Розділ 1. Розвиток політичних і дипломатичних якостей, мемуари і спогади Хосе Марії де Ареільси

1.1. Бографічні відомості з життя х.М. Де Ареільси

Хосе Марія де Ареільса і Мартінес де Родас, граф де Мотріко (ісп. José María de Areilza y Martínez de Rodas, Conde de Motrico) - іспанський політик і дипломат. Народився 3 серпня 1909 в місті Португалете, Біскайї і помер 22 лютого 1998 року у Мадриді.

Х.М. де Ареільса – син відомого хірурга, доктора Енріке де Ареільса і графині Родас. Його дружиною була Мерседес Чуррука, графиня де Мотріко. Саме завдяки її титулу він й отримав право іменуватися графом де Мотріко.

Закінчив юридичний факультет університету Саламанки та інженерний факультет університету Більбао.

З молодих років був членом Монархічного Союзу Біскайї. Під час громадянської війни 1936-1939 років воював на стороні націоналістів, брав участь у створенні Іспанської фаланги традиціоналістів і комітетів націонал-синдикалістського наступу, яка тоді була єдиною легальною партією у франкістській Іспанії. В 1939-1946 роках був членом національної ради Іспанської фаланги традиціоналістів.

В 1937-1938 роках був алькальдом (тобто, мером) Більбао і очолив місто після його заняття військами націоналістів. В 1938-1940 роках обіймав посаду генерального директора міністерства промисловості в уряді каудильйо Франсиско Франко.

В 1940-1946 роках був членом Державної ради і прокурадором кортесів (тобто, депутатом парламенту) і членом ради національної економіки [29].

Надалі можна помітити його перші поступи у ранзі дипломата, оскільки в 1947-1950 роках граф Монтріко був послом Іспанії в Аргентині.

У 1950-1954 роках Х.М. де Ареільса займався промисловою та банківською діяльністю.

Далі, відмічаємо другу спробу дипломатичної служби: з 1954 по1960 рік він був послом Іспанії в США, а в 1960-1964 роках у Франції. В ті роки його постать розглядалася як можливого кандидата на пост міністра закордонних справ Іспанії.

Провівши багато років поряд з Ф. Франко та на посаді посла, Х.М. де Ареільса поступово почав критично ставитися до франкістського режиму. І вже в 1963 енергійно, але безуспішно наполягав на відмові від приведення у виконання смертного вироку Хулиану Грімау, про помилування якого клопотали багато політичних та релігійних лідерів з різних країн. Був прихильником встановлення дипломатичних відносин з СРСР. Запропонував Франко провести політичні реформи, але зустрів холодну відмову.

У 1964 році Ареільса подав у відставку і перейшов у відкриту опозицію до режиму Франко. У 1966-1969 був головою політичного секретаріату Дона Хуана, графа Барселонського - батька майбутнього короля Хуана Карлоса I. У 1966 році був обраний членом Королівської академії моральних і політичних наук.

Після смерті Ф. Франко у 1975 року за бажанням короля Хуана Карлоса I, який вступив на престол, Х.М. де Ареільса був призначений міністром закордонних справ у першому постфранкістської уряді Іспанії і обіймав цю посаду трохи більше за півроку (грудень 1975 - липень 1976). В цей час він розробив проект демократичних змін у зовнішній політиці країни, наполягав на якнайшвидшому проведенні політичних реформ. Вважався одним з провідних членів кабінету, поряд з міністром внутрішніх справ Мануелем Фрагою Ірібарне, разом з яким розглядався як можливий кандидат на пост голови наступного уряду. Проте король вважав за краще призначити в липні 1976 прем'єр-міністром молодого політика Адольфо Суареса, в уряд якого Ареільса не увійшов. Втім, він залишився активним прихильником курсу на становлення конституційної монархії і демократизацію політичного режиму, прихильником європейської інтеграції країни. Вважається одним з основних учасників процесу демонтажу франкістського режиму[30].

У 1976 р. Х.М. де Ареільса разом з іспанським політиком Піо Кабанільясом заснував правоцентристську Народну партію (одну з попередниць майбутньої однойменною найбільшою консервативної партії країни). Незабаром Народна партія Х.М. де Ареільси і П. Кабанільяса увійшла до складу Союзу демократичного центру (СДЦ) - партії прем'єра Суареса. Проте потім Х.М. де Ареільса вийшов зі складу СДЦ через розбіжності з Суаресом. У 1979 році він був обраний депутатом кортесів від правоцентристської Демократичної коаліції, створеної за рік до цього Мануелем Фрагою Ірібарне. У 1981 році став головою Парламентської асамблеї Ради Європи. Брав участь у виборах в кортеси 1982 р. в складі СДЦ (після відставки Суареса).

У 1987 р. Х.М. де Ареільса увійшов до складу Королівської іспанської академії мови. Автор численних книг, у тому числі «Щоденник міністра монархії» (ісп. «Diario de un ministro de la monarqu»), яка була видана 1977 р. та «Європа, яку ми хочемо» («La Europa que queremos»), яка була видана 1986 р. Остання була присвячена вступу Іспанії до Європейського Економічного Співтовариства. Також написав велику кількість статей в періодичній пресі.

У 1991 році Х.М. де Ареільса заснував в Іспанії Інститут міжнародних проблем і зовнішньої політики.

Таким чином, можна зробити висновок, що кар’єра Х.М. де Ареільси була складною і прямувала від політика до дипломата. Треба відзначити, що поряд з політичними і дипломатичними досягненнями Х.М. де Ареільси присутня і наукова складова. І, оскільки, у 1991 р. Х.М. де Ареільса заснував Інститут міжнародних проблем і зовнішньої політики, то можна впевнено сказати, що він вибрав вірний шлях для реалізації власних здібностей.