Індикатори антикризового планування діяльності підприємства
Ключовим моментом антикризового індикативного планування діяльності будь-якої організації є визначення схильності підприємства до банкрутства. Пророкування банкрутства як самостійна проблема бере свій початок у передових країнах (і в першу чергу в США) відразу послу закінчення другої світової війни. Цьому сприяв ріст числа банкрутств у зв'язку з різким скороченням військових замовлень, нерівномірність розвитку фірм, процвітання одних і руйнування інших. Природно, виникла проблема можливості апріорного визначення умов, ведучих фірму до банкрутства. Спочатку це питання зважувалося на емпіричному, чисто якісному, рівні й, природно, приводив до істотних помилок. Перші серйозні спроби розробити ефективну методику прогнозування банкрутства ставляться до 60-м рр. XX століття й пов'язані з розвитком комп'ютерної техніки.
Існують два основних підходи до пророкування банкрутства.
Перший базується на фінансових даних і включає оперування деякими коефіцієнтами, що здобувають все більшу популярність, а саме: Z-коефіцієнтом Альтмана (США), коефіцієнтом Таффлера (Великобританія) і іншими, а також уміння "читати баланс".
Другий підхід виходить із даних по збанкрутілих компаніях і порівнює їх з відповідними даними аналізованої компанії.
Перший підхід, безперечно, ефективний при прогнозуванні банкрутства, однак має три істотних недоліки.
По-перше, компанії, що зазнають труднощі, усіляко затримують публікацію своїх звітів, тому конкретні дані можуть роками залишатися недоступними.
По-друге, навіть якщо дані й повідомляються, вони можуть виявитися "творчо обробленими". Дня компаній у подібних обставинах характерне прагнення "обілити" свою діяльність, що іноді доводить до фальсифікації. Потрібне особливе вміння, властиве навіть не всім досвідченим дослідникам, щоб виділити масиви підправлених даних й оцінити ступінь завуальованості.
По-третє, деякі співвідношення, виведені по даним діяльності компанії, можуть свідчити про неплатоспроможність, у те час як інші можуть давати підстави для висновку про стабільність або навіть про деяке поліпшення. У таких умовах важко судити про реальний стан справ.
Другий підхід заснований на порівнянні ознак уже збанкрутілих компаній з такими ж ознаками "підозрілої" компанії. За останнім часом опублікована безліч списків збанкрутілих компаній, як закордонних, так й українських. Деякі містять їхній опис по десятках показників. Однак більшість списків не впорядковують ці дані по ступені важливості й у жодному не виявлена турбота про послідовності. Спробою компенсувати ці недоліки є метод бальної оцінки
Розглянемо найпоширеніші моделі оцінки фінансового стану підприємства і його схильності до банкрутства, засновані на аналізі фінансових коефіцієнтів.
Двохфакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства
Однією з найпростіших моделей прогнозування ймовірності банкрутства вважається двохфакторна модель. Вона ґрунтується на двох ключових показниках - показнику поточної ліквідності й показнику частки позикових засобів, - від яких залежить імовірність банкрутства підприємства. Ці показники помножуються на питомі значення коефіцієнтів, знайдені емпіричним шляхом. Потім і результати складаються з деякою постійною величиною (const), отриманою тим же (дослідно-статистичним) способом. Якщо результат Z виявляється негативним, то ймовірність банкрутства невелика. Позитивне значення Z указує на високу ймовірність із.
В американській практиці формула розрахунку Z приймає наступний вид:
LT –поточна ліквідність
Чз-
кредиторська
заборгованість
/ сума активів
Чз=ф.1.стр.(480+620)/ф.1.стр.280
Якщо Z=0, то ймовірність банкрутства = 50%
Якщо Z>0, то ймовірність банкрутства > 50%
Якщо Z<0, то ймовірність банкрутства < 50%
Варто мати на увазі, що дана модель розроблена для США, а в Україні інші темпи інфляції, інші цикли макро- і мікроекономіки, інші рівні фондо-, энерго- і трудомісткості виробництва, продуктивності праці, інше податкове навантаження. У силу цього неможливо механічно використати наведені вище значення коефіцієнтів в українських умовах.. Однак саму модель із числовими значеннями, що відповідають реаліям українського ринку, можна було б застосувати, якби вітчизняний облік і звітність забезпечували досить представницьку інформацію про фінансовий стан підприємства.
Двох факторна модель не забезпечує всебічну оцінку фінансового стану підприємства, а тому можливі занадто значні відхилення прогнозу від реальності. Для одержання більше точного прогнозу американська практика рекомендує брати до уваги рівень і тенденцію зміни рентабельності проданої продукції, тому що даний показник істотно впливає на фінансову стійкість підприємства. Це дозволяє одночасно порівнювати показник ризику банкрутства Z і рівень рентабельності продажів продукції. Якщо перший показник перебуває в безпечних границях, і рівень рентабельності продукції досить високий, то ймовірність банкрутства вкрай незначна.