Генрі Джеймс (1843-1916)

Біографія. Генрі Джеймс - один із найоригінальніших американських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст. Він є майстром стилю і психологічного аналізу, а отже, його розуміння природи мистецтва слова близьке за духом до флоберівського. Г.Джеймс розробляє деякі оригінальні теми, до яких інші американські письменники не звертались, насамперед проблему своєрідності американської свідомості порівняно з європейською. До того ж, у його романах, повістях та оповіданнях акцент робиться не на сюжеті, а на відтворенні атмосфери, в якій відбувається дія. В цьому відношенні Г. Джеймса можна схарактеризувати як одного з попередників модерністського роману ХХ ст.

Письменник народився в освіченій родині: його батько, також на ім’я Генрі, був філософом і другом видатного американського мислителя та поета Р.У.Емерсона. Брат письменника Уільям став усесвітньовідомим філософом і психологом. Генрі Джеймс-старший негативно ставився до тогочасних навчальних закладів Америки, і його діти навчались або в приватних вчителів, або в Європі. Але найкращу освіту отримали вони вдома від батька. Джеймси чимало подорожували по Європі, що також стало важливим джерелом знань для майбутнього письменника.

Ще з дитинства у Джеймса почала вироблятися позиція спостерігача, який дивився світ відсторонено. За способом життя він був самітником, як і Флобер, віддавав свій час сумлінній праці над власними творами. Під час проживання родини в Бостоні Джеймс особисто познайомився з багатьма американськими письменниками, друзями свого батька. Після 1866 р. Джеймс здебільшого жив у Європі, а з 1875 р. остаточно вирішив оселитися в Старому Світі. Протягом року він жив у Парижі, де зустрічався з І.Тургенєвим, А. Доде, Е.Золя, братами Гонкурами. Саме тоді він почав захоплюватись творами Бальзака і Флобера.

Наступного року Джеймс вирушив до Англії, де й прожив решту свого життя. До кола його знайомих входили відомі англомовні письменники кінця ХІХ - початку ХХ ст.: Д. Конрад, Ст. Крейн, Г. Уеллс та інші. В 1915 р., аби виявити свою підтримку Великобританії у першій світовій війні, Джеймс набув британського громадянства. Як видно з біографії Джеймса, важко вирішити, до якої літератури слід його віднести - до американської чи англійської. І справді, його твори можна побачити в антологіях літератури як США, так і Англії. Таких письменників, як Г.Джеймс, називають представниками англо-американської літератури (крім нього було ще чимало американських митців слова, що жили в Англії; серед них і деякі всесвітньовідомі автори, наприклад, Т.С.Еліот).

Цілком закономірно, що однією з головних тем творчості Джеймса було зіткнення американської та європейської культур. Письменник здобув собі славу завдяки так званому “інтернаціональному роману”, першим зразком якого став твір “Американець” (1877). У романі чи новелі такого типу увагу читачів привертають представники різних національностей, які втілюють особливості культури своїх країн. Про конфлікт між цінностями “Нового Світу” і “старої доброї Європи” йдеться в новелі “Дейзі Міллер”(1878), в романах “Європейці”(1878), “Жіночий портрет”(1881), численних оповіданнях 80-90-х рр.

Нерідко Г.Джеймс, проминаючи форму “інтернаціонального роману”, зосереджувався й на буденних драмах американського життя. В таких творах, як “Вашингтонська площа” (1880), “Бостонці” (1886), “Пойстонська здобич”(1897), він розкриває драму існування своїх співвітчизників.

Ще одна тема, що проходить крізь усю творчість Джеймса - митець і суспільство, призначення мистецтва, вимоги до творця культурних цінностей. Починаючи з першого роману “Родрік Хадсон” (1875), і далі в таких творах, як “Листи Асперна”(1888), “Трагічна муза” (1890), “Уроки майстра” (1892) “Справжня гра”(1892), письменник звертається до цих питань. Найкраще і найповніше вони розроблені в оповіданні Джеймса “Візерунок килима”(1896). Усі ці три тематичні напрямки часто переплітаються в межах окремих творів, виступаючи в дуже складному співвідношенні. Більшість його книжок вирізняє певна камерність, уникнення широких панорам американського життя, які ми маємо, наприклад, у творах М.Твена, зосередженість здебільшого на філософських, естетичних, моральних колізіях, психологічна заглибленість. Не випадково Джеймса називають “одним з перших сучасних психологічних романістів”.

Інтерес Джеймса до вивчення людської душі значно посилюється після того, як він публікує повість “Поворот гвинта” (1898), що започаткувала останній період у творчості письменника. То були роки експериментів у царині художньої форми, які мали ще більше поглибити вищезгадані традиційні теми Джеймса. Його останні романи “Посли”(1902), “Крила голубки”(1902) і “Золота чаша”(1904) критики вважають найкращими в доробку письменника.

Джеймс йшов до популярності доволі важко: після перших успіхів у зв’язку з публікацією “Дейзі Міллер” (1879) і “Жіночого портрета”(1881)” публіка відвернулась від нього. Усі його спроби здобути ім’я в театрі закінчувались невдало. У 1916 р., коли письменник помер, коло його читачів було невеликим, але, починаючи з 1930-1940-х рр., усе змінилося: його вплив на сучасну прозу почав зростати, а тепер він визнається незапереченим авторитетом у літературі США та Великобританії.

Г. Джеймс про культуру США і Європи. Таке шанобливе ставлення до Джеймса цілком виправдане, бо завдяки його книгам американці глибше усвідомили самих себе, хоча цей процес пізнання не завжди був для них приємним. У творах письменника новітня цивілізація Північної Америки, її етика, її кодекс честі перевіряється старими традиційними формами європейської культури насамперед.

Уже замолоду Джеймс пережив розчарування в своїй країні. Тут його вчителем був Н. Готорн, який ще 1860 р. назвав Америку землею “банального матеріального процвітання”. Готорн, порівнюючи американське та англійське життя, не раз писав про духовну обмеженість своїх співвітчизників. Джеймс дуже уважно прислухався до цієї критики. Повернувшись із подорожей по Європі наприкінці 1860-х рр., він побачив, що Америка - надто матеріалістична і вульгарна країна. Це і стало причиною його від’їзду до Старого Світу назавжди.

Спочатку письменник дещо ідеалізував Європу, її аристократію й традиції, але згодом він дійшов висновку, що все набагато складніше, бо європейська цивілізація, незважаючи на всі її досягнення, має власні вади. У творах Джеймса стикаються в боротьбі два світи, два суперники, гідні одне одного, і в цьому конфлікті Америка розкриває свою справжню природу.

У романах, повістях, оповіданнях письменника висвітлюються різноманітні, часто суперечливі прояви американської душі. Американці Джеймса наївні, поважні, цнотливі і сповнені невиправданого ентузіазму (як Дейзі Міллер, Ізабель Арчер, Крістофер Ньюман або Меггі Вервер). Інші з-поміж них морально слабкі, розбещені грішми та потуранням власним примхам або цинічні (Родерік Хадсон, Пані Мерле, Гілберт Осмонд, Шарлотта Стайн). Америка, яку знав Джеймс замолоду, назавжди залишалась для нього зразком незіпсованості й правдивості. Такою вона постає в романах “Американець”, “Європейці”, “Вашингтонська площа”. Але вона також була грубою, примітивною, грабіжницькою і напівварварською, як у романі “Бостонці”. Америка Джеймса приховувала в собі несподівану енергію, винахідливість і спроможність досягти соціальної злагоди та водночас застерігала проти занепаду моралі, зумовленого надлишком багатства і могутності, які принижують свої жертви і змушують бачити в Європі оплот духовної гідності й зрілості (“Веселий куточок”, “Вежа зі слонової кістки”).

Але коли джеймсівська драма переноситься до Англії і пропонує історію суто європейську, як у “Принцесі Казамассімі”, “Трагічній музі”, “Що знала Мейзі”, “Пойнтонській здобичі” та ін., то з’ясовується, що сили моралі й культури не завжди утримуються традицією. Європейське життя навіть загрозливіше у своїх проявах, багатше на лихо і зраду, ніж у деяких молодших і примітивніших суспільствах. Джеймс ніби створює величезні дзеркала, перше з котрих - Америка, а друге - Європа. І обидві культури дивляться одна в одну, розкриваючи власні межі своїх можливостей.

“Естетизм” Джеймса. Творчість Генрі Джеймса є також і взірцем сумлінного служіння мистецтву, яке для письменника завжди було випробуванням усіх духовних сил, актом моральної самопожертви. Він і справді був неперевершеним майстром стилю. Дехто з критиків називає його снобом і естетом. Мабуть, мають рацію ті, хто стверджують, що естетські ідеї, які набули великої популярності наприкінці ХІХ ст., не оминули його, і він також сповідував ідею “мистецтва заради мистецтва”. Проте наполеглива, обережна робота зі словом, яку демонструє Джеймс, має інше коріння. Це наслідок його прагнення якомога глибше проникнути в таємниці життя. Джеймсові властиве рідкісне вміння зображати ледь помітні відтінки почуттів і думок, могутня сила аналізу та велика культура мислення, яка поєднувалась із готовністю йти до кінця в пошуках істини. “Скажіть вашім леді і джентельменам, - писав Генрі Джеймс, роз’яснюючи свої погляди на мистецтво учасникам літньої школи з питань роману в Массачусетсі, - щоб вони вдивлялись у життя пильно і прямо у вічі, щоб вони були в цьому сумлінні і не піддавались на низьку й дитячу оману. Воно нескінченно велике, різноманітне і багате. Кожний розум знайде в ньому те, що шукає...”.

“Посли”. Своєрідність Г.Джеймса-письменника переконливо розкриває один з його найбільш відомих романів “Посли” (1903), який він сам назвав своїм “найдосконалішим твором”. У цьому творі розповідається про те, як Ламберт Стрезер за дорученням удови місіс Ньюсам їде до французької столиці, аби переконати її сина Чеда повернутись до Америки. Нагородою за успіх цієї місії повинно стати одруження Ламберта з місіс Ньюсам. У Франції він зустрічається з американкою Мері Гострі, яка протягом тривалого часу живе за межами батьківщини. Вона відкриває для нього привабливі риси європейської цивілізації. Чед, якого він знаходить у Парижі, аж ніяк не хоче повертатись додому. Йому більше подобається Європа. До того ж, він закохався у пані де Віонне.

Стрезер відхиляється від первісного наміру під впливом позитивного враження від Європи і пише до місіс Ньюсам листа про те, що не може виконати свою місію. Натомість мати Чеда присилає свою дочку Сару з її чоловіком. Стрезер неохоче допомагає в їх завданні, бо йому дедалі більше подобається Чед і Європа. Його плани одружитись з місіс Ньюсам розладнуються. Наприкінці роману він стає на позиції спостерігача життя, а не активного учасника в ньому, і повертається до свого рідного Массачусеттсу.

Уже на рівні стислого переказу сюжету легко помітити ознаки того, що називають “інтернаціональним романом”. У творі є дві групи персонажів, які втілюють протилежні культурні традиції: американську (місіс Ньюсам, її дочка, Стрезер на початку твору), та європейську (пані Віонне). Головний конфлікт у творі - зіткнення та взаємна перевірка обох типів культури, причому полем битви є душі людей - Чеда і Стрезера.

Але це звернення до жанру “інтернаціонального роману” здійснюється Джеймсом на якісно новому рівні. Тепер для нього головне - не перемога певного типу культури, а дослідження самого життя свідомості персонажів, ретельний опис того, як Стрезер та інші герої сприймають світ. Письменник досліджує їхні емоції, потоки нових вражень. Прикладом такого підходу може служити сцена прогулянки на човні двох закоханих, Чеда і пані Віонне, подана очима Стрезера. Ці сторінки нагадують картини імпресіоністів. Письменник та його герої саме “бачать”. Ще точніше своє новаторство письменник визначив у передмові до роману: “Таким чином, завдання моєї оповіді та показу того, як розвивається дія, полягає не в тому, щоб дати моральну оцінку всьому, а продемонструвати процес бачення”.