16. Право державної власності на землю.

Ст. 3 Земельного кодексу України встановлює, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну і приватну. Слід зазначити, що з прийняттям нової Кон­ституції України 28 червня 1996 р., дещо змінилися пріори­тети щодо земельної власності. Так, якщо в Земельному Ко­дексі на першому місці стоїть державна власність на землю, то в Конституції першою є приватна власність.

Згідно з Земельним кодексом у державній власності перебу­вають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб'єктами права державної власності на землю є:

1) Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України;

2) Верховна Рада Республіки Крим — на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

3) обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народ­них депутатів — на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть пе­редаватися в колективну або приватну власність і надаватися в користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Земельним кодексом визначена певна категорія земель, які перебувають виключно у державній власності і не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі загального користування населених пунктів (май­дани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набе­режні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетич­ної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гек­тарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогос­подарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермер­ських) господарств; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробу­вальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Таким чином, в колективну і приватну власність можуть надаватися частина земель сільськогосподарського призна­чення, окремі групи земель населених пунктів та земельні ділянки із земель запасу.

17. Право власності на землю іноземних громадян, іноземних юридичних осіб та іноземних держав.

Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання

п. 4. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Стаття 81. Право власності на землю громадян

п.2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

3. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

4. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб

п. 2. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.

3. Спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення

4. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.