ціноутворення

причому жодне з них не контролює скільки-небудь значної частини ринку. Однак залежність між попитом і ціною на ринку чистої конкуренції є обернено пропорційною в рамках галузі, тобто зниження ціни викликає збільшення попиту Ринок монополістичної конкуренції складається з безлічі покупців і продавців, що укладають угоди не за єдиною ринковою ціною, а в широкому

діапазоні цін. Наявність діапазону цін визначається здатністю продавців запропонувати покупцям різні варіанти товарів. Вироби можуть відрізнятися один від одного якістю, властивостями, зовнішнім оформленням, сервісом, що супроводжує товар, тобто тут має місце розходження в так званій «товарній пропозиції». Покупці готові платити за товари по-різному. Щоб чимось відрізнитися, крім ціни, продавці прагнуть розробити різні пропозиції для різних споживчих сегментів і широко застосовують практику присвоєння товарам марочних назв, рекламу й методи особистого продажу. Особливу роль у процесі розроблення товарних пропозицій відіграє формування ціни на товар виходячи зі структури попиту, цін конкурентів, витрат виробництва тощо. Олігополістичний ринок складається з невеликої кількості продавців, дуже чутливих до політики ціноутворення й маркетингових стратегій конкурентів. Товари можуть бути схожими чи несхожими. Невелика кількість продавців є наслідком наявності серйозних бар’єрів для виходу конкурентів на ринок. Кожен продавець суттєво реагує на стратегію та дії конкурентів. В умовах олігополістичної конкуренції застосовується велика кількість цінових стратегій. Одна з них — координація дій під час установлення цін, що існує у двох формах: прийняття угоди про ціни й проведення «паралельної цінової політики «Паралельна цінова політика» — це по суті та ж сама координація цін. Вона полягає в тому, що підприємства калькулюють витрати виробництва по уніфікованих статтях, після чого за допомогою обговореного методу визначають ціну. Загалом на цьому типі ринку під впливом ринкових чинників ціни всіх операторів ринку змінюються в тих самих пропорціях і напрямах.

В умовах чистої монополії на ринку діє один продавець. Це може бути державна монополія, приватна регульована монополія чи приватна нерегульована монополія. У кожному окремому випадку ціноутворення складається по-різному. Державна монополія може встановити ціну нижче собівартості, якщо товар має важливе значення для покупців, що не в змозі отримати його за повну вартість. Ціна може бути призначена з розрахунком на покриття витрат чи на одержання доходів. У випадку регульованої монополії держава дозволяє компанії встановлювати розцінки, що забезпечують одержання «справедливої норми прибутку», що дасть організації можливість підтримувати виробництво, а за необхідності й розширювати його. І навпаки, у випадку нерегульованої монополії фірма сама вільна встановлювати будь-яку ціну, яку тільки-но витримає ринок.

184. Ціноутворення при різних видах цінової політики.

Преміальна цінова політика. Преміями в даному разі виступають відносно високі збутові ціни, які характеризують ті чи інші товарні властивості, що перевищують середній сформований ринковий рівень цих властивостей, а також більш привабливий (стосовно аналогів) зовнішній вигляд товару. Високий пропонов. рівень цих цін закріп-ся відповідною рекламою і спеціальною дистрибуцією.

Так, політика цін на вишукану парфумерію, яка реалізується ексклюзивними спеціалізованими магазинами, є для певного прошарку покупців не тільки демонстрацією фірмового стилю, а й відомою гарантією справжності товару.

Іншим прикладом є політика цін на автомобілі групи «люкс», що реалізуються окремими торговими представництвами. Заохочувальна цінова політика. Заохочення — це відносно невисокі ціни, що формують за рахунок середньої якості товару імідж (стереотип) низької ціни. Рекламу збуту значною мірою орієнтовано на низьку (нижче середнього рівня) ціну і чутливість покупців стосовно ціни. Активна ж із погляду ціни позиція на ринку чинить значний рекламний вплив на споживача. Приклади: політика цін агресивних торгових фірм у галузі реалізації продуктів харчування чи розпродажу залишкових партій товарів або політика цін для спеціальних пропозицій у профільних магазинах, супермаркетах, на спеціалізов.базарах та ін.

Політика виснажливих і проникаючих цін. Політика виснажливих цін, чи політика вільного вилучення коштів населення, характеризується тим, що продавець-монополіст запитує на етапі введення продукту-новинки відносно високу ціну за відповідного обмеженого фізичного обсягу товарів, що збуваються, і високих штучних цін. Потім у міру освоєння й насичення ринку на тлі зростаючої конкуренції встановлена спочатку висока штучна ціна поступово знижується. На відміну від політики виснажливих цін політика проникаючих цін дозволяє за рахунок відносно низької стартової ціни на товар-новинку (товари піонерні, нові й ринкова новизна), коли є значний фізичний обсяг продуктів, призначених для збуту, і низькі штучні витрати,

швидко завоювати масовий ринок Політика цін в умовах вертикального та горизонтального розподілу ринку. Диференціація цін існує, якщо продавець за однакові чи приблизно однакові послуги (набори послуг) у межах певного інтервалу часу запитує в різних груп покупців високі ціни, що відрізняються одна від одної за своїми запланованими дискретними рівнями. Усе це додає товару риси унікальності, виділяє його з маси товарних аналогів, у результаті чого ціна перестає відігравати важливу роль для того споживача, що демонструє відому лояльність до товарної марки і свою відданість фірмі. Політика цін в умовах стратегії товарної концентрації. Використовуючи стратегії товарної концентрації, підприємство виокремлює споживчий сегмент, специфіка якого визначається низькими цінами чи унікальною пропозицією. Підприємство контролює рівень витрат за рахунок концентрації своїх зусиль на кількох ключових товарах, призначених для специфічних споживачів, шляхом створення особливої репутації під час обслуговування ринку, який може бути не зовсім задоволений конкурентами. Граничне ціноутворення як спосіб також ґрунтується на калькуляційних оцінках собівартості (витрат), Під час граничного ціноутвор надбавка додається тільки до гранично високої собівартості виробництва кожної наступної, додаткової одиниці вже освоєних товару чи послуги. У даному разі спосіб граничного ціноутворення полягає в такому: як тільки досягнуто рівень продажу, що забезпечує покриття всіх витрат, включаючи накладні, продавець може дозволити собі знизити продажну ціну.

185.Чому необхідним є отримання оцінки інфляційного очікування.

В умовах інфляції цінова стратегія підприємства не може одержати досить надійне обґрунтування без оцінки і нфляційного очікування, або, інакше кажучи, без обґрунтованого, зваженого прогнозу зміни цін на його продукцію і цін на ресурси з урахуванням загального інфляційного чинника зростання цін в економіці на прогнозований або плановий період. Це стосується як короткострокового періоду, так і довгостр окових планів.

Оцінка інфляційного очікування при обґрунтуванні цінової стратегії необхідна для:

-обліку зміни цін на ринку для розроблення загальної стратегії розвитку підприємства, його профілю і впровадження його продукції на ринки або зберігання позиції підприємства на існуючих ринках реалізації його продукції; -обліку зміни цін під час розроблення бізнес-планів як у плануванні діяльності підприємства загалом, так і в обґрунтуванні конкретних показників

бізнес-планів окремих організаційно-технічних заходів, рішень у проектах науково-технічних і технологічних робіт; -обґрунтування цін на продукцію підприємства та оцінки можливої зміни цін на ресурси, що споживає підприємство; -обліку впливу зміни цін на дохід, виторг підприємства від реалізації продукції;

-оцінки зміни цін на витрати виробництва та реалізацію продукції підприємства, включаючи як ціни на засоби виробництва, так і ціни на працю — оплату праці; -оцінки фінансових результатів діяльності підприємства — прибутку або можливих збитків, ліквідності, платоспроможності підприємства;

-розрахунку відносних цін і вибору оптимальної структури виробництва; -інших економічних розрахунків.

186. Що забезпечує закон України "Про ціни та ціноутворення".

Сфера дії Закону України «Про ціни і ціноутворення» поширюється на всі підприємства та організації незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва. Цей Закон спрямований на забезпечення:

- рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративнотериторіальних регіонів республіки; -збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

-протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг; -об’єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну; -розширення сфери застосування вільних цін;

-соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

-створення необхідних економічних гарантій для виробників; -орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Законом декларується вільне встановлення цін і тарифів на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, з яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Характер державного регулювання цін вміщено у статтях 8, 9 та 10. Згідно з цими статтями державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів) або граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

ст. 14 встановлює відповідальність за порушення державної дисципліни цін. Особи, винні в порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.

187. Що являють собою індикативні ціни.

Індикативні ціни - це різновид фіксованих цін, що встановлюються державними органами влади в особі Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків (МЗЕЗ) на основі дійсних цін, які склалися на даний товар на ринку експорту та імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов доставки і умов здійснення розрахунків. Інформацію для розрахунків Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України отримує від митних, фінансових, статистичних державних органів, банківських та інших підприємств, організацій. Індикативні ціни переглядаються один раз на місяць і обов'язкові до публікації до п'ятого числа поточного місяця в газеті "Урядовий кур'єр". Індикативні ціни вводяться з метою стабілізації валютних надходжень, запобігання антидемпінговим розслідуванням, недопущення недобросовісної конкуренції та регулювання цін експортно-імпортних операцій.

Індикативні ціни затверджуються Міністерством економіки (Департаментом державної політики у сфері зовнішньої торгівлі) відповідно до положень Указу Президента України №124/96 від 10.02.96 р. та Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Положення про індикативні ціни регламентує особливості встановлення та застосування цін. Так, індикативні ціни можуть вводитись на товари:

на експорт (імпорт) яких встановлений режим ліцензування, квотування (приклади товарів, експорт-імпорт яких підлягає квотуванню та ліцензуванню, наведені у додатках Ж,К); на експорт (імпорт) яких встановлені спеціальні режими;

за якими застосовуються спеціальні імпортні процедури; за якими встановлені режими спеціального оподаткування експорту (імпорту);

що є предметом зовнішньоекономічних договорів (контрактів), за якими ведеться облік (реєстрація); на експорт яких застосовані антидемпінгові заходи чи початі антидемпінгові розслідування в Україні чи за її межами.

Індикативні ціни на товари, щодо яких розпочаті або можуть бути розпочаті антидемпінгові розслідування в Україні або за її межами, встановлює Міжвідомча комісія з антидемпінгових розслідувань.

189. Які джерела беруться до уваги при формуванні індикативних цін.

під індикативними розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України.

При визначенні рівня індикативних цін беруться до уваги передусім чинні в Україні стандарти якості продукції, стан кон’юнктури зовнішніх і внутрішніх ринків, цінова інформація про середні рівні цін, що склалися на відповідному географічному ринку збуту, прогноз щодо можливого коливання цін тощо. При визначенні рівнів індикативних цін беруться до уваги фактори, які можуть впливати на ціноутворення по конкретних товарах на конкретних ринках в залежності від умов здійснення тієї чи іншої операції,

Згідно із затвердженим відповідно до чинного законодавства України переліку індикативних цін фахівцями Держзовнішінформу проводиться моніторинг відповідних ринків, експорту товарів українського походження з використанням таких інформаційних джерел:

біржові котування; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції;

довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі відео, комп’ютерних, електронних та інших подібних банків даних; статистичні дані митних, фінансових, банківських, інформаційних та інших державних органів і установ та недержавних організацій України; комерційні пропозиції, листи, протоколи намірів, прейскуранти та каталоги на продукцію відомих фірм, підприємств, порівняльні індекси цін; звіти та довідки торговельно-економічних місій у складі посольств України за кордоном; контрактна практика поставок товарів, що підлягають реєстрації в МЗЕЗіТ України; прейскуранти та відпускні ціни українських товаровиробників; інші інформаційні джерела.

190.Які дії вважаються зловживанням монопольним становищем, згідно закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".

монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків; Зловживаннями монопольним становищем вважаються:

-нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту; -обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; [Про внесення змін до Закону України "Про обмеження монополізму та не] -часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть

призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; - асткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

- нші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання - встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів; - встановлення монопольно низьких цін /тарифів, розцінок/ на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

- встановлення монопольно високих цін /тарифів, розцінок/ на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;