176. Співробітництво України з країнами Південної та Південно-Східної Азії

Потреби диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків України, зниження її економічної залежності від головних на сьогодні партнерів та поглиблення інтеграції у світову економіку диктують необхідність збільшення частки Південної та Південно-Східної Азії в структурі зовнішньої торгівлі України.

Пріоритетами України у розвитку економічної співпраці з азіатськими державами у

короткотривалій перспективі мають стати:

• Відновлення обсягів товарообігу (передусім за рахунок збільшення обсягів українського експорту) з тими державами, обсяги торгівлі з якими скоротилися під впливом світової фінансово-економічної кризи.

У 2012 р. порівняно з 2011 р. обсяги товарообігу України з державами Азії скоротилися на 38%. У 2012 р. вони зросли на чверть порівняно з 2010 р., проте все ще залишалися на 22% нижчими за рівень 2011 р. У площині експорту тенденції є іншими: у 2011 р. експорт зріс на

25% Порівняно з 2010 р., а у 2012 р. Скоротився на 6%.

Серед держав, український експорт до яких скоротився у 2012 р.,: КНР, Південна Корея, В’єтнам, Пакистан, Бангладеш, Японія, Гонконг. Все ще значно нижчий за рівень 2010 р. обсяг експорту до Індонезії, Сінгапуру та Філіппін. Окремий інтерес можуть становити держави, у торгівлі з якими вже зараз існує сальдо на користь України. Це - Індія, Таїланд, Сінгапур, Бангладеш. Потенційно тяжіє до цієї групи Індонезія, у торгівлі з якою позитивне сальдо існувало у 2009-2011 рр.

• Ініціювання пілотних проектів щодо залучення інвестицій з азіатських держав з метою подальшого використання набутого досвіду для посилення привабливості України для азіатських інвесторів.

• Декларування в рамках контактів на високому рівні інтересу до істотного поглиблення торгово-економічної співпраці з азіатськими державами та формулювання певних цілей такої співпраці, зокрема планованих рівнів товарообігу. Отримання з боку країн Азії офіційної підтримки прагнень України до поглиблення економічної співпраці.

• Активізація участі українських підприємств, передусім державних, у конкурсах на спорудження окремих об’єктів інфраструктури та тендерах із державних закупівель в азіатських державах.

• Зміцнення договірно-правової бази економічної співпраці з провідними партнерами та державами, відносини з якими мають найбільші перспективи.

У середньотривалій перспективі до перспектив азіатської політики України в економічній сфері слід віднести:

• Вирівнювання балансу торгівлі з азіатськими державами з перспективою формування позитивного сальдо у цій торгівлі.

• Перехід до механізмів планування розвитку двосторонньої економічної співпраці у відносинах з провідними партнерами.

• Активний розвиток виробничо-інвестиційної співпраці.

176. Глобальні проблеми сучасного розвитку та міжнародна економічна діяльність України

Необхідність підвищення ефективності реалізації міжнародної економічної діяльності України призвело до виділення етапів розвитку національної економічної системи, згідно якої на п’ятому етапі (2010 – 2020 рр.) необхідна активізація зовнішньоекономічної діяльності підприємств наукомістких галузей промисловості (аерокосмічна, військово-промисловий комплекс, підгалузі машинобудування, порошкова металургія, електрозварювальне виробництво), які могли б скласти ядро експортного сектора економіки України. Техніка та технологія в цих та деяких інших галузях досягають світового рівня, що значно полегшує пошук власної ніші на світових товарних ринках.

Міжнародна економічна діяльність охоплює не тільки власне сферу виробничої, комерційної діяльності, отримання і максимізацію індивідуального прибутку та поліпшення власного добробуту в умовах міжнародних економічних відносин, що виступає поняттям зовнішньоекономічної діяльності, але й також поширюється і на державні регулятивні інструменти впливу з метою поліпшення загальних умов господарювання як з боку національних урядів, спеціалізованих інститутів, так і з боку міжнародних організацій, тому є поняттям більш широким, ніж поняття зовнішньоекономічна діяльність.

Головним вектором реформи механізму міжнародної економічної діяльності України є, безумовно, піднесення фактора підприємництва, господарської діяльності безпосередніх учасників економічного життя — виробників та споживачів товарів і послуг. Істотними складовими розв’язання цього завдання є оптимізація статусу учасників інтернаціональних контактів згідно з критеріями процесів денаціоналізації та приватизації, лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Включення України в систему міжнародного поділу праці припускає вбудовування національного відтворювального комплексу у світове господарство і закріплення його спеціалізації. Для більшості країн цей процес триває століття.

Згідно програмі економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» від 2 червня 2010 року, до деяких проблем, що перешкоджають успішній інтеграції України в світовий економічний простір є: відсутність системного підходу до міжнародної інтеграції та співпраці; недостатній рівень доступу українських товарів і послуг до зовнішніх ринків; низька диверсифікованість українського експорту (товарна й географічна). Причинами цих проблем є відсутність цілісної зовнішньоекономічної політики України, побудованої на основі стратегічних пріоритетів розвитку економіки; недосконалість механізмів координування зовнішньоекономічного співробітництва та відсутність ефективного механізму взаємодії влади, бізнесу й громадянського суспільства у сфері міжнародної інтеграції, що перешкоджає поінформованості національного бізнесу, та суспільства у прийнятті зовнішньоекономічних рішень. Основними проблемами українських компаній відповідно до низького рівня зовнішньоекономічної активності в порівнянні з конкурентами на ринках країн, що розвиваються є наступні: низький рівень інноваційної активності України в промисловості, що є основною причиною істотного скорочення частки високотехнологічного експорту в загальному обсязі експорту промислової продукції; величезна залежність науково-технологічного сектора економіки від державних витрат на дослідження й розробки; необхідність визначення жорстко обмеженого переліку саме тих напрямів інноваційної діяльності, які містять у собі найбільший потенціал «проривної» інновації, спроможної забезпечити Україні лідерство на певному сегменті світового ринку. Тому необхідна розбудова інформаційно-комунікативного сектора, від якого залежати темпи розвитку окремих інститутів нової інноваційної системи та процеси активізації інноваційної діяльності взагалі.