1. Якість питної води в Україні та стан водопостачання.

Санітарно-епідеміологічний стан водопостачання населення України2010

Фахівці державної санітарно-епіде­міологічної служби України, у межах компетенції, здійснюють держсан-епіднагляд на виконання вимог За­конів України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благо­получчя населення" та “Про питну воду та питне водопостачання” що­до поліпшення стану водопостачан­ня населення та профілактики за­хворювань, пов’язаних з уживан­ням недоброякісної питної води.

На сьогодні майже все населення України тією чи іншою мірою пере­буває під впливом такого фактору ризику, як вживання питної води не- гарантованої якості.

Основним джерелом питного водо­постачання нашої країни є поверх­неві водні об’єкти, якість води в яких є вирішальним чинником санітарно­го та епідемічного благополуччя на­селення. На жаль, можна констату­вати, що наявні очисні споруди, тех­нології очищення та знезаражуван­ня води поверхневих водойм не спроможні очистити її до рівнів по­казників безпеки питної води.

На сьогодні не помітно тенденції до поліпшення стану поверхневих во­дойм І класу, що слугують джерела­ми питного водопостачання, як за санітарно-хімічними, так і за мікро­біологічними показниками.

Найбільший відсоток відхилень проб води поверхневих водойм І класу за санітарно-хімічними показниками відмічається у Луганській, Дніпропет­ровській, Чернігівській та Полтав­ській областях; за мікробіологічними показниками - в Одеській, Чернігів­ській та Кіровоградській областях.

Підземні води України, зокрема ар­тезіанські, у багатьох регіонах (АР Крим, Донбас, Придніпров’я) за своєю якістю не відповідають вимо­гам щодо підземних джерел водопо­стачання (це пов’язано не лише із природними умовами їх формуван­ня, а й з антропогенним забруднен­ням) і тому потребують очищення. При цьому лише поодинокі арте­зіанські водопроводи мають відпо­відні очисні споруди.

Спостереження за якістю артезіан­ської води на діючих водозаборах дають підставу стверджувати про тенденцію до її погіршення. Вміст у таких водах заліза, марганцю, азо­товмісних сполук, показники жорст­кості й загальної мінералізації і т. ін. у деяких випадках перевищують до­пустимі рівні більш ніж у 10 разів.

Державним санітарно-епідеміоло­гічним наглядом охоплено близько 19 тис. джерел централізованого водопостачання населення (із них близько 1,5 тис. комунальних, 5 тис. відомчих. 8 тис. сільських водопро­водів) та 175,6 тис. джерел децен­тралізованого водопостачання.

Із загальної кількості водопроводів не відповідають санітарним нормам через відсутність зон санітарної охо­рони - 49Д %, необхідного комп­лексу очисних споруд - 37,1 %, зне­заражуючих установок - 23,3 %.

Найбільша кількість водопроводів, що не відповідають санітарним нор­мам, у Луганській (25,5 %), Донець­кій (15,7 %), Херсонській (14,2 %) та Миколаївській (12,8 %) областях (при середньому показнику по Укра­їні - 5,0 %). Не мають водопроводів, що не відповідають санітарним пра­вилам і нормам, м. Київ та Чернігів­ська область.

Найбільша кількість нестандартних проб питної води з централізованих систем водопостачання реєструєть­ся, як і раніше, на комунальних водо­проводах, найменша - на сільських.

У 2010 році фахівцями держсанепід-служби України з джерел центра­лізованого водопостачання дослі­джено за санітарно-хімічними по­казниками 208 058 проб питної води (у 2009 р. - 201 139), за бактеріо­логічними показниками - 297 107 проб питної води (у 2009 р. - 290 784).

Питома вага нестандартних проб питної води, відібраних із джерел централізованого водопостачання за санітарно-хімічними та бактеріо­логічними показниками у 2010 році, становить 14,2 % та близько 3,2 % відповідно.

За 2010 р. відсоток нестандартних проб питної води за санітарно-хіміч­ними показниками у Луганській (43Д %), Дніпропетровській (30,2 %) та Миколаївській (21,7 %) областях, а за бактеріологічними показника­ми - у Тернопільській (8,4 %), Закар­патській (6,4 %) та Миколаївській (5,9 %) областях значно перевищує середні показники по країні.

Отже, в середньому по країні за останні роки відмічається тенденція до збільшення питомої ваги проб питної води, що не відповідають са­нітарним нормам за санітарно-хіміч­ними показниками, та зменшення питомої ваги таких проб за бакте­ріологічними показниками.

На якість питної води систем цент­ралізованого водопостачання нега­тивно впливають незадовільний санітарно-технічний стан водопровід­них споруд і мереж, значна зноше­ність (що становить у різних регіонах

від ЗО % до 70 %), несвоєчасне про­ведення капітальних і поточних пла­ново-профілактичних ремонтів та ліквідації аварій.

В окремих регіонах гостро стоїть пи­тання забезпечення населення питною водою не лише в якісному, а и у кількісному відношенні. Залишаєть­ся складним стан водо забезпечення населення в АР Крим, Одеській. Ми­колаївській, Запорізькій, Херсон­ській, Луганській областях.

Слід зазначити, що органи держав­ної виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівники підпри­ємств і господарств не приділяють належної уваги забезпеченню насе­лення доброякісною питною водою, що є порушенням ст. 18 Закону України “Про забезпечення санітар­ного та епідемічного благополуччя населення” та ст. 7 Закону України “Про питну воду та питне водопоста­чання”.

Незадовільний санітарно-технічний стан водопровідних мереж і споруд, постійне відключення водопроводів від електроенергії, що є порушен­ням ст. 6 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання*', та подача води за графіками призво­дять до її бактеріального забруднен­ня і створюють небезпечну епідеміч­ну ситуацію в регіонах країни.

Особливу занепокоєність викликає стан водопостачання сільського населення. Заклади держсанепід-служби здійснюють нагляд за 7676 сільськими водопроводами, з яких 634 (8,3 %) не відповідають санітар­ним нормам.

Зміна форм власності та передача сільських водопроводів на баланс органів місцевого самоврядування загострили проблему забезпечення населення питною водою гаранто­ваної якості. Водопроводи перебу­вають у незадовільному технічному стані, населення змушене проводи­ти ремонти за свої кошти. На сіль­ських водопроводах немає очисних споруд та знезаражуючих устано­вок, відсутній виробничий лабора­торний контроль якості питної води.

Водночас централізованим водопо­стачанням забезпечено лише чет­верту частину сіл України. Решта сільського населення споживає во­ду з колодязів та індивідуальних свердловин, які внаслідок викорис­тання незахищених поверхневих во­доносних горизонтів (грунтових вод) та зазвичай незадовільного сані­тарно-технічного стану не гаранту­ють епідемічної безпеки людей.

За останні роки близько ЗО % проб питної води, відібраних із джерел децентралізованого водопостачан­ня, не відповідають санітарно-гігієнічним нормативам за санітарно-хімічними показниками, та близько 20 % - за бактеріологічними показ­никами.

Водночас, відмічається зростання нітратного забруднення ґрунтових вод унаслідок ненормованого вико­ристання в колективних господар­ствах та у приватному секторі міне­ральних і особливо органічних доб­рив. Слід зауважити, що ефективних методів видалення нітратів із води в умовах децентралізованого водо­постачання практично не існує. За­бруднення води наднормативними концентраціями нітратів призво­дить до виникнення захворювання на водно-нітратну метгемоглобінемію у дітей, зниження загальної ре­зистентності організму, що сприяє збільшенню рівня загальної захво­рюваності, зокрема інфекційними та онкологічними хворобами.

Невідповідність якості питної води санітарному законодавству є однією з причин поширення у країні інфек­ційних (вірусний гепатит А, черевний тиф, рота вірусні інфекції тощо) та неінфекційних (хвороби системи травлення, серцево-судинної, ендо­кринної системи тощо) хвороб.

За період 2000-2010 рр. в Україні офіційно зареєстровано 42 спалахи інфекційних захворювань населен­ня, пов’язаних із водним фактором передачі, під час яких постраждало 5522 осіб, з них 3335 - дітей.

Державною санітарно-епідеміоло­гічною службою України за виявлені порушення вимог санітарного зако­нодавства у сфері водопостачання населення згідно з вимогами чинно­го законодавства вживаються від­повідні заходи: у 2010 р. притягнуто до адміністративної відповідальності 4224 (у 2009 р. - 4341) відповідаль­ні посадові особи; у слідчі органи на­правлено 67 (у 2009 р. - 100) справ; винесено 14 292 (у 2009 р. - 4497) постанов про припинення експлуата­ції об’єктів.

Держсанепідслужба постійно прово­дить інформування населення через засоби масової інформації щодо якості питної води та стану водо­постачання на відповідних територіях.

На поліпшення ситуації, що склалася, спрямовані державні й місцеві і програми охорони водних ресурсів, і розвитку водного господарства й підвищення якості питної води. У їх роз­робці й реалізації, у межах компе­тенції, бере активну участь держав­на санітарно-епідеміологічна служ­ба України.

Питання поліпшення питного водопо­стачання населення потребує комп­лексного системного та поетапного вирішення, що за відсутності належ­ного фінансування є неможливим.

Нормативно-правове забезпечення у сфері питного водопостачання

У щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України про внутрішню та зовнішню політику України (7 квітня 2011 р.) до найваж­ливіших загальнодержавних проб­лем, що потребують невідкладного вирішення, віднесена проблема пит­ної води. На сьогодні проблема пит­ної води у світі має глобальний ха­рактер, у багатьох країнах склалася кризова ситуація із забезпеченням населення водою в достатній кіль­кості та належної якості.

Однією зі складових у проблемі пит­ного водопостачання є нормативно-правове його забезпечення.

Донедавна в Україні не було єдиного нормативного документу, який ви­значав би вимоги до якості та без­печності різних видів питної води (водопровідної, фасованої, з пунктів розливу, бюветів, колодязів та кап­тажів джерел), що споживається на­селенням країни.

Стандарт колишнього СРСР (ГОСТ 2874-82 “Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством”), дія якого поширювалася лише на водопровідну питну воду, на сьогодні дуже застарів і тому потре­бував істотного вдосконалення від­повідно до вимог часу. На заміну цьому стандарту в країні було розро­блено ДСанПіН “Вода питна. Гігієніч­ні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водо­постачання", затверджені наказом МОЗ України від 23.12.96 р. № 383. За цим документом було вдвічі збіль­шено (порівняно з ГОСТом) кількість показників (з 28 до 56) для контро­лю якості водопровідної ПИТНОЇ води. Але, на жаль, ДСанПіНи, хоч і були зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15.04.97 р. за № 136/1940, упроваджувалися повільно й до часу скасування (2010 р.) так і не почали діяти в повному обсязі.

ДСанПіНи можна вважати значно кращими за союзний стандарт на питну воду. За кількістю показників та їх нормативами вони більше, ніж ГОСТ, відповідали сучасному науко­вому рівню та вимогам європейсь­ких нормативних документів у сфері питного водопостачання. Але на сьогодні як ГОСТ, так і ДСанПіНи (які було розроблено п’ятнадцять років тому), вже також не відповідають повною мірою європейським стан­дартам на питну воду.

Щодо традиційного нецентралізованого питного водопостачання (коло­дязі та каптажі джерел), то з його нормативним забезпеченням скла­лася наступна ситуація. Донедавна продовжував бути чинним союзний документ, яким регламентувалися вимоги до нецентралізованого пит­ного водопостачання (“Санитарные правила по устройству и (додержа­нню колодцев и каптажей источников, используемых для децентрализованного хозяйственно-питьевого водоснабжения” № 1226-75). Більш досконалий документ у цій сфері, розроблений у 1996 р. в Україні, не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України і тому не набрав чинності як державний документ.

В останні роки в країні зростає по­пит населення на фасовану питну воду, яка є різновидом нецентралізованого питного водопостачання. В Законі України “Про питну воду та питне водопостачання” (ст. 1) чітко наголошується на цьому.

Але виробники фасованої питної во­ди відносять таку воду до продуктів харчування, незважаючи на Закон України “Про безпечність та якість харчових продуктів”, де згідно з тер­міном “харчовий продукт” до сфери харчових продуктів належить лише питна вода, яка спеціально включе­на до харчового продукту під час ви­робництва, підготовки або обробки.

У листі Міністерства юстиції України від 10.12.10 р. № 16157-0-4-10/27 щодо цього питання було зроблено роз’яснення, зокрема, підтвердже­но, що фасована (або бугильована) питна вода не є продуктом харчу­вання і на неї не поширюється Закон України “Про безпечність та якість харчових продуктів”.

За дорученням МОЗ України фахівці Інституту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва АМН України за участі фахівців інших наукових та практичних установ МОЗ та АМН уперше в країні розробили проект ДСанПіН на фасовану питну воду. Однак цей документ свого часу не підтримав МОЗ України і надалі він трансформувався в ДГН “Показники безпеки та якості фасованої питної води”, що містив лише нормативи показників якості та безпеки фасо­ваної питної води й посилання на методики їх визначення. Цей доку­мент і затвердило МОЗ України (по­станова головного державного сані­тарного лікаря України від 04.09.08 р. № 12). Але ДГН, як і інші розроблені в останні роки в Україні нормативні документи у сфері питного водопос­тачання, до Міністерства юстиції України для реєстрації в установленому законодавством порядку не надійшов.

На питну воду з бюветів та пунктів розливу - як різновид нецентралізованого питного водопостачання - нормативні документи в країні були відсутні. Зазначені види водопоста­чання нормативно не забезпечува­лися і в колишньому СРСР, оскільки на той час таке водопостачання лише починало впроваджуватися в практику.

У 2009 р. на засіданні РНБО Укра­їни “Про стан безпеки водних ре­сурсів держави та забезпечення населення якісною питною водою в населених пунктах України” була підтримана пропозиція МОЗ Укра­їни про розробку єдиного норма­тивного документу щодо якості та безпечності питної води, призначе­ної для споживання людиною. Роз­робку проекту ДСанПіН МОЗ України доручило ДУ “Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва” АМН України. Автори запропонували концепцію цього документу та сфор­мулювали його основні положення. Концепція розроблялась на підставі аналізу сучасних наукових даних, нормативних документів ближнього і дальнього зарубіжжя у сфері питно­го водопостачання, та передбачала максимальне наближення (гармоні­зацію) до вимог європейського за­конодавства.

У концепцію закладено головний постулат, що всі види питних вод за переважною більшістю мікробіоло­гічних та санітарно-токсикологічних показників не мають відрізнятися між собою, на відміну від показни­ків за органолептичною та загаль­но-санітарною обмежувальною оз­накою шкідливості, які для різних видів питних вод не можуть бути од­наковими. Водночас ці показники, відрізняючись між собою, не мають створювати загрозу для здоров’я населення.

Розроблений проект ДСанПіН 2.2.4- 171-10 “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживан­ня людиною” опрацювала створена наказом заступника головного дер­жавного санітарного лікаря України від 09.11.09 р. № 05.01-06-10/1/ 1085/2 робоча група з фахівців нау­кових та практичних установ МОЗ та АМН. Документ затверджено нака­зом МОЗ України від 12.05.10 р. № 400. Після погодження зацікавле­ними міністерствами та відомствами (в Академії медичних наук, Держ- споживстандарті, Мінприроди, Мін­економіки, Мінжитлокомунгоспі, На­ціональній академії наук України) ДСанПіН було зареєстровано в Міні­стерстві юстиції України 01.07.10 р. за № 452/17747 та опубліковано в “Офіційному віснику України” (16.07.2010 р., № 51, ст. 1717).

Положення ДСанПіН 2.2.4-171-10 розроблені з урахуванням місцевих, екологічних, економічних, соціаль­них та культурних умов, як рекомен­довано В003 (2004 р.) та Директи­вою 83/98/ЄС.

При розробці ДСанПіН 2.2.4-171-10 було враховано вимоги “Водного кодексу України”, Законів України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня” і “Про питну воду та питне водо­постачання”, Методичних вказівок “Оцінка канцерогенного ризику для здоров’я населення від споживання хлорованої питної води” (затвер­джено наказом МОЗ України від 21.10.05 р. № 545). Окрім того, ви­користано пропозиції, що надійшли до МОЗ України від установ держ- санепіднагляду (близько 50 листів- пропозицій), а також результати НДР “Наукове обґрунтування та роз­робка державних стандартів на во­допровідну і фасовану питну воду та наближення їх до вимог відповідних стандартів Європейського Союзу", НДР “Дослідження закономірності розвитку мікробіологічних процесів у бутильованій воді та розробка кри­терію її безпеки за мікробіологічни­ми показниками”, НДР “Вивчити стан забруднення питної води України токсичними тригалогенметанами та розробити профілактичні заходи”.

Деякі гігієнічні підходи та положен­ня у ДСанПіН 2.2.4-171-10 застосо­вано чи розроблено вперше, а саме:

• Документ вміщує гігієнічні вимоги щодо безпечності та якості до всіх видів питних вод, що використову­ються в Україні, зокрема водопро­відних, фасованих, з пунктів розли­ву (автоцистерн, кіосків), бюветів, колодязів та каптажів джерел.

• Перелік показників безпечності та якості вміщує пріоритетні показники для нашої країни (контроль більшо­сті з них був налагоджений в країні ще за часів УРСР) та показники, що підлягають контролю згідно з Ди­рективою ЄС.

• Передбачено поетапний підхід що­до впровадження показників без­печності та якості питної води й інди­відуальний підхід визначення пере­ліку показників виробничого конт­ролю для кожного підприємства пит­ного водопостачання. Перелік по­казників гігієнічної оцінки питної води збільшується через кожні 5 ро­ків із часу набрання чинності ДСан­ПіН 2.2.4-171-10 упродовж 10 років (див. таблицю).

• Для 33 показників безпечності та якості питної води застосовано де­кілька нормативів залежно від об­робки, виду вихідної й питної води чи практичної можливості впрова­дження жорсткіших нормативів у конкретному регіоні.

Це традиційний підхід, закладений яку Директиву 83/98/ЄС, так і в до­кументи колишнього СРСР, а на сьо­годні - України, Росії, СШАтощо. На­приклад, Директива 83/98/ЄС:

- дозволяє індивідуальне норму­вання якості колодязної води залежно від місцевих умов;

- містить два нормативи для ніт­ритів (залежно від наявності об­робки);

- має два нормативи для санітарно-мікробіологічних показників (залежно від виду питної води);

- містить 18 нормативів для інди­каторних показників, значення яких можуть бути збільшені для окремого регіону залежно від місцевих умов (джерела водо­постачання, виду води, наявності обробки тощо).

Стандарти ЕПА для питної води, що використовуються в США, Канаді, Мексиці, країнах Центральної та Південної Америки, Південно-Схід­ної Азії також передбачають для всіх показників кілька нормативів. На­приклад, в Америці максимально дозволений вміст хлороформу у во­допровідній воді - 80 мкг/л, у фасо­ваній в деяких штатах та імпортній - 6 мк/л, а в інших штатах - 0 мкг/л. У Росії - у водопровідній воді - 200 мкг/л, у фасованій першої кате­горії - 60 мкг/л, вищої категорії - 1 мкг/л.

Зокрема, нормативи для канцеро­генних речовин у питній воді України (як у США та Росії) визначено згідно з методологією оцінки ризику кан­церогенних ефектів. Для водопро­відної питної води норматив відпо­відає “низькому”, а для фасованої, з пунктів розливу та бюветів, - “до­зволеному” ризику для здоров’я споживачів.

• Застосовано поетапний підхід що­до зменшення значень нормативів. Такий підхід використано в Дирек­тиві 83/98/ЄС для декількох показ­ників. У ДСанПіН 2.2.4-171-10 нор­матив для загального мікробного числа при І 37 °С (24 год.) встанов­лено з часу набрання чинності Сані­тарних норм на рівні < 100 КУО/см³, а через 10 років цей норматив змі­ниться на < 50 КУО/см³.

• Висвітлено можливість знезара­ження питної води такими сучасни­ми реагентами, як оксидантний газ та діоксид хлору, надані вимоги до контролю безпечності та якості во­допровідної питної води під час зне­зараження діоксидом хлору.

• Визначено порядок проведення попередніх лабораторних досліджень вихідної води при виробництві води питної фасованої та з пунктів розли­ву, без якого неможливо гарантува­ти безпечність та якість питної води.

• Визначено показники та періодич­ність виробничого контролю на під­приємствах з виробництва питної води централізованого і нецентраліованого питного водопостачання, з бюветів, колодязів та каптажів джерел.

• Наведено перелік показників фі­зіологічної повноцінності мінераль­ного складу питної води (9 показни­ків). Слід зазначити, що в колишньо­му СРСРта в Україні (ДСанПіН "Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості во­ди централізованого господарсько- питного водопостачання") на основі наукових досліджень у нормативних документах було визначено критерії фізіологічної повноцінності міне­рального складу питних вод, призна­чених для постійного споживання. На сьогодні такі критерії зазначено у Санітарних нормах Росії, окремі спроби щодо визначення необхідно­го рівня біогенних речовин у питній воді розпочато в Європі.

• Зазначено вимоги для питної во­ди, що може споживатися дітьми з перших днів життя.

• Надана форма Санітарного пас­порту для бювета, колодязя (трубча­стого і шахтного) і каптажу джерела та зазначені гігієнічні вимоги до влаштування цих об’єктів.

• Подана методика санації шахтних колодязів із профілактичною метою і за епідемічними показниками та правила знезараження води в ко­лодязі за допомогою дозуючих пат­ронів.

Після набрання чинності ДСанПіН до МОЗ України та безпосередньо до головних розробників документу (ДУ "ІГМЕ АМНУ”) від виробників водопровідної й передусім фасованої питної води почали надходити за­уваження і пропозиції щодо вдоско­налення документу. Це спонукало МОЗ України створити робочу комі­сію для їх розгляду та врахування слушних пропозицій. Двічі з цього питання проводилася нарада у го­ловного державного санітарного лі­каря України з участю фахівців МОЗ, розробників ДСанПіН та виробників водопровідної й фасованої питної води.

Узагальнені результати аналітичної роботи цієї комісії було оформлено як зміни й доповнення до ДСанПіН та оприлюдненно на сайті МОЗ України.

Зміни та доповнення не торкаються основної концепції документу, в них лише скореговані деякі його поло­ження, а саме:

• у документі чітко прописано, що питна вода не належить до харчово­го продукту, а є засобом для забез­печення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господар­ських потреб населення, тобто скла­довою частиною нецентралізованого питного водопостачання;

• у зв’язку із внесенням змін до За­кону України “Про дитяче харчуван­ня” у ДСанПіН унесені зміни щодо води бутильованої, яка використо­вується під час спеціального дієтич­ного штучного вигодовування дітей;

• зазначено, що втратили чинність ДСТУ 4069-2002 “Напої безалко­гольні. Загальні технічні умови” в час­тині штучно мінералізованих вод;

• доповнено термінами “очищення” та “інфільтраційний водозабір”, че­рез відсутність яких у ДСанПіН на сьогодні виникає багато суперечок між виробниками та контролюючи­ми органами;

• заборонено виробляти штучно знесолену питну воду із сухим за­лишком менше 100 мг/дм³;

• визначено, що виробник може ви­готовляти питну воду за технологіч­ним регламентом або іншим доку­ментом з описом технологічного процесу виробництва питної води, на що отриманий позитивний висно­вок державної санітарно-епідеміо­логічної експертизи МОЗ України, та нормативним документом, погодже­ним головним державним санітар ним лікарем України. Зокрема, звер­нуто увагу, що санітарно-епідеміоло­гічна експертиза технологічного ре­гламенту або іншого документу з описом технологічного процесу ви­робництва має проводитися згідно з вимогами п. 3.16 ДСанПіН;

• дозволено транспортування води з місць водозаборів до місць фасування на підприємствах з вироб­ництва обробленої питної води;

• визначено, що інформація щодо фактичних значень показників фі­зіологічної повноцінності мінераль­ного складу питної води на етикетці має інформативний характер для споживача та поновлюється за ре­зультатами санітарно-хімічних дослі­джень не рідше ніж один раз на три роки, а контроль безпечності та яко­сті питної фасованої води здійсню­ється за вимогами нормативного документу;

• дозволяється фасувати питні води на лініях розливу, що застосовують­ся також для розливу безалкоголь­них та алкогольних напоїв, але на підприємствах до їх реконструкції;

• визначено основні санітарні ви­моги до місць розташування пунктів розливу питної води;

• знижена періодичність виробни­чого контролю в пунктах розливу питної води в разі штучного її збага­чення макро- чи мікроелементами та для пунктів розливу продуктивні­стю не більше 5 м³ на добу, якщо під час виробничого контролю протя­гом року не встановлено переви­щень гігієнічних нормативів щодо показників безпечності та якості питної води і питна вода знезаражу­ється на місці розливу в тару спо­живача;

• змінено час визначення загально­го мікробного числа для фасованих питних вод та необхідні об’єми води для визначення загальних коліформ, Е.Соlі, ентерококів;

• змінено нормативи щодо вмісту амонію та нітритів для водопровід­ної питної води, що піддається хло­руванню з преамонізацією, та амо­нію для інших видів вод, зокрема фасованих, виготовлених з арте­зіанської води, що вміщує амоній у кількості > 0,1 мг/дм³;

• для водопровідної питної води пе­ренесено нові нормативи, згідно з ДсанПіН, щодо каламутності, за­гального заліза, марганцю, алюмі­нію, кремнію, натрію, пермангана- тної окиснюваності на 2015 рік, за­лишивши до цього часу нормативи, що були зазначені у ГОСТ 2874-82;

• знижена періодичність скороче­ного виробничого контролю водо­провідної питної води на половину, якщо концентрація речовин є ста­більною та не перевищує 75 % їх ГДК;

• документ доповнено заходами щодо знезараження води в період неблагополучної санітарно-епідемічної ситуації;

• розширено розділ VI щодо повно­важень територіальних установ дер­жавної санітарно-епідеміологічної служби.

Запропоновані зміни та доповнення до чинного ДСанПіН 2.2.4-171-10 “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання люди­ною” - це розумний компроміс між бажаним та можливим, що не несе ризику для здоров’я споживачів.

Після проходження відповідної про­цедури погодження запропонова­них змін та доповнень до ДСанПіН із зацікавленими міністерствами та відомствами та їх державної реєст­рації в Міністерстві юстиції України вони набудуть чинності в установле­ному законом порядку.

Наприкінці зазначимо, що дані ДСанПіН, у яких вперше викладено сучасні санітарно-епідеміологічні вимоги до всіх видів питних вод, що споживаються населенням країни, не мають аналогів в Україні та ко­лишньому СРСР. Втім, для втілення задекларованих у ДСанПіН сучасних вимог до якості питної води необхід­не значне поліпшення стану питного водопостачання в країні. Саме на це спрямована Загальнодержавна програма “Питна вода України” на 2006-2020 роки, що виконується в країні. Її метою є поліпшення за­безпечення населення України пит­ною водою нормативної якості в ме­жах науково обґрунтованих норма­тивів питного водопостачання та поліпшення на цій основі стану здоров’я населення та оздоровлен­ня соціально-екологічної ситуації в державі.