5. Свобода у виявленні та прийнятті проявів почуттів

Що слідує для опікуна?

Виявлення почуттів, любові, ніжності так само, як і похвала, не розбещують дитину, а додатково можуть укріпити зв’язки, дати можливість дитині відчути приємні почуття, пов’язані з фізичним та емоційним контактом із близькою людиною. Ми вчимо дитину, що виявлення почуттів – це природно, так само як і приймання проявів чиїхось почуттів.

6. Відкритість, самостійність та інтерес до нового досвіду, ідей, можливостей, віра у власні сили та можливість досягти успіху

Що слідує для опікуна?

Як допомогти дитині з тим, щоб у дорослому житті вона була відкритою та цікавою? Найкращий спосіб – заохочення до самостійності. Дитина, підростаючи, стає більш незалежною. Самостійність, яка розширюється, можна розвивати або навпаки, придушувати, наприклад, шляхом визначення надто суворих кордонів, які обмежують дитині можливість пізнання, розвитку та відкриття нових ситуацій.

Адекватні до віку кордони повинні бути пристосовані до можливостей дитини. Щоб дізнатися, які ці можливості, треба дозволити дитині пробувати свої сили, одночасно супроводжувати її та дбати про її безпеку. Як заохочувати дитину до самостійності? Дозволь дитині робити вибір. Створення дитині можливостей для прийняття рішень, навіть у незначних питаннях, це надання їй шансу навчитися приймати рішення. Також це комунікат для неї, що для тебе важливо те, що вона відчуває і чого прагне. Наприклад, вирішуючи, у що вдягнути дитину, візьми до уваги її побажання. Дай їй вибір: «яку блузку ти хочеш вдягнути – блакитну чи червону?» Пам’ятай, що не варто давати надто багато можливостей – мала дитина не впорається із прийняттям рішення. Двох варіантів цілком достатньо. Але пам’ятай, щоб запропоновані можливості були справді тобою схвалені. Інакше надання права вибору дитині буде вдаваним, а дитина в реальності навчиться тому, що вона практично не контролює власне життя.

Прояви повагу до зусиль дитини. Замість: «Побудувати вежу з кубиків легко», скажи: «Побудувати вежу з кубиків може бути складно, щоб вона не розпалася, можна поставити її на тверду поверхню». Інформація про те, що щось легко, зовсім не допомагає дитині. Якщо у неї щось виходить, то з’являється почуття, що це нічого надзвичайного, тобто вона не може належним чином оцінити свій успіх. Якщо вона зазнає поразки, то вона стане удвічі неприємною, бо вона не впоралася із «простим» завданням. Пам’ятай, що для дитини навчання кожній новій навичці – щось нове і складне, бо вона тільки вчиться. Належна оцінка її старань призводить до того, що вона починає вірити у свої сили. В неї буде більше сміливості, щоб самостійно справлятися з труднощами.

Обмеж «допитування». Задавання дитині надто великої кількості питань може бути сприйняте нею як надмірний контроль, брак довіри та підозрілість. Замість того, щоб після повернення з садочка допитуватись: «Як було? Що ти робив? З ким грався? Що казала вихователька? А що ти їв на обід? А ти все з’їв?” скажи: «я так рада, що бачу тебе, я так скучила/скучив». Чим більше ти будеш допитуватися, тим вірогідніше, що дитина замкнеться у собі або відбудеться коротким «нічого», «добре».

Заохочуй дитину до самостійного мислення. Найчастіше дитина, задаючи питання, має у голові відповідь. Замість того, щоб давати їй готове рішення, заохоть до самостійного пошуку відповіді. На питання: «чому небо блакитне?» можеш відповісти: «а ти як думаєш?» або на питання «що мені робити?» запитай «а що ти хочеш?

Заохоть користуватися знаннями інших. Якщо дитина озвучує проблему чи питання, можеш заохотити її, щоб вона скористалася досвідом різних людей, необов’язково тільки батьків. Експертом з малювання фарбами, наприклад, може бути вихователька із садочка, дідусь може знати, як зробити годівницю для птахів і т.п. Дитина таким чином вчиться більшій незалежності та самостійності і пошуку відповідей на свої питання.

Не позбавляй дитину надії. На заяву дитини: «Я стану космонавтом» не варто бомбардувати її твердженнями: «Дуже важко стати космонавтом. Треба багато знати, а ти не тягнешся до навчання. Крім того, вранці тебе неможливо стягти з ліжка, а це неприйнятно для космонавта». Краще сказати: «Ти б хотів літати в космос? Можеш розказати про це більше?» Мрії дуже важливі і справа зовсім не в тому, щоб вони усі збувалися. Дозволь дитині самостійний пошук, плани, проекти, мрії.

Чим більше ми віримо в успішність наших ідей, в те, що вміємо правильно зрозуміти конкретну ситуацію, що можемо впоратися з викликами, які кидає нам життя, тим краще ми даємо раду завданням, які трапляються на нашому шляху. В результаті ми частіше досягаємо успіху, ніж зазнаємо поразок, що підтверджує і посилює наше почуття ефективності. Коли ми не віримо у свої можливості, то частіше здаємося, що за суб’єктивним відчуттям рівнозначне поразці. Черговий такий досвід, коли ми не в стані прийняти виклик, бо не віримо, що це можливо, посилює в нас відчуття, що ми взагалі не спроможні досягти успіху. Дитина тільки будує почуття власної вартості і свою віру у власні можливості, а батьки можуть їй в цьому дуже ефективно допомогти. Дитина на своєму шляху постійно «змагається» з черговими викликами. Завдання батька – показати дитині, що він вірить у її вміння і можливості, щоб хоч виклики на шляху малюка дуже складні (достатньо згадати наші перші муки із зав’язуванням шнурків), то за підтримки дорослої людини, яка покаже як, дасть відповідні вказівки, які полегшать завдання, або просто буде поруч, щоб підтримати, ці завдання можливо виконати. Опікун, який будує почуття власної вартості у дитини, заохочуватиме її до самостійності, не гальмуватиме її дій з почуттям, що «для нього/неї це ще надто складно». Дозволяючи дитині відчути власну вправність навіть у виконанні незначних дій, ви показуєте їй, що вона має вплив на власне життя і контролює його. В майбутньому це може дати плоди у вигляді позиції, далекої від почуття безпорадності, зате з вірою у власні можливості та здібності. Можливо, дозволить сформувати позицію, яка виражається реченням: «я можу впоратись», а не «я не впораюсь, зазнаю поразки, краще я відмовлюся». Дитина, навчаючись і набуваючи нового досвіду має шанс досягати успіху. Важлива роль батьків – підсилювати все позитивне у дитині. Кожне досягнення, навіть незначний успіх, ситуація, в якій дитина проявляє самостійну ініціативу або коли їй вдається самостійно перебороти якусь складність – важливий привід для похвали та підкреслення факту, що вона має право пишатися собою та своїми досягненнями.

А що як не виходить? У процесі навчання та набуття досвіду в нових ситуаціях природні також поразки, і в дитини може з’явитися почуття безпорадності. Дитина в таких ситуаціях надзвичайно потребує підтримки та схвалення батьків. Виявлене в таких ситуаціях розуміння, відсутність оцінок, насмішок, демонстрація того, що немає мети бути ідеальним, дуже допоможуть дитині в формуванні почуття власної вартості. Побудова почуття власної результативності не означає, що ми не схвалюємо почуття безпорадності, яке може з’явитися у дитини. Схвалення всіх почуттів, які переживає дитина, дуже важливе, але одночасно треба показати дитині, що почуття безпорадності – це не щось стале, незмінне, а лише перехідний, тимчасовий стан. Почуття безпорадності може з’явитися, але можна вчинити ряд дій, які дозволять побороти це почуття та повернути почуття впливу на власне життя.

Давайте спостерігати та слідувати за дитиною, і тоді ми бачитимемо, чи готова вона до чергових нових дій. Коли дитина тягнеться за ложечкою, варто дозволити їй спробувати. Вона, звичайно, не зможе потрапити нею до рота, але варто належно оцінити той факт, що їй цікаво і вона проявляє готовність до експериментів з новими навичками. Треба належно оцінювати навіть найдрібніші «успіхи» - саме тримання ложечки це серйозний виклик, коли це робиться вперше. Треба цінувати кожен прояв ініціативи у дитини, новий спосіб виконання певного завдання – роблячи це, ми утверджуємо її переконання, що вона здатна до творчих результативних дій.