2.4. Політичні конфлікти в сучасних умовах

Політичні конфлікти — це протидія суб'єктів соціальної взає­модії (націй, держав, класів, політичних партій, організацій та ін.) на основі протилежних політичних інтересів, цінностей, поглядів і ці­лей, що обумовлені статусом і роллю в системі влади.

Політичні конфлікти є не щось інше, як боротьба різних сус­пільних сил на вплив в інститутах державної влади. Інакше кажу­чи, основним предметом політичних конфліктів виступає державна плада, яка дозволяє реалізувати різні інтереси тих чи інших сус­пільних сил і не тільки в політиці, айв усіх інших сферах соціаль­ного життя.

Основними суб'єктами політичних конфліктів, як визначається в ряді досліджень, виступають: держави, міжнародні політичні спіл­ки, політичні партії та організації тощо ,

Однією з суттєвих особливостей політичних конфліктів є те, що в них поєднуються практично усі суспільні інтереси — економічні, політичні, соціальні і духовні. Саме тому політичні конфлікти є най­більш гострими і широкими. Вони охоплюють і включають в свою орбіту мільйони людей. Інтенсивність та гострота політичних конф­ліктів обумовлена тим, що вони завжди ідеологічно мотивовані і ор­ганізовані.

Політичний конфлікт обумовлює в якості його першого етапу — розмежування суб'єктів як протилежностей політичного відношен­ня, іншими словами, — їх самовизначення в якості суб'єктів конф­лікту. Відзначимо можливі варіанти дій:

• визнання реальності конфліктуючих протидіючих сил;

• неприйняття конфліктних протилежностей як об'єктивно зу­мовлених політичними протиріччями;

• прагнення приховати й замаскувати розділяючі конфліктуючі суб'єкти позиції й погляди посиланнями на їх «невизначе­ність», «розпливчастість»;

• довільне, суб'єктивістське розмежування суб'єктів кофлікту, спрямоване або неусвідомлене змішування істинних конфлікто-генних протилежностей з придуманими, невірними, істотних з неістотними, випадкових з закономірними та ін.

В залежності від політичної позиції суб'єктів і конфліктних шляхів їх протидії приймається один з вказаних варіантів розмежу­вань протилежностей, а найчастіше — поєднання деяких з них.

Форми прояву політичних конфліктів відрізняються своєю різ­номанітністю і динамікою. Серед них важливо виділити легітимні і нелегітимні, що завжди мають тенденцію до взаємопереходів.

Серед різноманітних форм політичних конфліктів широке розповсюдження у політичній практиці мають: мітинги і демон­страції, політичні революції, політичні кризи і дискусії тощо. Особлива форма прояву політичних конфліктів — війни і воєнні конфлікти.

Сам факт визнання або невизнання протирічь і конфліктів у політиці — проблема не стільки ідеологічна, скільки практична. Те, як вона вирішується, визначає у більшості випадків стратегію і тактику політичної поведінки і дій. Більш того, вона може служити відправним пунктом навіть в орієнтації на визначений політичний режим. Демократичний режим, наприклад, не тільки визнає, але й інституціоналізує суспільні конфлікти.. Його інститути вголос, ле­гітимно, на основі загальноприйнятих норм і правил гри призначе­ні забезпечувати вільне обговорення конфліктів, що виникають, та шляхів їх подолання в інтересах більшості людей. Однак, треба відзначити, що в реальному житгі, така демократична норма не завжди реалізується.

Управління політичними конфліктами здійснюється на між­народному, державному, регіональному і місцевому рівнях. Особ­ливе місце в управлінні політичними конфліктами належить дер­жаві, міжнародним політичним організаціям, політичним пар­тіям і іншим суб'єктам політичних відносин на відповідних рівнях.

Чи можливо вирішити і на справедливій основі розв'язати політичний конфлікт? Коли політичний конфлікт вирішено, чи не виникне він знову? Чи можливо так відрегулювати стосунки між політичними партіями і державами, щоб політичні конфлікти не мали високої гостроти і негативних наслідків? Значна кількість фахівців вважають¹, що виходячи з специфіки політичних конфліктів як пов'язаних з боротьбою за владу, враховуючи домінування в них економічних інтересів, а також включення у політичну діяль­ність людей амбіційних і неординарних, можна твердо на усі ці питання відповісти негативно. Політичний конфлікт, на думку фахівців, принципово не розв'язується. В той же час існує багато шляхів і методів, що спрямовані на послаблення руйнувальної і деструктивної сили політичних конфліктів, зниження напруги, пов'язаної з ними.

Серед найбільш поширених шляхів вирішування політичних конфліктів можна назвати наступні:

• досягнення консенсусу як оптимального способу вирішення конфліктів (підтримка рішення більшістю; відсутність заува­жень проти прийняття рішення з боку хоча б одного з учасни­ків), що зумовлює відсутність прямих зауважень і дозволяє іс­нування нейтральної позиції учасників;

• досягнення громадянської згоди або злагоди як умови зни­ження рівня і гостроти політичних конфліктів, але лише за умови усвідомлення особистістю власних прав ( про які вона повинна як мінімум знати) та умінні їх відстоювати та реалі­зовувати;

• досягнення міжпартійного консенсусу;

• парламентське розв'язання політичних конфліктів;

• конституційне правосуддя;

• психологічний вплив, зокрема, коли по відношенню до учас­ників конфлікту формується негативна суспільна думка, їх активність зменшується, то вони починають шукати шляхи для досягнення компромісу або зміни форми і напряму ді­яльності.

Вважається, що коли політичний конфлікт неможливо повністю розв'язати, то ним можливо і бажано управляти або регулювати, при цьому саме психологічні знання займають в цьому напрямку суттєве і провідне місце.