pidruchnyk2000 / MOPASS
.DOCГі де Мопассан
(1850-1893)
Біографія. Анрі-Рене-Альбер-Гі де Мопассан народився в Нормандії 5 серпня 1850 р. Його батько, шляхтич за походженням, працював маклером на біржі. Це була світська людина, типовий дон-жуан і марнотрат. Від нього Гі де Мопассан успадкував тяжку хворобу, яка врешті-решт звела його в могилу. Мати письменника Лора Ле Пуатвен захоплювалась літературою і особисто знала Гюстава Флобера. Перші дитячі роки Мопассана минули на віллі Вергі, поблизу невеличкого міста Етрета, розташованого на березі моря. Гі вільно бігав по полях, спілкувався з рибалками, плавав на човнах. Але не все було таким райдужним. Маленького Гі дуже гнітили погані стосунки між батьками, а згодом їхнє розлучення. Звідси бере початок те розчарування в житті, яке стане основою мопассанівського песимізму.
Коли Гі виповнилось 13 років, мати віддала його до семінарії містечка Івето. У 1867 р. він вступив до руанського ліцею, а в 1870 р. – на юридичний факультет у місті Кан, але закінчити його не зміг, бо розпочалась франко-пруська війна. Перебування Мопассана на бойовищах сильно вплинуло на світогляд письменника і ще більше посилило той песимізм, який вже розвинувся внаслідок сімейних негараздів. Повоєнна економічна криза підірвала фінансове становище батьків, і Мопассан змушений був сам заробляти на хліб. Він оселився в столиці і служив спочатку в Морському міністерстві, а потім - у Міністерстві народної освіти. І тільки після 1880 р., коли новела “Пампушка” принесла йому славу та фінансовий успіх, він став професійним літератором.
Умовно творчість Мопассана можна поділити на два етапи: початковий (до 1880 р.) і зрілий (до 1891 р.). Протягом першого етапу, на вимогу свого вчителя Флобера, який вважав, що Гі треба попрацювати над стилем, Мопассан писав багато, але майже нічого не публікував. Флобер проголосив себе ворогом усіх захоплень і розваг Мопассана і вимагав від нього самовідданої щоденної праці. Зате потім Мопассан писав надзвичайно багато і швидко. Десь до середини 1880-х рр. він випускав дві збірки новел на рік. Серед них варто згадати “Заклад Тельє” (1881), “Мадмуазель Фіфі” (1882), “Оповідання вальдшнепа” (1883), “Місячне світло” (1884), “Сестри Рондолі” (1884), “Міс Гаррієт” (1884), “Іветта” (1885), “Казки дня і ночі” (1885), “Туан” (1886), “Маленька Рок” (1886), “Пан Паран” (1886). Упродовж цього періоду побачили світ також такі романи Мопассана, як “Життя” (1883), “Любий друг” (1885) і “Монт-Оріоль” (1886).
Протягом другої половини 1880-х рр. стан здоровя письменника набагато погіршився і темп роботи знизився. Тепер він випускав лише по одній збірці новел на рік: “Орля” (1887), “Обранець пані Гюссон” (1888), “З лівої руки” (1889), “Марна краса” (1890) і надрукував три романи “П”єр і Жан” (1888), “Сильна, мов смерть” (1889) і “Наше серце” (1890). Останні два роки життя письменника позначені важкою боротьбою з хворобою; вони були, по суті, тривалою агонією. 1 січня 1892 р. Мопассан приїхав у гості до матері і там у нього розпочалось марення. Він утік з дому, вдався до спроби перерізати собі горло, але вижив. 7 січня його привезли до будинку для божевільних у Парижі, де він помер 6 липня 1893 р.
Світогляд та естетика. Головною рисою світогляду Мопассана був філософський і соціальний песимізм. Людина, на думку Мопассана, - це недосконала істота, яку не можуть виправити ні революції, ні реформи. Письменник ніколи не приховував своєї аполітичності і антибуржуазності (в тому значенні цього слова, яке надавали йому Флобер та інші французькі письменники). Разом зі своїм великим вчителем він вважав мистецтво захистом від порожнечі та меркантилізму сучасності. Але їм Мопассан, з усією своєю могутньою фізичною силою, непересічним талантом, любовю до життя, захопленням жінками і спортом, не міг нічого протиставити: вульгарність світу та хвороба повільно вбивали його.
Романи Мопассана. Перший “стовп слави” Мопассана - його романи. У 1883 р. письменник опублікував роман “Життя”, присвячений популярній у ХІХ ст. темі “втрачених ілюзій”. Історія головної героїні Жанни де Во багато чим нагадує долю Емми Боварі. Дівочі мрії Жанни про щасливий шлюб розбиває жорстока реальність: її чоловік, віконт де Ламар, - грубий самець. Замість кохання на неї чекають байдужість, зрада, сором і ганьба. Гострого болю завдає Жанні її син Пуле, якого вона сама виховала ні до чого нездатним невдахою. Життя, твердить письменник, — це ланцюг втрат і розчарувань. Саме так треба тлумачити назву роману. Але не тільки власний песимізм висловив у ньому Мопассан. “Життя” - це гімн рідній Нормандії, її краєвидам, морю. Кожна сторінка дихає повітрям цього приморського краю, який письменник полюбив ще в дитинстві.
Наступний роман Мопассана “Любий друг” (1885) також позначений глибоким песимізмом. Основа сюжету - розповідь про вдалу карєру колишнього унтер-офіцера Жоржа Дюруа, сина шинкаря з Нормандії. Супроти інших героїв-карєристів, наприклад, Люсьєна де Рюбампре з “Втрачених ілюзій” О.де Бальзака, мопассанівський персонаж – цілковитий нездара, але успіх його приголомшливий. Він стає впливовим журналістом, перетворюється на шляхтича Дю Руа, одружується з багатою нареченою з 20 мільйонами посагу та здобуває місце в парламенті. І це за абсолютної відсутності будь-яких талантів, окрім одного - вміння використовувати прихильність до нього жінок. Саме вони допомагають йому підійматися вгору. Жодна з них - ні повія Рашель, ні пані Марель, ні Мадлена Форестьє, ні пані Вальтер, ні її дочка Сюзанна – не в змозі опиратись цьому самцеві. Незалежно від їхнього соціального стану, вони з цього погляду всі однакові. Мопассан зображує людей як тварин, для яких головне - вдовольнити свій статевий інстинкт.
Другий закон, за яким живе світ, - запроданство. Письменник вважає, що немає жодної посади, жодної речі, яку б не можна було купити. І знову в цьому ніби погоджуються усі соціальні групи, що змальовуються в романі. Саме за таким принципом живуть преса, аристократія, уряд, депутати. Виявляється, що життя базується на двох елементарних засадах: на статевому інстинкті й гонитві за грішми. Г. де Мопассан переконаний (доля Дюруа в романі це доводить), що переможцем у сучасному суспільстві може бути тільки посередність.
Наприкінці 1880-х рр. стиль Мопассана-романіста помітно змінюється. В останніх романах “Пєр і Жан”, “Сильна, мов смерть” і “Наше серце” його зовсім не цікавлять суспільні теми. Письменник зосереджується на ретельному дослідженні психології персонажів, нерідко його приваблюють пристрасті, які мають характер патології (заздрість одного брата до другого - “Пєр і Жан” (1887), “роздвоєння почуттів” - така ситуація використана в романі “Сильна, мов смерть”(1889). Головний герой Олівє, коханець графині, закохується в дочку, і мати буквально розривається між любов’ю і ревнощами до неї. Песимізм Мопассана в цих романах ще більше посилюються.
Мопассан-новеліст. Другий “стовп слави” Мопассана - новелістика. Письменник створив велику кількість новел і є класиком цього жанру. За тематичним принципом новели письменника можна поділити на такі чотири групи:
1). Новели про франко-прусську війну. В них Мопассан порушує такі теми, як патріотизм французів, ненависть до загарбників і війни взагалі, звинувачення буржуа в тому, що Франція зазнала поразки (“Пампушка”, “Мадмуазель Фіфі”, “Дядечко Мілен”, “Полонені”, “Тітка Соваж”, “Два приятелі” та ін.).
2). Новели про кохання (“Заклад Тельє”, “Буатель”, “Сповідь”, “Місячне світло” та ін.). Це дуже популярна для Мопассана тема. Нерідко взаємне кохання він зображує як мрію, що ніколи не може здійснитись на землі. Чималої уваги Мопассан надає елементам еротики.
3). Антибуржуазні новели. Вони являють собою яскраві приклади соціальної сатири Мопассана, який постійно сміється з обмеженості та душевного примітивізму представників буржуазії (“Прогулянка”, “Спадщина”, “Коштовності”, “Намисто” та ін.).
4). Соціальні новели, в яких розповідається про життя простих людей. Прості люди (люди з народу) зображуються по-різному - іноді як бідні, але благородні духом, іноді - як нерозвинені й примітивні істоти (“У морі”, “Барильце”, “Туан”, “Батько Сімона”, “Солдатик”, “Історія однієї наймички” та ін.).
Отже, Мопассан у своїх новелах охоплює майже всі сторони французького життя.
Мопассан-новеліст – неперевершений майстер стилю і композиції. Його новела зовсім іншого типу, ніж та, яку ми бачили в творчості Меріме. На відміну від автора “Кармен”, Мопассан не описує незвичайні події, які складаються в захоплюючий сюжет. Навпаки, в його творах основою сюжету є якийсь побутовий анекдот (саме так будуються новели “Пампушка” і “Туан”), що розкриває характер персонажів та змальовує типові для певного середовища звичаї. Дія відбувається в сучасній Франції: у столиці й провінції, містах і сільській місцевості, у конторах, на полюванні, в пивницях, ресторанах тощо, а не в екзотичних країнах, як у Меріме. Головні персонажі, позитивні й негативні, - пересічні люди, що живуть повсякденними турботами. Знання побуту в Мопассана поєднується з глибоким психологічним аналізом. Його стиль нагадує імпресіоністичні замальовки, що відтворюють різкі зміни вражень та найвитонченіші відтінки настроїв героїв. Мопассан розвинув жанр новели та підніс його на небачену доти височінь майстерності. Його новелістика повною мірою розкриває увесь драматизм долі сучасної людини, її надії і втрати, її сум і тривогу, мрії про щастя і непоправну самотність. Ось чому імя Мопассана-новеліста посідає почесне місце серед таких класиків цього жанру, як Дж. Бокаччо, Дж. Чосер, М. де Сервантес, Э.Т.А.Гофман, П. Меріме, С.Цвейг, Акутагава Рюноске та ін.
Завдання і запитання.
-
Охарактеризуйте основні етапи життя Мопассана та його світогляд.
-
Які жанри принесли Мопассану всесвітню славу? Які романи Мопассана ви читали?
3. На які групи за тематичним принципом можна поділити новели Мопассана?
4. Що нового зробив Г .де Мопассан у жанрі новели порівняно з П.Меріме?
“Пампушка”
Публікація “Пампушки” (1880) зробила Гі де Мопассана відомим. Цей успіх цілком закономірний, бо письменник не тільки зачепив таку болючу тему для його співвітчизників, як франко-прусська війна, а й подарував світові одну з найдосконаліших за стилем новел.
В основу сюжету покладений звичайний побутовий анекдот, який тільки геніальність Мопассана могла перетворити на великий витвір мистецтва. Після окупації Нормандії ворожими військами група людей (подружжя Луазо, що спеціалізується на оптовій торгівлі вином, фабрикант пан Карре-Ламадон з дружиною, граф і графиня Юбер де Бревіль, дві черниці, революціонер Корнюде) здійснюють ділову поїздку. Серед них є повія на імя Пампушка, на яку ці “добропорядні громадяни” дивляться як на істоту нижчого гатунку, що, однак, не заважає їм пригоститись тією їжею, яку вона їм пропонує. На півдорозі мандрівники зупиняються, бо прусський офіцер, який контролює пропускний пункт, не дозволяє їм просуватись далі, доки Пампушка не надасть йому інтимних послуг. Вона відмовляється з патріотичних міркувань. Пікантність ситуації полягає в тому, що всі ці “високоморальні” супутники Пампушки вважають, що вона мусить заради них погодитись на домагання ворога. Вони спочатку вмовляють її, а потім створюють таку атмосферу, що дівчина змушена виконати вимогу. Німецький офіцер дає дозвіл їхати, і під час другої половини подорожі зневажливе ставлення до Пампушки зростає. Дівчина відчуває себе річчю, якою скористались і викинули. Ніхто не відчуває вдячності до її жертви. Навпаки, всі підкреслюють своє презирство до повії. Почуття образи дівчини стає особливо гострим, коли зясовується, що дівчина не встигла поновити запаси їжі. Вона страждає від голоду, але ситі “героїчні сини і дочки Франції” не збираються ділитися з нею. Революціонер Корнюде, “перетравлюючи зїдені яйця”, аби роздратувати супутників, насвистує “Марсельєзу”, а бідна й голодна повія ковтає сльози.
У новелі письменник викриває лицемірство та егоїзм буржуа (в тому значенні цього слова, яке надавали йому Флобер і сам Мопассан, бо не менш буржуазним постає в творі і прихильник пива та революції Корнюде). Вони пишаються своєю приналежністю до вищих “освічених класів”, своїми принципами, але насправді живуть за найпримітивнішими тваринними інстинктами. Автор навмисно скрізь підкреслює фізіологічну сторону мотивів їхніх учинків. Вже перша сцена з їжею доводить, чого варта їхня класова гідність: одного запаху смаженої курчатини достатньо, щоб вони поступилися власними моральними вимогами щодо жінки легкої поведінки. Шляхетні пані виявляють до Пампушки “привітну поблажливість високоповажних дам, яких не може скомпрометувати жодне знайомство”1. А на повний шлунок можна і поговорити про патріотизм французів та жорстокість прусаків. Уся подальша поведінка “благородних” супутників повії ще краще доводить їхню вульгарність та підступність. Не випадково, твердить Мопассан, французи програли війну, коли в країні такі патріоти, як де бревілі, ламадони і корнюде. Найбільш патріотичною і найменш буржуазною в новелі постає Пампушка. Це сумний висновок, бо він, на думку автора, не залишає ніякої надії на вдосконалення людини і суспільства.
“Пампушка” - хрестоматійний взірець мистецтва композиції. Новела починається епічною картиною відступу частин французької армії. Широкими мазками письменник змальовує настрої великих мас людей, той жах мешканців північних французьких міст, який охопив їх із наближенням армії пруссаків. Для них це потрясіння всього звичного життя. Наслідки цього потрясіння схожі на “страшенне лихо, яке підриває віру в одвічну справедливість і в прищеплюване нам сподівання на заступництво небес і розум людини”. Жах потроху вгамовується, і люди звикають до нових порядків, атмосфера зовні заспокоюється. “Проте ... матроси і рибалка не раз витягали з річки розбухлі трупи німців у мундирах, то вбитих ударом ножа чи кулака, то з проламаною каменем головою, то просто скинутих у воду з моста”. Тиха помста, позбавлена ореолу слави, здійснюється безупинно. Ця велична і сумна інтродукція – тло, на якому розгортається історія подорожі. Перехід зі всесвітнього рівня на побутовий здійснюється непомітно для читача. Такий спосіб побудови оповіді надає простому анекдотові характер широкого соціального узагальнення та перетворює його на вирок усьому французькому суспільству.
Далі оповідання будується за геніально простою схемою: перша сцена з їжею - зупинка на пропускному пункті; друга сцена з їжею – це повторення ситуації першої, але з протилежним знаком. Від епізоду до епізоду зростає відраза до буржуа, з одного боку, і співчуття до повії, з другого. В останній сцені обидві емоції посилюють одна одну в своєрідному резонансі. Таке дзеркальне розташування частин також дає Мопассанові змогу використати всю гаму контрастів, максимально загострити сатиричне звучання новели і - головне - геніально показати трагедію Пампушки. Мабуть, в усій світовій літературі важко відшукати приклад такого майстерного володіння мистецтвом композиції, який ми бачимо в мопассанівській новелі.
Завдання і запитання.
-
Поясніть, у чому полягала актуальність теми новели “Пампушка” для французьких читачів 1880 р.
-
Охарактеризуйте героїв новели, які їдуть у диліжансі. Наведіть приклади авторського ставлення до своїх героїв та прокоментуйте його.
-
Охарактеризуйте образ Корнюде. Як опис цього персонажа розкриває ставлення Мопассана до революції і революціонерів?
-
Складіть характеристику образу Пампушки. Спробуйте визначити авторське ставлення до неї.
-
Порівняйте ставлення супутників Пампушки до неї упродовж першої і другої сцен з їжею.
-
Які якості буржуа Мопассан засуджує в новелі?
“Туан”
Сюжет новели “Туан” – також анекдот, цього разу вже з сільського життя. Це історія товстуна Туана, або Туана-Моє-Винце, на прізвисько Паленка, який нагадує героїв Рабле або шекспірівського Фальстафа. Протягом багатьох років він постачає коньяком власного виробництва всю округу. Туан - справжній Чоловік-гора, охочий до веселих жартів, доброї горілки і смачної їжі. Його життєлюбність і відкритість приваблюють людей. Його дружина, “висока плоскогруда селянка”, з “цибатими, худими, як у чаплі, ногами й лютими совиними очицями”, за правилами жанру – сварлива жінка, яка завжди гнівається на свого чоловіка. Вже минає тридцять років їхнього спільного життя. Стається так, що Туана розбиває параліч. Тепер він повністю залежить від своєї суворої дружини, яка ще більше його ненавидить за те, що і в такому жалюгідному стані Туан залишається веселим і продовжує розважатись. Одного разу друг Туана Просперо Орлявіль, жартуючи, пропонує дружині Туана використати чоловіка дуже незвичним чином. “Він у вас гарячий, як люлька, чоловік ваш, - каже Просперо, - з ліжка не встає. Так от, я б його примусив висиджувати яйця”1. Ця дика ідея дуже подобається жорстокій жінці, і вона приносить яйця, аби підкласти їх під Туана. Той спочатку не вірить, потім рішуче відмовляється, а дружина починає морити Туана голодом і навіть бити. Той змушений погодитись. Водночас з Туаном на яйцях сидить курка. В неї вилуплюється семеро курчат, а три яйця виявляються бовтунами. Туан, який уже встигає полюбити майбутніх пуцьвірінків, з тривогою чекає, скільки ж курчат він висидить. Поступово в нього збуджується інстинкт батьківства. Туанів приплід виводиться весь. У нього не виявилося жодного бовтуна. Отже, в цьому змаганні з куркою він виходить переможцем і, щасливий, обіцяє пригостити Орлявіля смаженими курчатами.
На перший погляд, це кумедна історія, та коли придивитись уважніше, тут не все так просто. Цей дивовижний анекдот змушує замислитись над серйозними проблемами людського буття. По-перше, Туан та його дружина багато років живуть під одним дахом, але взаєморозуміння між ними немає. Жінка швидше виявляє якусь незрозумілу заздрість до здоровя й веселої вдачі Туана. Коли його розбиває параліч, вона отримує можливість зігнати на Туані свою злість і робить це із задоволенням. Ідея підкласти яйця Туанові - приниження, і дуже образливе, особливо для чоловіка. Жорстокість жінки яскраво ілюструє такий епізод. Коли Туан необережно потовк у ліжку яйця, вона, “тремтячи з люті, кинулась на паралітика й почала щосили лупити його по череву, як ото бють праником білизну на ставку. Вона молотила кулаками швидко-швидко, з глухим стукотом, наче заєць по барабану”. Історія Туана та його дружини наочно доводить одну відому істину: коли непересічна людина (а Туан по-своєму є такою людиною) втрачає силу, щоб відповісти гідним чином, ниці люди її добивають за те, що вона не така, як усі.
І ще одна проблема. В ситуації з висиджуванням яєць Туан демонструє непереможне життєлюбство і відкриває в собі батьківські почуття, яких він ніколи до того не відав. Таким незвичайним чином Мопассан оголює ці два інстинкти, на яких стоїть світ. Показуючи, яких гротескних форм вони можуть набути, коли хвороба заганяє людину в пастку, письменник розкриває трагікомедію буття кожної людини. В тому, як Туан святкує свою перемогу над куркою, над жінкою і врешті-решт над часом є щось велике і жалюгідне водночас, як є щось велике і жалюгідне в наших приречених на поразку спробах утекти від трьох невблаганних переслідувачів, які завжди наступають нам на пяти - самотності, старості і смерті.
Завдання і запитання.
-
Складіть характеристику образу Туана і скажіть, чи доречно порівнювати його з героями Рабле і шекспірівським Фальстафом?
-
Дайте характеристику дружині Туана. Чому вона так ненавиділа свого чоловіка?
-
Які враження викликає у вас ця історія? Як її можна визначити : як веселу? смішну? трагічну? сумну? або ще як-небудь? Обгрунтуйте свою відповідь.
-
Чи містить цей “анекдот” який-небудь філософський або моральний урок, чи не містить ніякого? Обгрунтуйте свої відповіді.
Завдання і запитання до обох новел.
-
Чим ви пояснюєте таку велику популярність Мопассана-новеліста?
-
Відомо, що Мопассан був песимістом. На вашу думку, чи доречно вести мову про позитивне суспільне значення його песимізму?
1 Переклад Р.Терещенка
1 Переклад Л. Івченкової