаються ризикоінвестиціями.
Етап дослідно-конструкторських і проектно-конструкторських робіт пов’язаний з розробкою нового виду продукції. Він включає: ескізно-технічне проектування, випуск робочої конструкторської документації, виготовлення й випробування дослідних зразків.
Під дослідно-конструкторськими роботами (ДКР) розуміється застосування результатів ПД для створення (або модернізації, удосконалення) зразків нової техніки, матеріалу, технології. ДКР – це завершальна стадія наукових досліджень, своєрідний перехід від лабораторних умов і експериментального виробництва до промислового виробництва.
До ДКР відносяться: розробка визначеної конструкції інженерного об’єкта або технічної системи (конструкторські роботи) та розробка ідей і варіантів нового об’єкта; розробка технологічних процесів, тобто способів об’єднання фізичних, хімічних, технологічних і інших процесів із трудовими в цілісну систему.
У залежності від складності інноваційного проекту (розробки й освоєння нового виду продукції) задачі, розв’язувані на попередньому етапі інноваційної діяльності, можуть бути досить різноманітні. Зокрема, при розробці й освоєнні великих інноваційних проектів здійснюється системна інтеграція результатів НИР, проведених у різний час іншими колективами, налагодження і доробка як окремих підсистем, так і технологій у цілому.
Рисунок 2.5 – Основні етапи інноваційного процесу та фази життєвого циклу продукту (технології)
Виконавцями робіт на попередньому етапі є творчі колективи учених і інженерно-технічних працівників вузів, державних і науково-технічних центрів (НТЦ).
Практична реалізація результатів інноваційної діяльності здійснюється на ринковому етапі, що включає: упровадження на ринок, розширення ринку, зрілість продукту і падіння.
На стадії передсерійного виробництва виконуються дослідні, експериментальні роботи. Експериментальні роботи спрямовані на виготовлення, ремонт і обслуговування спеціального устаткування, необхідного для проведення наукових досліджень і розробок.
Стадії промислового виробництва включають два етапи: власне виробництво нової продукції і її реалізація споживачам. Перший – це безпосереднє суспільне виробництво матеріалізованих досягнень науково-технічних розробок у масштабах, обумовлених запитами споживачів. Другий – доведення нової продукції до споживача.
За виробництвом інновацій випливає їхнє використання кінцевим споживачем з рівнобіжним наданням послуг, забезпечення безаварійної економічної роботи, а також необхідна ліквідація застарілих і створення замість нього нового виробництва.
Уже на початковій стадії процесу керівництво підприємства візьме до уваги криву життєвого циклу виробу, тобто періоди її підйому і зниження, обумовлені впливом ринкової конкуренції.
На відміну від НТП інноваційний процес не закінчується так званим упровадженням, тобто першою появою на ринку нового продукту, послуги або доведенням до проектної потужності нової технології. Цей процес не переривається і після впровадження, тому що в міру поширення (дифузії) нововведення удосконалюється, робиться більш ефективним, здобуває раніше не відомі споживчі властивості. Це відкриває для нього нові області застосування і ринки, а, отже, і нових споживачів.
Таким чином, цей процес спрямований на створення необхідних ринком продуктів, технологій або послуг і здійснюється в тісній єдності зі середовищем: його спрямованість, темпи, мети залежать від соціально-економічного середовища, у якій він функціонує і розвивається.
Сутність дифузійних процесів на різних рівнях виникнення інноваційного середовища визначається рівноважним поширенням нововведень і нововведень у ділових циклах науково-технічної, виробничої й організаційно-економічної діяльності, включаючи і сферу надання послуг. У кінцевому рахунку дифузійні процеси дають можливість зайняти домінуюче положення новому технологічному укладові в суспільному виробництві. При цьому відбувається структурна перебудова економіки. Коли більшість технологічних ланцюгів виробництва продукції і надання послуг обновляються, ділові цикли розвиваються в новому напрямку під впливом змін у системі цінностей.