
- •1.Морфеміка як мовознавча дисципліна, її завдання.
- •2.Визначення морфеми; її характеристика.
- •3.Різні класифікації морфем в українській мові.
- •1)За характером значення:
- •2)За позицією у структурі слова:
- •3) За функцією:
- •5.Поняття афіксоїдів в українській мові.
- •6.Службові морфеми та їх відмінність від кореневих морфем.
- •7.Структурно-семантичні взаємовідношення між морфемами.
- •8.Поняття «морф», «аломорф» та «варіант морфеми» в українській мові.
- •9.Варіантність морфем в українській мові.
- •10.Основа слова і закінчення, поняття про нульове закінчення.
- •11.Типи основ слова в українській мові.
- •12.Історичні зміни в морфемній структурі слова.
- •13.Принципи морфемного аналізу слова.
- •14.Морфемні словники.
- •15.Словотвір як окрема лінгвістична дисципліна. Предмет і об’єкт дослідження в словотворі.
- •16.Звязок словотвору з іншими лінгвістичними дисциплінами.
- •17.Розрізнення понять «словозміна», «формотворення» і «словотворення».
- •18.Поняття про словотвірну структуру слова.
- •19.Структурні різновиди твірної бази.
- •20.Поняття мотивувальної основи. Словотвірне значення слова та його типи.
- •21.Словотвірний ланцюжок, парадигма, гніздо.
- •22.Словотвірний тип, модель, розряд, категорія.
- •23.Суфіксальний спосіб словотворення в українській мові.
- •24.Префіксальний спосіб словотворення в українській мові.
- •25.Префіксально-суфіксальний спосіб словотворення.
- •26.Редеривація(зворотне словотворення)
- •27.Черезступеневе словотворення
- •28.Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення
- •29.Лексико-семантичний спосіб словотворення
- •30.Осново та словоскладання як способи словотворення
- •31.Лексико-синтаксичний (зрощиннєвий) спосіб словотворення
- •32.Абревіація як спосіб словотворення
- •33.Непродуктивні способи творення складних слів
- •34. Суфіксальний словотвір іменників від дієслівних основ.
- •35.Суфіксальний словотвір іменників від прикметникових основ
- •36. Суфіксальний словотвір іменників від іменникових основ.
- •37.Нульова суфіксація в сфері іменникового словотворення
- •38.Відіменникові словотвірні типи з модифікаційним значенням
- •39.Творення іменників з суфіксами суб єктивної оцінки.
- •40. Префіксальний спосіб творення іменників і прикметників.
- •41. Своєрідні особливості іменникового словотвору української мови.
- •42. Префіксально-суфіксальний спосіб творення іменників і прикметників.
- •43. Суфіксальний словотвір якісних прикметників.
- •44.Суфіксальне творення прикметників від ад’єктивних основ.
- •45. Суфіксальний словотвір відносних прикметників.
- •46. Способи творення складних похідних прикметників.
- •47. Суфіксальний словотвір дієслів від іменникових основ.
- •48. Суфіксальне творення дієслів від прикметникових основ.
- •49. Префіксально-суфіксальний спосіб творення дієслів.
- •50. Словотвір прислівників в українській мові.
9.Варіантність морфем в українській мові.
Ті морфи, які у складі словоформи можуть вільно заміняти один одного в тій самій позиції без зміни значення, називаються варіантами морфеми.
До варіантів морфем належать:
1.Дієслівні флексійні морфи в 3-й особі однини теперішнього часу –а/-ає: співа-співає.
2.Флексійні морфи прикметників жіночого роду в називному відмінку –а/-ая: чорнява-чорнявая.
3.Пестливі прикметникові суфіксальні морфи –есеньк-ий/-юсіньк-ий: тонесенький-тонюсінький.
4.Займенникові флексійні морфи –е/-еє, -а/-ая, -і/-ії: те-теє лихо.
Варіанти поділяються на повні і часткові. Повними варіантами називаються морфи, які вільно заміняють одні одних в оточенні будь яких морфів, тобто в будь-яких позиціях.
Частковими варіантами називаються морфи, які в одних позиціях взаємозамінюються, а в інших – не взаємозамінюються. Часткові варіанти в одних позиціях є аломорфами,а в інших – варіантами.
10.Основа слова і закінчення, поняття про нульове закінчення.
Основа слова – це системна сукупність морфем і асемантичних сегментів, яка формує індивідуальне лексичне значення певного слова.
Основи слова можуть бути непохідні (які складаються з кореня), похідні (з кореня та/чи префіксу та/чи суфіксу) чи перехідні.
Ознаки похідності основи:
-емпліцитність етимона;
-здатність основи до подільності на морфеми;
-наявність в основі вільного кореня, який може вживатися у складі слова без суфіксів і префіксів.
Ознаки непохідності основи:
=імпліцитний характер етимона;
=відсутність в основі службових морфем.
У змінних словах – частина слова без закінчення, у незмінних – це все слово, в інфінітиві – частина слова без суф. –ТИ-.
Типи основ:
1)Неподільна (непохідна) – дорівнює кореневі: вод-а;
2)Подільна (похідна) – крім кореня виділяється хоча б одна службова морфема: вод-н-ий. Похідна основа та, для якої в мові наявна співвідносна непохідна основа;
1)Чиста основа – невідмінювані слова: кіно, вгорі;
2)Зв’язана основа (корінь) – поділяється на морфеми на основі спорідненості слів: пт-ах, пт-иц-я. Зв'язані основи є перехідним явищем від основ похідних до основ непохідних у руслі першої тенденції розвитку: уже не можна називати похідними (не мають вільного кореня) і ще не можна називати непохідними (вони ще зберігають здатність до подільності). Зв’язані корені бувають і в українських питомих словах і в запозиченнях: траг-еді-я, глоб-ус;
1.Розірвана основа – у словах, в яких після закінчення виступає постфікс (у складних числівниках): навча-єш-ся, дв-ох-сот.
Закінчення — це змінна значуща частина слова, яка виражає його граматичні значення — рід, число, відмінок, особу, час тощо — і слугує для зв'язку слів у словосполученні та реченні.
Щоб виділити закінчення, необхідно змінити форму слова: рука — руками, сидіти, — сидять.
Закінчення відображає різноманітні граматичні значення слів: іменників, числівників, особових займенників (відмінок, число); у прикметників, дієприкметників, деяких займенників (рід, число, відмінок); у дієслів теперішнього і майбутнього часів (особа й число), у минулому часі (рід і число).
Якщо в якійсь формі слова немає вираженого звуками (і позначеного буквами) закінчення, вважається, що в цій формі закінчення нульове: меч — мечами.
У незмінюваних слів закінчення немає (Чіо-Чіо-Сан, сільпо, кімоно, апріорі, кунг-фу і т. д.).
Флексія – явище поліфункціональне. Воно виконує такі функції:
1.словотвірну;
2.граматичну;
3.формотворчу;
4.словозмінну;
5.релятивну.
За типом граматичних значень закінчення поділяються на чотири групи:
1)особові закінчення, що вживаються у дієвідмінюваних формах дієслів (чита-ю, чита-єш);
2)родові – вживаються в іменниках ( сел-о), у дієсловах минулого часу (читала-а), у прикметниках ( золот-ий);
3)відмінкові – вживаються в усіх відмінюваних словах;
4)числові – в усіх частинах мови, яким притаманна морфологічна категорія числа.
З погляду семантики закінчення української мови характеризується багатозначністю, синонімічністю, омонімічністю.
Нульове закінчення в деяких формах мають:
1.іменники чоловічого роду однини, основа яких закінчується на приголосний, у називному та знахідному відмінках: налаштувати екран, відремонтувати телефон.
2.іменники жіночого роду, що закінчуються на – а, у родовому відмінку множини: зарядка – зарядок, межа – меж, доріжка – доріжок, програма – програм.
3.іменники середнього роду, що закінчуються на –о, в родовому відмінку множини: вікно – вікон, село – сіл, місто - міст.
4.іменники жіночого роду, що закінчуються на м'який приголосний, в називному і знахідному відмінку однини: вивчити галузь, загартувати сталь, придбати сіль.
5.присвійні прикметники в називному відмінку однини чоловічого роду: сестрин, братів, студентів, вчителів.
6.короткі прикметники чоловічого роду в називному відмінку: ясен місяць, черлен вишня, дрібен дощик.
7.дієслова в наказовому способі другої особи однини: стань, ляж, читай, шукай.
8.дієслова минулого часу чоловічого роду: купував, продавав, шукав, знаходив.