Література.

1. Грановская Р.М. Єлементы практической психологии. – Л., 1988.

2. Фромм Э. Бегство от свободы – М.: Прогресс., 1988. – 278с.

3. Крысько В. Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. Учебно-методическое пособие. – Минск.: Харвест.; М.: АСТ., 2000. – 384с.

4. Леогард К. Акцентуированные личности. – К., 1989.

5. Радугин А. А. Психология. Учебное пособие. – М.: Центр., 2001. – 400с.

6. Статінова Н. П., Сень Г. П. Основи психології та педагогіки. Навчальний посібник. – К.: КНТЕУ., 2002.

7. Столяренко Л. Д., Столяренко В. Е. Психология и педагогика для технических Вузов. – Ростов-на-Дону.: Феникс., 2001.

8. Психология индивидуальных различий. Тексты / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, В.Я. Романова. – М., 1982.

9. Психология. Учебник для технических вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М., 2000.

10. Гамезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. – М., 1986.

11. Немов Р. С. Психология.: В 3-х кн. Кн.1. Общие основы психологии. – М.: ВЛАДОС, 2000.

С5.. Ефективне спілкування.

План:

1.Спілкування. Складові спілкування.

2.Особливості ефективного спілкування.

3. Закономірності впливу у спілкуванні.

4. Розвиток комунікативних навичок. Соціально-психологічний тренінг.

Теми доповідей та рефератів:

1. Три сторони спілкування.

1. Бар’єри у спілкуванні та їх подолання.

2. Маніпуляції у спілкуванні.

3. Вплив. Протистояння впливу.

4. Ділове спілкування.

5. Спілкування та його значення для розвитку особистості.

6. Міжособистісні стосунки. Кохання та дружба.

7. Особливості та правила ефективного спілкування.

Короткий виклад основних положень теми:

В психології розділ, присвячений проблемам спілкування є досить розвиненим, і не тільки теоретично. Психологія спілкування як розділ теоретичного знання розкриває зміст поняття спілкування, його структуру як процесу.

Спілкування розглядається як процес взаємодії (щонайменше двох суб’єктів), спрямований на взаємне пізнання, побудову та розвиток стосунків.

Спілкування виконує наступні функції (цілі): контактну, інформаційну, обміну повідомленнями, стимулюючу, координаційну, розуміння, обміну емоціями, встановлення стосунків, реалізації впливу,

Структуру спілкування складають наступні його складові:

• комунікація (обмін інформацією);

• інтеракція (взаємодія);

• перцепція (взаємосприйняття та взаєморозуміння).

Кожна складова спілкування передбачає наявність певних закономірностей її реалізації.

Розуміння змісту складових спілкування, закономірностей, що вони їх передбачають, складає необхідну основу для розуміння процесу спілкування в цілому, можливих бар’єрів та шляхів їх подолання. Це, в свою чергу, є необхідною умовою формування навичок конструктивного (ефективного) спілкування.