43. Рушійні сили історичного розвитку. Роль і місце насильства в історії

Саме людська суспільна діяльність є рушійною силою. Але перед цим необхідно усвідомити витоки, стимули діяльності людей а також суперечності, що проявляються в цій діяльності й водночас стимулюють її.

Визначальною причиною соціальних дій, звершень, спонукань є інтереси людей. Будь-яка людина унікальна і неповторна, кожна має в житті немовби власну мету. Але кожний індивід належить до певного об´єднання людей, що історично склалося, – станів, націй, народностей, сім´ї та ін. Як частка об´єднання індивід пов´язаний з іншими людьми, що входять до цього об´єднання, однаковими умовами життя, загальністю інтересів. Інтерес об´єднання стає, як правило, інтересом індивіда.

Рушійні сили можуть бути впливовими лише або в певній окремій сфері суспільного життя, або в межах окремого соціального об´єднання. Нас же цікавлять джерела, рушійні сили поступу суспільства в цілому. Можна виділити найбільш загальні, фундаментальні рушійні сили чи джерела історичного процесу.

Першим джерелом саморозвитку суспільства є протиріччя між природною і культурною організацією людини і її спільнот. Другим, більш складним джерелом саморозвитку суспільства є суспільні відносини, що виникають у процесі трудової діяльності людини. Для філософського аналізу розвитку суспільства центральними питанням виступає насамперед аналіз мотивів та стимулів до діяльності, оскільки цей момент істотною мірою визначає відношення людини до світу та іншої людини.

Можна визначити такі мотиви і стимули діяльності.

1. Підтримка власного існування, виживання індивіда.

2. Продовження життя роду (особливо праця батьків заради підтримки життя дітей). Разом з тим, у період соціальних потрясінь сім´я виявляється єдиною опорою, смислом життя і життєдіяльності.

3. Задоволення самої потреби в праці, праця заради творчості, що приносить радість і відчуття повноти існування.

4. Боротьба з іншими людьми за привласнення продуктів праці або заради допомоги людям. Антагонізми і співробітництво – два полюси взаємодії людей у суспільстві, а між ними знаходиться основна маса людських взаємовідносин відносно праці та її плодів.

Третім джерелом саморозвитку суспільства є духовний потенціал.

Ця проблема зводиться, по суті, до двох найбільш поширених варіантів:

1) спроби реалізувати в житті релігійний ідеал, тобто влаштувати життя суспільства за моделлю догматів тієї чи іншої релігії;

2) організувати життя суспільства на основі ідеї, пов´язаної з формулюванням земного ідеалу рівності та справедливості.

Поняття насильства

Насильство, як виявляється вже з етимології слова, є застосування сили, опора на силу, дію за допомогою сили. Однак не будь-яке застосування сили можна іменувати насильством; цілком очевидно, що такими не є, наприклад, дії штангіста, що піднімає важкі гирі, або шахтаря, прорубують тунель в скелях. Про насильство можна говорити тоді, коли сила переломлює силу. Але і тут потрібне уточнення. Не прийнято вважати насильницькими дії вовка задерли вівцю, або мисливця, який переміг в рукопашній сутичці ведмедя. Насильство має місце тільки у взаєминах між людьми, оскільки вони володіють вільною волею; воно в цьому сенсі є суспільні відносини. Насильство розриває суспільну комунікацію, руйнує її загальновизнані підстави, отримали вираз в традиціях, звичаях, праві, інших формах культури. У цьому сенсі воно завжди являє собою порушення якогось договору, норми, правила, односторонній вихід за прийняті межі комунікації. Здійснює насильство у відносинах з тими, на кого спрямовані його насильницькі дії, переступає певну межу, яку вони раніше зобов'язалися не переступати. У процесі насильства одні індивіди (групи людей, спільноти) нав'язують себе, свої цілі і норми іншим, прагнуть підпорядкувати їх собі. Насильство - не просто розрив інтер-суб'єктивної комунікації, а такий розрив, який здійснюється як би за її власними законами; воно виправдовує себе тим, що нібито задає більш високу комунікативну основу. У цьому сенсі насильство є феномен культури та історії. Так само насильство пов'язане з об'єктивними факторами, обумовленими в кінцевому рахунку рівнем розвитку виробничих сил. Воно може бути одним із способів примусу до праці.

Отже, виділимо, виходячи з проведеного аналізу, основні ознаки:

• Насильство представляє собою такий тип людських, суспільних відносин, в ході якого одні індивіди і групи людей підпорядковують собі інших, узурпують їх вільну волю.

• Насильство є зовнішній вплив на людину, переважно його фізичний примус.

• Насильство здійснюється людиною (групою людей) і може бути відповіддю на насильство.

• Насильство завжди спрямоване на досягнення якої-небудь мети.

• Мотиви та цілі в понятті насильства відіграють велику роль.

• Будучи нав'язуванням волі одних іншим, насильство може бути інтерпретоване як різновид відносин панування, влади.

• Може бути одним із способів примусу до праці.

• Насильство може бути як фізичним, так і психологічним.

Звідси можна зробити висновок, що насильство - це те, що заважає людині робити свідомий внесок у суспільне виробництво життя.