Тема № 3-4. Політичні ідеї часів козацько-гетьманської держави. (4 часа)

План

1. Роль Б.Хмельницького в політичній історії України

2. Зміст та значення Конституції Пилипа Орлика.

3. Пам'ятки політичної думки часів козацько-гетьманської держави:

1. Статті Б. Хмельницького;

2. Привілей війську запорозькому;

3. Пакти й конституції законів та вольностей війська запорозького^;

4. Привілей шляхті.

Джерела і література

Джерела:

1. Історія держави і права України. Хрестоматія / За ред. О.О.Шевченко. - К., 1996. - С.10 - 18.

2. Козельський Я.П. Философические предложения, сочиненные надворным советником и правительствующего сената секретарем Яковом Козельским в Санкт-Петербурге 1768 года // Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века; в 2-х т. — Т.2. — М., 1952. — С. 411-551.

Джерела і література:

1. Кухта Б.Л. З історіі української політичної думки.-Київ, Основа, 1994. – 345 с.

2. Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку.– К.: Стилос, 2001. – 585 с.

3. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. Горбатенко; За ред. Ю. Шемшученка, В. Бабкіна, В. Горбатенка – К.: Генеза, 2004. – 736 с.

4. Рудич Ф.М.Політологія. Курс лекцій. Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів освіти. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України – 2000. – 200 с.

5. Себайн Джордж Г., Торсен Томас Л., Історія політичної думки / Пер. з англ. - К.: Основи, 1997. – 409 с.

6. Салтовский О.І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки. – К.: Вид-во ПАРАПАН, 2002.– 336 с.

7. Шляхтун П.П. Політологія (Теорія та історія політичної науки): Підручник. - К., 2002. – 576 с.

Методичні матеріали. Джерелом козацької державності було Низове Військо Запорізьке. Формування війська як більш-менш чіткої і міцної організації дослідники відносять до кінця XV- середини XVI ст. Перебуваючи на низових степах, на які в цей період фактично не могла поширити свою владу ні одна держава, запорожці утворили свій уряд на чолі з гетьманом, своє звичаєве право, свій суд, підтримували стосунки з чужоземними урядами, вступали з ними в угоди, вели війни.

Проте в більшості своїй запорожці перебували на Низу тільки літньої пори, а на зиму переходили на українські землі, підвладні польській чи литовській державі, де підлягали місцевій юрисдикції як звичайні громадяни цієї держави.

Таким чином, Військо Запорозьке в XV – XVI ст.. не мало окремого індегенету (право заступати посаду в державі мають лише її постійні мешканці) й не було держави у повному розумінні цього слова, а лише організація, подібна до держави.

Литовсько-польська унія у 1569 р. викликала перехід на Низ значної кількості українського населення і збільшення його постійних мешканців. Це, в свою чергу, привернуло увагу польсько-литовського уряду, який почав робити спроби поставити запорожців під свій контроль. Однак запорожці, хоча й визнали номінальну зверхність польського короля, свою внутрішню і зовнішню політику вели самостійно. З 1591 р. запорожці намагаються поширити козацький устрій на всю Україну після 60-ти річної жорстокої боротьби досягають цієї мети під керівництвом гетьмана Б.Хмельницького.

Уже за часів Богдана Хмельницького існували суттєві розбіжності у політичному устрої між Низовим Військом та Гетьманщиною. Військо відстоювало суто демократичний устрій, дотримувалося виключно козацького звичаєвого права.. Гетьманщина ж почала сполучати це право з шляхетським ладом і писаним правом, яке існувало на їх землях до 1648 р. Зрештою, Військо Запорозьке зі своїми окремими органами управління – кошовим отаманом, старшиною і загальнокозацькою радою, номінально визнаючи владу гетьмана, почало після смерті Б.Хмельницького цілком самостійно керувати внутрішніми справами і вести свою окрему зовнішню політику, яка часто вступала в суперечність з політикою Гетьманщини.

Гетьманська Україна, яка постала до життя у 1648 р., визволившись з під влади польсько-литовської держави і утворивши свій гетьманський уряд, зробилася де-факто цілком незалежною державою. В Україні почав визнаватися тільки “Козацький присуд”, влада гетьмана і козацької старшини. Уряд України установив дипломатичні відносини з урядами інших держав.

Б.Хмельницький був носієм ідеї українського монархізму у формі самодержавного гетьманства, яке б передавалося у спадок, а не через процедуру виборів. Вищим законодавчим органом держави була загальна рада (коло), в якій брали участь усі козаки. У її компетенції були питання війни і миру, обрання старшини, розподілу земель, переговорів з представниками інших країн. Водночас вона була і вищою судовою інстанцією. Збиралася рада раз на рік 1 січня, а також за потреби. Зібрання козаків за їх власною ініціативою називалося чернецькою або чорною радою.

Вища виконавча влада належала кошу в особі кошового отамана. Розподіл владних. повноважень був умовним, засновувався на основі започаткованого в Київській Русі звичаєвого права, регулюючого документа не існувало. Політично-адміністративний устрій утворював своєрідний старшинський уряд: військова рада, рада генеральної старшини, полкова і сотенна адміністрація, курінні і городові отамани. Магістрати і ратуші здобули право на самоврядування. Найважливішим структурним підрозділом гетьманського уряду була генеральна військова канцелярія, яка здійснювала військове, адміністративне, фінансове і судове управління.

У 1654-1656 – Україна, перебуваючи під зверхністю царя, зберігала цілком відокремлену від Московської держави територію (у межах якої громадяни Московської держави не мали права отримувати земельну власність), окреме українське громадянство, вибрану владу – гетьмана і старшину, які протягом двох років підлягали російському уряду майже виключно в справах військових і частково зовнішньополітичних. Головний зміст Переяславської угоди 1654 р. полягав у взаємній військовій підтримці.

Щодо політичного спрямування Переяславської угоди, дослідники трактують її як васальну залежність України від Москви (Грушевський, Максименко, Слабченко) або військовий протекторат (Липинський, Заїк та ін) чи унію (Попов, Філіппов). Однак всі дослідники, які аналізували правовий стан України після 1654 р. одностайно визнають Україну після 1654 р. суверенною державою.

Визначний австрійський політолог та юрист Г.Елінек акцентував увагу на відмінності понять протекторат та васалітет. За Елінеком – васалітет – одна з форм державного об’єднання, наслідком якого є підпорядкування васальної держави сюзеренові, а протекторат, навпаки є формою міжнародно-правової спілки, при якій одна держава вступає під опіку, протекцію іншої, зберігаючи свою незалежність. Зв’язок України з Москвою, що визначався Переяславською угодою , згідно з дефініцією Елінека, ближчій до протекторату, ніж до васалітету, бо основний зміст угоди – опіка, військова допомога, а не підпорядкування. Про суверенітет України свідчило і збереження права на самостійну зовнішню політику.

Як відомо Москва не виконала умов Переяславського договору. У 1656 році, сподіваючись на те, що Польський сейм обере російського царя на королівський престол, російський уряд відмовився за Поляновським трактатом від оборони Правобережної України, залишаючи її на поталу Польщі, а сам почав здійснювати заходи, спрямовані на безпосереднє підпорядкування Лівобережної України. Така політика Москви робила непотрібним російський протекторат, гетьманський уряд стає на шлях здобуття незалежності від російської зверхності.

В жовтні 1656 року Б.Хмельницький скликав у Чигирині Великий Сойм всієї української старшини, на якому ідея української незалежності була усвідомлена як безумовна політична потреба. Україна встановлює найширші дипломатичні відносини і прилучається до європейської коаліції держав, куди входить Швеція, Пруссія, Литва, Семигород, Молдавія і Волощина. Наскільки важливою була роль України в цій коаліції може свідчити конфлікт з Швецією з питання контролю над землями південної Білорусії, який був вирішений на користь України.

Остаточним актом, що засвідчував незалежність України було визнання сина Б.Хмельницького Юрія офіційним спадкоємцем гетьманського престолу з боку майже усіх держав середньої та східної Європи. Врешті решт права Юрія визнала і Московська держава, яка тільки вимагала присяги на вірність.

У 1657 році після смерті Б.Хмельницького в Україні розпочалася внутрішня соціальна та міжгрупова боротьба, відома під назвою Руїна. Ю.Хмельницького було усунено від влади, гетьманом обирається І.Виговський. Внутрішній переворот, що здійснив І.Виговський, привів до втрати української незалежності. Він розірвав стосунки з Москвою і офіційно сповістив про це інші держави, уклав договір з Кримом, добився визнання самостійності України від Швеції і деяких інших держав, але не зміг утриматися на цих позиціях і у 1658 році у Гадячі уклав з представниками польського уряду трактат про об’єднання України з Польщею на умовах, близьких до польсько-литовського об’єднання. Україна за цим договором входила до Польщі під назвою Велике Князівство Руське. Передбачалося мати спільного, єдиного голову держави, спільний сейм. Україна зберігала власну виконавчу владу, право мати власні фінанси і військо. Гетьман зберігався і мав статус голови виконавчої влади. Україна не мала власної законодавчої влади і тому перетворювалася на провінцію Речи Посполитої з широким самоврядуванням, але без автономії. Гадяцький трактат надавав широкі права українській шляхті, сприяв зміцненню української православної церкви, але майже ігнорував інтереси інших станів, тому викликав широке незадоволення. Це змусило у 1659 р. І.Виговського зректися гетьманства. Московський уряд посилає війська для контролю над Лівобережжям, так Україна знову підпадає під російську зверхність.

В результаті внутрішніх конфліктів та зовнішньої інтервенції у 1663 році Україна остаточно розпадається на дві держави – Правобережну та Лівобережну. Незважаючи на спроби гетьманів П.Дорошенка та І. Мазепи встановити власну незалежну державу, вона з цього часу поступово втрачає елементи державності. В 1709 р. Гетьманщина втрачає право міжнародних зносин і опиняється у васальній залежності від царського уряду. При гетьмані з’являється представник російського царя – резидент, наділений різноманітними дипломатичними, дорадчими та контрольними повноваженнями.

Пилип Орлик та його конституція.

Конституція складається з преамбули та 16 розділів. Вона передбачала встановлення кордонів України відповідно до договорів Б.Хмельницького з Польщею, Росією та Туреччиною. Вперше на конституційному рівні робиться спроба розподілити владу. Законодавча влада мала належати Раді у складі полковників, сотників, генеральних радників полків, послів війська Запорозького. Збиратися вона повинна була тричі на рік – на Різдво, Великдень та Покрову. В період між зібраннями Ради всі питання повинен був вирішувати гетьман як голова виконавчої влади, узгоджуючи свої дії з козацькою старшиною. Конституція включала в себе і систему владних противаг: старшина мала право на Раді публічно ставити докір гетьманові за несправедливі, небезпечні для держави та козацьких вільностей вчинки. Особливими повноваженнями володів Генеральний суд, який міг притягти до відповідальності навіть гетьмана. В конституції визнавалися природні права, вона проголошувала ідею соборності українських земель, козацького устрою суспільства, права людини.