- •1. Формат роботи (с.7)
- •2. Чи можуть в одній і тійже політичній системі бути різні політичні режими? (с. 10)
- •3. Співвідношення політичного режиму і політичного процесу (с, 11)
- •4. Інституційний підхід до осмислення політичних режимів (с. 12-13)
- •5. Соціологічний підхід до осмислення політичних режимів (с. 12-14)
- •6. П'ять відмінних рис політичних режимів (с. 15-18)
- •7. Визначення політичного режиму (с. 18)
- •8. Хто з мислителів Давнього часу використовував термін „політичний режим(с.20)
- •9. Загальні риси конфуціанства і легізму в описі системи правління (с.21)
- •10. Сутність легістського підходу (Давній Китай) (с.22)
- •11 .Елементи тоталітаризму у вченні Платона (с.23)
- •12. Внесок Арістотеля в теорію політичних режимів (про стабільність політичної влади) (с.26)
- •13. В чому проявляється прагматизм вчення н. Макіавеллі? (с.29)
- •14. В чому полягає взаємодоповнення позицій т. Гоббса і Дж. Локка? (с.Зо)
- •15. Смисл демократії, що розвивається" («развивающейся демократи») і „демократії, що захищається" („защищающейся демократии") втрактуванні
- •16. Елементи жорстко-авторитарного (радикально-демократичного) режиму у вченні ж.Ж. Руссо (с.33-34)
- •17. В чому полягає смисл „парадокса Токвіля"? (с.36)
- •18. Розвиток ліберальної концепції демократії Дж. Мілля (с.36-37)
- •19. Головна відмінність поглядів т. Джефферсона від європейських мислителів в питання прав і свобод людини (с.37)
- •20. В чому полягає внесок г. Гегеля в теорію політичних режимів?(с.38-39)
- •21"Пошуковий" марксизм в поданні франкфуртської школи і відмінність від ,,ідеологічного"(с.40-41)
- •22. Цінність робіт теоретиків і практиків більшовизму для політичних режимів (с.43)
- •23. Який аспект діяльності л. Троцького є важливим для теорії політичних режимів? (с.44)
- •24. „Зона перетину" теорії соціології та теорії „політичних режимів(с.45-46)
- •25. Які версії соціології мають набільше значення для теорії режимів? в чому полягає заслуга соціологів в розробці проблеми соціального прядку в сенсі теорії політичних режимів,(с.54-57)
- •26. Типологія політичних режимів за Моска (аристократично-демократичний, автократично- ліберальний тощо) (с.59)
- •27Два типи класифікації політичних еліт за в.Паретто в контексті теорії політичних рєжимів(с.60-61)
- •28. В чому полягає основний внесок р. Міхельеа в елітологію і теорію пол. Режимів (е.62)
- •29. За якими чотрирьма напрямками здійснюється внесок м. Вебера у вивчення політ, форм та режимів (с.66)
- •30. В чому полягає подібність роздумів м. Вебера і р. Міхельеа на трансформацію політичних режимів (с.66)
- •31. В чому полягає сутність„плебісцитарного вождистського"типу демократії за м. Вебером (с.66)
- •32. 3 Чиїм ім'ям в значній мірі пов'язано виникнення „елітарної теорії демократії (с,67)
- •33. Якою є роль "девелопменталізму" в розвитку досліджень політичних режимів (с.76-77)
- •34. Понятгя "міжнародного режиму" (с.77-78)
- •35.Основні компоненти середовища функціонування політичного режиму (с.82-92)
- •36.Що є принциповою відмінністю правлячої групи від інших соціальних груп (с.95)
- •37,3А якими ознаками можуть відрізнятися правлячі угрупувавші собою (с.96-97)
- •38. Двояке трактування проблеми існування опозиції (с.98)
- •39. Політичні умови легітимації інституту опозиції в суспільстві (за р. Далем) (с.99)
- •40. Типи опозицій (с. 101)
- •41 .Критерії оцінки рівня лояльності політичної опозиції (сі02)
- •42, Десять основних характеристик лояльності опозиції (за х.Дінцем) (с. 105)
- •43. Типології політичних режимів за р.Далем (с. 108)
- •43. А) Базові інститути: лідер - еліта - бюрократія - група, (с.111-1 12)
- •43.6) Механізм прийняття рішень (с. 112-114)
- •44. Типологія „президентського характеру" в теорії політичних режимів (за Дж, Барбером) (с 114)
- •45. Сім факторів, що здійснюють безпосередній вплив на політичні режими (ресурси) (за г. Бінненджиком) (с. 120)
- •46. Що відносять до матеріально-силових ресурсів режиму? (с.121)
- •47. Що відносять до духовно-психологічних ресурсів режиму? (с. 124-125)
- •48. Що, на думку с. Хантінгтона, є важливішим для характеристики суспільства - ступінь керованості чи форма правління? (с.127)
- •49.Основні компоненти і умови політичної стабільності (с. 129-134)
- •50. Що розуміється під ефективністю влади? (с. 134)
- •51. Основні засоби, що використовуються режимом для підтримки стабільності (с. 136-137)
- •52. Що означає політична соціалізація як засіб політичних режимів (сі39)
- •53. Які фактори впливають на зовнішньополітичну поведінку режиму (с 149)
- •54. Відмінність первинного і сучасного трактування демократії (сі54)
- •55. Шість „універсальних характеристик" ліберальної демократії (с.156)
- •56. Основні характеристики ліберально-демократичного устрою держави (с.156-157)
- •57.Основні інститути ліберальної демократії (сі57-158)
- •58 Чи призводить демократизація до добробуту та стабільності (с.158)
- •59,Умови стабільності демократії (с. 159-160)
- •60.Загрози демократії й їх джерела (с. 161-162)
- •61 "Парадокс Токвіля" в характеристиці демократичного устрою (с,162)
- •62,Поняття ,диктократії", ,демократури" та ,іммобілізму" (сі63)
- •64.Особливості консенсусної демократії у порівнянні з мажоригарною(с165)
- •65. Універсальні характеристики авторитаризму (с 167,170)
- •66. Визначення авторитаризм'/ Гза X. Дінпем) (сі 70)
- •67.Чотири основні різновиди авторитаризму (сі70-171)
- •68 Чотири види авторитарних однопартійних режимів (за м. Хагопіаном) (сі72)
- •69,Основні характеристики військових режимів (преторіанських) (сі73)
- •70.Основні характеристики режимів особистої влади і бюрократично-олігархічних режимів (с.175-177)
- •71. Проблема інституціоналізації авторитарних режимів (сі78-179)
- •72. П'ять основних факторів послаблення стабільності авторитарних режимів (сі80)
- •73 .Поняття „тоталітаризму" в літературі (182-183)
- •74,Шість універсальних характеристик тоталітаризму (184-185)
- •75.Загрози благополуччю тоталітаризму (сЛ90-193)
- •76 Різновид тоталітаризму (с 1 93 -197)
- •77 Інші типології політичних режимів (сі97-205)
- •79, Теорія демократичного переходу (с.211)
- •80 Дестабілізація авторитаризму і початок переходу до демократії (с.217)
- •81. Процес переходу до демократії (с.223)
- •82, Спосіб і послідовність демократичного переходу (с,223)
- •83.Зовнішній фактор і демократичний перехід (е.241)
- •84. Проблема консолідації демократичних інститутів (е.251)
- •85, Результати демократичних перехідних процесів (с.259)
82, Спосіб і послідовність демократичного переходу (с,223)
Не менее интересное и значительно более дробное разделение стадий процесса демократического перехода предложил американский исследователь К. Менгес. Анализируя Восточно-Европейские переходы, происшедшие в период 1977—1990 гг., он выделил десять стадий, классифицировав их развитие на примере шести основных стран — Польши, Венгрии, Восточной Германии, Чехословакии, Болгарии, Румынии (28). В каждой стране эти стадии протекали в различное время, занимая по своей продолжительности приблизительно от нескольких месяцев до года и развиваясь в следующей последовательности: 1) возникновение и подъем продемократических групп; 2) снижение репрессивности режима; 3) возрастание влияния реформистских сил внутри правящей компартии; 4) признание режимом продемократических групп через их легализацию или проведение переговоров; 5) обещание режимом провести свободные выборы; 6) проведение первых национальных свободных выборов; 7) время, когда вновь избранные демократические органы власти приступают к исполнению своих обязанностей; 8) продолжение напряженности в отношениях продемократических и антидемократических групп, включающих в себя коммунистов, приверженных жесткому реставраторскому курсу и ультранационалистов; 9) проведение второго раунда национальных выборов; 10) начало консолидации демократических институтов в том случае, если выборы были действительно свободны и справедливы.
83.Зовнішній фактор і демократичний перехід (е.241)
Мы уже затрагивали вопрос о способности внешнего фактора оказывать влияние на внутренние процессы. В частности, нам приходилось отмечать, что внешний фактор способен играть самостоятельную роль в процессах внутренней политической трансформации (см. 4.2.). На различных этапах развития общества эта роль может принадлежать идеям, международным организациям или системе международно-экономических связей (см. 2.1.). Сегодня, в ситуации распада прежней, биполярной системы международной безопасности, потенциал и ответственность мирового сообщества как фактора стабилизации внутриполитических процессов существенно возрастает.
В отношении процессов демократизации режима внешний фактор может быть как способствующим, так и препятствующим их развитию. Иными словами, это воздействие может быть негативным и позитивным. Примером негативного воздействия может служить поведение Советского Союза в странах Восточной Европы в послевоенный период. Введение советских войск в Венгрию в 1956 и в Чехословакию в 1968 годах привело, как известно, к насильственному свертыванию развернувшихся в этих странах демократических процессов. Другой пример — введение военного положения правительством Ярузельского в Польше 1981 года, которое может рассматриваться как превентивная мера, принимавшаяся во избежание ввода советских войск, и следовательно, осуществлявшаяся в условиях внешнего влияния. В отличие от Венгрии и Чехословакии в Польше советское влияние было косвенным, однако результаты оказались во многом сходными.
Что касается позитивного внешнего влияния на демократизацию режима, то оно может осуществляться по нескольким направлениям и с использованием различных средств. Во-первых, такое влияние может распространяться в результате демонстрационного эффекта успешной демократизации. Подразумевая заразительную силу такого рода успехов, специалисты нередко говорят об инфекции ( contagion ) демократических преобразований (59), стимулирующей возникновение так называемых "волн демократизации". Во-вторых, внешнее влияние может оказываться международными неправительственными организациями по согласованию ( consent ) с национальными правительствами-рецепиентами влияния, преследуя цели привития им разделяемых значительной частью международного сообщества норм поведения. Это также относится к механизмам добровольного восприятия внешнего влияния.
Существуют и принудительные формы оказания внешнего воздействия на демократические процессы, среди которых выделяют контроль, обусловленность ( conditionality ) и военную оккупацию в целях насаждения демократического режима. Под контролем и обусловленностью подразумевают оказание политического или экономического давления на правительство, нежелающее следовать нормам и предписаниям соответственно одного или группы международных акторов (60). Конечно, далеко не всегда такого рода принудительное воздействие оказывается эффективным. Это определяется не только готовностью внешних сил употребить значительную часть имеющихся у них ресурсов для оказания давления на недемократические правительства, поддержки молодых, стремящихся к консолидации демократий или отпору силам антидемократической ориентации (61), но и степенью внутренней укорененности авторитаризма (62).