Лобізм у системі представництва інтересів

Левенець С. В.

Терміном «представництво інтересів» у сучасному політологічному значенні прийнято позначати сукупність форм і методів артикуляції інтересів суспільних агентів (формальних і неформальних груп інтересів). На думку американських вчених Ч.Ендрейна і Д.Ептера, таке явище відображає модальність взаємин між групами інтересів і владними структурами і має системний характер. Тобто, воно є самовідтво- рюваним, функціональним і відокремленим від зовнішнього середовища. Окрім того, «представництво інтересів» американські політологи інтерпретують як один з основних каналів взаємодії громадянського суспільства і держави. До складу системи представництва інтересів (в розвинених демократіях) у якості одного з його компонентів входить лобістська діяльність у її різних проявах, консультаційні й експертні інститути всіх рівнів, механізми соціального партнерства, служба зв’язків підприємств та установ з громадськістю (PR). Істотним аспектом сучасної системи представництва інтересів у політиці є її корпоративна спрямованість, що передбачає наявність потужних гравців-ініціаторів репрезентаційного процесу.

Політичний характер інтересів - це найзагаль- ніші вимоги стосовно держави. Від «Щоб держава не заважала спокійно існувати і працювати» (тобто встановила і дотримувалася справедливих правил гри) до «Щоб допомагала» як у внутрішньому економічному і соціально-політичному просторі, так і за його межами.

Власне, ця істина й пояснює існування лобізму як явища. Держава існує заради всього народу, об’єднаного в ті чи інші групи інтересів.

Групи інтересів, що об’єктивно існують у суспільстві, - це базові суб’єкти функціонального представництва. Групи інтересів - це об’єднання людей, які, виходячи з певних інтересів або потреб, висувають вимоги до інших груп суспільства чи суспільства в цілому з метою підтримати або поліпшити свої позиції, досягти певних цілей. Вони прагнуть впливати на систему влади заради власних потреб. У своїй діяльності групи інтересів виступають як групи тиску. Більшість політологів не бачить різниці між поняттями «група інтересів» і «група тиску», але деякі розрізняють. На думку П.П. Шляхтуна : «Групи інтересів - це добровільні об’єднання людей, створені для вираження і задоволення їхніх інтересів у відносинах з різними політичними інститутами, насамперед із державою», а «група тиску - це громадське об’єднання, яке домагається задоволення власних інтересів за допомогою цілеспрямованого впливу на інститути публічної влади» [14, с. 361].

На думку Дж. Вілсона: «Групи інтересів (або групи тиску) - це організації, що прагнуть знайти канали впливу на уряд, але, на відміну від політичних партій, не мають наміру контролювати його. Майже у всіх країнах групи інтересів є ланкою зв’язку, своєрідною трансмісією між суспільством і державою» [12, с. 310].

Групи інтересів не борються за владу і за безпосередній контроль над нею. Для них політична влада - не мета, а засіб, за допомогою якого вони прагнуть задовольнити свої потреби та інтереси. На думку А. Доза: «групи інтересів - це об’єднання індивідів, що прагнуть впливати на уряд будь-якими засобами задля досягнення своїх інтересів» [12, с.311].

Групи інтересів широко використовують опосередкований вплив на владу (через засоби масової інформації або через політичні партії), формуючи вигідну для себе громадську думку. Поряд з використанням традиційних політичних партій, групи можуть і самі організовувати тимчасові партії за інтересами, невеликі за своєю чисельністю. Така практика, до речі, дуже поширена в Україні. Крім того, групи інтересів прагнуть бути представленими серед владної еліти, намагаючись отримати посади для своїх представників на різних рівнях державної влади [12, с. 226].

Інтереси ж, котрі потребують політичного виразу і захисту, можуть впливати на формування порядку денного політичного управління. У зв’язку з цим Ф. Шміттер зауважує, що сучасна державна політика має однією із своїх складових «усталені канали функціонального представництва» [10, с. 15].

Однією з визначальних складових системи представництва інтересів є лобізм. Існування лобізму в наш час тісно пов’язане з діяльністю груп інтересів та можливостями їх впливу на органи влади. Крім того, його розвиток залежить від розвиненості плюралізму, інституалізованості політичної участі, впливовості та активності політичних партій.

Лобізм (як явище) чи лобіювання (як діяльність) є вельми специфічним засобом досягнення цілей групами інтересів.

На думку Ф.Шамхалова [15, с 20], він є широко визнаним засобом формального і неформального впливу груп інтересів на владні структури з метою прийняття необхідних їм рішень. Лобізм може здійснюватися через будь-яку складову представництва інтересів, але найефективніше він діє через плюралістичну модель, пристосовану для відкритого впливу на рішення владних структур на користь тих чи інших інтересів при зіставленні й змагальності без установлення між сторонами зобов’язань, визначених правовими нормами.

На думку Британського експерта Каусона, у західній літературі найчастіше вживають лобізм у двох визначеннях: «По-перше, лобізм - це реалізація права кожного громадянина звертатися із зверненням до уряду. По-друге, це професійна діяльність службовців або спеціальних консультантів, найнятих фірмами діловими та професійними асоціаціями для представлення інтересів цих організацій у процесі формування державної політики» [11, с. 260].

Український науковець П. Шляхтун визначає процес лобізму як: «Організований впив різних суспільних груп на представників органів державної влади з метою прийняття вигідних для себе рішень» [14, с. 20].

Чарльз Вайз характеризує лобізм: «як справу окремих громадян; організацій вплинути на прийняття чи відхилення закону в парламенті спираючись на підтримку народних депутатів, політичних партій, громадських організацій через засоби масової інформації.»[11, с. 258]