Модуль 1 Інноваційний процес на підприємстві і державне регулювання

Тема 1 Інновації у ринковій економіці

1 Становлення теорії інноватики та її сучасні концепції

2 Сутність і класифікація інновацій.

3 Взаємозв’язок розвитку інновацій, науки і техніки

4 Особливості інновацій на залізничному транспорті

1 Становлення теорії інноватики та її сучасні концепції

Відомий американський футуролог А. Тоффлер відзначив, що жодна з проблем, з якими стикається бізнес, не є більш важливою і складною, ніж проблема нововведень. Конкуренція змушує поліпшувати якість продукції, розширювати її асортимент, знижувати витрати виробництва.

Ефективність сучасного підприємства, темпи розвитку визначені інноваційною активністю і виробництвом «товарів ринкової новизни», що або задовольняють сучасну нову потребу, або істотно розширюють коло споживачів (обсяг продажів ).

Інновація (англ. innovation), нововведення – кінцевий результат інноваційної діяльності, що має реалізацію у вигляді нового чи удосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності.

Світовий досвід говорить про те, що стійкий розвиток виробництва в довгостроковому періоді залежить не тільки від інноваційного характеру підприємництва в цій сфері.

Сьогодні це здається дивним, але аж до кінця Другої Світової Війни економічна наука не піднімала питання про вирішальний вплив інноваційних процесів на довгостроковий ріст. Коли ж минув час необмежених ресурсів, скрізь виникли проблеми їхнього ефективного використання, яке стало не можливим без залучення в суспільне виробництво нових знань.

Залучений у виробництво капітал і праця змінюють свою якість і продуктивність на базі нових інтелектуальних продуктів. Більш того, системне поліпшення якості продуктивних факторів, доповнене новим їхнім сполученням, призводить до різкого зросту економічної ефективності.

Отже, як інструмент розвитку інновація стала об’єктом вивчення і управління у всіх країнах. Склалася ціла галузь науки – інноватики.

Появу теорії інноватики обумовлено історичним розвитком суспільного виробництва, особливо в період індустріалізації. Циклічно змінюються фази пожвавлення виробництва, потім його бурхливого підйому, кризи надвиробництва, що переходить у стадію депресії, стали сприйматися як деякі закономірності функціонування капіталу і деяка властивість, притаманна економіці машинного виробництва. Дослідивши великий статистичний матеріал, пов’язаний з циклічністю чергування цих фаз, економіст Н. Д. Кондратьєв опублікував у 1925 році теорію хвильових коливань у суспільному виробництві.

У хвильовій теорії Кондратьєва австрійський економіст И. Шумпетер побачив можливість подолання криз і спадів у суспільному виробництві за рахунок інноваційного відновлення капіталу через технічні, організаційні, економічні і управлінські нововведення. У його фундаментальній роботі „Ділові цикли” (1939 рік) була представлена теорія мультициклічності хвильових коливань, ефективної конкуренції замість цінової, розроблена концепція ефективної монополії. У теорії і методології інноватики наведені Шумпетером ділові цикли в даний час прийнято зв’язувати зі зміною технологічних укладів у суспільному виробництві. У кожному технологічному укладі є свої ключові фактори, що впливають на створення нового продукту, використання нової технології й організації виробництва, поява нових ринків збуту і джерел сировини.

Економіст М. Д. Кондратьєв виявив і обґрунтував короткі цикли (тривалістю 3-3,5 року), торгово-промислові (середні) цикли (тривалістю 7-11 років), великі цикли (тривалістю 48-55 років). Концепція великих циклів М. Д. Кондратьєв складається з наступних основних частин: емпіричний доказ «великої моделі циклу», деякі емпірично встановлені закономірності, що супроводжують тривалі коливання кон'юнктури, їхнє теоретичне пояснення, або теорія великих циклів кон’юнктури.

Для обґрунтування великих циклів М. Д. Кондратьєв проаналізував значний фактичний матеріал. Були проаналізовані статистичні дані по чотирьох ведучих капіталістичних країнах – Англії, Франції, Німеччини і США. Була досліджена динаміка цін, відсотка на капітал, заробітної плати, обсягів зовнішньої торгівлі, а також виробництва основних видів продукції промисловості. Динаміка виробництва вугілля і чавуна враховувалася М. Д. Кондратьєвим по індексах загальносвітового виробництва.

Проведені дослідження виявили наявність циклічних хвиль тривалістю 48-55 років. Аналіз був проведений за даними, що охоплює період у 140 років.

По оцінці М. Д. Кондратьєва, періоди великих циклів з кінця XVIII століття виявилися наступні:

І. 1 Підвищуюча хвиля з кінця 80-х - початку 90-х років до 1810-1817 років

Зміни в ткацькій, хімічній і металургійній промисловості

2 Понижуюча хвиля з 1810-1817 років до 1844-1851 років

II. 1 Підвищуюча хвиля з 1844-1851 років до 1870-1875 років

Будівництво залізниць, розвиток морського транспорту, паровий двигун; Максвелл – теорія магнітного поля, Фарадей – електромагнітна індукція

2 Понижуюча хвиля з 1870-1875 років до 1890-1896 років

III. 1 Підвищуюча хвиля з 1890-1896 років до 1914-1920 років

Винахід електродвигуна Доливо-Добровольським, теорія термічної обробки сталі Чернова

2 Ймовірна понижуюча хвиля з 1914-1920 років до 1945-1950 років

У продовження теорії Н. Д. Кондратьєва був виявлений четвертий цикл:

IV. 1 Понижуюча хвиля з 1945-1950 років до 1970-1975 років

Авіакосмічна, атомоенергетична, електронна і телекомунікаційна галузі; ключовий фактор – мікроелектронні компоненти (мікропроцесори)

2 Підвищуюча хвиля з 1970-1975 років. до кінця 20 ст.

М.Д. Кондратьєв виявив емпіричні закономірності, що супроводжують тривалі коливання економічної кон’юнктури. Він вважав, що перед початком і на початку підвищуючої хвилі кожного великого циклу відбуваються глибокі зміни в економічному житті суспільства, що виражаються в значних змінах техніки (їм передують технічні відкриття і винаходи). Головну роль він відводив науково-технічним новаціям. У розвитку першої підвищуючої хвилі (кінець XVIII століття) вирішальну роль зіграли винаходи і зрушення в текстильній промисловості і виробництві чавуна. Ріст у період другої хвилі (середина XIX століття) був обумовлений насамперед будівництвом залізниць, розвитком морського транспорту. Третя підвищуючая хвиля (кінець XIX – початок XX століть) була пов’язана з винаходами в сфері електротехніки і масовим впровадженням електрики, радіо й інших нововведень.

Інновації переводять господарську кон’юнктуру з понижуючої на підвищуючу тенденцію, викликаючи хвилевиникнення.

М.Д. Кондратьєв показав, що нововведення розподіляються за часом нерівномірно, з’являючись групами.

До сучасних концепцій інноваційного розвитку слід віднести теорію інтелектуальної технології Ф. Хайєка та теорію інноваційної економіки і підприємницького суспільства П. Друкера.

Теорія інтелектуальної технології виникла як результат дослідження австрійським економістом Фрідріхом Хайєком (1899-1992) проблем інформаційної економіки і технології; була обґрунтована у теорії ринку як глобальної інформаційної системи. Сутність теорії визначена в інформаційній концепції „порядку, що розширюється” як основи цивілізації. Ринок – це гігантська інформаційна „машина”, що містить величезне „неявне, розсіяне знання” про потреби і виробничі можливості людей, інформацію, яка переважає ті знання, якими може володіти не лише окрема людина, а й багато людей. розширення інформації, яку використовують у повсякденній діяльності сучасні підприємці, стало поштовхом до розроблення інформаційних та інтелектуальних технологій, що дали змогу швидко і системно опрацьовувати величезні масиви інформації. Врахування інформації, яку надає ринок, і дії відповідно до неї подовжують „ланцюжки” людей, які працюють одне для одного (підприємців і споживачів), і дають можливість експериментувати, ризикувати, домагатися максимальних результатів за найменших витрат. Сукупність дій підприємців і споживачів, заснованих на недостатньому володінні знаннями, і створює ринок.

На думку Хайєка, дотримання звичаїв, традицій і правил виробничої та інших видів діяльності, напрацьованих у процесі розвитку цивілізації, дає змогу забезпечувати поступальний розвиток суспільства. Правила, звичаї і традиції – це теж знання, але приховане, оскільки люди переважно не розуміють закладеного в них глибинного змісту і механізму його дії. Звідси прагнення «поправити», переконструювати закони ринку, підпорядкувати їх плану, тобто зламати ринок. Хайєк був рішучим противником будь-якого втручання у ринкові процеси. Він наголошував, що прагнення підприємців максимізувати прибуток спонукає їх (без усякого примусу з боку держави) відбирати із існуючого масиву знань ті, що дають їм змогу по-новому осмислити відносини із споживачами, запропонувати кращий спосіб задоволення їхніх потреб. Отже, на думку Хайєка, слід дати можливість ринковим процесам розвиватися спонтанно, і це само собою сприятиме економічному розвитку.

Дослідження Ф. Хайєка відповідали новим реаліям підприємницької економіки. Вони пояснили, яким чином знання стають основою підприємницької ідеї і дають імпульс розробленню інновацій; чому економіка одних країн є сприйнятливою до інновацій, а інших – ні. Хайєк довів, що вирішальну роль у цьому відіграють інституційні основи суспільства – як формальні (сформовані державою закони, що регламентують економічну діяльність), так і неформальні (усталені правила, звичаї, традиції, норми поведінки, мораль). У 1974 р. Ф. Хайєк став лауреатом Нобелівської премії у галузі економіки.

Теорія інноваційної економіки і підприємницького суспільства. Сформульована американським ученим П. Друкером у працях „Інновація та підприємництво” (1985) та „Посткапіталістичне суспільство” (1993).

П. Друкер зазначає, що економіка 90-х років XX ст. принципово відрізняється від економіки 60-70-х років, яка була зорієнтована на виробництво, внаслідок чого підприємства зосереджували основні зусилля на його вдосконаленні. Найкраще це могли робити великі компанії, що домінували на ринку. Головною рисою економіки 90-х років стало напрацювання ідей, які заперечують колишні рішення, товари, послуги і виробництва. З огляду на це її можна назвати інноваційною. До того ж Друкер розглядає менеджмент як „технологію управління підприемницько-інноваційною діяльністю”.

Інноваційна економіка (за П. Друкером) має такі характеристики:

- головною продукцією і головною „начинкою” усіх товарів і послуг є нові рішення; саме зростання економіки є безпосереднім результатом безперервних інноваційних змін;

- провідна роль в економіці належить мільйонам малих і середніх підприємств, очолюваних підприємцями, що діють на свій страх і ризик;

- динаміка економіки і суспільства визначається не наукою і науковцями, а мільйонами людей, що самостійно приймають рішення, часто інтуїтивні й творчі;

- порівняно невеликі капіталовкладення у кожне робоче місце завдяки некапіталомісткій технології багатьох мільйонів інноваційних виробництв;

- знання є основним, пануючим фактором продуктивності й у масовому виробництві; тепер вони стають головним предметом і головним результатом праці, що зумовлює реорганізацію галузей навколо створення знань і реструктуризацію всієї економіки країни навколо сфери накопичення інформації;

- інтелектуалізація праці є основним процесом розвитку виробництва, а витрати на нього і поширення знань – головною формою інвестицій; завдання науки – сприяння інноваціям, що зароджуються, системне, організоване застосування знань у створенні самих знань, що робить їх продуктивними (чого не може зробити держава чи ринок);

- головна форма власності – це інтелектуальна власність, що структурує суспільство і визначає його розвиток;

- метою оподатковування має стати підтримання усього необхідного для довгострокових інвестицій, а головною рисою податків, важливою для всієї інноваційної економіки, – їх точна передбачуваність;

- для розуміння найважливіших економічних процесів, крім мікро- і макроекономіки, необхідна метаекономіка, що враховує вплив таких могутніх неекономічних факторів, як демографія, освіта, нові технології, екологія, тип психології людей, рівень культури тощо.

Водночас і у взаємодії з інноваційною економікою формується підприємницьке суспільство (чи „суспільство знань”, „інформаційне суспільство”), яке характеризується тим, що інновації та підприємництво охоплюють значну частину суспільства, стають щоденною практикою. Це дає змогу працювати навіть жінкам, що мають маленьких дітей, зміцнює віру людей у себе.

Отже, сучасні теорії інноваційного розвитку змістили акценти у поведінці людей, сформували у них прагнення до накопичення знань. Стало очевидним, що економічне зростання країн великою мірою залежить від інноваційної активності підприємницьких структур, від їх прагнень, зусиль і здатності використовувати у своїй діяльності новітні технології, творчо підходити до визначення способів задоволення потреб споживачів, на основі чого вдосконалювати та оновлювати продукцію, отримуючи більші доходи і зміцнюючи свої ринкові позиції.