176. Оптимізація моделі ресурсоспоживання України в системі міжнародних економічних пріоритетів

Як і в усьому світі, в Україні гостро стоять проблеми щодо раціонального використання, збереження, а по можливості — примноження й відновлення компонентів природно-ресурсного потенціалу. Так, проблеми використання мінерально-сировинного потенціалу України полягають у тому, що значна частини ресурсів знаходиться у важко видобувному розміщенні (на великих глибинах, у вузьких пластах тощо), також — у виснаженості найбільш якісної частини запасів промислових копалин, у першу чергу — палива (нафти, газу, вугілля), обмежених фінансових та технічних можливостях геологорозвідувальних робіт. Перспективи розвитку мінерально-сировинного комплексу пов'язуються із розвідкою та розробкою нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо, також важливим є підвищення рівня виробітку родовищ та вилучення корисних складових з породи, залучення до господарського обігу техногенних родовищ зі складу відходів попереднього виробництва, використання раніше списаних запасів корисних копалин.

Взагалі в світі існує декілька моделей користування ресурсами: доспоживче користування ресурсами; дотоварне виробництво, коли вплив людини дещо залишався мінімальним, але процес відтворення залучав все більше ресурсів; екстенсивний спосіб; інтенсивний спосіб. Україна відноситься до країн, які залежні від зовнішніх постачань ресурсів і найбільшу, пов’язану з енерговитратністю виробництва. Україна може забезпечити на 40-50% енергією.

Вплив енерговитратності породжує низьку валютну ефективність експорту, оскільки традиційними продуктами національної спеціалізації є вироби металургійної промисловості. З цими проблемами пов’язані: дефіцит державного бюджету; проблеми врегулювання платіжного балансу, недиверсифіковані джерела імпорту енергоносіїв. Практичне розв’язання може бути здійснено такими шляхами як: раціоналізація структури та характеру виробництва в напрямку енергозбереження; диверсифікація джерел постачання енергоресурсів; збільшення власного видобутку нафти і газу (302 родовища, з яких 254 може бути використано; 2% видобутку нафти від запасів, що розроблені). Отже, від вирішення цих проблем залежить подальший розвиток України.

На сучасному етапі освоєння природно-ресурсного потенціалу в Україні парадигмою ресурсокористування є ресурсозбереження, як прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і до­поміжних матеріалів через докорінне поліпшення організації та техніко-технологічної підготовки виробництва. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження містяться у комплексному використанні невідновлюваних видів ресурсів (у першу чергу — мінеральних), впровадженні ресурсозберігаючої техніки і технологій, використанні ресурсів вторинного ресурс­ного потенціалу, підвищенні енергозбереження. В цілому збалансований та пропорційний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дозволить сформувати нову ідеологію господарювання, яка базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. Для відновлюваних ресурсів правилом користування має стати кількісне та якісне ресурсовідновлення, яке повинно випереджати за темпами ресурсовикористання. Необхідним елементом цієї стратегії має бути всебічне узгодження відновлюючих та охоронних заходів по всіх компонентах ресурсів з метою одержання комплексного ефекту від природокористування.