Природа – храм живий, де символів ліси

Спостерігають нас і наші всі маршрути;

Ми в ньому ходимо, й не раз вдається чути

Підмурків та колон неясні голоси.

Всі барви й кольори, всі аромати й тони

Зливаються в могуть єдиного єства.

І зрівноважують їх вимір і права

Взаємного зв’язку невидимі закони.

Є свіжі запахи, немов дітей тіла,

Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі,

Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,

Як ладан і бензой, як амбра й мушмула,

Що опановують усі безмежні речі;

В них – захват розуму, в них відчуттям – хвала. ¹

Перед нами – символістська модель спілкування людини і світу: останній наповнений таємничими знаками, що перебувають у стані містичної єдності, смисл яких відкривається як натяк, як прозріння тільки обраним, обдарованим чарівним зором. З іншого боку, релігійні звороти?? першої строфи вказують на те, що контакт суб’єкта пізнання і всесвіту – це священне дійство, це завжди містерія.

Вражає в поезіях Бодлера сугестія і магія образів – ще одна суто символістська якість поетичної мови. Ми бачимо не тільки кольори предметів, а й відчуваємо їхні форми, насолоджуємося дивними звуками. Вечорова гармонія в однойменному вірші постає як симфонія почуттів. “Росне стебло співає”, “цвіт димує в тишині”. Мелодії мають не тільки звукові характеристики, а й запахи. В повітрі лунає казкова музика: грає меланхолійний вальс, а стоголосне серце підспівує й тремкоче?? скрипкою. Як і в сонеті “Відповідності”, в цьому вірші не останню роль для створення урочисто-піднесеного настрою відіграє порівняння приходу ночі з літургією: “цвіт димує…, мов кадило”, “небеса високі і смутні, як вівтар”, обличчя подруги ліричного героя “сяє, мов потир”. Читач відчуває себе причетним до таємниць, як під час відвідування церкви. З побожністю контрастує жахаюче поганське уподібнення заходу сонця до його кривавого самогубства (“упало в кров свою світило життєносне”). Повторюваннями тих самих рядків (кожна наступна строфа починається з другого рядка попередньої; а деякі рядки одних строф переходять до інших) вірш становить типову замову??(замовляння) чаклуна. Видовище вечора перетворюється на акт містичного споглядання гри якихось прадавніх первин, боротьби світла й темряви, а загальна атмосфера поезії викликає дивне запаморочення (“млосне очманіння”), насолоду від якого неможливо описати в словах.

Бодлер вже навчився розрізняти містично-таємниче під повсякденним і опанував мистецтво розмовляти пророчими загадками. Це підтверджує зображення ним внутрішнього життя людини в поезії “Зосередження”. Сама назва вказує на те, що мова піде про заглиблення всередину “я” ліричного героя. Його єдиною супутницею є його??+ Скорбота, під руку з якою Поет іде серед вічних міфологічних образів: Вечора, який одним обіцяє мир, а “другим – біль і труд”¹, Втіхи, яка “жене на бенкети низотний люд”, Усопших?? Років, які “кивають з балконів”, Жалю, який подає усміх із глибоких вод, Сонця, що сходить у могилу, і Ночі, яка зустрічає їх, мов надія на спокій. Звичайний міський краєвид постає місцем дії містеріальних?? сил, а кожен із міфологічних образів – багатозначним символом, який по-своєму розкривається кожному читачеві. Центральний образ-символ у поезії – Скорбота, яка є не тільки переживанням самотності й покинутості, а глибоко продуктивним душевним станом, передчуттям поетичних осяянь, обіцянкою творчих екстазів.

Отже, Бодлер був першим поетом-символістом. Його значення для становлення символізму як нової естетики слова виразив Поль Валері, який вказував на те, що в творах Бодлера наявна як “міцна хвилююча суміш містичної схвильованості і чуттєвого жару, які розвинув Верлен”, так і “несамовита пристрасть до мандрівок, порив нетерпіння, збудженість всесвітом, які роблять такою енергійною і дійовою творчість Рембо”.

Бодлер – поет майбутнього. Творчість автора “Квітів Зла” – дороговказ для всього поетичного модерну й авангарду ХХ ст. Поети захоплюються як естетством Бодлера, так і його культом огидного. Він вабить їх своїм несамовитим романтизмом, який органічно поєднує з суворим неокласицизмом. Він притягує їх чистотою образів кохання і цнотливістю почуттів, які чергуються з агресією, ненавистю до жіноцтва, декадентською гризотою, некрофілією й богозневагою. Це все Бодлер, зітканий з протиріч, невловимий, вічно незрозумілий. Мабуть, тому він зміг стати духовним учителем для таких різних поетів, як французькі й російські символісти (П.Верлен, А.Рембо, Ст.Малларме, В.Брюсов, К.Бальмонт, Ф.Сологуб), Лотреамон, сюрреалісти і Т.С.Еліот.

Одним із перших перекладати ?? українською мовою став Павло Грабовський. 1897 р. у збірці перекладів з іноземних мов “Доля” він опублікував і вірші Шарля Бодлера, про якого, зокрема, казав: “Деякі твори привабили мене або формою художньою, або згодою думок з моїми власними; в інших я сам вишукував придатного виразу для своїх гадок і почувань”. Українською поезії Бодлера також перекладали поети-неокласики, Д.Павличко, І.Петровцій, М.Яцків, Л.Герасимчук, М.Москаленко. М.Рильський і Св.Гординський присвятили йому сонети. Зокрема, останній із згаданих українських поетів написав твір-ключ, власне розуміння доробку Бодлера та його місця у світовій поезії.