68. Додаткові механізми взаєморозуміння в процесі спілкування:стереоттипізація,ефект ореола,зворотний зв’язок ,атракція.

Стереотипізація (грец. stereos — твердий і typos — відбиток) — процес формування враження про людину на основі вироблених стереотипів; віднесення соціальних об'єктів або форм взаємодії до відомих чи таких, що здаються відомими, явищ, приписування їм знайомих рис з метою приск Стереотип виконує різноманітні функції, одні з яких реалізуються на індивідуальному рівні, інші — на груповому: селекція соціальної інформації; створення і підтримання позитивного "Я-образу"; формування і підтримання групової ідеології, яка пояснює і виправдовує поведінку групи; створення і підтримання позитивного "Ми-образу". Стереотипи є регуляторами соціальних відносин, своєрідним "захистом" (виправданням власної поведінки), задоволенням агресивних тенденцій, способом вивільнення групової напруженості, їм притаманні економія мислення, стійкість.

Різноманітність особливостей, функцій стереотипів є передумовою багатьох їх класифікацій. За критерієм змісту виокремлюють такі їх види:

-- професійні стереотипи. Йдеться про персоніфікований образ професії, тобто узагальнений образ типового професіонала;

— фізіогномічні стереотипи. Основою їх є визнання взаємозв'язку рис зовнішності і внутрішніх якостей особистості; — етнічні стереотипи. Фіксують взаємини між етнічними групами, є частиною самосвідомості і менталітету нації, пов'язані з національним характером.орення чи полегшення міжособистісного спілкування.

Ефект "ореолу" базується на підступній психологічній властивості - людській схильності мислити хибними аналогіями. Він складається з двох поширених стереотипів-помилок.

1. "Поряд - значить разом". Унаслідок цього феномену знаходження поряд із знаменитою або високопоставленою людиною дещо підвищує статус особи в очах оточуючих. Не випадково ті, хто відображений на фото поряд в "великими людьми", із задоволенням демонструють ці фотографії всім друзям і знайомим. Мовляв, я з ними на короткій возі...

2. Суть цього стереотипу полягає у тому, що людину, яка досягла вагомих успіхів у конкретній сфері, оточуючі вважають здатною на більше й у інших справах. Численні факти доводять, що це всього лише поширена помилка. Є безліч прикладів, коли люди, які блискуче роблять одну справу, в усьому іншому є абсолютно безпорадними.

Ця нехитра думка всіляко замовчується тими ЗМІ, які влаштовують пропагандистську істерію на честь чергового "рятівника вітчизни".

Атракція - виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини.

Теорії прийомів атракції вельми багатоманітні. Одні з них передбачали переважно її індивідуальні, внутрішні передумови, інші були засновані на механізмах спілкування, треті — на стадії його розвитку, четверті — на кінцевому результаті.

Протилежне — репульсія, відштовхування.

69.Особливості педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування — система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально- психологічних умов для спільної діяльності.

Як різновид творчої діяльності педагогічне спілкування виявляється під час пізнання вчителем учнів, в організації безпосереднього впливу на них, в управлінні власною поведінкою, організації процесу взаємовідносин.

Педагогічне спілкування є поліфункціональним явищем, яке забезпечує обмін інформацією, співпереживання, пізнання особистості, самоутвердження, продуктивну взаємодію. Обмін інформацією і ставленням співрозмовників один до одного характеризує комунікативний аспект спілкування; пізнання особистості й самоутвердження — перцептивний; організація взаємодії — інтерактивний. У педагогічному процесі воно виконує такі функції:

— контактну (встановлення контакту як стану обопільної готовності до приймання і передавання повідомлення, змісту взаємозв'язку);

— інформаційну (обмін повідомленнями: прийом, передавання інформації; обмін думками, задумами, рішеннями тощо);

— спонукальну (стимуляція активності партнера з комунікації, спрямування його на певні дії);

— координаційну (взаємне орієнтування й узгодження дій для організації спільної комунікативної діяльності);

— пізнавальну (сприйняття, осмислення змісту інформації, пізнання внутрішнього стану співрозмовника; розуміння і вивчення навколишнього світу, особистості, колективу, себе);

— експресивну (можливість доступно, цікаво й емоційно-виразно передавати знання, формувати уміння й навички; збудження в партнерові необхідних емоційних переживань (“обмін емоціями”));

— встановлення відносин (усвідомлення власного місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших комунікативних зв'язків);

— організація впливу (зміна стану, поведінки, рівня комунікативних знань, умінь, досвіду, ціннісно-мотиваційної сфери співрозмовника тощо);

— управлінську (керування своєю поведінкою, вплив на інших людей).