3. Види навчання

1. Догматичне навчання

В основі догматичного навчання — спосіб вивчення фактів і явищ дійсності як певних незмінних положень (догм) без врахування практики, досвіду людини. Такий вид навчання склався в школах середньовіччя, коли догми релігії не допускали будь-якої самостійності мислення, вони вимагали пасивного засвоєння учнями всього, що їм пропонував учитель, тобто сутність навчання зводилась до того, щоб зміст усіх навчальних предметів завчався напам'ять. Таке навчання розвивало механічну пам'ять, але зазубрювання породжувало негативне ставлення до пізнання. І.І. Панаєв згадував про навчання наприкінці 20-х років XIX століття: «Безглузде заучування напам'ять слово в слово по книзі було основою навчання, і тому найтупіші учні, але обдаровані доброю пам'яттю, завжди виходили першими... Наші розумові здібності аніскільки не розвивались; вони, навпаки, тупішали, забиті рутиною». Проте, як зазначає М.М. Скаткін, передові педагоги того часу розуміли неспроможність і шкідливість такого навчання і за власною ініціативою стали вимагати від учнів переказу тексту, що вивчається, своїми словами.

Отже, догматичне навчання привчає учнів до зазубрювання, механічного відтворення готових фраз, цитат, чужих думок, що в певній мірі сприяє розвитку механічної пам'яті, але не створює умов для розвитку інтелектуальних можливостей особистості, їх самостійності.

2. Пояснювальне навчання.

У надрах догматичного навчання вже складався інший, більш досконалий вид навчання — пояснювальний. Головне призначення його в тому, щоб забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, оволодіння міцними вміннями і навичками. При цьому учням не просто повідомляються готові знання, а їх пояснюють, обґрунтовують, коментують, тобто здійснюється не механічне запам'ятовування, а відбувається розуміння суті, що потребує розумової діяльності школяра. З'явився при цьому виді навчання і такий ланцюжок, як застосування знань. Тому вагоме місце посідають самостійні роботи, задачі, вправи, переклади, складання графіків, таблиць. Проте має місце достатньо великий відсоток робіт за готовим зразком. Таким чином, пояснювальний вид навчання пов'язаний з поясненням матеріалу вчителем з широким використанням засобів наочності й репродуктивним характером засвоєння знань учнями.

• Позитивні якості цього виду навчання великі, тому що воно забезпечує: прискорений характер засвоєння знань; швидке формування вміння; керованість процесу засвоєння.

• Недоліки: недостатньо реалізується розвивальна функція, діяльність учнів має репродуктивний характер. Це, так зване, традиційне навчання.

Таблиця1. Структура пояснювально-ілюстративного навчання

3. Проблемне навчання

Розвиток науки, виробництва потребують масової підготовки людей, які відрізняються активністю, самостійністю, творчими здібностями. Найбільш відповідає цим потребам проблемне навчання. Так, І.Я. Лернер відзначав, що 50—100 проблемних задач щороку при вивченні кожного курсу достатньо для розвитку посильних учню творчих здібностей

Основними завданнями проблемного навчання є:

— розвиток мислення, здібностей учнів, їх творчих умінь;

— виховання активної творчої особистості, яка вміє бачити, ставити й вирішувати нестандартні проблеми;

— засвоєння учнями знань, умінь, які самостійно здобуті в ході активної пізнавальної діяльності.

Проблемне навчання — це така організація процесу навчання, основа якої полягає в утворенні в навчальному процесі проблемних ситуацій, визначенні учнями проблем і їх самостійному або за допомогою вчителя розв'язанні.

Проблемна ситуація — це ситуація, яка виникає в результаті організації вчителем взаємодії учня з пізнавальним об'єктом, завдяки якому виявляється пізнавальне протиріччя. Проблемна ситуація характеризується інтелектуальним ускладненням і потребою у вирішенні пізнавального протиріччя. Суть пізнавального протиріччя полягає в неможливості за допомогою знань, які має учень, і засобів діяльності вирішити протиріччя, тобто проблемна ситуація виникає тоді, коли думка, що рухається визначеним руслом, зустрічає перепону, яка спонукає до пошуку шляхів подолання перешкод для досягнення мети.

Проблема, як визначає філософ Є.Жариков, — це такий різновид питання, відповідь на яке не має в набутому досвідові суб'єкта і тому вона потребує відповідних практичних і теоретичних самостійних дій, які відрізняються від простого інформаційного пошуку. Визначення проблеми вказує на те, що суб'єкт має певний запас знань, які необхідні для набуття нових, поглиблення в сутність процесу або явища. В той же час воно свідчить про недостатність досягненого рівня знань. Тому проблема визначається як знання про незнання, хоча не будь-яке знання про незнання є проблемою.

Які ж шляхи утворення проблемних ситуацій? їх багато, назвемо деякі з них:

1. Спонукання учнів до пояснення явищ, фактів, їх зовнішньої невідповідності, протиріччя.

2. Спонукання до вибору правильного варіанта відповіді та її обґрунтування.

3. Перехід від поодиноких фактів до узагальнень.

4. Зіставлення суперечливих фактів, явищ.

5. Вирішення протиріч між теоретично можливим засобом розв'язання завдання і практичною нездійсненністю обраного засобу діяльності та ін.

Отже, проблемна ситуація для людини виникає, якщо в неї є пізнавальні потреби та інтелектуальні можливості розв'язати задачу при наявності утруднення, суперечності між старим і новим, відомим і невідомим, умовами і вимогами.