1.Загальна характеристика німецької літератури Середньовіччя

Выделяют 3 периода: 1.ранее средневековье (5-11 век), 2. Зрелое средневековье (11-15 век), 3. Позднее средневековье (15-17 век).

В рамках которых совершается переход к новой культуре получившее название Эпоха Возрождения.Фолькльор Германии племен был постоянным и искаемым источником средневековой литературы. Он стал основой героического эпоса самого значительного литературного жанра в литературе.Куртуазная литература- также заимствовала свои мотивы и образы из народных песен.Рыцарский роман – восходит к народным сказкам.Воздействие усного народного творчества сказалась на жанрах церковной лит-ры.Фактором развития лит-ры в СВ явилась античная культурное наследие. Христианство – один из важных факторов развития культурного СВ.Католическая церковь обладая огромной политической и идеологической силой подчинила себе философию, мораль, право, образование,лит-ру, искусство. Религиозное мировозрение стало господствующим во всех сферах жизни,лит-ра испытала большое воздействие церкви.Основные жанры лит-ры СВ:- духовные гимны, - Жития святых, - ведение, - легенды, - драмы.Библейские сюжеты и образы (вечные образы) обогатили лит-ру СВ.Рядом всегда существовала культура народная: лит-ра, анекдоты, сказки, легенды, сказания, былины, были.Литература ранего СВ распадается на 2 основные группы:

- памятники народного творчества (существовали на протяжении многих веков)- произведения созданы на языках античных народов.

Важнейшим значением для развитие лит-ры был героический эпос, большинство произведений сложились в 2-3 веке, а были записаны уже в 9- 12 в.Основная тема произведений: борьба человека с врождебными силами природы (что они не могла обьяснить) воплощены в сказочные образы.Герой выступает сказочный,мифологический персонаж.Эпические обобщения достигают средствами мифологической фантастики.При всех различиях в условиях и время возникновения,содержания и стиля произведения СВ имеют ряд типологических особенностей: а) своеобразноя мифологизация прошлого,когда повествование о истор-х событий на мертво сплитается с мифом,сказкой легендой. б) события эпохи “великого переселение народов”(начало нашей эры). в) Дали темы многгим произв-м. Герой эпоса всегда воин, дружиник совершающий подвиг. Творцом и исполнителем героич. Песен был дружинный певец – скоп.

2. Лицарська лірика (бл. 1100-1250)

(У XI столітті)Рицарі несли військову службу, брали участь у хрестових походах, служили при дворах королів, знатних феодалів. З часом утворився інститут рицарства. Рицарство являло собою військово-феодальну єдність благородних воїнів, для яких обов’язковим був вироблений комплекс моральних та етичних правил. Посвячення у рицарі було важливою й урочистою подією, головним у її ритуалі була присяга дотримуватися рицарського кодексу честі. Цей кодекс вимагав бути звитяжцем, відданим своєму сюзеренові, боротися з «невірними», захищати ідеали честі, гуманності, бути оборонцем слабких і скривджених. Формувалася своєрідна рицарська культура, яка була складним і суперечливим явищем. При дворах і замках заможних феодалів, де рицарі брали участь у полюванні, турнірах, спілкувалися з вишуканим товариством, в якому помітну роль відігравала жінка, складались умови, в яких ця культура набула куртуазного забарвлення. Шляхетність, увічливість, галантність, витонченість, здатність на ніжні почуття стають головними ознаками особистості рицаря.З'являється тип мандрівного рицаря, який, шукаючи подвигів і слави в ім'я своєї дами, блукає по країнах Європи та Сходу, ризикуючи життям, і вмирає з її ім'ям на устах. Так, австрійський рицар Ульріх фон Ліхтенштейн (XIII ст.) похвалявся, що об'їздив частину Європи, викликаючи всіх зустрічних рицарів на бій на честь своєї дами. Свої подвиги він описав у поемі з назвою - «Служіння Дамі».Важливою складовою рицарської культури була куртуазна література — роман і лірика. Лицарський роман – розповідний жанр європейської середньовічної літератури, переважно віршований (вперше застосованим в англо-нормандських хроніках). Називається також «куртуазний роман». Він становить вершину середньовічної оповідної літератури. Створ. легенда про те, що лицар є втіленням всіх чеснот в суспільстві. Лицарський роман – велика оповідь фантастичного характеру про надзвичайні пригоди, героїчні подвиги і кохання.Соціально – історичне завдання лицарського роману:1) ідеологічне обґрунтування феодального ладу; 2) ідеалізація феодального монарха; 3) створення і пропаганда військових, політичних, моральних та естетичних ідеалів феодального суспільства; З’являється зображення зовнішності героїв (перші кроки до створення портрету героя), опис обстановки, в якій відбувається дія (опис будинків, костюмів, озброєння, тварин, одиноких предметів).Художнє значення лицарського роману – це перший крок до реаліст. зображення дійсності в літературі.Особливості лицарського роману 1) Наявність любовної тематики2) велика кількість авантюр (пригод) і прагнення лицаря прославитися(герой іде на подвиг заради власних інтересів) 3) наявність фантастики (фантастичні герої, фантастичні елемент сюжету, гіперболізація)Акцент переміщається у внутрішній світ. Це крок до індивідуалізації героя. Три цикли лицарського роману:1) античний(античної міфології, літератури, історії) 2) бретонський(кельтський фольклор) 3) східно-візантійський.

3. Героїчний епос (з грец. «епос» — слово або оповідання) — збірна назва фольклорних творів різних жанрів, в яких у легендаризованій формі відображено волю, завзяття народу в боротьбі проти ворогів, зла, гноблення. В такому епосі прославляється розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних героїв. Витоки героїчного епосу лежать в усній народній творчості.За часом творення, а також низкою ідейно-художніх ознак героїчний епос поділяють на:1)Найдавніший (архаїчний) епос — міф, казка, легенда.2)Давній (класичний) епос - «Рамаяна», «Іліада» та «Одіссея» Гомера. 3)Середньовічний героїчний епос — «Пісня про нібелунгів», «Пісня про Роланда», «Пісня про Сіда».

Особливості Німецького героїчного епосу:1) Сліди різних епох і світоглядів: а) родового ладу (активна визнач. роль жінки – Брунхільда та Крімхільда);б) сліди варварської язичницької міфології (країна Нібелунгів, боротьба за скарб Нібелунгів, битва Сизігмунда з драконом);в) сліди феодального періоду у германців (розбійницький характер нім. феодалів, ідея васальської вірності); г)сліди лицарської культури і літератури 12 століття (детальний опис лицарських турнірів та обладунків); д) інтерес до внутрішнього світу героїв;е) мотив кохання здалека.2) атмосфера звірячої жорстокості;3) об’єктивний характер оповіді, народна думка відсутня;4) Відсутність відчуття патріотизму і національного обов’язку;5) Мотив кривавої помсти;6) Наявність фантастичних казкових елементів;7) Відсутність християнських мотивів“Пісня про Нібелунгів” – мотиви:Мотив кохання здалека (Зігфрід – Крімхільда); Психологічний аспект (невтішне горе і жадоба помсти Крімхільді. Відсутність національного шовінізму.)Нібелунги – “діти туману”. Протистояння героя і дракона, вбивство дракона, купання в крові дракона. Поняття васального служіння – виконання будь-якого наказу сюзерена.Пісня про Нібелунгів дійшла до нас в 10 рукописах (XIII-XVI ст.) та багатьох уривках.