51. Виховання та самовиховання волі та вольових якостей.
Виховання волі - це, власне, процес виховання особистості загалом, а не певної якості.
Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:
правильне поєднання свідомого переконування з вимогливістю до поведінки людини;
забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з усіма навколо, а також на її ставлення до самої себе;
поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.
Позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямовані вправи, пов'язані зі свідомим прагненням особистості навчитися володіти собою, опанувати вольовий спосіб поведінки. Важливою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання волі. Є чимало способів виховання вольового регулювання поведінки особистості в ситуаціях повсякденного життя. Кожну дію можна перетворити у вправу, якщо здійснювати її свідомо, а не за звичкою чи з почуття обов'язку. Призначення волі полягає в тому, щоб спрямовувати, а не в тому, щоб примушувати до чогось.
Наведемо деякі прийоми вправляння і виховання волі (за Р. Ассаджолі):
Зробіть що-небудь, чого ніколи раніше не робили.
o Заплануйте що-небудь, а потім здійсніть свій план.
o Продовжуйте робити те, що робили, ще п'ять хвилин, навіть коли Ви стомилися і Вас почало приваблювати щось інше.
o Зробіть що-небудь досить повільно.
o Коли легше сказати "так", але правильніше сказати "ні", говоріть "ні"
o Робіть те, що, як Ви вважаєте, зараз найголовніше.
o У найнезначніших ситуаціях вибору робіть його без вагань.
o Чиніть усупереч усім очікуванням.
o Утримуйтеся говорити те, що Вас підштовхують сказати.
o Відкладіть те, виконанню чого Ви віддаєте перевагу саме зараз.
o Спочатку виконайте те, що Ви хотіли відкласти.
o Виконуйте кожного дня одну вправу впродовж місяця, навіть якщо це видається Вам невигідним.
52.Загальна характеристика мовлення
Внутрішнє мовлення - це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування
Доказом того, що у людини наявне внутрішнє мовлення є той факт, що існують спеціальні прилади, які реєструють мікро-рухи мовного апарату на момент мовчання. Внутрішнє мовлення досить своєрідне: скорочене, згорнуте, майже ніколи не існує у формі повних, розгорнутих речень. Труднощі, які переживає людина, іноді намагаючись пояснити іншому зрозумілу їй самій думку, часто пояснюються труднощами переходу від скороченого внутрішнього мовлення, зрозумілого собі, до розгорнутого зовнішнього мовлення, зрозумілого іншим.
Зовнішнє мовлення - мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необхідним для спілкування
Зважаючи на те, що саме використовує людина, звуки мови чи письмові знаки розрізняють усне та письмове мовлення.
Усне мовлення – це основний різновид мовлення,який є звучним і сприймається іншими за допомогою слуху
Письмове мовлення – це вид мовлення,що здійснюється як писання так читання написаного у вигляді письмових знаків (слів )
Усне мовлення може набувати вид діалогічного або монологічного.
Діалогічне мовлення - це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі
У повсякденній діяльності діалогічне мовлення, як правило, не планується. Воно висуває менше вимог щодо побудови зв'язного розгорнутого висловлювання, ніж монологічне чи письмове.
Монологічне мовлення - це таке мовлення, при якому говорить одна особа, а інші слухають і сприймають її
Мова і мовлення
Мова і мовлення — поняття не тотожні.
Мовлення - це акт вживання людиною мови для спілкування.
Мова - являє собою систему знаків для передавання, приймання і використовування інформації.
Залежно від віку, характеру діяльності, середовища існування людини її мовлення набуває певних особливостей, незважаючи на те, що люди говорять однією мовою.
Так, у однієї людини мовлення образне, яскраве, виразне, переконливе, а в другої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Це вже свідчить про відмінності у володінні мовою.
Кожній людині притаманні свій індивідуальний стиль мовлення, відмінності в артикуляції звуків, інтонації, логічній виразності. Отже, кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.
Мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою. З іншого боку, сама мова залишається живою тільки за умови, коли активно використовується людьми. Мова розвивається і вдосконалюється під час мовного спілкування. Мовлення і є формою актуального існування кожної мови.
Мовлення тлумачиться і як мовна діяльність, оскільки за його допомогою можна, наприклад, забезпечити спілкування, розв'язувати мнемонічні або розумові завдання. У таких випадках мовлення може набувати форми мовного акту, що є складовим елементом іншої цілеспрямованої діяльності, наприклад трудової або навчальної.