63.Поняття спілкування в психології

Спілкування - це взаємодія двох або більше людей, під час якої виникає психічний контакт, що проявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаєморозумінні, взаємо-переживанні

Крім взаємної спрямованості дій людей під час спілкування, найважливішою його характеристикою є те, що кожна особа у взаємодії однаковою мірою постає як суб'єкт, як особистість. В ході спілкування люди звертаються одне до одного, розраховуючи отримати відгук.

Структура спілкування

Рис. 3.4.1. Структура спілкування

Суб'єктами спілкування є люди (не менш, ніж двоє) чи групи людей, які беруть участь у процесі взаємодії, зміст - наповненість спілкування - інформація, дії, емоції чи почуття, засоби - механізми передачі змісту - вербальні (слова) і невербальні (жести, міміка, пантоміміка, паузи, речі, одяг), результати - практичні - обмін інформацією, речами, виконання справи, психологічні - осмислення інформації, налагодження стосунків, переживання емоцій та почуттів.

Види спілкування: альтернативні підходи

Залежно від ознак, що є основою для класифікації, спілкування має ряд різновидів.

3.4.2. Класифікації видів спілкування

Так, міжособистісне спілкування передбачає спілкування всіх суб'єктів спілкування - окремих людей; особистісно-групове- спілкування одного суб'єкта, яким постає окрема особистість, з іншим - групою людей; між групове - спілкування груп людей.

Безпосереднє спілкування - коли суб'єкти спілкуються віч-на-віч; опосередковане - особи використовують певні допоміжні об'єкти - телефон, Інтернет, листи, інших людей.

Короткочасне спілкування, коли один акт спілкування триває не більше двох годин; довготривале - тривалість одного акту спілкування складає більше двох годин.

При гармонійному спілкуванні відсутні гострі конфлікти, а суперечки конструктивно долаються; під час конфліктного-наявні гострі чи хронічні конфлікти у взаєминах.

Завершене спілкування характеризується тим, що всі суб'єкти спілкування досягнули поставленої мети; незавершене - відзначається тим, що хоча б один суб'єкт чи всі не досягли поставленої перед спілкуванням мети.

Резонансне спілкування є вибірковим. Це стосується не лише вибору партнерів, а й змісту спілкування. Тут не відбувається прямолінійного, вичерпаного розкриття внутрішнього світу особистості, воно не зводиться до потоку інформації, обміну насиченими змістом даними тощо. Зовнішньою ознакою резонансного спілкування є обмін знаками, натяками. На відміну від "етикетної" форми спілкування, яка має рольовий, ритуальний характер, умовою виникнення резонансного спілкування є відкритість партнерів. Вони "відкриті" всім, але ця відкритість сприймається вибірково, лише "резонувальними" адресатами. Тільки так можливе розкриття внутрішнього світу і навіть підсвідомості особистості (встановлюється так званий рапорт). При рапортному зв'язку внутрішній світ стає доступним партнерові нібито поза волею самого партнера, оскільки людина не вдається до активних дій для репрезентації свого душевного світу. Партнер "читає в його душі, як у відкритій книзі".

У звичайному спілкуванні представлені дві реальні сторони - два партнери. Проте взаємне особистісне спілкування - це чудо, і, як будь-яке чудо, не може бути створене довільно, організоване чи випрошене. Разом з тим кожен має свій внутрішній світ і свого "референтного" партнера (його функціями може бути наділений і Абсолют, і "ближнім"). Спілкування з "внутрішнім співрозмовником" тобто наш внутрішній світ, - це інтеріоризована й перетворена форма особистісного спілкування.

Отже, зв'язки одного індивіда з іншими здійснюються на двох рівнях: на рівні зовнішньої комунікації та як "присутність" інших у суб'єктивному світі особистості. Це вказує на те, що основним і природним способом існування особистості є її зв'язки з іншими людьми, спілкування з ними. Спілкуючись із людьми, котрі замкнулись у своєму внутрішньому світі, ми відчуваємо деякий дискомфорт.