41.Поняття волі.Функції волі

Воля-це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Функції волі = стимулююча і гальмівна.

Стимулююча функція – виявляється через спрямування людської активності на подолання перешкод

Гальмівна функція – працює як стримування особистістю небажаних проявів поведінки.

Воля має самоцінне значення в житті людини:

- воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив "треба", а відсутній мотив "хочу";

- воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них);

- регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності. Воля тісно пов'язана з іншими проявами психіки.

Вольове зусилля - це стан психічної та фізичної мобілізації людини, спрямованої на досягнення мети через подолання перешкоди

42. Зв’язок волі з фізіологічною та мотиваційною регуляцією

Фізіологічні основи волі включають в себе:

- діяльність рухових центрів, що знаходяться в лобних долях великих півкуль головного мозку і відповідають за регуляцію безпосередньо дій людини;

- роботу ІІ сигнальної системи, яка забезпечує усвідомлення та регуляцію цільового та мотиваційного компонентів вольової дії;

- ряду складних умовнорефлекторних зв'язків, що виробляються під впливом набуття життєвого досвіду внаслідок соціалізації дитини.

Простий вольовий акт має дві фази:

• виникнення спонукання та усвідомлення мети;

•досягнення мети.

Інші наукові підходи вказують на чотири фази, а саме:

• усвідомлення мети й бажання досягти її;

• усвідомлення можливостей досягнення мети;

• прийняття рішення;

• виконання рішення.

Перші три етапи можна об'єднати єдиною назвою "підготовча ланка", тоді 4-й етап матиме назву "виконавчої ланки". Для простої вольової дії характерним є те, що ніякої боротьби мотивів тут не відбувається.

Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення її мотивів, прийняття рішення, виникнення намірів її здійснення, плану­вання. У складній вольовій дії можна виокремити чотири основні фази:

• виникнення спонукання та попередня постановка мети;

• стадія обмірковування і боротьба мотивів;

• прийняття рішення;

• виконання рішення;

Дослідники також доводять, що складна ВОЛЬОВА ДІЯ охоплює більшу кількість етапів, які реалізуються в такій послідовності:

• усвідомлення мети й бажання досягти її;

• усвідомлення можливостей досягнення мети;

• появу мотивів, які стверджують або заперечують ці можливості;

• боротьба мотивів і вибір;

• прийняття однієї з можливостей рішення;

• здійснення прийнятого рішення.

43.Проблема волі в роботах античних філософів та філософів середньовіччя

Древние философы рассматривали целенаправленное или осознанное поведение человека только с позиции его соответствия общепринятым нормам. В античном мире прежде всего признавался идеал мудреца, поэтому античные философы полагали, что правила поведения человека должны соответствовать разумным началам природы и жизни, правилам логики. Так, по Аристотелю, природа воли выражается в формировании логического заключения. Ш. Н. Чхартишвили вы¬ступает против особого характера воли, считая, что понятия цель и осознание яв¬ляются категориями интеллектуального поведения, и никакой необходимости вводить новые термины, по его мнению, здесь нет.

Подобная точка зрения обоснована тем, что мыслительные процессы являются неотъемлемым компонентом волевых действий. Фактически проблема воли не существовала в качестве самостоятельной проблемы и во времена средневековья. 

Человек рассматривался средневековыми философами как исключительно пассивное начало, как «поле», на котором встречаются внешние силы. Более того, очень часто в средневековье воля наделялась самостоятельным существованием и даже персонифицировалась в конкретных силах, превращаясь в добрых или злых существ. Однако и в этой трактовке воля выступала как проявление некоего разума, ставящего себе определенные цели. Познание этих сил — добрых или злых, по мнению средневековых философов, открывает путь к познанию «истинных» причин поступков конкретного человека. Следовательно, понятие воли во времена средневековья в большей степени связывалось с некими высшими силами. Такое понимание воли в средние века было обусловлено тем, что общество отрицало возможность самостоятельного, т. е. независимого от традиций и установленного порядка, поведения конкретного члена общества. Человек рассматривался как простейший элемент общества, а набор характеристик, которые современные ученые вкладывают в понятие «личность», выступал в качестве программы, по которой жили предки и по которой должен жить человек. Право на отклонение от этих норм признавалось лишь за некоторыми членами общины, например, за кузнецом — человеком, которому подвластна сила огня и металла, или за разбойником — человеком-преступником, противопоставившим себя данному обществу, и т. Д