Лекція № 2. Сучасні підходи і концепції навчання молодших школярів План:
Сутність процесу навчання.
Педагогічна та дидактична теорія: підходи і концепції навчання.
Види навчання
1.
Перш ніж розглядати сутність процесу навчання, визначимо цілі початкової школи. Будь-яка організована діяльність розпочинається з визначення її цілей. Навчальні цілі підпорядковані загальним цілям початкової ланки освіти.
Цілі початкової школи зумовлені її функціями у державній системі неперервної освіти та віковими особливостями молодших учнів. Насамперед вона має забезпечити подальше становлення і формування дитячої особистості, її загальний розвиток засобами класичної та народної педагогіки. У початковій школі дитина опановує знання з різних галузей людської культури, набуває міцних навичок і гнучких умінь з читання, письма, усного й писемного мовлення, навчається лічити, розвязувати практично значущі задачі.
Виховання і навчання на першому ступені школи тісно взаємозвязані і зорієнтовані на те, щоб формувати в учня бажання й уміння вчитися, задовольняти безпосередні інтереси до пізнання навколишнього світу й самого себе, разом із сімєю навчити гуманно й етично поводитися з людьми. У початкових класах, особливо в першому й другому, мають продовжуватися лінії дошкільного розвитку: пріоритетність виховних завдань, цілісність впливу на дитину через взаємозвязок навчальної і пізнавальної діяльностей, широке використання гри, цілеспрямований розвиток сенсорних умінь, вправності й координованості рухів, гостроти зору, уяви, саморегуляції поведінки й загальномовленнєвий розвиткок.
Традиційна дидактика головну увагу приділяла діяльності вчителя, вдосконаленню процесу передачі ним знань, а не учінню З діям учня із засвоєння цих знань.
Сучасна прогресивна дидактика у центр уваги ставить діяльність учня. Роль учителя виявляється в тому, що, зважаючи на особливості предмета, вік учнів, він веде їх сходинками процесу пізнання від відомого до невідомого, спираючись на активність і самостійність дітей.
У діяльності вчителя дидакти виділяють такі основні етапи:
- мотивація учіння школярів;
- актуалізація опорних знань, умінь і досвіду;
- організація вивчення нового навчального матеріалу;
- удосконалення раніше вивченого;
- визначення результативності навчання.
Поняття «процес навчання» належить до вихідних у педагогічній науці. Ознаками навчання є:
— організація засвоєння новими поколіннями накопиченого суспільством соціального досвіду, що вимагає спільної діяльності навчаючих і тих, що навчаються;
— активність суб'єкта навчальної діяльності.
Отже, процес навчання — це спеціально організована пізнавальна діяльність, яка моделюється (визначаються цілі, завдання, зміст, структура, методи, форми) для прискореного опанування людиною основами соціального досвіду, накопиченого людством.
Враховуючи вищезазначене, навчання можна визначити як цілеспрямовану взаємодію вчителя й учнів, у процесі якої здійснюється формування у школярів наукових знань, способів діяльності, емоційно-ціннісного і творчого ставлення до оточуючої дійсності, відбувається загальний розвиток дитини.
Основними структурними елементами навчання як соціально-педагогічної системи є:
— мета навчання як ідеальна модель бажаного результату засвоєння змісту освіти, до якого прагнуть ті, що навчають, і ті, що навчаються;
— зміст освіти;
— методи навчання;
— організаційні форми навчання;
— реальний результат.
Компоненти процесу навчання:
1. Цільовий компонент. Мета має бути усвідомлена педагогом та сприйнята учнями.
Головна мета процесу навчання — підготувати школяра до життя, щоб він зміг максимально реалізувати свої можливості шляхом формування системи ЗУНів, власного досвіду діяльності та творчості.
Ця мета зумовлює триєдині завдання (функції) процесу навчання.
Освітнє завдання передбачає засвоєння наукових знань, формування спеціальних та загальнонавчальних умінь і навичок. Основу навчання становлять ЗУНи.
Виховне завдання спрямоване на формування в учнів світогляду, моральних, етичних, трудових уявлень, а також способів відповідної поведінки та відносин у суспільстві. Підкреслюється взаємозв'язок навчання і виховання, ефективність яких залежить від гармонійного їх поєднання.
Розвивальне завдання полягає у тому, що навчання і виховання розвивають особистість; цей процес успішний, якщо має спеціальну спрямованість і включає учнів у активне, розвивальне засвоєння навчального матеріалу. У процесі научіння відбувається розвиток психомоторної, сенсорної, інтелектуальної, емоційно-вольової, мотиваційної та інших сфер особистості.
Мотив як спонукальна сила навчально-пізнавальної діяльності стимулює оволодіння дітьми змістом освіти. Прийнято розрізняти дві великі групи мотивів: 1) пізнавальні, пов'язані зі змістом навчальної діяльності та процесом її виконання; 2) соціальні мотиви, пов'язані з взаємодією школяра з іншими людьми. А.К. Маркова пізнавальні мотиви на підгрупи:
широкі пізнавальні мотиви, які орієнтують школярів на оволодіння новими знаннями (інтерес до нових цікавих фактів, явищ або інтерес до суттєвих якостей явищ, до закономірностей у навчальному матеріалі, теоретичних принципів, ключових ідей);
навчально-пізнавальні мотиви, які відбивають орієнтацію школярів на засвоєння способів здобування знань (інтереси до прийомів самостійного придбання знань, методів наукового пізнання, способів саморегулювання навчальної роботи, раціональної організації своєї навчальної праці);
мотиви самоосвіти, які знаходять вияв у спрямованості школярів на самостійне удосконалювання засобів, придбання знань.
Соціальні мотиви також мають декілька підгруп:
а) широкі соціальні мотиви, які виявляються у прагненні придбати знання, щоб бути корисним Батьківщині, суспільству, бажанні виконати свій обов'язок, у розумінні необхідності навчання, почутті відповідальності, бажанні добре підготуватися до майбутньої професії, тобто це мотиви необхідності, обов'язку;
б) вузькі соціальні мотиви, які відбиваються у прагненні зайняти певну позицію, місце у стосунках з оточуючими, одержати їх схвалення, заслужити у них авторитет. Різновидом таких мотивів вважають «мотивацію благополуччя» (прагнення одержувати лише схвалення з боку вчителів, батьків, товаришів), мотиви самоствердження (бажання зайняти місце лідера, здійснювати вплив на інших учнів).
Сучасна дидактика ґрунтується на органічній єдності цих завдань (функцій) у процесі навчання.
2. Змістовий компонент відображає сукупність знань, умінь та навичок, якими повинен оволодіти учень у процесі навчання, сформувавши власний досвід діяльності і творчості. Це знаходить своє відображення в першу чергу в навчальній літературі та програмах.
3. Операційно-діяльнісний компонент — вибір найбільш ефективних форм та методів навчання відповідно до вікового, інтелектуального рівня розвитку, інтересів учнів.
4. Результативний компонент (контрольно-оцінюючий етап) містить не лише контроль та регулювання самого процесу навчання, але і його адекватну оцінку, визначення ефективності (результату), аналіз та побудову подальшої програми навчання з урахуванням отриманих позитивних і негативних результатів.
2.
Визначальною рисою реформування освіти в Україні на сучасному етапі є перехід до особистісно-орієнтованої моделі навчання та виховання, організації психологічних та педагогічних умов, що сприяють становленню індивідуальності, розвитку її внутрішніх можливостей, прагнень, потреб та інтересів. Педагогічною наукою проводиться пошук засобів, які забезпечують ефективність навчання і водночас створюють умови для самовираження, самовдосконалення у різних видах діяльності.
Одним із основних завдань початкової школи є формування загально-навчальних умінь учнів, оскільки вони є підґрунтям розвитку повноцінного сприйняття дітьми навчального матеріалу, засвоєння ними низки світоглядних, моральних, суспільно-політичних понять, формування особистості молодшого школяра в цілому.
Проблема формування загально-навчальних умінь молодших школярів займає особливе місце в історії педагогічної теорії та практики. Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільним періодом дитинства, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, соціальний, фізичний розвиток. Пріоритетним у початкових класах є виховні, загальноосвітні і розвивальні функції. Початкова школа покликана формувати загально-навчальні умінні і навички, які стануть основою для подальшого навчання дитини у середній і старшій школі.
Успішне навчання учнів початкових класів значною мірою визначається рівнем оволодіння ними загально-навчальними уміннями і навичками. Загально-навчальні уміння мають важливе значення для всебічного розвитку особистості молодшого школяра. Процес засвоєння навчальних умінь і навичок сприяє розвитку пізнавальних сил і здібностей учнів, безперервному їх вдосконаленню. Він завжди супроводжується зосередженням мимовільної уваги, вольових зусиль під час сприймання, усвідомлення прийомів застосування правил, понять, законів, які вивчаються, використанням логічних операцій, необхідністю обґрунтовувати власні практичні дії, застосовувати їх у постійних умовах та в умовах, які змінюються.
Діяльність молодших школярів, яка пов’язана з оволодінням навчальними уміннями і навичками, сприяє успішному розвитку учнів, їх аналітико-синтетичній діяльності, мовленнєвій культурі, пам’яті, увазі, творчої уяви, розширенню кругозору та пізнавальних можливостей, загальних здібностей, інтересів та схильностей, що в подальшому впливатиме на засвоєння більш складного матеріалу, який є необхідним у самостійній навчальній, творчій та практичній діяльності.
Головна зміна в нашому житті, що впливає на ситуацію у сфері освіти, - прискорення темпів розвитку суспільства. У сучасному інформаційному суспільстві володіння знаннями, вміннями та навичками є необхідним, але далеко не достатньою результатом освіти. Людина повинна вміти орієнтуватися у швидко мінливих потоках інформації, освоювати нові технології, самонавчатися, шукати і використовувати відсутні знання. Результати проведених міжнародних порівняльних досліджень показують, що наші школярі краще зарубіжних однолітків виконують завдання репродуктивного характеру, що відображають оволодіння предметними знаннями та вміннями, але їх результати нижче при виконанні завдань на застосування знань у практичних, життєвих ситуаціях, зміст яких представлено в незвичайній, нестандартній формі, в яких необхідно провести їх аналіз або інтерпретацію, сформулювати висновок або назвати наслідки тих чи інших змін.
Проведена в даний час модернізація освіти передбачає не тільки принципове оновлення змісту, а й реалізацію принципів діяльнісного та компетентнісного підходів, орієнтацію на особистісні можливості та інтереси учнів, перебудову комунікацій учитель- учень і націленість на новий освітній результат - формування компетенцій, вміння здобувати і застосовувати знання, а не механічно засвоювати їх суму .
Відмінною особливістю стандарту освіти нового покоління є те, що в ньому реалізовані принципи діяльнісного та компетентнісного підходів. Головною метою освіти замість передачі суми знань ставиться розвиток особистості учнів, формування їх здібностей і компетенцій.