А) етап перший - підготовчий

Мета - досягнення взаєморозуміння. Тривалість - від декількох секунд до десятка хвилин. Задачі психолога: 1. Знайомство з клієнтом та надання йому інформації про свої можливості. 2. Структурування ситуації та визначення того, що буде темою його взаємодії з клієнтом. 3. Встановлення раппорту з іншою людиною.

Задачі клієнта: 1. Досягнення психологічного комфорту, тобто емоційного і когнітивного прийняття ситуації інтер в'ювання та особистості психолога. Стисла характеристика І етапу. Перший етап - найбільш важливий у процесі психологічного консультування, оскільки саме від нього залежить, вдалою чи невдалою буде подальша робота психолога з клієнтом. Якщо з клієнтом встановити контакт не вдалося, то бажано не задавати йому питання про те, чому він мовчить. У такому випадку психолог може взяти на себе відповідальність за клієнта та за його активність у ситуації інтер в'ю, але це вступає у протиріччя з цілями консультування. Якщо стосунки між двома сторонами не склалися протягом перших десяти хвилин, виправити ситуацію практично неможливо. На цьому етапі психолог пропонує клієнту свою позицію у процесі взаємодії.

Можна визначити три основних варіанти позицій:

- психолог стає на позицію "над клієнтом";

- психолог стає на позицію рівності з клієнтом;

- психолог пропонує клієнтові стати на позицію "над" ним і погоджується слідувати за ним.

У ході інтер в'ю може відбуватися заміна позицій. При зустрічі з клієнтом психолог може встати із-за столика і провести клієнта на його місце. Далі відбувається знайомство та роз'яснення психологом своїх професійних можливостей. Пояснення складається з декількох фраз про те, хто він і чим займається. При цьому психолог категорично відмовляється від надання медичних порад та медикаментозної допомоги. Для створення контакту психологу необхідно звертатися до співбесідника по імені, що є одним із засобів у правління клієнтом. Повторення імені створює умови для індивідуалізації контакту та впливу на клієнта. Даний етап консультування можна вважати успішно закінченим, якщо досягнуто таких стосунків між психологом та клієнтом, що можуть бути охарактеризовані приблизно такими словосполученнями: для психолога "Я його відчуваю, розумію" для клієнта "Мене слухають, я довіряю цій людині"

Складові і етапу:

• Попереднє знайомство – відомості про клієнта до зустрічі з ним;

• Збирання відомостей і встановлення контакту - ім’я і прізвище, вік, професія й освіта, сімейний статус, ким направлений на консультацію, чи має досвід спілкування з психіатром чи психологом. Наявність подібної формальної інформації до першої зустрічі звільнить робочий час психолога і клієнта для змістовної роботи.

• Встановлення контакту - час, який психлог витратить на те, щоб заспокоїти клієнта, допомогти йому зосередитися на причині свого приходу.

• Виявлення очікувань - клієнти очікують, що психолог вирішить проблему за нього (“Рятівник”); дасть розумну пораду (“Авторитет”); пожаліє і поспівчуває (“Гарна людина”); бачить клієнта наскрізь і сам знає, що тому треба для щастя (“Чарівник”); поставить діагноз і випише ліки (“Доктор”); засудить і винесе суворий вирок тим, хто його кривдить (“Суддя”). Пояснення клієнту: “Ми, психологи, не надаємо готових рецептів, не приписуємо ніяких ліків. Наша допомога людям полягає в тому, що ми розмовляємо з ними і намагаємося допомогти їм побачити їхню власну ситуацію збоку, з іншого погляду, інакше поставитися до неї і, якщо потрібно, на підставі цього прийняти рішення чи змінити свою поведінку” (Ю. Альошина і Л. Гозман).

• Сумніви, опір клієнтів може виявитися або в агресивному, ворожому ставленні, або у виникненні почуття залежності і прихильності до консультанта, бо не кожна людина виявляється готовою прийняти саме таку допомогу. Опір консультуванню — поширене явище на початку бесіди, коли Клієнт, уже перебуваючи в кабінеті психолога, усе ще ставить собі запитання: варто йому сюди приходити чи ні. Так, наприклад, опинившись віч-на-віч з консультантом, він може почати виражати сумніви з приводу того, підходить йому консультант чи ні за віком, статтю, професійним досвідом тощо. Що можна зробити в такій ситуації? Насамперед, не варто занадто сильно наполягати на тому, що коли клієнт потрапив саме до вас, то і працювати він повинен саме з вами, як консультантом. Найкраще запропонувати продовжувати бесіду, пообіцявши, якщо в людини дійсно виникне в цьому необхідність, вона зможе звернутися до іншого фахівця. Обговорюючи це з клієнтом, можна навести і деякі аргументи: “Практична психологія — це наука, тому мої особисті якості не відіграють такої вже великої ролі, набагато важливішою є професійна кваліфікація, яку ви зможете оцінити, лише попрацювавши зі мною”.

• Укладання контракту (Е. Ейдеміллер і В. Юстицкіс): 1. Розподіл відповідальності: “Консультант звичайно відповідає за умови безпеки консультації, за технологію доступу до вирішення проблем клієнта, а клієнт відповідає за власну активність, щирість, бажання здійснити зміну своєї рольової поведінки і т. Д.”. Під час обговорення першого пункту контракту доречно звернути увагу клієнта на конфіденційність розмови, оскільки тільки гарантуючи збереження в таємниці отриманої інформації й особистих секретів клієнта, консультант може розраховувати на його відкритість і щирість у процесі консультування. 2. Угода щодо тривалості роботи (у середньому загальний час консультування — 3–6 год), тривалості одного сеансу (50–60 хв), а також періодичності зустрічей (звичайно спочатку — 1 сесія на тиждень, а потім — один раз на 2–3 тижні). 3. Обговорення умов оплати;