Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Dokument_WordPad_2

.doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
190.94 Кб
Скачать

План

Вступ.

1. Лікарі-письменники еліта літературного жанру.

2. Внесок лікарів-письменників в літературу.

3. Життєві позиції лікарів-письменників.

Висновок.

Література.

Вступ

Сьогодні, в час розбудови вільної незалежної України, особливе значення має дослідження процесів набуття духовного багатства нашого народу. Протягом ХХ століття кращі люди країни працювали для становлення й розвитку різних галузей української науки й культури. Письменники, лікарі належали до справжньої інтелектуальної еліти народу. Письменники, зберігаючи й збагачуючи рідну мову, несли українському трудівникові просвіту, знання й віру. Лікарі докладали багато зусиль і знань для поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя, для попередження хвороб, збереження здоров’я народу, формування здорового способу життя. Разом із тим, багато медиків не тільки гідно виконували свій професійний обов’язок, але й брали участь у діяльності наукових і культурно-просвітницьких організацій, проявляли свій талант у різних сферах художньої культури, зокрема, поєднували лікарську працю з письменницькою.

Дослідниками вже давно вивчається проблема активного залучення лікарів до художньої творчості. Юрій Щербак пише з цього приводу: «Практично кожна країна має одного або декілька видатних письменників-лікарів. Участь представників найбільш гуманної професії у літературному процесі стало звичним, таким, що розуміється само собою...». Л.Пиріг використовує визначення «персоніфікований зв'язок медицини і культури». І в історико-медичних, і у літературознавчих працях наводяться біографії найвідоміших у світовій літературі лікарів-письменників, аналізується зміст їх творів. Практично жодна така стаття не обходиться без згадки імені М.О.Булгакова. Представники української культури згадуються Г.Я.Ароновим у відповідному розділі колективної роботи «Визначні імена в історії світової медицини». Розгортає цю тему й Валерій Чмир у статті «Перо професійного лікаря», прикладами доводячи великий внесок лікарів в український літературний процес від XV ст. до сучасності. Пояснення цього феномену автори вбачають в близькості психологічних особливостей професій: спостережливості, схильності до аналізу душевного стану людини, дару співчуття, а також в багатому життєвому, психологічному досвіді, який набувають лікарі в своїй фаховій діяльності. До речі, із зазначених авторів і Щербак, і Чмир самі є письменниками й лікарями.

1. Лікарі-письменники еліта літературного жанру

Література ХХ століття буквально пронизана контрастами. Нестримні експерименти – і дбайливе збереження традицій, поява принципово нових жанрів – і розвиток всіх, раніше, вироблених літературною історією. Одним з письменників, які найбільшою мірою втілили у своїй творчості драматичні колізії епохи і мали найбільший вплив на формування художнього обличчя минулого століття, став Михайло Опанасович Булгаков. Він надає нового звучання реалістичним традиціям («Записки юного врача»), поглиблює психологізм, поєднуючи його з аналізом суспільної драми («Белая гвардия»), надає нового дихання гоголівській художній традиції, створює меніппею (тобто багатоплановий, багатожанровий твір) «Мастер и Маргарита», поєднавши в ньому романтичну, сатиричну, філософську, релігійну. містичну. сатиричну складові. Твори Булгакова перекладені на численні іноземні мови, багаторазово екранізувалися.

Михайло Опанасович Булгаков провів дитинство і молодість у Києві, закінчив медичний факультет Київського університету св. Володимира. Коли почалася перша світова війна ще студентом працював у військових шпиталях міста. Пізніше працював тут приватнопрактикуючим венерологом. Тему впливу цього етапу життя на творчість письменника неодноразово порушували вітчизняні й зарубіжні літературознавці. М.Павловський образно висловився так: «Булгаков макав свої пензлі в Київ, щоб йому не доводилось зображати». Ю.Віленський зібрав багатий матеріал про лікарські витоки художнього світу Майстра.

Цей аналіз дає право, за висловом Ю.Щербака, стверджувати також, що «Булгаков макав свої пензлі в медицину, щоб йому не доводилось зображати».

М.Грушевський, аналізуючи основні тенденції розвитку української літератури ХІХ століття зазначав, що для неї найхарактернішими були такі риси, як реалізм, демократизм і народна тематика. У наступному віці за збереження демократизму і переважання реалізму, відбувається принципове розширення й збагачення тематики й проблематики української художньої прози, зображуються сфери, до яких письменники раніше не зверталися. Саме письменникам-лікарям належить пріоритет у створенні художнього образу медицини в сучасній літературі.

2. Внесок лікарів-письменників в літературу

Книги письменників-лікарів, присвячені своїй професійній сфері, складають своєрідний цикл, який відображає всю історію вітчизняної медицину ХХ сторіччя. Валер'ян Петрович Захаржевський почав вчитися на медичному факультеті Київського університтету ще до першої світової війни, у 1916 р. склав іспити за університетський курс, а в 1938 р. став кандидатом медичних наук. У 1941 р. вийшов його роман «Белый дом. Страницы из жизни одной клиники». Павло Єфимович Бейлін прийшов в українську літературу в 30-і роки повістями «Чотири операції», «Нариси з хірургії», «Людина живе раз». Випускник Київського медичного інституту, він і після другої світової війни, яку пройшов від Мценська до Берліна, працював у рідному місті, очолював велику лікарню. Його повісті, оповідання, есеї, об’єднані у книжку «Поговори со мною, доктор!» допомагають лікарям подивитись на себе очами хворих, і навпаки. «Записки польового хірурга» П.Є.Бейліна, роман-ділогія «Хирург Алексей Корепанов» Н.Д.Фогеля, повість «ППГ–2266» М.М.Амосова належать до найкращих і найправдивіших книг про військових медиків. Видатний хірург, засновник вітчизняної легеневої та серцевої хірургії, академік, нагороджений за наукові праці Ленінською премією, М.М.Амосов у своїх мемуарах так згадував про свій прихід до художньої літератури. Одного разу, восени 1962 року, після смерті під час операції хворої дівчинки, хірургові було не по собі. Цей стан виплився на папері. Рукопис справив враження на близьких та друзів. Микола Михайлович продовжив роботу. Книга «Мысли и сердце», події якої розгортаються в кардіологічній клініці, мала великий успіх і в нашій країні, і за кордоном. Згадані твори (а їх перелік навіть близько не повний) відобразили драматичні професійні колізії, психологічні особливості лікарської праці, пов’язаної з відповідальністю за життя людей, залучили суспільство до роздумів над деонтологічними проблемами.

Якщо казати про драматургію, то в історії українського театру 20-30-х років помітний слід залишив Іван Кіндратович Микитенко. Він писав під псевдонімами Петро Бунь, Незаможник, Андрій Похмурий. Закінчив Херсонське воєнно-фельшерське училище, після революції та громадянської війни – медичний інститут (учився спочатку в Одесі, потів – у Харкові). Зі своїм непростим часом пов’язані всі його п’єси, у тому числі остання, написана в 1937 р. – «Як сходило сонце».

Часто успіх того чи іншого друкованого твору приводив до думки про його інсценування, а з розвитком кінематографії – екранізацію. Власний досвід праці лікарем-епідеміологом був покладений Ю.Щербаком в основу книги «Як на війні», за якою був поставлений фільм «Карантин». З професійною тематикою пов’язані й наступні твори «Бар’єр несумісності», «Лікарі». За сценарієм Щербака була знята стрічка «Шлях до серця», яка у 1971 р. отримав срібну медаль на конкурсі фільмів на медичну тематику у Варні. Після літературного успіху Юрій Миколайович не залишив науково-дослідну роботу, став доктором медичних наук.

ХХ століття – століття бурхливих політичних подій, які пройшли через життя держав, народів, окремі долі: Українська революція, світові війни, здобуття Україною незалежності, зміна будови світу. Це пояснює активний розвиток мемуаристики. Численні й цінні, як у художньому, так і в історико-джерельному плані, мемуарні твори написані лікарями – учасниками другої світової війни.

Ольга Петрівна Джигурда у 1925 р. закінчила Харківський медичний інститут. У 1941–1949 рр. вона служила лікарем на Чорноморському флоті, нагороджена бойовими орденами й медалями. У мемуарних записках воєнно-морського лікаря «Теплоход «Кахетия» і «Подземный госпиталь» вона описала воєнний транспортний корабель, на якому перевозили поранених з оточеного Севастополя, а також госпіталь у самому Севастополі, який був розташований під землею. Коли читаєш ці спогади виникає асоціація з таким відомим художнім твором про військових медиків, як повість В.Панової «Супутники». Окремих людей об’єднує велика спільна справа, і їх протиріччя, свари, особистісні вади відходять на другий план перед спільною великою справою. Альберт Веніаминович Цессарський був хірургом і начальником медичної служби партизанського загону Д.Медведєва. У 1944 р. його було важко поранено і він був вивезений на Велику землю. Події часів Великої Вітчизняної війни описані ним у документальній повісті «Записки партизанского врача».

Історично виникнення української літературної мови пов’язано перш за все з гумористикою. Гідним продовжувачем традицій І.Котляревського в українській прозі став Остап Вишня. Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився 11 листопада 1899 р. в с.Грунь Охтирського району Сумської області в бідній селянській сім’ї. Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1907), десять років працював по спеціальності. 1 вересня 1917 р. поступив до Київського університету, але політичні події перервали навчання. Популярність гуморесок, фельєтонів Вишні, які увійшли до збірок «Діла небесні», «Репяшки», «Лицем до села», у 20-і роки, за спогадами сучасників, нема з чим порівняти. Через важкі випробування пройшов письменник. У 1933 р. він був заарештований та перебував у тюрмах та таборах до 1944 р. Звільнившись, у першій же гуморесці «Зенітка» Вишня всім своїм талантом приєднався до боротьби проти фашизму. Особливе місце в творчості Остапа Вишні посідає створений ним самим жанр – усмішка. У «Вишневих усмішках», «Мисливських усмішках» втілилось тонке відчуття письменником природи комічного в його глибинних, народних витоках. Окремими виданнями вийшло понад 150 його книжок.

Визначний учений, паразитолог Є.Н.Павловській у своєму широко відомому дослідженні «Поэзия, наука и ученые» простежив процес, який відбувався в літературі із затвердженням культури Нового часу. Він констатує, що тоді пішов у минуле звичай оформлювати наукові, зокрема медичні, твори в поетичній формі, але збереглося надзвичайне поширення поетичної творчості лікарів, яка не була пов’язана із спеціальністю, а давала вихід внутрішнім творчім потребам. Провідним жанром у літературній творчості українських медиків також була лірична поезія.

У 1966–1969 роках секретарем Правління Спілки письменників України був Віталій Олексійович Коротич. Він закінчив Київський медичний інститут. ще студентом почав друкуватися. Почав працював лікарем, але невдовзі зайнявся виключно літературною, редакторською діяльністю. Поезія Коротича публіцистична, інтелектуальна. Автором популярних пісень «Марічка», «Ой висока та гора» та інших є Михайло Михайлович Ткач, який закінчив Черновицьку фельдшерську школу, потім Чернівецький медичний інститут. Ткачу також належить кіносценарій фільма-опери «Наймичка».

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Спілку письменників України поповнили поети, які уособлюють майже всю географію України й різні медичні спеціальності: В.Кравчук (помічник санітарного лікаря Збаразької санепідстанції), В.Бурхан (головний лікар стоматологічної поліклініки у Дніпропетровську), О.Грек (Гладкий) (кандидат медичних наук, старший науковий співробітник НДІ онкології та радіології в Києві), Л.Олексійчук (головний лікар санаторію у Ворзелі, В.Климентовська (лікар-педіатр в Ясенецькому дитячому будинку) та інші.

Великою популярністю у 80-і – 90-і роки у Донецькому медичному інституті (зараз – університеті) користувалась Літературна гостинна, до якої вітали викладачі вузу виступити зі своїми творами або з художнім читанням.

Авторами поетичних збірок є професор університету, хірург В.В.Хацко, проректор з міжнародних зв’язків В.В.Томаш. Пише вірші, музику, сам виконує свої пісні професор, травматолог В.П.Танцюра. Імена Г.І.Донського, А.М.Антонова залишаться у пам’яті колег та учнів зв’язаними не лише з науковими досягненнями, викладацькою діяльністю, але й з поетичною творчістю.

Літературним жанром, який виник у ХІХ столітті, але став одним із найпопулярніших саме у ХХ є наукова фантастика. При чому однією з провідних тем у світовій фантастичній літературі, починаючи ще від Г.Уеллса, є медико-біологічні експерименти. Професійна обізнаність у цій проблематиці спричиняла звернення до неї письменників-лікарів. М.Амосов у повісті «Записки з майбутнього» (1966) звертається до утопічної ідеї обезсмертення людини за допомогою анабіозу. Автором книжок фантастики «Вулканалії», «Разом з магами і характерниками» є О.В.Волик, який був прийнятий до Спілки письменників України у 2000 р. Він закінчив медичний інститут у Дніпропетровську і там же працює лікарем-терапевтом.

У світовій літературній традиції є письменники, чия творчість тісно пов’язана з тим краєм, де вони живуть і працюють. Донецький край став основною темою для письменника Івана Сергійовича Костирі. Народився він у 1932 р. на хуторі Федорівка на Дніпропетровщині у родині сільського вчителя. Дитинство і юність пройшли в Донбасі. Закінчив Дніпропетровську фельдшерську школу, Київський медичний інститут. У багатотиражній газеті інституту було надруковане й перше оповідання майбутнього письменника. Працювати за отриманим фахом повернувся в Донбас. У 1957–1965 рр. у Горлівці був дитячим, шкільним лікарем, лікарем швидкої допомоги, а потім – психіатром. У 1967 р. І.Костиря закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім.М.Горького. Досвід лікарської роботи знайшов художнє відбиття у повістях «Пора новолуний», «Ночные дежурства», «Детский доктор», «Родословное зеркало», « Врачебная тайна», «Срочный вызов», дія яких розгортається в Донецькому краї. За відображення праці шахтарів у літературі письменник був нагороджений знаком «Шахтарська слава» ІІІ й ІІ ступеня. Письменник є лауреатом літературних премій ім. В.Короленка та ім. В.Шутова. У 2002 році вийшли друком «Думы о Донбассе», які в оригінальній художній стилістиці, мовою легенд, переказів, оповідок, бувальщин розповідають про Донецьку землю, її природу, минуле й сучасне, її людей, і «Слово о Донецком крае» – своєрідна літературна історія Донбасу. Жанр цих книжок можна визначити як художнє краєзнавство, важко переоцінити їх виховне й пізнавальне значення.

Досягнення новітніх часів у літературному процесі – поєднання бурхливого розвитку національних літератур із складанням світової літератури. Цьому сприяли художній переклад, встановлення постійних особистісних контактів між письменниками, дія міжнародних організацій. Серед видатних перекладачів ми можемо назвати ім’я українського поета Цезаря Олександровича Білиловського, який народився у 1859 р. у Симферополі, вивчав медицину вивчав у Дерпті, а потім Йєні. Працював у Криму, деякий час – лікарем радянського консульства в Ірані. Людина високої культури, знавець багатьох мов. Він – автор першого перекладу вірша Шевченка «Нащо мені чорні брови...» на німецьку мову, інших перекладів. Відомий нейрохірург, лінгвіст Борис Леонтьєвич Смирнов – всесвітньо відомий фахівець із санскриту, автор визначного художнього перекладу на російську мову давньоіндійського епосу «Махабхарата» (25 000 двостишій – шлок). Народився поет у 1889 р. на Чернігівщині і певний час працював у Києві, а останні 30 років життя – у Туркменії. Перекладами активно займався Остап Вишня, у наші часи – члени Спілки письменників України Валерія Гуртовенко, Борис Янчук інші поети та письменники. В свою чергу, на 30 мов була перекладена повість М.Амосова «Мысли и сердце».

3. Життєві позиції лікарів-письменників.

Особливістю української політичної історії, яка позначилась і на літературному процесі, була довга відірваність української діаспори.

Ознака часів незалежності України – відновлення єдиного творчого процесу. У 1992 р. до Спілки письменників України вступив Лікар-радіолог, поет, перекладач та публіцист Роман Бабовал, який живе у Бельгії. Він з 1967 р. пише поезії українською і французькою мовами, перекладає і публікує літературні твори, зокрема, поезію і малу прозу, перекладає з української мови на французьку та із французької й італійської – на українську. За збірку «Подорож по-щоденному» на конкурсі бельгійської поезії у 1990 р. здобув першу премію. З 1967 р. належить до Нью-Йоркської групи поетів, з 1989 р. – член Українського ПЕН-клубу в Києві.

Для української інтелігенції у цілому, і для письменників і лікарів як її яскравих представників, завжди було притаманне прагнення до розповсюдження культурних надбань, наукових знань. Просвітницька діяльність лікарів-письменників розгорталась протягом усього ХХ століття, за будь-яких, навіть найнесприятливіших політичних умов. Наприклад, Любомир-Зенон Беч, який народився у 1914 р. на Львівщині. Освіту отримав на медичному факультеті Львівського університету. Ще в гімназії виявив літературні здібності, редагував перший пластовий часопис «Промінь», а з 1930 р. – місячник «Нове життя» при самостійній організації «Читальня», активно працює у товаристві «Медична громада», під час відпусток і вихідних виступав із рефератами, проводив бесіди з історії літератури, писав монографію про рідне село для «Літопису Батьківщини». Під час війни став військовим лікарем у Червоній Армії, але після безпідставного арешту в тюрмі він помер.

Розповсюдженою серед літераторів-медиків формою просвітницької діяльності була підготовка науково-популярних статей, видань. Унікальною є книга М.Амосова «Раздумья о здоровье» із викладенням його власної, випробуваної на собі «системи обмежень і навантажень». З урахуванням масових часописів кількість її виданих примірників дорівнюється 7 мільйонам.

Плідною сферою використання професійних медичних знань авторів у літературі стали літературознавчі дослідження. Книгу професора Київського медичного інституту, визначного терапевта Є.І.Ліхтенштейна «Помнить о больном» можна вважати класичною в смислі рівноваги медицини і літератури. Аналіз творчості великих письменників та фактів їх життя з медичних, деонтологічних позицій викладений так емоційно і художньо, що сам перетворюється на літературний твір. Справжніми явищами в дослідженні творчості і життя великих письменників-лікарів стали видані у Києві монографії кандидата медичних наук, популяризатора медицини Ю.Г.Віленського «Доктор Булгаков» і доктора медичних наук, професора-фтізіатра Є.Меве «Медицина в жизни и творчестве А.П.Чехова». «Медичний» погляд дозволив виявити такі аспекти, паралелі, витоки образів, які «чисті» літературознавці не змогли б помітити.

Активна життєва позиція лікарів-письменників України у різних історичних обставинах знаходила прояв у їх організаторській діяльності, редакторській роботі, участі в суспільно-політичному житті, особливо на переломних етапах української історії. Так, Віктор Піснячевський у 1906 р., тоді студент Петербурзької військово-медичної академії, брав участь в організації української фракції першої Державної Думи, став ініціатором та співредактор періодичного видання «Рідна Справа – Думські Вісти» у 1907 р. У 1908 р. був делегатом другого конгресу слов’янської молоді в Празі. Протягом 1917–1919 рр. видавав власний часопис «Одеський листок», а в 1918 р. редагував газету «Молодая Украина». В еміграції у Відні у 1918 р. заснував тижневик «Воля», видавав і редагував його до 1922 р.

Помітною була організаційна роль медиків-письменників у Спілці письменників України. Одним із її організаторів був І.К.Микитенко. Як уже зазначалось, певний час її секретарем був В.Коротич.

У другій половині 80-х років, під час суспільно-політичного піднесення в Радянському Союзі, викликаного реформами М.Горбачова та демократизацією політичної системи, був головним редактором журналу «Огонек».

Під його керівництвом цей журнал став одним із найбільш популярних, навіть можна сказати легендарним. У 1989 р. Коротича було визнано кращим редактором світу. Зараз він живе в Москві, виступає із статтями та коментарями в газеті «Бульвар».

Юрій Щербак був одним із засновників екологічного руху в Україні, організації «Зелений світ» та партії зелених. Він, медик-професіонал, відразу зрозумів масштаб Чорнобильської трагедії і, як талановитий письменник, доніс її до читачів. З отриманням Україною незалежності Щербак взяв участь у розбудові Української держави, його досвід був використаний на дипломатичній роботі. Йому були довірені відповідальні посади посла України в Ізраїлі, США, Канаді.

Цілком особливе місце зайняв у житті сучасної України Микола Михайлович Амосов, ставши одним із справжніх духовних лідерів суспільства на вкрай складному етапі історії. У 1992 р. з’явилась його стаття «Мое мировоззрение», в який Амосов підсумував свої філософські ідеї. Останнє десятиліття життя видатний лікар, кібернетик, письменник, мислитель невтомно будував усеохоплюючу філософську систему оптимальної будови суспільства. Амосовський «імператив життєдіяльності на рубежі тисячоліть» полягав у переконанні, що людяність, духовність, моральність повинні складати основу суспільства, незалежно від того, які технологічні досягнення ще будуть винайдені. Непересічний моральний авторитет «особистості вільного мислення» М.Амосова є одним з джерел, із якими пов’язане формування української національної самосвідомості.

Проведений загальний огляд доводить, що медики України були залучені до всіх складових літературного процесу ХХ століття: прозаїчна та поетична творчість, просвітницька діяльність, громадська, організаційна, редакторська робота, літературознавчі дослідження, міжнародні зв'язки. По-різному складалося співвідношення лікарської і літературної праці: одни уходили з медицини у професійну літературну діяльність, інші поєднували обидва покликання, залишались лікарями, аматорські, звертаючись до художньої творчості. Творчій доробок письменників-медиків України включає і соціально-психологічні повісті й романи, і поезію, і мемуаристику, драматургію, гумористику, науково-популярну літературу, художнє краєзнавство, літературний переклад, публіцистику, філософську прозу. Завдяки письменникам-лікарям відбувалось збагачення тематики художніх творів, до яких широко вводилась медична проблематика. Охарактеризовані процеси тривають й зараз. Наприклад, у Спілці письменників України у 1995 р. було більше тридцяти письменників з лікарською, фельдшерською, сестринською освітою, у 1996–2000 їх кількість зросла більш ніж на десять осіб. Наведений матеріал дозволяє заперечити твердженню Л.Пирога про те, «що попередні десятиріччя вбили в колишньому радянському лікареві професійну, громадянську гідність, звівши його діяльність через злиденність матеріально-побутового та й професійного забезпечення до рівня сфери послуг». Навпаки, попри вкрай несприятливі соціально-політичні умови традиція звернення медиків до художньої творчості, їх активної ролі в духовному житті України зберігається, що, поряд із деякими іншими сучасними культурними явищами, живить надію на духовне відродження нашої країни.

Висновок

Отже, мета реферату – з’ясувати масштаби і показати різномаїття внеску медиків України в художню літературу ХХ ст. Обсяг статті не дозволяє згадати всіх медиків, які присвятили свій талант, найкращі поруки свого благородного лікарського серця літературі. Але навіть приклади, які будуть наведені, дозволять зрозуміти, наскільки широкою була палітра літературної творчості медиків України в ХХ столітті. В якості джерел використані твори, автобіографії письменників-лікарів, життя яких пов’язане з Україною (місце народження, навчання, роботи, національність, родинні зв’язки, мова творчості тощо), а також різноманітні біографічні й бібліографічні довідники, періодика.

Человек и общество. – М.: ООО «Издательство АСТ»; Донецк: Сталкер, 2002. – 464 с.

ЛІТЕРАТУРА

1. Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья.

2. Антонов А.А. Запах лета: Стихи. – Донецк: РИП Лебедь, 1995. – 90с.

3. Антонов А.А. Музыка души: Стихи // Донецк: Донбасс, 1991. – 111 с.

4. Аронов Г.Ю. Лікарі-письменники // Визначні імена в історії медицини / Аронов Г.Ю., Грандо О.А., Мирський М.Б. та ін. – К.: РВА «Тріумф», 2001. – С.258–266.

5. Бейлин П. Поговори со мною, доктор. – К.: Вища школа, 1980. – 162 с.

6. Виленский Ю. Волнующий портрет эпохи // Амосов Н. Голоса времен. – К.: Оранта-пресс, 1998. – С.5–12.

7. Виленский Ю.Г. Доктор Булгаков. – К.: Здоров’я, 1991. – 258 с.

8. Віленський Ю. Українські лікарі: вінок гідності, таланту, обов’язку // Агапіт. – 1996. – №3. – С.89–94.

9. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К.: Либідь, 1991. – 398 с.

10. Іван Сергійович Костиря / Укладач Дрьомова Т.Н.; авт. вступ. ст. Романько В.І. – Донецьк, Універсальна бібліотека ім.Н.К.Крупської, 2002. – 40 с.

11. Костыря И.С. Думы о Донбассе . – Донецк: изд-во «УкрНТЭК», 2002. – 488с.

12. Костыря И.С. Слово о Донецком крае. Историко-краеведческий поиск. – Донецк: изд-во «УкрНТЭК», 2002. – 332 с.

13. Лихтенштейн Е.И. Помнить о больном. Пособие по медицинской деонтологии. – К.: Вища школа, 1978. – 176 с.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]