176. Особливості національного енергоспоживання в контексті глобальних тенденцій розвитку

Україна в порівнянні з іншими державами не достатньо забезпечена енергетичними ресурсамими. Обладнання ТЕС вже на 96% виробили свій ресурс, а ГЕС не мають достатньої потужності для покриття навантажень. Розвідані запаси традиційних енергоносіїв, особливо вугілля, в Україні досить значні, щоб можна було вирішити проблему енергозабезпечення належним чином, навіть без тих великих за оцінками покладів нафти та природного газу, запаси яких ще не підтверджені геологічною розвідкою. Інфраструктура видобування, переробки і використання енергоносіїв в Україні розвинута непогано. Однак в цій сфері кількість переважує якість, внаслідок чого на сьогодні значна більшість підприємств ПЕК завантажені на 50 % і менше. Особливо це стосується нафтопереробних заводів. Вугільна галузь не має достатніх фін ресурсів для проведення модернізації та закупівлі нового обладнання. Тому закупівлі здійснює в Польщі. Нафта поставлялася в основному з Казахстану, а після відкриття каспійських нафтових родовищ плануються поставки з Азербайджану. Розрив господарських зв’язків з пострадянськими республікамими, який в основному і призвів до енергетичної кризи в Україні, посилює негативний вплив на забезпечення країни паливно-енергетичними ресурсами. В основному вся потреба в нафті і газі забезпчуваласяся за рахунок постачань з Росії і Туркменістану. Разом з тим відсутність валових коштів на закупівлю необхідної кількості цих видів ресурсів лише погіршує стан в економіці. За цих умов надійне забезпечення народного господарства паливно-енергетичними ресурсамими – найважливіша умова стійкого функціонування економіки України. Ефективність та інтенсивність суспільного виробництва значною мірою залежить від його енергозабезченості. Енергобаланс і еволюція його структури характеризує не лише певний рівень використання тих чи інших енергоносіїв, а й науково-технічні, соціальні, організаційні та виробничі зрушення в національному господарстві. Завдання щодо вдосконалення структури енергетичного балансу є скорочення енергоспоживанняня, його оптимізація. За деякими данними зараз втрачається понад 1/2 видобутого палива і виробленої енергії, що свідчить про значні результати економії. Найбільш енергомісткими сферами народного господарства є промисловість і транспорт. На Українську промисловість припадає понад 60% усіх паливно-енергетичних ресурсів. На її частку припадає 80% можливої економії, яка може бути досягнута шляхом реалізації певних заходів, включаючи модернізацію виробництва і зміни в рівні споживання енергії. Програма стратегічного розвитку держави до 2015 р. передбачаєя здійснити докорінне вдосконалення структури енергоспоживання за рахунок економії палива і енергії в усіх сферах народного господарства; перебудови структури економікики; заміни рідкого і газоподібного палива – вугіллям; збільшення видів енергії,які виробляються на базі ядерної енергетики і використання вугілля; розширення використання вторинних та нетрадиційних відновлювальних джерел енергії.

176. Екологічні пріоритети розвитку відкритої економічної системи України.

Екологічна політика України визначена за "Основними напрямами державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", затвердженими Верховною Радою України у 1998 р. Цей документ передбачає довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем в Україні на національному, регіональному, місцевому та об'єктному рівнях.

Нагальним завданням політики у сфері охорони довкілля є проведення інституційної реформи державної системи охорони довкілля та використання природних ресурсів; упровадження механізмів та інструментів екологічної політики, реалізація пріоритетних національних і державних програм з метою створення умов для сталого збалансованого розвитку держави; створення державної системи регулювання екологічної безпеки як неодмінної складової національної безпеки України.

До сучасних стратегічних пріоритетів сталого розвитку України в екологічній сфері належать:

— гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків аварії на ЧАЕС;

— поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну р. Дніпро" та якості питної води;

— стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

— будівництво нових і реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

— запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану;

— формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

— збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи.

Головними соціальними пріоритетами екологічної політики України у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи є:

— екологічне поліпшення стану забруднених радіонуклідами територій;

— розробка механізмів відновлення господарської діяльності на цих ділянках;

— забезпечення відповідних робіт у зоні відчуження;

— забезпечення екологічної безпеки атомної станції, діяльність якої припинено, і, зокрема, об'єкта "укриття";

— очистка ставка-охолоджувача від радіоактивного забруднення, надійний захист водних артерій від забруднення радіонуклідами;

— працевлаштування звільнених працівників ЧАЕС та ін. За рішенням Європейської економічної комісії ООН про

проведення Всеєвропейської конференції міністрів "Довкілля для Європи" у м. Києві (2003 p.), Україну визначено у співтоваристві держав Європи як координатора європейського екологічного процесу.