Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Dodatkovy_material_za_lektsiyeyu_1_2(1)

.doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
29.03.2015
Размер:
136.19 Кб
Скачать

Порівняльно-історичне дослідження не може обійтися без позанормативних елементів літературної мови, тобто діалектів. Діалекти – невичерпна скарбниця, в якій зберігаються архаїчні слова і форми, давно вже втрачені літературною мовою|язиком|. Чудовим прикладом|зразком| того, яку допомогу може надати|зробити,виявити,чинити| компаративісту діалектний матеріал, є|з'являється,являється| етимологія слова Купала. Раніше походження лексеми пов’язувалося з|із| дієсловом купати(ся|ся|), що мало як християнське пояснення (при канонізації язичницьких|язичеських| богів Івану Купалі був наданий|наділений| статус Іоанна|Іоана| Хрестителя), так і язичницьке|язичеське|: за віруваннями|, починаючи|розпочинаючи,зачинаючи| з|із| цього дня, дозволялося купатися, окрім того, як відомо, купальський| обряд пов’язаний з водою. Сьогодні безперечною вважається|лічиться| інша, з погляду семантики – зворотна, етимологія слова. Поглиблене вивчення культурно-| етнографічних характеристик купальського| обряду доводить, що у його основі лежить мотив спалювання відьми, а в поліських діалектах, найархаїчніших у слов’янському регіоні, існують лексеми купець|, купаць|горіти без полум’я, диміти” < праслов|. *kupěti, kpati з|із| сакральним значенням “очищати вогнем”.

2.1. Короткі відомості з|із| історії вивчення германських|германських| мов|язиків|. Звичайно виникнення порівняльно-історичного мовознавства|, перш за все|передусім| його ядра – порівняльно-історичної граматики, пов’язують із знайомством європейських лінгвістів із|із| санскритом наприкінці|у кінці,наприкінці| XVIII ст. Проте|однак|, до такого розвитку лінгвістику підштовхувала вся наукова методологія того часу (Ч. Дарвін “Походження видів” (1859), ідея прогресу Лессінга, ідея регресу Руссо та ін.).

Наука про мову|язик| не тільки|не лише| підлягала|відчувала| плідному впливу з боку загальної|спільної| методології наук, але й сама брала активну участь у виробленні загальних|спільних| ідей. Зокрема, важливу|поважну| роль зіграла робота І. ГердераДослідження про походження мови|язика|(1770-1772), що разом з|поряд з,поряд із| його ж статтею "Про віки мови|язика|" стала одним з найсерйозніших підступів до майбутнього порівняльно-історичного мовознавства. Виступаючи|вирушаючи| проти|супроти| поширених тез про відвічність|одвічну,споконвічну| мови|язика|, її божественного походження і незмінності, І. Гердер був одним з перших провісників історизму у мовознавстві. Згідно з його вченням|вченню,ученню|, природні закони визначили необхідність виникнення мови|язика| і її подальшого|дальшого| розвитку.

І. К. Аделунг на початку XIX ст. формулює критерії відмінності у ступенях|мірах| мовної спорідненості, що передбачають|передбачають| не просто порівняння мов|язиків|, які вважаються|лічаться| спорідненими|родинними|, але|та|, по суті, порівняння їх граматичних структур (не тільки|не лише| лексем, як це було прийнято).

Типово, що У|в,біля|. Джоунз, якого вважають|лічать| родоначальником порівняльно-історичного методу, ознайомившись із|із| санскритом і виявивши його схожість у дієслівному корені і в граматичних формах з|із| грецькою, латинською, готською і іншими мовами|язиками|, у 1786 р. вже зміг запропонувати абсолютно|цілком| нову концепцію лінгвістичної спорідненості: наявність достатньої кількості збігів певного роду у порівнюваних мовах|язиках| дозволяє зробити висновок|укладення,ув'язнення| про їх генетичну спорідненість і, отже, про їх походження зі|із| спільної|спільного| прамови|.

Ф. фон Шлегель у праці “Про мову|язик| і мудрість індійців” (1808) не тільки|не лише| підкреслює роль граматичних елементів при встановленні мовної спорідненості (саме він запровадив|запровадив| |вжиток,використання|термін "історична граматика"), але і стосовно санскриту, грецької, персидської, німецької і інших мов|язикам| формулює перші постулати порівняльно-історичної граматики індоєвропейських мов|язиків|, підкреслюючи особливу важливість форм відмінювання.

Ці теоретичні передумови порівняльно-історичного мовознавства підкріплювалися фактологічним |величезними|зібраннями|лексичним матеріалом різних мов|язиків|, упорядкованим у словниках порівняльного|зіставлювального| типу: порівняльні словники всіх мов|язиків| і говорів Палласа (1787); словник іспанського місіонера Ервас-і-Пандуро|, словник Аделунга і Фатера та ін).

У XVI ст. в Англії з’являються|появляються| словники “важких”|скрутних| слів, а у 1755 р. – тлумачний словник С. Джонсона. У 1599 р. був надрукований етимологічний словник нідерландської мови|язика| Кіліана. У 1691 р. у Німеччині|Германії| виходить у світ тлумачний словник німецької мови|язика|, укладений К. Штілером, а у 1774-1786 рр. – багатотомний словник І. Аделунга. З|із| 1852 р. Я. Грімм спільно з|із| братом Вільгельмом видавав багатотомний історичний "Німецький словник". Ці праці встановили основні риси|межі| германських|германських| мов|язиків| і слугували фундаментом для широкого порівняльного вивчення не лише|не лише| німецької, але й інших германських|германських| мов|язиків|, що отримало свого поширення у XIX ст.

Вивчення окремих германських|германських| мов|язиків| наштовхнуло вчених на думку про наявність значної схожості між ними. Так, наприкінці|у кінці,наприкінці| XVII ст. англієць Дж. Хікс першим друкує порівняльну|зіставлювальну| граматику деяких стародавніх|древніх| германських|германських| мов|язиків| – готської, англосакської, франксько-німецької.

Дослідження німецьких|германських| мов|язиків| ученими-|ученими|лінгвістами досягають свого апогею на початку XIX ст. Так, у 10-х рр. XIX ст. ідеї порівняльно-історичного мовознавства втілилися|втілилися| у дослідженнях порівняльно-історичного характеру|вдачі|, в яких була застосована і відповідна техніка дослідження, що спирається|обпирається| переважно на дані індоєвропейських мов|язиків|. Творці порівняльно-історичного методу не тільки|не лише| обґрунтували положення|становище| про спорідненість мов|язиків|, але і заклали основи наукових прийомів порівняльно-історичного аналізу фактів споріднених|родинних| мов|язиків|.

Головними фігурами революції у порівняльно-історичному мовознавстві, що призвела до створення|створіння| порівняльно-історичної граматики, і основоположниками порівняльно-історичного методу є|з'являються,являються| німецький лінгвіст Ф. Бопп (“Про систему відмінювання санскритської мови|язика| порівняно з подібною у грецькій, латинській, персидській і німецькій|германських| мовах|язиках|”, 1816), датський лінгвіст Р. К. Раск (“Розшуки про давньопівнічну| мову|язик|”, 1818), Я. Грімм (“Граматика німецької мови|язика|”, т.1-4, 1819-37 – в ній йдеться про германські|германські| мови|язики|), В. фон Гумбольдт (“Про порівняльне вивчення мов|язиків| стосовно різних епох їх розвитку”, 1820 та ін.). В. Гумбольдт теоретично обґрунтував статус порівняно-історичного мовознавства |не лише| як автономної лінгвістичної дисципліни.

Серед найбільш відомих компаративістів XIX ст. слід назвати|накликати| також А. Шлейхера, А. Ф. Потта, А. Х. Востокова, Р. Куртіуса, А. Куна, І. Шмідта та ін.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Таким чином, між 3000 і 1000 рр. до н.е. в І.Є.| мові|язиці|-основі простежуються|просліджуються| лише початкові, окремі ознаки становлення З.Г.| мови|язика|-основи, тоді як між 1200 і 800 рр. до н.е. виникає і складається З.Г.| мова|язик|-основа, яка розділяється згодом на діалекти.

У германських|германських| мовах|язиках| залишилося досить мало ознак прамови|. Всі германські|германські| мови|язики| пов’язані двома чинниками|факторами|:

- спільністю походження;

- періодом сумісного|спільного| існування (до епохи диференціації).

Германські|германські| племена жили в низовинах на півночі Європи, їх ареал був прилеглий до Балтійського моря, вони мешкали в долинах річок|рік| і на морському узбережжі|узбережжі|. Можна виділити три ареали їх перебування:

- між Одером і Ельбою;

- півострів| Ютландія;

- південна частина|частка| Скандинавського півострова.

Письмових свідоцтв|свідчень,посвідок| цьому не було, оскільки|тому що| це була дописьмова| епоха германської|германської| історії. На початку XIX ст. вчені реконструювали З.Г.| мову|язик| на основі пізньої германської|германської| писемності, але|та|, в цілому|загалом|, писемність у|в,біля| германських|германських| народностей була мало розвинена, і З.Г.| мова|язик|-основа була відновлена вченими не в повному|цілковитому| обсязі|обсязі|.

Вичленення і виділення|відокремлення| З.Г.| мови|язика|-основи не означало повного|цілковитого| розриву з|із| іншими індоєвропейськими мовами|язиками|. Германські|германські| племена стикалися|торкалися| з|із| сусідами-індоевропейськими| народностями, і це знаходило|находило| віддзеркалення|відображення,відбиття| в їх мові|язиці|.

Отже, завдяки розділенню|поділу| індоєвропейських племен виникли мовні відмінності і діалекти, що оформилися згодом у мови|язики|, а завдяки спільності походження індоєвропейських племен і їх взаємопроникненню – єдина основа мов|язиків| племен.

Германські|германські| племена спочатку мешкали на західних територіях, потім на північно-східних, потім переселилися на південь. Вони контактували із|із| слов'янськими, італійськими, кельтськими племенами, і в результаті відбувався|походив| процес їх злиття з|із| іншими спорідненими|родинними| мовними групами І.Є.| родини. Германські|германські| племена стикалися|торкалися|, пересуваючись територіями Європи, і з|із| не І.Є.| народностями, що підтверджується наявністю не І.Є.| відбитків у германських|германських| діалектах. Цей факт слугував основою для висунення Антуаном Мейе окремої теорії лінгвістичного субстрату.

2.3. Теорія лінгвістичного субстрату Антуана Мейе. Грунтуючись на порівняльно-історичному методі, Антуан Мейе у своїй праці “Основні особливості германської|германської| групи мов|язиків|” (1916 р.) зробив спробу відновити реальну динаміку мовного розвитку, показати, у чому полягає своєрідність германських|германських| мов|язиків| і пояснити їх відмінність|відзнаку| від індоєвропейських.

А. Мейе вважав|гадав|, що відмітні особливості кожної з мов|язиків| кожної І.Є.| мовної групи пояснюються наявністю того або іншого субстрату. Іншими словами, має місце розвиток мови|язика| на основі субстрату. Терміном субстрат (лат. substrātum “нижній шар”) позначають|значать| ту мову|язик| (найчастіше мова|язик| корінного населення), яка виявляється|опиняється| витісненою з|із| ужитку|вжитку,використання| іншою мовою|язиком| (найчастіше мовою|язиком| прибульців|пришельців|), але|та| залишає більш-менш виразні|чіткі| відбитки у мові|язиці|, що її витіснила. А. Мейе вважав|гадав|, що при утворенні германської|германської| групи мов|язиків| у ролі субстрату виступили|вирушили| не індоєвропейські мови|язики| (мова|язик| невідомих племен, яких підкорили войовничі І.Є.| племена). За допомогою теорії лінгвістичного субстрату А. Мейе пояснював такі мовні особливості, як наголос на першому складі у германських|германських| мовах|язиках|, низку|лава,низка| слів не І.Є.| походження, руйнування І.Є.| граматичної системи у германських|германських| мовах|язиках| (напр., перетворення синтетичної граматичної будови на аналітичну: зникнення флексій та ін.). А. Мейе припускав|передбачав|, що в результаті|унаслідок,внаслідок| взаємодії не І.Є.| субстрату і І.Є.| мовної групи, що згодом наклалася на нього, і виникли германські|германські| мови|язики| з|із| їх аналітичною будовою|строєм,буд|.

Таким чином, у ролі субстрату виступили|вирушили| – не І.Є.| мови|язики|, а в ролі адстрату| західні І.Є.| діалекти, на ґрунті яких і виникла германська|германська| група мов|язиків|. При цьому адстрат| наклався на субстрат.

Відзначимо, що субстрат може бути лінгвістичним мова|язик| (не І.Є.| мови|язики| в цьому випадку) і етнічним завойована народність або плем'я. В ролі етнічного субстрату виступили|вирушили| не І.Є.| народності, завойовані войовничими І.Є.| | племенами. І.Є.|| племена завоювали на той історичний момент значну частину|частку| земель|грунтів|, населених підкореними|підкореними| народностями, і, таким чином, будь-яка з них могла виступити|вирушити| в ролі етнічного субстрату, а їх мова|язик| – у ролі лінгвістичного субстрату.

Проте|однак|, у даному випадку субстрат (переможена мова|язик|) був розвиненішим, ніж адстрат| і зробив істотний|суттєвий| вплив на адстрат|. Як можливий субстрат різними| дослідниками називалися фінська, давньоетруська| мови|язики| та ін.

Отже, на світанку нашої ери З.Г.| період закінчується, і германські|германські| племена відокремлюються|відокремлюються| територіально. У|в,біля| них ще не існує писемності, але|та| про факт їх відділення|відокремлення| від І.Є.| племен свідчать грецькі і римські історичні письмові пам’ятки, в яких також представлено|уявлені| докладні відомості про племінне розділення|поділ| германців, про життя і побут давньогерманських| племен, їх територіальне розміщення і мовні діалекти.

2.4. Історичні джерела відомостей про давніх германців. Дані археології дозволяють припустити|передбачити|, що заселення півночі Європи індоєвропейськими племенами відбувалося|походило| приблизно за 3000-2500 років до н.е. Очевидно, до цього періоду узбережжя|узбережжя| Північного і Балтійського морів були заселені племенами іншої етнічної групи (групою не І.Є.| племен, названою|накликати| вище етнічний субстрат). Від змішення з|із| ними індоєвропейських прибульців|пришельців| (названих|накликати| вище етнічний адстрат|) і виникли племена, що дали початок германцям. Їх мова|язик|, що відокремилася від інших індоєвропейських мов|язиків|, стала германською|германською| мовою|язиком|-основою, з|із| якої у процесі подальшого|наступного| дроблення племен виникли нові племінні мови|язики| германців.

Про доісторичний період існування германських|германських| племен можна судити лише за даними археології і етнографії, а також за окремими запозиченнями в мовах|язиках| племен, що є сусідами |із|германців. Германці мешкали на півночі центральної Європи між Ельбою і Одером і на півдні Скандинавії, включаючи і півострів Ютландію.

У західній, середній і південній Германії|Германії| жили, відповідно до даних географічних назв, кельтські племена. Кельти займали|позичали,посідали| також територію Галії (нинішньої Франції), велику частину|частку| Британії, значні простори північної Італії і Іспанії та доходили у своїх пересуваннях до Балканського півострова і Малої Азії. Деякі вчені вважають|гадають|, що германські|германські| племена були спершу підпорядковані|підкоренні||в,біля| кельтам, що випередили у культурному відношенні|ставленні| своїх східних сусідів.

Розповсюдження|поширення| германців у західному напрямі|направленні| до Рейну відбувається|походить| у IV-I ст|. до н.е. Очевидно, що воно йшло швидше на менш заселеній півночі і повільніше на півдні, де кельтські племена засвідчені ще на початку нашої ери. Одночасно германці проникають і в область на схід від Одеру, де мешкають по сусідству зі славяно-балтійськими і фінськими племенами.

Перші відомості про стародавніх|древніх| германців зустрічаються у працях грецьких і римських авторів. Найраніша згадка|згадування| про них була зроблена купцем і мандрівником Піфеєм з|із| Массилії (Марсель), що жив у другій половині IV ст. до н.е. (325 р. до н.е.) – “Про плавання уздовж|вздовж,уподовж| берегів Балтіки. Піфей подорожував|мандрував| морем уздовж|вздовж,уподовж| західного узбережжя|узбережжя| Європи, потім південним узбережжям|узбережжю| Північного моря. Він згадує племена гуттонів| і тевтонів, з|із| якими йому довелося|припало| зустрічатися під час його плавання. Із|із| спогадів Піфея ми дізнаємося про місцепроживання германських |геплемен. Піфей відвідав переважно кельтські землі|грунти|, мешканці|пожильці| яких – кельти – розповіли|розказали| йому про тевтонів. Опис подорожі|мандрівки| Піфея до нас не дійшов, але|та| ним користувалися пізніше грецькі і римські історики та географи.

З перших століть|віків| нової ери відомості про германців стають докладнішими. Грецький історик Страбон (помер|вмер| у 20 р. н.е.) пише про те, що германці (свеви|) кочують у лісах, будують хатини і займаються скотарством. Грецький письменник Плутарх (46-127 рр. н.е.) описує германців як диких кочівників|кочовиків|, яким не властиві такі|усякі| мирні заняття, як землеробство і скотарство; їх єдине покликання – війни. За свідченням Плутарха, германські|германські| племена служили найманцями у військах македонського царя Персея на початку II ст. до н.е.

Германці, за описами античних авторів, були “високі на зріст, світловолосі, сильні люди, часто одягнені у шкури або шкіру тварин, з|із| дощаними щитами, озброєні обпаленими колами|кілками| і стрілами з|із| кам’яними наконечниками”. Першим значним зіткненням|сутичкою| між германцями і римлянами є|з'являється,являється| нашестя|навала| кімврів| і тевтонів, які прорвалися у південну Галію і північну Італію, отримавши|отримали| між 113 і 105 рр. до н.е. низку|лава,низка| перемог над римськими військами. У 102-101 рр. до н.е. германські|германські| племена були розбиті римським полководцем Марієм: частково|часткою| винищені переможцями, частково|часткою| захоплені у полон і поневолені|звернуті|.

Однак|однак|, надалі германці не припиняють набігів на Рим і щоразу більше загрожують|погрожують| Римській імперії. Унаслідок|внаслідок| чого і самі римляни переходять до наступу|наступ|. Завойовник Галії, Юлій Цезар (100-44 рр. до н.е.), з метою зміцнення римського владарювання|володарювання| у новій провінції, вимушений|змушений| був вступити у боротьбу з|із| германцями, які перейшли на лівий берег Рейну. Цезар першим став називати германців саме германцями, а не варварами.

У 56-55 рр. до н.е. Цезар перемагає Аріовіста – вождя германського|германського| племені свевів|, а у 55 р. Цезар здійснює|скоює,чинить| військовий|воєнний| похід до правобережної Германії|Германії|. У 55-54 рр. він переправляється до населеної кельтським плем’ям бриттів Британії, що була остаточно завойована римлянами за часів імператора Клавдія (43 р. н.е.) і залишалася римською провінцією до початку V ст.

Коли у середині I ст. до н.е. Юлій Цезарь зіткнувся у Галії з|із| германськими|германськими| племенами, вони мешкали на широких просторах центральної Європи; на заході територія, заселена|позичати,посідати| германськими|германськими| племенами, доходила до Рейну, на півдні – до Дунаю, на сході – до Вісли, а на півночі – до Північного і Балтійського морів, захоплюючи|захвачувавши| і південну частину|частку| Скандинавського півострова. У своїх "Записках про гальську війну" (58-51 рр. до н.е.) Цезар детальніше, ніж його попередники, описує германців. Він пише про суспільний устрій, господарський устрій і побут стародавніх|древніх| германців, а також висвітлює|викладає| хід військових|воєнних| подій і зіткнень|сутичок| з|із| окремими германськими|германськими| племенами. Будучи намісником Галії у 58-51 рр., Цезар здійснив|вчинив| звідти дві експедиції проти|супроти| германців, які намагалися|пробували| захопити області на лівому березі Рейну. Розповідаючи|розказуючи| про зіткнення|сутички| з|із| германськими|германськими| загонами під час цих експедицій, Цезар детально описує їх військову|воєнну| тактику, способи нападу і оборони. Германці будувалися для наступу|наступу| фалангами, за племенами. Вони користувалися прикриттям лісу для раптовості нападу. Основний спосіб захисту від ворогів полягав у відгородженні лісовими масивами.

Надійним джерелом відомостей про стародавніх|древніх| германців того часу є|з'являються,являються| твори|вигадування| Плінія Старшого (23-79 рр.). Пліній провів багато років у римських провінціях Нижня і Верхня Германія|Германія| на військовій|воєнній| службі. У своїй "Природній історії" і в інших працях, що дійшли до нас далеко не повністю, Пліній описав не тільки|не лише| військові|воєнні| дії, але й фізико-географічні особливості великої території, зайнятої|позиченої,посісти| германськими|германськими| племенами, перерахував і першим класифікував германські|германських| племена (див. Лекція 3, пункт 3.1.).

Найповніші відомості про стародавніх|древніх| германців дає Корнелій Тацит (близ|. 55 – |120 рр.). У своїй праці Германія” (98 р.) він розповідає|розказує| про спосіб життя, побут, звичаї і вірування германців; у "Історіях" і "Анналах" він висвітлює|викладає| подробиці|докладність| римсько-германських|германських| військових|воєнних| зіткнень|сутичок|. Тацит був одним з найвідоміших римських істориків. Не будучи у Германії|Германії| особисто, він, як римський сенатор, одержував|отримував| відомості для своїх описів від полководців, з|із| таємних і офіційних донесень, від мандрівників і учасників військових|воєнних| походів; також широко використовував відомості про германців у працях своїх попередників і, в першу чергу|передусім,насамперед|, у творах|вигадуваннях| Плінія Старшого.

У|в,біля| германців до епохи Великого переселения| народів був родовий лад|стрій,буд|. Цезар пише, що германці селилися родами і спорідненими|родинними| групами, тобто племінними общинами. “Рід” позначається|значиться| у германських|германських| мовах|язиках| словами (пор|. гт. kuni, да|та|. cynn, двн|. kunni). Ім’я глави роду, оформлене так званим патронімічним суфіксом (суфіксом “по батькові”) – ing/-ung, як правило, закріплювалося за назвою всього роду або племені, наприклад: Валісунги — люди конунга| Валліса (а також Меровінги, Кародінги, Амелунги та ін.). Назви місць поселення племен утворювалися від цих родових імен у формі давального відмінка множини. Так, у Німеччині|Германії| є місто Еппінген| (первинне значення “у|в,біля| людей Еппо”|), Зігмарінген (“у|в,біля| людей Зігмара”), Майнінген та ін.

На чолі германських|германських| племен стояли старійшини – кунінги| (двн|. kuning “родоначальник”, споріднене|родинне| kunni “рід” > нім. Koenig “король” > рос. князь)). Вища влада належала народному зібранню. У військовий|воєнний| час обирався воєначальник, який збирав дружину.

У цю епоху у|в,біля| германців панують патріархально-родові відносини. Разом з тим|в той же час|, у|в,біля| Тацита і в деяких інших джерелах є|наявний| відомості про наявність у|в,біля| германців пережитків матріархату. Найбільш вірну гарантію у заручництві| становили собою|уявляли| дівчата – дочки або племінниці з|із| роду вождя племені. Пережитком матріархату є|з'являється,являється| і те, що у жінці стародавні|древні| германці бачили особливу пророчу силу, радилися з|із| нею у найважливіших справах|речах|. Жінки не тільки|не лише| надихали воїнів перед битвами, але й під час битв могли вплинути на їх результат|вихід|, ідучи назустріч чоловікам-втікачам і цим зупиняючи їх і спонукаючи битися до перемоги, оскільки|тому що| для германців-воїнів була страшна сама думка|гадка| про те, що жінки їх племені можуть потрапити|попасти| у полон.

Про криваву помсту у|в,біля| германців, типову для родового ладу|строю,буд|, згадує Тацит. При цьому відзначається|, що помста за вбивство може замінюватися викупом – “вира” (худобою|).

Рабство у|в,біля| стародавніх|древніх| германців носило інший характер|вдачу|, ніж в рабовласницькому Римі: рабами були військовополонені. Вільний член роду теж|також| міг стати рабом, програвши себе в кістці|кісті| або в іншу азартну гру. Раба можливо було продати і безкарно вбити. Але|та| в інших відносинах раб – це молодший член роду. Він мав власне господарство, але|та| був зобов'язаний віддавати своєму пану частину|частку| худоби і врожаю. Його діти росли|зростають| разом із дітьми вільних германців – і ті й інші в суворих умовах. Наявність рабів у|в,біля| стародавніх|древніх| германців вказує|вказує| на процес соціальної диференціації, що розпочався|розпочався,зачався|. Вищий шар германського|германського| суспільства|товариства| був представлений|уявлений| старійшинами роду, військовими|воєнними| вождями і їх дружинами.

Основою господарства стародавніх|древніх| германців були|з'являлися,являлися| скотарство і перелогове землеробство. Значення худоби як головного багатства германців підтверджується даними мови|язика|: слово “худоба” у більшості давньогерманських| мов|язиків| вживається також у значенні “майно”, “гроші”. Так, пор. нім. “Schatz” (скарб, клад > гт. scatts, двн. scaz) є однокорінним із|із| слов’янським “скоть”, що зберегло найдавніше|древнє| значення цього слова.

Аналогічно, давньоанглійське “fēah” (первинне значение – худоба) згодом трансформувалося у сучасне “fee” – гонорар.

В описах Цезаря германці ще кочівники|кочовики|, які займалися в основному скотарством, а також полюванням і військовими|воєнними| набігами. Землеробство відігравало у|в,біля| них незначну роль. Землею|грунтом| вони володіли спільно, застосовуючи примітивну систему покладу землеробства, періодично змінюючи|змінюючи,замінюючи| землю|грунт| для посівів. Цезар пише про те, що живлення|харчування| германців складається в основному з молока, сиру, м’яса, меншою мірою з|із| хліба. Пліній згадує як їх їжу вівсяну кашу.

Стародавні|древні| германці одягалися, за свідченням Цезаря, у звірині шкури, а Пліній пише про те, що германці носять лляні тканини. Тацит же, крім|крім| одягу із|із| звіриних шкур, згадує шкіряні плащі з|із| нашитими прикрасами|прикрашаннями| з|із| хутра|міха|, а у|в,біля| жінок – одяг з|із| полотна, забарвленого|пофарбованого| у червоний колір|цвіт|.

Цезар пише про суворий спосіб життя германців, про їх бідність, про те, що вони загартовуються з дитинства, привчаючи себе до позбавлень. Про це ж пише і Тацит, який наводить приклад деяких розваг германських|германських| хлопців|юнаків|, що розвивають в|в,біля| них силу і спритність|жвавість|. Одна з таких розваг полягала в тому, щоб стрибати голими між мечами, увіткненими в землю|грунт| вістрями вгору|угору|.

За описом Тацита, селища германців складалися із зроблених з колод хаток, що розташовані одна від одної на значній відстані і були оточені земельними ділянками.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]