3.2 Венчурні фірми - ризикофірми

Ризикофірма являє собою організацію, створювану для реалізації інноваційного проекту, пов'язаного зі значним ризиком. Інакше їх називають малими інноваційними підприємствами (МІП).

Останнім часом виросло значення МІП в інноваційній сфері, що мають вищі показники ефективності дослідницького процесу. З 58 найбільших винаходів XX століття (Америка і Західна Європа) не менше 46 належить одинакам, дрібним фірмам, людям, що не добилися визнання в крупних організаціях, новаторам з солідних фірм (але іншого профілю).

Створення ризикофірми відбувається в такий спосіб. Група ентузіастів-винахідників, що володіють оригінальною ідеєю в області нової технології або виробництва нової продукції, але не мають засобів для виробництва, вступає в контакт з одним або декількома інвесторами (венчурними фондами). Цей контакт здійснюється через посередника: керівника дрібного підприємства, що повинний бути компетентний не тільки в науково-технічній сфері діяльності, але й в галузі виробництва і реалізації продукції. Як керівник майбутньої ризикофірми він забезпечує часткове фінансування проекту і у той же час безпосередньо керує кількома напрямками діяльності протягом 3—7 років, аж до того моменту, коли ризикофірма передає через продаж акцій ведення справ більш могутньому фінансово-виробничому угрупованню, якщо досягнутий рівень розвитку вимагає розширення масштабів виробництва. Крупні підприємства використовують малі фірми для піонерних робіт, а власті підтримують цей процес системою спеціальних пільг. У інноваційній сфері використовуються, з одного боку, гнучкість і ініціативність (ентузіазм) МІП, а з іншої - фінансові і виробничі можливості крупних підприємств.

Переваги МП - гнучкість, здатність швидко пристосовуватися до нових вимог, що висуваються НТП. Це особливо важливо в умовах поглиблення спеціалізації і диверсифікації виробництва, розширення номенклатури продукції, що випускається, індивідуалізації виробництва і попиту. МІП освоюють випуск дрібносерійної, унікальної продукції.

Невеликі масштаби випуску продукції роблять процес технічного вдосконалення виробництва практично єдиним шляхом виживання МІП.

Слід також відзначити, що характерними рисами малих фірм є вузька спеціалізація (на 1- 2 видах продукції), наявність значної частки висококваліфікованих фахівців в структурі зайнятих і висока частка витрат на НДДКР. Наприклад, в електронній промисловості США малі фірми з чисельністю до 100 чоловік складають близько 90%.

Ентузіазм новаторів і готовність бізнесу під їх ідеї ризикнути капіталом дають часто вражаючі результати. За оцінками економістів, у 15% випадків ризикокапітал цілком губиться; 25% ризикофірм несуть збитки протягом більш тривалого часу, ніж передбачалося спочатку; 30% ризикофірм дають досить скромний прибуток, але в 30% випадків успіх дозволяє протягом всього декількох років багаторазово перекрити прибутком усі вкладені кошти. У 1986 -1993 рр. доходи фондів ризикового капіталу в США в середньому в 10—20 разів перевищували суму вкладеного капіталу.

МІП мають вищі показники ефективності НДР. Зокрема, відношення числа нововведень до чисельності наукового персоналу в них вище в 4 рази, чим у великих організаціях, а число нововведень на 1 долар витрат на НДР - в 24 рази.

Український ринок венчурного інвестування істотно відрізняється від зарубіжних ринків. По-перше, відрізняється сфера вкладення венчурного капіталу - найпривабливішими сферами в Україні є будівніцтво, переробка сільгосппродукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля. В той час, як на Заході і в США, це інвестиції в інновації.

По-друге, практично немає стартових вкладень і вкладень в інновації, в Україні це переважно інвестиції в розвиток компаній.

По-третє, учасниками фондів (тобто венчурними інвесторами) можуть бути тільки юридичні особи. Ні приватні особи, ні пенсійні фонди, ні страхові компанії не можуть вкладати кошти до венчурного фонду.

Ринок венчурного інвестування в Україні почав розвиватися зовсім недавно (на початку 90-х років). На сьогоднішній день розвиток венчурної індустрії в Україні стримується слабкою законодавчою базою, нерозвиненістю фондового ринку, непрозорістю фінансової діяльності компаній, відсутністю гарантій для інвестора.

Відомо також, що малим компаніям достатньо складно отримати необхідне фінансування на прийнятних умовах, оскільки інвестори вважають за краще мати справу великими і вже стабільними, закріпленими на ринку компаніями. Приватні інвестори не дуже охоче фінансують молоді високотехнологічні компанії, оскільки це пов'язано з підвищеним ризиком.

Форми державних інструментів, шо використовуються для стимулювання венчурного інвестування, можуть бути згруповані таким чином.

1. Пряме надання капіталу венчурним фондам або малим підприємствам (капітал надається у вигляді прямих інвестицій або кредитів під низькі відсотки). Приклади: Бельгії Investment Company for Flanders (GIMV) (прямі державні інвестиції): Данія - VaekstFond (Business Development Finance) Loan Programme (державний кредит).

2. Фінансові пільги для інвестування до венчурних фондів або малих підприємств:

- податкові пільги або звільнення від оподаткування; приклад - Великобританії Enterprise Investment Scheme and Venture Capital Trusts;

- державні гарантії за кредитами венчурним фондам або новим малим компаніям: приклад - Франція - Societe Francaise de Garautie ties Fuiancemeuis des Peliles el Moyeimes Enterprises (SOFARIS):

- гарантування вкладень в акціонерний капітал: приклад - Фінляндця - Finnish Guarantee Board.

3. Правила, що визначають коло інвесторів, яким дозволяється вкладати кошти до венчурних фондів (наприклад, у певних розмірах чи співвідношеннях - пенсійним фондам і страховим компаніям). Приклад - США - зміни, внесені до Закону про гарантоване пенсійне забезпечення.

Кожен з цих інструментів може бути частково або повністю застосований в наших умовах.