2.2. Конфлікти у педагогічній взаємодії

Конфлікти у сфері педагогічної взаємодії є одними з найбільш насичених і варіативних, що тісно пов'язані з сімейними конфлікта­ми і обумовлені розвитком конфліктності особистості та її впливу на оточуючих. Педагоги мають справу з учнями, колегами, родичами, і в кожному з означених зв'язків може виникати конфлікт.

Однак ці конфлікти неможливо розглядати однаково. Значу­щість кожного виду конфлікту може ситуативно змінюватися. Конф­лікти у педагогічному середовищі перевантажують психологічний клімат, впливають на емоційні стани, настрій, та, відповідно, на­вчально-виховний процес і розвиток особистості учня.

Змістовний аналіз конфліктів педагогічної діяльності дозво­ляє вказати на наступні їх особливості:

• професійна відповідальнісь вчителя за педагогічно вірне розв'я­зання ситуації;

• різний соціальний статус, вік, життєвий досвід визначає різний ступінь відповідальності за поведінку у конфлікті;

• присутність інших учнів у конфлікті робить їх із свідків учас­никами, а конфлікт набуває виховного змісту і для них;

• професійна позиція у конфлікті зобов'язує його взяти на себе ініціативу у розв'язанні конфлікту, і на перше місце ставляться інтереси учня як особистості, що формується;

• будь-яка помилка вчителя при розв'язанні конфлікту породжує нові ситуації і конфлікти, в які включаються інші учні.

Зміст ситуацій і конфліктів з учнями не лишається однаковим у різні вікові періоди їх психічного розвитку.

Так, скажімо, джерело конфліктів з учнями молодшого шкіль­ного віку міститься у:

• слабкій саморегуляції дітьми власних емоцій, що має прояв у позадовільних реакціях, у проявах образ або радощів;

• у швидкій втомлюваності, яка має прояв у зниженні уваги, мля­вості, байдужості, впертості;

• в інтертності пізнавальної діяльності;

• в егоцентризмі, невмінні радіти успіхам інших;

• у немотивованості вчинків, швидкій зміні настрою;

• в ускладненій адаптації, невмінні встановити позитивні контак­ти з однолітками.

У вчинках, ситуаціях, конфліктах цього віку мають прояв зако­номірності індивідуального розвитку дитини, котра при грамотній оцінці дозволить конструювати оптимальну педагогічну взаємодію.

У підлітковому віці помітно збільшується кількість складних педагогічних ситуацій, котрі набувають конфліктного характеру:

• потреба у самовиразі, у підвищеному інтересі і повазі до себе, прагнення відстоювати свою думку;

• посилення статевої ідентифікації;

• потреба у рівноправному спілкуванні з дорослими;

• необгрунтоване вторгнення у світ міжособистісних стосунків дітей;

• непродумані зауваження з приводу зовнішнього вигляду;

• суперництво у статусних позиціях;

• неприйняття лідерських позицій протилежної статі;

• підлітковий максимализм, прагнення до самоствердження;

• незгода підлітка з роллю учня і неадекватне засвоєння ролі до­рослого.

Збільшення складних педагогічних ситуацій, котрі можуть спро­вокувати конфлікти, пояснюється об'єктивними причинами — загост­ренням протирічь у кризовий період психічного розвитку підлітка.

За своїм змістом конфлікти найчастіше можна віднести до кон­фліктів вчинків, ніж конфліктів стосунків відносин.

Для старшого шкільного віку домінуюча тенденція висловлю­ється в оцінці власних можливостей, у прагненні визначити своє місце, потреба діяти у відповідності з власними переконаннями. Проявлюється прагнення пізнати складний світ людських відносин і ставлень, а помилки педагогів при оцінці вчинків приводять до складних ситуацій, відчуження, конфліктів.

Серед множини психологічних причин, котрі обумовлюють конфлікти в цьому віці, визначаються:

• ускладненість соціальної адаптації, рольова невизначеність у стосунках з дорослими;

• неусталеність, ситуативність моральних принципів;

• прагнення до особистішої неповторності, оригінальності;

• застосування педагогом виховних мір, прийомів, які не відпові­дають віковим особливостям учнів;

• неузгодженість з вимогами педагогів в зв'язку з неадекватною мірою взаємодії;

• консервативна форма організації навчального процесу;

• втручання у взаємовідношеннях юнаків і дівчат у школі та поза неї;

• імпульсивні захисні реакції в зв'язку з приниженням власної са­моповаги учня;

• невиправдана «масивність» педагогічної взаємодії на учня в зв'язку з здійсненим вчинком;

• використання уроку для вияву стосунків в системі «вчитель-учень»,

Конфліктогенне поле в цьому віці значно розширяються за ра­хунок прояву бестактності педагогів у спілкуванні з учнями. Найча­стіше визначається наступна загальна картина психологічних дже­рел конфліктів²

• публічні образи старшокласників;

• осудження взаємних симпатій під приводом їх аморальності;

• афективне оцінювання і вимоги у формі погроз та криків;

• зловживання відкритістю і розголос «секретів»;

• цікавість до особистого життя юнаків і дівчат без їх згоди;

• негативна оцінка колег з апеляцією до учнів.

Конфлікти учнів супроводжуються, як правило, більш глибоки­ми, усталеними мотивами і переживаннями. Переживання завжди носять індивідуальне ставлення до усього, що відбувається. Страх бути незрозумілим, ускладнення у спілкуванні створюють об'єктив­ні передумови для конфліктів у педагогічній взаємодії для будь-яко­го вікового періоду шкільного життя.

Конфлікти у педагогічній взаємодії виникають за умов врахування специфіки студентського віку. Найбільш багаточисленну групу в кла­сифікаціях фахівців¹ утворюють конфлікти, що виникають у педаго­гічній, і, насамперед, навчальній діяльності як її складовій:

Конфлікти студентів з викладачами:

• розбіжності у оцінці і самооцінці знань студента;

• надмірний обсяг домашніх самостійних завдань;

• авторитарний стиль поведінки, підозрілості на екзаменах і заліках;

• прояв явної глупості і придуманості вимог;

• погана організація навчального процесу;

• байдужість до переживань студентів, інтриганство, глупість, відсутність культури, суворість.

Конфлікти, що відносяться до порушень та аномалій у між-особистісних стосунках студентів:

• несприятливі стосунки з однолітками;

• сумісне проживання у гуртожитку з неприємними людьми;

• складність входження у колектив в процесі навчання у ВНЗ;

• сексуальні приставання;

• конфлікти у сім'ї;

• особливості одностатевого складу студентської учбової групи;

• бестактність близької людини.

Конфлікти, що виникають на підвалинах неблагополуччя у побуті, в режимі життєдіяльності викладачів та студентів:

• транспортні незручності;

• недосипання, перевтомлення;

• відсутність культури побуту у гуртожитку;

• нестача часу на влаштованість особистого життя;

• фінансові ускладнення;

• невизначеність власного майбутнього;

• незадоволеність собою.

Діапазони і зміст конфліктних ситуацій студентського віку ви­значаються не тільки особливостями розвитку особистості, але й ха­рактером професії, що отримується. Фахівцями відмічається різниця у домінуванні переживань, що пов'язані з конфліктами для студен­тів гуманітарних і технічних сфер.

Конфлікти в середовищі професорсько-викладацького складу:

• неврівноваженість характеру, невміння володіти собою, роздра­тованість, хвороблива реакція на слова і вчинки;

• погане ставлення до професії і до власної роботи, відсутність зацікавленості успіхами у професійній діяльності;

• невірні представлення деяких викладачів щодо своєї ролі у пе­дагогічному колективі. Наприклад, вони виникають тому, що, будучи рівними за статусом, вони можуть виконувати функції неоднакової відповідальності. Це обумовлено різним досвідом, знаннями, педагогічною майстерністю. Серед викладачів є лю­ди, які прагнуть виділитися з загальної маси викладачів за раху­нок перебільшення своєї ролі, викривленого представлення про себе і свої можливості, що начастіше приводить до конфлікту між колегами. В результаті у деяких колег це викликає позицію пристосування, а у інших — приниження власної гідності і внут­рішній протест;

• зміщення професійно-особистісних установок окремих викла­дачів, зниження вимогливості і працездатності, переорієнтація інтересів або поза неї, пошук нового простору для реалізації. Це обумовлює ігнорування вимог директора, завуча школи, розділення колективу на групи.

Конфлікти, що обумовлені недоліками освітнього менедж­менту та помилками в управлінській діяльності:

• слабка підготовленість, недосвідченість керівника і, як наслі­док, пошук неадекватних шляхів виходу з ситуації, що склалася у взаємостосунках;

• недостатня моральна культура, яка проявляється у грубості, черствості, несправедливості, формалізмі. Формалізм може бу­ти відображенням педантизму. Але найчастіше за все прихову­ється зневага до людей, егоїзм, незацікавленість і лінощі. Лю­дині взагалі не потрібна «зайва робота», а нечулість прикрива­ється офіційним приводом;

• незрілість характеру, неврівноваженість, відсутність такту у спілкуванні з колегами;

• неадекватність стилю керівництва рівню зрілості педагогічного колективу;

• резонерство, невміле моралізування замість компетентного роз­в'язання навчально-виховних і управлінських задач;

• підвищення рівня домагань — відсутність або нестача будь-яких професійно-важливих здібностей або знань викликає у ке­рівника психологічний дискомфорт, прагнення піднятися над підлеглими, бажання відчути свою владу. За таких обставин він потребує до себе особливого підходу, поваги, що ще більше по­гіршує стосунки з підлеглими;

• скептицизм — невміння зрозуміти будь-яку ідею, заздрощі до чужих досягнень можуть проявлятися в огульній критиці, сум­нівах;

• загострення уваги на дрібницях — дефіцит інтелектуальних здібностей, невміння зрозуміти сутність справи і в той же час розуміння того, що робити щось треба, приводить до повторен­ня відомого, обговорення зрозумілого і маловажливого;

• відмова від серйозної аргументації — прагнення відійти від рі­шення проблеми, керівник схиляє підлеглих не ускладнювати життя, не хвилюватися, не переживати, не поспішати;

• сублімація — керівник береться легко за вирішення другоряд­них, зайвих питань. Проявлює власну енергію, виставляє напо­каз діяльність у не властивих йому напрямах — тим виправдо­вуючи помилки у своїй роботі.

Розгляд конфліктів, причин їх виникнення і розвитку необхідно насамперед для визначення шляхів і технологій їх упередження. По­передження конфліктів обумовлює зняття джерел, причин і умов їх виникнення за допомогою засобів виховного і розвивального харак­теру. Придавлення або подолання досягається застосуванням будь-яких організаційних засобів, конкретних санкцій. Під вирішенням або розв'язанням конфлікту розуміється нормалізація та гармоніза­ція взаємовідносин між людьми на основі зближення їх прагнень, устрімлінь, цілей.