§ 4. Структура ораторського твору

План, який Ви склали перед остаточним згрупуванням матеріалу та написанням тексту, повинен відобразити майбутню логіку побудови вашого виступу. Нагадаймо також, що з античних часів виділяють три структурних моменти твору: вступ, основну частину та висновки (за можливістю — детальніша побудова: вступ = зацікавлення основна частина = опис оповідь міркування, висновки = переконання). Основну увагу треба приділяти найбільшій за обсягом основній частині, власне викладу, що містить докази на користь Вашої позиції. Якщо вступ занадто великий, то промова нагадуватиме немовля, в якого велика голова й мале тільце. При розтягнутих висновках виступ буде подібний до жирафи з малесенькою головою, але занадто довгими ногами. Якщо розтягнути викладання висновків, аудиторія може образитися чи занудьгувати: адже переважна більшість людей уже все й так зрозуміли, тому "розжовувати" очевидне не слід: достатньо допомогти думці слухачів оформитися у слово — це й стане моментом переконання.

Робота над вступом

Оратор, виходячи до аудиторії, насамперед, звертається до неї. Тут на допомогу йому приходять так звані етикетні формули: пані та панове, брати та сестри і т. п.

Колись посібники з риторики обов'язково містили цілий набір подібних етикетних формул, а також кліше ділових паперів, шаблони листів на різні випадки життя тощо. Сьогодні це відійшло у минуле; питання про ділові папери включено до культури мови і т. ін. Проте слід пам'ятати, що традиційні для європейського суспільства етикетні формули все ще вживаються у відповідних сферах. Зразки таких формул можна знайти у численних книжках з етикету (наприклад, Моцюк П. Звичаї, приписи доброї поведінки: Поради молодим і старшим. — Львів, 1994).

Пам'ятайте, що момент початку промови є найвідповідальнішим: який тон Ви задасте, так і прозвучить весь Ваш виступ.

Можна, наприклад, розпочати виступ прикладом з власного досвіду: "Трапилось зі мною таке...". Це одразу

246

ж зацікавлює, вселяє віру в щирість оратора, в його здатність мудро зважувати життєвий досвід тощо.

Вступ може розпочинатися з цитування чужої мудрості, крилатого вислову, з відомого афоризму. Наприклад, 'Недаремно кажуть, що краще з розумним загубити, ніж з нерозумним знайти. От і...". Інколи така цитата може передувати тексту у вигляді епіграфа (найчастіше в письмовій промові).

Цікаво й ефектно розпочати з того, що хвилює на даний момент суспільство — скажімо, трагічні події на зразок стихійного лиха, або ж, навпаки, радісна зві

стка щодо важливих прогресивних перетворень: "Сьогодні, коли ми всі охоплені почуттям..." Це відразу встановлює контакт з аудиторією, справляє враження, що оратор живе такими самими думками та почуттями, що й усі присутні, отже, говоритиме щось цікаве і важливе. Варто процитувати газетний матеріал, приклад з книги, що в усіх на вустах, або з передач радіо чи телебачення, з кінофільму. Так виступ непомітно зіллється з настроєм аудиторії.

Можна також розпочати виступ з цитування якихось цифрових даних, документів. Наприклад, "Відомо, що в сьогоднішній Україні живе близько 50 мільйонів людей...".

Можна, нарешті, розпочати просто з якогось влучного і пристойного жарту, що одразу ж викличе людські симпатії. Жартівник є завжди нібито "своїм"; психологи кажуть, що той, хто жартує, зазвичай відчуває душевний стан, цінності та тривоги аудиторії, її "культурний код". Жарт знімає відчуження між людиною за кафедрою й тими, хто перед нею. Крім того, він фокусує увагу. Важливо тільки пам'ятати, що не варто перетворюватися на скомороха. Дотепність Ваша має бути інтелігентною, що стане виразом поваги до аудиторії. Особливо обережно такі речі використовуйте в церковному красномовстві.

Вступ-зацікавлення є лише підходом до теми, і необхідно відразу, викликавши інтерес аудиторії, сконецентру-вавши п увагу на проблемі, спрямувати їх в потрібне вам русло, перейти до основної частини.

Робота над основною частиною

Насамперед, дайте опис ситуації, змалювавши ті обставини, які мають бути об'єктом уваги. Наприклад, описом

247

може стати плавний перехід від вступу-афоризму до конкретної ситуації:

"Казав один мудрий чоловік давніх часів, грецький філософ фалес з Мілету, що не можна двічі увійти до однієї й тієї ж річки, бо вона тече й вода в ній змінюється. Так не вдається нам сьогодні повернутися до тих цінностей та звичаїв, які ще вчора видавалися священними і непорушними. Наше суспільство подібне до античного бога Януса, що мав два обличчя: одне дивилося вперед, друге — назад".

Як режисер виводить на сцену дійових осіб і розставляє їх у відповідній мізансцені (коли завісу піднято, ми бачимо групу людей у певному розташуванні, в певнім місці тощо), так і ви в описі започатковуєте рух майбутнього сюжету, плин подальших подій. Опис мусить плавно переходити в оповідь. Але опис — статичний, а оповідь — динамічна, рухлива.

"Погляньте навколо: всюди вирує неспокій. Політичні партії змагаються за вплив на народ. Активізується особистість, шукаючи способів не тільки вижити, а й побудувати гарне життя собі і своїм близьким. У всіх на слуху імена людей, які досягли успіху, стали взірцем ділової, комерційної, політичної активності. Але водночас піднімає голову злочинність, чиняться вбивства на замовлення. На наших вулицях знаходять розчленовані тіла жертв насильства. Люди прагнуть спокою, достатку, усталеності, але хвилі історії все сильніше розхитують наш човен..."

Міркування (хрія)

Тут ми розкриваємо

суть проблеми з допомогою системи логічних аргументів, оперуючи незаперечними фактами. При цьому слід нарощувати аргументацію поступово, щоб кожна наступна думка підсилювала попередню, а най-сильніші аргументи зберігати на кінець — це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтримувати неослабну увагу аудиторії.

"Людина, що замислюється над долею Вітчизни, не може не зробити сьогодні власного вибору. Щоправда, вибір свій зробили вже й ті, хто менше за все думає про вітчизну: злодії, крутії, бандити, ошуканці — всі вони не можуть поскаржитись, що "помилилися" в житті. Але ж хіба всто-

248

їть суспільство, в якому керуються не законами, а хижацьким егоїзмом? Невже перевелися в Україні совість та відг повідальність? Невже заснула вічним сном справедливість? Чи не кожен з нас може поскаржитись, як тяжко його ображено, які неймовірно важкі умови його життя? Пригадайте дорогого небіжчика, якого немає за що поховати! Пригадайте улюбленого родича, якого немає за що лікувати! Хто за це відповість — чи не ті, хто сміється з закону, чиї примхи й забаганки забезпечує наш тяжкий труд?

Але чи не було вже раз так, що ненависть засліпила очі величезній силі людей, і справедливість почали встановлювати силоміць? Чи не страшніші будуть ті ріки крові, які завжди проливаються, коли суспільство прагне рівності у розподілі благ? Чи не варто довіритися природному плину речей, обрати еволюцію, а не революцію, маючи впевненість, надію й міцну віру в те, що Бог боронить Україну?"

Звичайно, міркування можна урізноманітнити художніми картинами, зокрема яскравими описами. Як правило, вони ілюструють те чи інше логічне положення хрії. Та введення подібних картин дозволяє відступити від жорсткої логіки викладу. Інколи можна запозичити в письменників такий прийом: винести на самий початок, скажімо, кульмінаційний момент подій.

Так, поема Байрона "Гяур" починається з того, що по пустелі скаче вершник, який тікає від переслідувачів, що ось-ось наздоженуть його. Лише згодом стає зрозумілим, що це — вихованець бедуїнів, який колись був підібраний мусульманським племенем, та, дізнавшися, що він — з європейців, вирішив втекти до своїх.

Почавши з кульмінації, автор досягає значного ефекту. Але подібну гру з сюжетом може собі дозволити тільки досвідчений оратор.

Висновки

Наприкінці промови можна узагальнити положення основної частини, підкреслити головну думку, окреслити тему наступного виступу, викликати аудиторію на суперечку, виголосити заклик тощо. Слід використовувати різноманітні прийоми, які залежать в першу чергу від виду промови та мети промовця. Наприклад, вузівська лекція може закінчуватися логічними висновками та визначенням

249

теми наступного заняття, мітингова промова чи проповідь — закликом, судова промова — зверненням до суду із закликом про справедливе рішення справи тощо.

Композиція промови

Наведена тричастинна модель ораторського твору є найбільш поширеним варіантом композиційної структури, але не обов'язковим. Уже в давні часи оратори не завжди дотримувалися цієї жорсткої структури. Можна сміливо експериментувати, "тасувати" частини твору, почати промову з кульмінаційного моменту чи навіть з висновків, але це є проявами ораторського артистизму, і початківцеві так ризикувати небажано. Не зайвим буде зауважити, що за будь-якої композиції логічний зв'язок між частинами твору обов'язковий, інакше Ви зірветеся в хаос і виглядатимете безпорадно.

Загалом, композицію не слід ототожнювати з простим механічним розташуванням частин твору — композиція є універсальним принципом побудови будь-якого тексту, і в ній відбиваються світопоглядні установки автора, його задум, висвітлення позицій тих чи інших людей тощо. Композиція — це побудова тексту, спосіб розташування компонентів (складових частин тексту — вступу, міркування, висновків тощо), їх співвідношення між собою. Виділяють три основних типи композиційної побудови тексту: лінійну, спиральну та кільцеву. Лінійна — це така композиція, за якої частини тексту розташовані за чіткою логікою (зазвичай це — хронологічний розвиток подій). Спиральна композиція — це спосіб побудови тексту, за якого основна думка виступу повторюється неодноразово, але кожного разу вона збагачується новою інформацією. Кільцева композиція — це спосіб побудови тексту, за якого перша та остання частини твору віддзеркалюють одна одну.

Нагадаймо, що класична схема тричастинного твору знайома нам, оскільки в наших школах твори з літератури за цією схемою пишуть уже років двісті.

Цікаво зазначити, що в книзі П. Сопера тричастинний поділ пропонується для так званої "агітаційної" промови, тоді як "інформаційну" промову автор рекомендує будувати складніше й багатше.

Способи інтеграції тексту

Заслуговує на увагу думка щодо способів інтеграції усіх згаданих вище моментів промови: таких виділяють три — когезію, ретроспекцію, проспекцію1.

Когезія — один із способів інтеграції тексту, коли всі його частини постійно взаємодіють, завдяки тому, що оратор чи то повертається до вже сказаного, чи то натякає на те, що буде сказано. Забезпечують такий зв'язок, зазвичай, певні мовні формули: отже, по-перше, по-друге, наступне питання, подивимося далі, очевидно, перейдемо до наступного, беручи до уваги, незважаючи на, з одного боку, з другого боку, як з'ясувалося в подальшому тощо.

Ретроспекція — це відсилання слухачів до попередньої інформації. Тут оратор може посилатися не тільки на власні попередні виступи, а й на чужі праці та думки або загальновідому інформацію. Ретроспекція може виражатися такими словами чи словосполученнями: як ми знаємо, як ми розуміємо, як було сказано раніше, ми

вже говорили про це, згадаймо, ви чули, ви бачили, відомо, минулого разу я вже говорив тощо.

Проспекція'— це натяк на те, про що йтиметься у наступних частинах виступу (майбутніх виступах). Проспекція може виражатися такими формулами, як наступного разу ми поговоримо, далі переконаємося, в подальшому розвитку, ми побачимо, далі стане зрозуміло, темою нашої майбутньої розмови буде і т. п.

Ключові слова:

структурні моменти твору (вступ, або зацікавлення;

основна частина: опис, оповідь, міркування;

висновки, або переконання), етикетні формули;

композиція: лінійна, спіральна, кільцева;

когезія, ретроспекція, проспекція.

Практичне заняття 13 Структура промови

І. Уважно прочитайте текст і придумайте до нього заголовок.

Культура русской речи / Под ред. Л. К. Граудиной и Е. Н. Ширяева. — М., 1998. — С. 133—136.

250

251

I

І сучасну, і традиційну оселю на Україні важко уявити без рушників. Тчуть їх і вишивають досі. Для краси у домі, на щастя в ньому, просто так, для душі. Узори на рушниках — то давні забуті символи: ромб з крапкою посередині — засіяна нива, вазон чи квітка — світове дерево од неба до землі, людська фігурка, немов з дитячого малюнка — знак Берегині, богині хатнього вогнища. А подивіться, де висять рушники. Над вікнами і над дверима, на покуті — це обереги від усього злого, що може зайти в дім.

Широкою була сфера використання рушників: на знак згоди на шлюб дівчина подавала їх старостам; намітка — головний убор уже заміжньої жінки — це довгий рушник (8 м). У нього загортали маля, що з'явилося на світ. На рушниках опускали в яму домовину.

"Хай стелиться вам доля рушниками!" — казали, бажаючи людині щастя. (Г. Бондаренко)

II. Який з поданих далі епіграфів більш відповідає темі "Слово як комунікація":

Прекрасне слово, але що в ньому, як не від серця йде воно? (В. Масик)

Мрію я словами відмикати людське серце... Цю скарбницю мрій... (А. Забашта).

Слово — клітина мислі, артерія сили духу. Тільки воно єднає різні людські береги. (П. Воронько)

III. Складіть список відомих вам етикетних формул, що варто вживати на початку та наприкінці промови (академічної, політичної тощо) за такою схемою:

Початок промови Закінчення промови

Вид красномовства

Академічне

Політичне

Юридичне

Церковне

Суспільне- побутове

252

IV. З якого речення краще розпочати текст, а яким — закінчити? Обгрунтуйте свій вибір.

Увімкнувши телевізор, я почула такі новини. Такі новини я почула, ввімкнувши телевізор.

V. Використайте у вступі промови відомий афоризм: "Слово — срібло, мовчання — золото". Вдавшися до міркування, спробуйте довести, що це не завжди так.

VI. Напишіть автохарактеристику, вдавшись до прийомів опису та міркування. Який прийом доцільніше використати для опису зовнішності, а який — для характеристики рис характеру?

VII. Складіть фрагменти-"заготовки" до наведених далі тем, користуючись прийомами опису та оповіді на зразок:

Мої домашні тварини. Опис — зовнішність; місце, яке вони займають у квартирі; їхня їжа тощо. Оповідь — звідки вона з'явилася в квартирі, її повсякденні звички, кумедний випадок з твариною тощо.

На одну з тем складіть міні-промову з використанням "заготовок".

Теми:

Екологічні катастрофи та катаклізми.

Дії та психологія злочинця.

Останній гучний політичний скандал.

Моє перше відвідування церкви.

Змалювання своїх почуттів коханій особі.

Мій літній відпочинок.

VIII. Використовуючи наведені початки абзаців, напишіть текст промови. Як називається прийом, що забезпечує зв'язок окремих частин тексту?

Вивчення теми розпочинається з ... Насамперед ... Потім ... Після цього ... Наприкінці роботи ...

253

IX. Прочитайте наведений далі текст. Знайдіть основну частину. Чи е тут вступ? Кульмінація? Закінчення? Якщо б, то вкажіть, де.

Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: "Піди-но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!" А той відповів і сказав: "Готовий, панотче", — і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: "Я не хочу". А потім покаявся і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову? (Біблія)

X. Прочитайте наведений далі текст. Спробуйте переказати його, змінивши композицію так, щоб він розпочинався з кульмінації. Якого ораторського ефекту ми при цьому досягаємо?

Відомий байкар Езоп був рабом у давньогрецького філософа Ксанфа. Він мусив готувати різні страви. Одного разу, коли Ксанф перебував у доброму гуморі, він наказав Езопові приготувати для гостей найсолодшу страву. Езоп купив та приготував язик. На питання господаря, чому саме язик, раб-мудрець відповів: "Адже саме за допомогою язика будують міста, вивчають науки, просять, вітаються, миряться, освідчуються в коханні. Тому, очевидно, не має нічого солодшого, за язик".

Дуже сподобалося це Ксанфові та його гостям.

Іншим разом, зацікавлений дотепністю Езопа, Ксанф задумав аби раб подав на стіл для гостей найгіркіше, що може бути. Езоп знову подав язик, що викликало загальне здивування. Пояснення було таким: "Що може бути най-гіркішим від язика? Язиком люди занапащують один одного, оббріхують, лицемірять, сваряться, вбивають, розв'язують війни..."

Гості та господар погодилися з Езопом.

Література Основна

1. Волков А. А. Структура лекции. — М., 1986.

2. Кохтев Н. Н. Риторика. — М., 1994. — С. 102—127.

3. Культура русской речи / Под ред. Л. К. Граудиной и Е. Н. Ширяева. — М., 1998. — С. 129—139.

4. Сопер П. Основы искусства речи. — М., 1995. — С. 197—233, 274—301.

254

Додаткова

1. Клюев Е. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элоку-ция.). — М., 1999. — С. 62—146.

2. Одинцов В. В. Структура публичной речи. — М., 1976.

2. Риторика: Учеб. пособие / Под ред. Т. Н. Дорожки-ной. — Уфа, 1995. — С. 82—96.