48. Досвід функціонування вільних економічних зон (вез) в Україні

Вільна економічна зона – це територія, що володіє вигідним географічним положенням, наділена своїм політичним центром більш пільговим у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави режимом господарської діяльності. Іншими словами, вона виявляє собою анклав , де здійснюється вибіркове скорочення державного втручання в економічні процеси, тобто складає відособлену частину національного економічного простору, на якій застосовується визначена система пільг, не використовувана на інших територіях даної держави.

В Україні для підтримки науково-технічного прогресу на базі науково-дослідних інститутів було створені технопарки. Крім того, в нашій країні були створені території пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності в Донецькій, Луганській, Закарпатській, Житомирській, Чернігівській, Волинській областях, в Автономній Республіці Крим, містах Шостка і Харків.

Для вирішення соціально-економічних проблем регіонів на просторах України було сформовано 12 вільних економічних зон: «Порто-франко», «Азов», «Донецьк», «Яворів», «Закарпаття», «Славутич», «Курортполіс Труськавец», «Миколаїв», «Рені», «Порт Крим», «Інтерпорт Ковель», зона особливого інвестиційного режиму «Харків». Шість з яких спеціалізувалися виключно на обслуговуванні транзитних вантажів, із зберіганні, сортуванні, упаковці, завершенні їх виробництва, наданні транспортно-експедиторських і агентських послуг. В трьох з них пріоритетними видами діяльності були промислові галузі виробництва. Одна з них була покликана вирішувати соціально-економічні проблеми міста атомників, Славутича, і ще одна, в м. Трускавець, спеціалізувалася на санаторно-курортному обслуговуванні.

Достатньо складно оцінити однозначно діяльність СЕЗ в Україні. Хоча це і не означає, що всі вони були малоефективні. Відміна закону, що сприяв їх створінню і розвитку, носила швидше політичний ніж економічно обґрунтований характер тому що при відміні дії СЕЗ не було проведено ніяких економічних розрахунків і досліджень. При аналізі їх ефективності і доцільності необхідно було швидше використовувати індивідуальний підхід до кожної з них.

За останнє десятиріччя перед відміною дії ВЕЗ, тобто до кінця 2012 р. в економіку України вкладено більше 8 млрд. доларів США прямих іноземних інвестицій, що складає приблизно 9,5% від загальнодержавної потреби. Порівняно з подібними надходженнями в економіки постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи, ці надходження можна оцінити як дуже малі для економіки України, оскільки вони не в змозі вплинути на її розвиток.

Найбільшу частку серед іноземних інвестицій в економіку України займають інвестиції США (15,2%), Кіпру (8,9%), Нідерландів (8,6%), Росії (7,5%), Великобританії (7,1%), Німеччини (5,7%). Хоча, як затверджують західні дослідники, якщо врахувати надходження з офшорних зон (Кіпру, Британських і Віргінських островів, Ліхтенштейну і ін.), які можна вважати російськими і українськими капіталами, їх об'єм інвестицій в економіку України буде значний більшим ніж США.

Є серйозні аргументи "за" і не менш серйозні аргументи "проти". З одного боку, якщо правильно прописати всі технічні моменти, то ВЕЗ – це дуже ефективний інструмент стимулювання бізнесу, який широко поширений в Європі: у Німеччині, в Бельгії, де вільні економічні зони займають близько 7 млн. квадратних метрів. Але з іншого боку, противники цієї ідеї нагадують, що минулого разу, коли були введені СЕЗ, недоотримання до держбюджету склало 93% від загальних доходів від податкових зборів.