§ 5. Суспільно-побутове красномовство

Суспільно-побутове красномовство — це влучне, гостре або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або у певній гострій чи цікавій ситуації.

Теоретики Греції та Риму розрізняли красномовство залежно від сфери його застосування. Пишні церемонії, що грали велику роль у житті античного суспільства, не мислилися без риторики. Урочисте (епідектичне) красномовство за античними класифікаціями стояло на першому місці. Цей вид красномовства часто поєднують з політичним, але це характерно більше для епох, коли життя невеликого колективу не диференціювалося на сфери політич-fHy та приватну. Скоріше, епідектичне красномовство слід розглядати як частину побуту повсякденного життя з його святами, ювілеями, іменинами, похованнями тощо.

Так, у греків красномовство зародилося в архаїчний період, коли вдала промова була здатна змінити розклад політичних сил і забезпечити важливі переваги. Одначе в "Іліаді", де оспівано похід греків на Трою, перевагу віддано, насамперед, урочистому красномовству, що межує з політичним (воєнним), але більше стосується внутрішніх відносин між членами грецької громади. Царі-вожді повинні були вміти публічно виступати в зібранні, як Одіс-сей, що виголошує своє слово, жваво жестикулюючи й маніпулюючи скіпетром (цей жезл давав право слова). Старець Нестор названий у Гомера "громомовним вітією", водночас йому належать слова "солодкі, мов мед". Греки вбачали у здібності до красномовства "дар богів", але з давніх-давен вказували на потребу виховання у вождя здібностей такого роду.

Епідектичне красномовство з часом почало заміняти собою поезію, що прикрашала урочисті моменти життя громади, й перейняло низку поетичних прийомів.

Свої промови епідектичні оратори виголошували речитативом, ніби співаючи, змінюючи тон залежно від змісту, ще й супроводжували все це гармонійними танцювальними рухами, що створювало особливий "гіпнотизуючий" ритм. Ці прийоми вводилися в риторику поступово, але вже починаючи з найдавнішого риторичного посібника Фрасіма-ха всі вчителі риторики підкреслювали необхідність такого "акторського" моменту.

Епідектичне красномовство від початку включало в себе жартівливість, іронію. Так, Горгій виголосив промову на "захист" міфологічної героїні Єлени, яка зрадила свого чоловіка, Менелая, що й спричинило Троянську війну: виявляється, Єлена, що втікла від чоловіка з Парисом, не заслуговує на засудження... Захист грунтується на софістичній тезі, що істина — річ "відносна"...

У пізній античності виділяється вже й суто побутове красномовство ("Нікомахова етика"), яке називали тоді гомілетикою (пригадаймо: грецький письменник римської пори Плутарх називає в "Застольних бесідах" гомілетикою вміння не пережартувати й не пересваритися під час бенкету).

Як особливий жанр набуло сили надгробне слово, яке існувало в усній формі (пригадаймо промову Перікла, присвячену безсмертній пам'яті афінських синів, які полягли в бою). Письмова форма — віршова — утворила в цій сфері особливий жанр лірики — епітафію (наприклад, "У цій бо могилі лежить рятівник Симоніда з Кеосу. Мертвий, живому добром відплатив за добро").

Таким чином, соціально-побутове красномовство виникало не тільки з виру подій сьогодення, а й живилося з ді-дин епідектичного та політичного красномовства: це природно, оскільки політика й побут, скажімо, інколи невло-вимо переходять одне в одне.

Сьогодні жанрами суспільно-побутового красномовства є: ювілейні промови, вітальне слово, застільне слово (тости), надгробне (поминальне) слово. Тут найчастіше йдеться про величання, похвалу тої чи іншої особистості, групи чи явища, тобто можна сказати, що ці промови за своїм духом панегіричні. Характерною рисою подібного красномовства є стабільність, навіть ритуальність (ситуація хрестин, весілля, похорону тощо), що накладає певний відбиток на стиль промови.

Найчастіше такі виступи бувають імпровізаціями, які не готуються заздалегідь. За своїм обсягом це невеликі, лаконічні тексти, що не вимагають обов'язкової, звичайної для інших галузей риторики твердої схеми побудови (вступ, основна частина, висновки). Логічний витік тут може бути послаблений; панує емоційна стихія. Ораторові не обов'язково демонструвати академічну ерудицію, знання законів або пропагувати істини релігії (хоча окремі елементи такого роду тільки прикрашають подібне слово). Проте оратор щедро черпає приклади з життєвого матеріалу, фольклору (наприклад, стихія анекдота). Стиль тут може бути самий різноманітний — від урочисто-величального (наприклад, на похороні) до "зниженого", навіть часом вульгарного (в застіллі). Слід зауважити, що ораторові за цієї ситуації необхідно дотримуватися норм культури, бо інакше він ризикує образити чиюсь гідність, наразитися на дискусію чи навіть й більш гостре "вияснення стосунків".

Важко класифікувати численні приклади гострого та переконливого слова в побуті: це може бути "дискусія" щодо ціни краму на базарі, сварка двох сусідів або залицяння хлопця до дівчини. Але очевидно, що сфера застосування красного слова тут справді безмежна.

Ключові слова: суспільно-побутове красномовство, епідектичне (урочисте) красномовство, ювілейна промова, привітальне слово, застільне слово (тост), надгробне (поминальне) слово.

Практичне заняття 2 Види красномовств

1. Дайте визначення юридичному (судовому) красномовству.

2. Назвіть посади, що виступають як юридичні "ключові фігури" в сьогоднішньому суді. Хто, окрім юристів, може виступати в судових суперечках?

3. Чому суд першої інстанції особливо важливий для здійснення правосуддя?

4. Що таке репліка і яку роль вона відіграє в судових дебатах?

5. Охарактеризуйте роль, що її відіграє в судовому ораторстві морально-етичне начало.

6( Спробуйте стисло сформулювати, що таке академічне красномовство. Яку роль в ньому відіграють фундаментальне наукове знання та аргументація?

7. Охарактеризуйте лекцію як основний вид академічного красномовства. Чим відрізняється наукова лекція від популяризаторської?

8. Назвіть форми діалогу зі слухачами в академічній аудиторії.

9. Дайте стисле визначення політичного красномовства. Що таке ансажованість політичного оратора і як вона пов'язана з ідейністю його промови?

10. Назвіть основні жанри політичного красномовства. Охарактеризуйте кожен з них. Які засоби масового тиражування політичної промови сьогодні використовуються?

11. Сформулюйте визначення церковного красномовства і назвіть його основний жанр. Які моменти Біблії насамперед слід доносити до слухачів церковному ораторові (гомілету)?

12. Що визначає тему церковної проповіді? Назвіть різновиди проповіді та охарактеризуйте її типову структуру.

13. Дайте формулу суспільно-побутового красномовства. Яку роль відіграють в ньому імпровізація, емоція, гумор тощо?

14. Назвіть і охарактеризуйте основні жанри суспільно-побутового красномовства та рису, що їх об'єднує. Наведіть приклади.

Завдання до практичного заняття 2

1. Якщо є можливість виконати цю вправу-імпровізацію колективно (щонайменше п'ять осіб: "позивач", "підсудний", "прокурор", "адвокат", "свідок" тощо), спробуйте інсценувати розгляд справи в суді з відповідними ораторськими виступами. Кримінальні ситуації: хабар, вбивство, зґвалтування тощо.

2. Доведіть, що наведений далі текст належить до сфери академічного красномовства. Окрім цього зверніть увагу на такі моменти: чи зустрічаються тут термінологія, посилання на дослідження попередників, цитування документів, дати. Які речення — прості чи складні — переважають? Чи зустрічаються поетичні образи?

Уже в бронзовому віці кількість поховань скорчених трупів поступово зменшується, що може бути непрямим свідченням про зміну у світогляді. Чіткою межею в характері поховання — заміні скорченої пози простим трупо-покладенням (у витягнутому стані) — є IX ст. до н. е. Лише у племен милоградської культури, яку пов'язують з північно-східними праслов'янами, або Геродотовими нев-рами, найдовше зберігалися скорчені поховання, і це цілком збігається зі свідченням Геродота щодо пережитків ідеї реінкарнації у неврів: "Скіфи та елліни, що живуть серед них, — писав Геродот, — твердять, що кожний невр щороку на кілька днів обертається на вовка, а потім знову приймає людський вигляд" [35, с. 270].

3. Порівняйте, як змальовує "своїх" та "чужих" політичний оратор:

І

СПУ ставить завдання:

1. Об'єднати чесних людей для перемоги на виборах.

2. Прийняти пакет законів і з їхньою допомогою змінити курс реформ.

3. Вивести із занепаду виробництво й економіку.

4. Забезпечити справедливу та стійку оплату праці та пенсій, підвищити життєвий рівень людей.

II

Режим бандократії — це влада незаконно розбагатілих негідників, корумпованих державних структур, а також способи використання ними влади, спрямовані на пограбування державної (загальнонародної, а точніше: нашої і наших дітей) власності, започатковане на кримінальній основі. (З агітаційної листівки соцпартії України.)

4. Яка з двох ознак церковної проповіді, на вашу думку, більш істотна — традиційна формула на початку чи посилання на Євангеліє, що подано за нею:В ім'я Отця і Сина і Святого Духа! Сьогодні ми читаємо в Євангелії: "Будьте милосердні, як Отець ваш Небесний милосердний". Це дуже важливе

слово, "милосердя", люди тепер часто вживають, і це добре, це чудово (О. Мень).

5. Проведіть конкурс на проголошення ювілейних слів (тостів) для ситуацій: а) день народження вашого приятеля; б) ювілей вашого керівника.

Література Основна

1. Абрамович С. Д. Риторика та гомілетика. — Чернівці, 1995.

2. Бернацкий Г. Г. Культура политической дискуссии. — Л., 1991.

3. Бондаренко П. С. Судова промова. — Львів, 1972.

4. Волков А. А., Фадеева Е. А. Воплощение замысла в лекции. — М., 1989.

5. Михайловская М. Г., Одинцов В. В. Искусство судебного оратора. — М., 1981.

6. Молдован В. В. Судова риторика. — К., 1998.

7. Сагач Г. М. Золотослів. — К., 1993. — С. 33—45.

Додаткова

1. Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Риторика. — Львів, 2001. — С. ПО — 132.

2. Адамов Е. А. Личность лектора. — М., 1985.

3. Гольдинер В. Д. Защитительная речь. — М., 1970.

4. Ивакина Н. Н. Культура судебной речи. — М., 1955.

5. Иванова С. Ф. Лекторское мастерство. — М., 1983.

6. Иевницкий В. Ф. Церковное красноречие и его основные законы. — СПб., 1908.

7. Матвиенко Е. А. Судебная речь. — Минск, 1972.

8. Молдован В. В. Судебные прения. Игровые занятия. — К., 1989.

9. Рождественский Ю. В. Риторика публичной лекции. — М., 1989.

10. Ушакин С. А. Речь как политическое действие // Полис. — 1995. — № 5. — С. 142—153.

11. Черниловский 3. Искусство красноречия, или Что такое парламентская речь//Народный депутат. — 1991. — № 12. — С. 75—82.

12. Чихачев В. П. Культура речи лектора // Основы лекторского мастерства. — М., 1978. — С. 146—173.

Розділ 2 Нариси з історії красномовства