- •1. Формат роботи (с.7)
- •2. Чи можуть в одній і тійже політичній системі бути різні політичні режими? (с. 10)
- •3. Співвідношення політичного режиму і політичного процесу (с, 11)
- •4. Інституційний підхід до осмислення політичних режимів (с. 12-13)
- •5. Соціологічний підхід до осмислення політичних режимів (с. 12-14)
- •6. П'ять відмінних рис політичних режимів (с. 15-18)
- •7. Визначення політичного режиму (с. 18)
- •8. Хто з мислителів Давнього часу використовував термін „політичний режим(с.20)
- •9. Загальні риси конфуціанства і легізму в описі системи правління (с.21)
- •10. Сутність легістського підходу (Давній Китай) (с.22)
- •11 .Елементи тоталітаризму у вченні Платона (с.23)
- •12. Внесок Арістотеля в теорію політичних режимів (про стабільність політичної влади) (с.26)
- •13. В чому проявляється прагматизм вчення н. Макіавеллі? (с.29)
- •14. В чому полягає взаємодоповнення позицій т. Гоббса і Дж. Локка? (с.Зо)
- •15. Смисл демократії, що розвивається" («развивающейся демократи») і „демократії, що захищається" („защищающейся демократии") втрактуванні
- •16. Елементи жорстко-авторитарного (радикально-демократичного) режиму у вченні ж.Ж. Руссо (с.33-34)
- •17. В чому полягає смисл „парадокса Токвіля"? (с.36)
- •18. Розвиток ліберальної концепції демократії Дж. Мілля (с.36-37)
- •19. Головна відмінність поглядів т. Джефферсона від європейських мислителів в питання прав і свобод людини (с.37)
- •20. В чому полягає внесок г. Гегеля в теорію політичних режимів?(с.38-39)
- •21"Пошуковий" марксизм в поданні франкфуртської школи і відмінність від ,,ідеологічного"(с.40-41)
- •22. Цінність робіт теоретиків і практиків більшовизму для політичних режимів (с.43)
- •23. Який аспект діяльності л. Троцького є важливим для теорії політичних режимів? (с.44)
- •24. „Зона перетину" теорії соціології та теорії „політичних режимів(с.45-46)
- •25. Які версії соціології мають набільше значення для теорії режимів? в чому полягає заслуга соціологів в розробці проблеми соціального прядку в сенсі теорії політичних режимів,(с.54-57)
- •26. Типологія політичних режимів за Моска (аристократично-демократичний, автократично- ліберальний тощо) (с.59)
- •27Два типи класифікації політичних еліт за в.Паретто в контексті теорії політичних рєжимів(с.60-61)
- •28. В чому полягає основний внесок р. Міхельеа в елітологію і теорію пол. Режимів (е.62)
- •29. За якими чотрирьма напрямками здійснюється внесок м. Вебера у вивчення політ, форм та режимів (с.66)
- •30. В чому полягає подібність роздумів м. Вебера і р. Міхельеа на трансформацію політичних режимів (с.66)
- •31. В чому полягає сутність„плебісцитарного вождистського"типу демократії за м. Вебером (с.66)
- •32. 3 Чиїм ім'ям в значній мірі пов'язано виникнення „елітарної теорії демократії (с,67)
- •33. Якою є роль "девелопменталізму" в розвитку досліджень політичних режимів (с.76-77)
- •34. Понятгя "міжнародного режиму" (с.77-78)
- •35.Основні компоненти середовища функціонування політичного режиму (с.82-92)
- •36.Що є принциповою відмінністю правлячої групи від інших соціальних груп (с.95)
- •37,3А якими ознаками можуть відрізнятися правлячі угрупувавші собою (с.96-97)
- •38. Двояке трактування проблеми існування опозиції (с.98)
- •39. Політичні умови легітимації інституту опозиції в суспільстві (за р. Далем) (с.99)
- •40. Типи опозицій (с. 101)
- •41 .Критерії оцінки рівня лояльності політичної опозиції (сі02)
- •42, Десять основних характеристик лояльності опозиції (за х.Дінцем) (с. 105)
- •43. Типології політичних режимів за р.Далем (с. 108)
- •43. А) Базові інститути: лідер - еліта - бюрократія - група, (с.111-1 12)
- •43.6) Механізм прийняття рішень (с. 112-114)
- •44. Типологія „президентського характеру" в теорії політичних режимів (за Дж, Барбером) (с 114)
- •45. Сім факторів, що здійснюють безпосередній вплив на політичні режими (ресурси) (за г. Бінненджиком) (с. 120)
- •46. Що відносять до матеріально-силових ресурсів режиму? (с.121)
- •47. Що відносять до духовно-психологічних ресурсів режиму? (с. 124-125)
- •48. Що, на думку с. Хантінгтона, є важливішим для характеристики суспільства - ступінь керованості чи форма правління? (с.127)
- •49.Основні компоненти і умови політичної стабільності (с. 129-134)
- •50. Що розуміється під ефективністю влади? (с. 134)
- •51. Основні засоби, що використовуються режимом для підтримки стабільності (с. 136-137)
- •52. Що означає політична соціалізація як засіб політичних режимів (сі39)
- •53. Які фактори впливають на зовнішньополітичну поведінку режиму (с 149)
- •54. Відмінність первинного і сучасного трактування демократії (сі54)
- •55. Шість „універсальних характеристик" ліберальної демократії (с.156)
- •56. Основні характеристики ліберально-демократичного устрою держави (с.156-157)
- •57.Основні інститути ліберальної демократії (сі57-158)
- •58 Чи призводить демократизація до добробуту та стабільності (с.158)
- •59,Умови стабільності демократії (с. 159-160)
- •60.Загрози демократії й їх джерела (с. 161-162)
- •61 "Парадокс Токвіля" в характеристиці демократичного устрою (с,162)
- •62,Поняття ,диктократії", ,демократури" та ,іммобілізму" (сі63)
- •64.Особливості консенсусної демократії у порівнянні з мажоригарною(с165)
- •65. Універсальні характеристики авторитаризму (с 167,170)
- •66. Визначення авторитаризм'/ Гза X. Дінпем) (сі 70)
- •67.Чотири основні різновиди авторитаризму (сі70-171)
- •68 Чотири види авторитарних однопартійних режимів (за м. Хагопіаном) (сі72)
- •69,Основні характеристики військових режимів (преторіанських) (сі73)
- •70.Основні характеристики режимів особистої влади і бюрократично-олігархічних режимів (с.175-177)
- •71. Проблема інституціоналізації авторитарних режимів (сі78-179)
- •72. П'ять основних факторів послаблення стабільності авторитарних режимів (сі80)
- •73 .Поняття „тоталітаризму" в літературі (182-183)
- •74,Шість універсальних характеристик тоталітаризму (184-185)
- •75.Загрози благополуччю тоталітаризму (сЛ90-193)
- •76 Різновид тоталітаризму (с 1 93 -197)
- •77 Інші типології політичних режимів (сі97-205)
- •79, Теорія демократичного переходу (с.211)
- •80 Дестабілізація авторитаризму і початок переходу до демократії (с.217)
- •81. Процес переходу до демократії (с.223)
- •82, Спосіб і послідовність демократичного переходу (с,223)
- •83.Зовнішній фактор і демократичний перехід (е.241)
- •84. Проблема консолідації демократичних інститутів (е.251)
- •85, Результати демократичних перехідних процесів (с.259)
38. Двояке трактування проблеми існування опозиції (с.98)
В принципе, под оппозицией принято понимать политический институт, созданный для выражения и отстаивания интересов, которые, формируясь в центре и регионах, отличаются от интересов, реализующихся в политике центральной власти (правительства). Хотя если стремиться к точности, далеко не во всех случаях оппозиция существует как социальный и политический институт, со своим, определенным в законодательном порядке, статусом и набором прав в обществе. Иными словами, не везде оппозиция существует как институт. Но везде она существует, по крайней мере, как совокупность определенных идей и настроений, связанных с критическим отношением к политике официальной власти. В этом смысле оппозиция может рассматриваться как критический "дух", неважно, принимает он институциональное оформление или нет.
39. Політичні умови легітимації інституту опозиції в суспільстві (за р. Далем) (с.99)
В политической сфере такими условиями, согласно Далю, являются следующие: 1) широко распространившееся сегодня и близкое к универсальному избирательное право; 2) право участвовать в общественных делах; 3) справедливо организованные выборы, в которых исключено всякое насилие или принуждение; 4) надежная защита свободы выражения своего мнения, включая критику правительства, режима, общества, господствующей идеологии и т.д.; 5) существование альтернативных и часто конкурирующих между собой источников информации и убеждений, выведенных из-под правительственного контроля; 6) высокая степень свободы в создании относительно автономных и самых разнообразных организаций, включая, что особенно важно, оппозиционные политические партии; 7) относительно высокая зависимость правительства от избирателей и результатов выборов (15). Соблюдение всех этих условий и позволяет говорить о стабилизации полиархии, а следовательно, и легитимизации института политической оппозиции в обществе.
40. Типи опозицій (с. 101)
Чаще всего политические оппозиции разделяют в зависимости от степени их терпимости по отношению к действиям правительства. На этой основе выделяют лояльную, полулояльную (умеренную) и нелояльную (непримиримую) оппозиции. Режим может считаться достаточно стабильным, если большая часть оппозиционных партий и движений лояльны к действиям правительства, а непримиримые, которые, хотя и имеются практически в любом современном обществе, тем не менее не в состоянии получить поддержку массовых социальных слоев. Напротив, режим неустойчив, подвержен изменениям, если центральная власть постепенно утрачивает легитимность, оказываясь неспособной оказать сопротивление непримиримой оппозиции, не рискуя при этом быть опрокинутой.
41 .Критерії оцінки рівня лояльності політичної опозиції (сі02)
Чаще всего политические оппозиции разделяют в зависимости от степени их терпимости по отношению к действиям правительства. На этой основе выделяют лояльную, полулояльную (умеренную) и нелояльную (непримиримую) оппозиции. Режим может считаться достаточно стабильным, если большая часть оппозиционных партий и движений лояльны к действиям правительства, а непримиримые, которые, хотя и имеются практически в любом современном обществе, тем не менее не в состоянии получить поддержку массовых социальных слоев. Напротив, режим неустойчив, подвержен изменениям, если центральная власть постепенно утрачивает легитимность, оказываясь неспособной оказать сопротивление непримиримой оппозиции, не рискуя при этом быть опрокинутой. Во-вторых (что вполне согласуется с первым), лояльная оппозиция откажется прибегнуть к поискам военной поддержки своим действиям и будет стремиться к достижению своих целей исключительно политическим путем. Для непримиримых же не существует каких-либо препятствий, связанных с необходимостью соблюдать правила, установленные в законном порядке. В-третьих, нелояльная оппозиция, как правило, не признает над собой авторитета тех партий и движений, которые получили власть в результате поддержки электората. Традиционный тип политического поведения непримиримой оппозиции — отказ от участия в парламентских дебатах или в свободных выборах как санкционированных режимом. В-четвертых, непримиримые нередко прибегают к массовому давлению на правительство, используя для этого профессиональные объединения, организуя граждан на проведение забастовок или других акций массового протеста и, тем самым, чиня правительству препятствия в выполнении возложенных на него обязанностей. В-пятых, непримиримую оппозицию, без сомнения, отличают те средства, которые избираются для дискредитации политических оппонентов.