Глава 8. Природний та ресурсно-трудотий потенціал @иомоміки Ущшни

-ф- збільшення площ лісопосадки і доведення їх до 22-24 % від всієї площі угідь, як цього досягли розвинуті європейські країни.

Проблеми ресурсозбереження необхідно вирішувати в деревообробній галузі, удосконалюючи техніку, технологію переробки деревини, переходячи на безвідходне виробництво. Для цього потрібно організувати і використовувати новітні методи розпилення (розкряжуван-ня) деревини, більш раціонально переробляти нестандартну сировину, ефективно використо вуватя низькоякісну сировину як хвойних, так і листяних порід, переробляючи їх у деревинно-стружкову плиту (ДСП) та деревинно-волокнисту плиту (ДВП). З окремих відходів виробництва можна виготовляти клепку, паркетну фризу, тару, штахетник, сувеніри, тощо. Повна утилізація відходів на виробництві деревообробної галузі може зберегти близько 25-30 % ділової деревини. Це питання дуже важливої ваги, оскільки при невеликих витратах значно скоротиться споживання ділового лісу. На базі відходів ділової деревини треба організувати цехи лісохімічного виробництва. Зокрема, із пне-вого осмолу виробляється смола, скипидар, дерев'яне вугілля; із кори берези - фармакопейний дьоготь, із хвої- вітамінне борошно, хлоро-філо-каротинна паста і хвойний екстракт морської води, із хвойних і зелених гілок - вітамінне борошно. На технологічні цілі використовують тирсу від розпилювання лісу, стружку, тонкомірні і низькосортні деревовідходи від санітарних рубок та рубок догляду за лісом.

З метою подальшого удосконалення використання сировини лісо-ресурсів в усіх структурних підрозділах лісового комплексу необхідно переходити на ресурсозберігаючі, маловідходні і безвідходні технології. Для цього потрібно переоснастити лісовиробництво сучасним устаткуванням, новою технікою. Міністерству лісогосподарського комплексу необхідно розробити та здійснити систему наукових, техніко-економічних і організаційно-господарських заходів. Науковці вважають основними такі заходи:

^ удосконалення нормативної бази відходів, поліпшення їх обліку в процесі лісовирощування, догляду за лісом, лісозаготівель і переробки деревини;

234

235

^ поліпшення організації збирання відходів, які утворюються в колективних сільськогосподарських підприємствах, сфері послуг, інших організаційних структурах, та передача їх для переробки спеціалізованим підприємствам;

ф створення спеціалізованих пунктів з переробки відходів та постачання їх споживачам для виробництва деревних плит целюлози;

ф оснащення опорних пунктів транспортними засобами для підвезення і поставки споживачам сировини;

$> розробка менш деревомістких конструктивних матеріалів, освоєння нових і розширення виробництва високоефективних видів продукції (деревного борошна, паркету, пресованих паливних брикетів тощо);

^ концентрація лісопиляння і деревообробки, поглиблення спеціалізації лісогосподарського і деревообробного виробництва.

У перспективі лісогосподарської діяльності необхідно здійснити реструктуризацію системи організаційної структури управління лісогосподарським комплексом, організувати єдиного господаря лісової галузі, створивши комплексні господарства - лісокомбі нати, які б цим займались від посадки до вирощення лісів і глибокої переробки деревини. Досвід і практика показали, що не варто від'єднувати від підприємств деревообробної промисловості їх сировинну базу. Це має бути єдиний лісргосподарський комплекс, який забезпечуватиме безвідходне і маловідходне виробництво. Використання сировини вторинних ресурсів деревини у вигляді їх заготовки від виробництва інших галузей народного господарства сприятиме зростанню виробництва продукції для широкого вжитку населення, яке займається домашнім господарством.

> Водні ресурси. Як уже було сказано раніше, у країні спостерігається нестача водних ресурсів, тому їх ефективне і бережливе використання має виняткове значення як для споживання населення, так і для виробничої діяльності. Галузь водопостачання є однією з найбільш енергомістких. Річне споживання електроенергії становить понад 8 млрд. кВт год, що дорівнює потужності майже всього каскаду Дніпровських ГЕС.

Дослідження констатують, що за останні роки значно погіршилась якість води основних джерел водопостачання, що характеризує незадовільну діяльність водогосподарських організацій. Значною мірою спостерігається забруднення річкових стоків і підземних водоносних горизонтів органічними сполуками, фенолами, нітратами, нафтопродуктами, патогенними мікроорганізмами, промисловими і побутовими відаодами тощо.

Як констатують санітарно-епідемічні служби, сьогодні в 260 населених пунктах України питна вода за окремими фізнко-хімічними показниками (загальний вміст солей, жорсткість, залізо, аміак природного походження) не відповідає вимогам стандарту. Крім цього, через відсутність місцевих джерел води близько 1200 населених пунктів в АР Крим і південних областях України частково або повністю забезпечуються привізною водою.

Значна частина раніше побудованих водопроводів та очисних споруд, фільтрувальних станцій, водозаборів не відповідають сучдсним нормативним вимогам, і населенню надходить не якісна вода. Складні ситуації з водопостачанням у Луганській, Донецькій, Хмельницькій, Запорізькій, Херсонській, Харківській і ряді інших областей, де понад 2 млн. м³ води (14 %) не відповідають вимогам стандарту.

Незважаючи на дефіцит води, непродуктивні її втрати за даними експертних оцінок становлять 32 %, а це додаткові втрати електроенергії, реагентів, матеріальних та трудових ресурсів.

У структурі промислового водокористування переважають водомісткі галузі (енергетична, металургія, хімія), маловодомісткі становлять близько 10 %.

Як за обсягом використаної води із водних джерел, так і за безповоротними її втратами до найбільш водомістких^галузей належить сільське господарство. На його долю припадає 24 % загального і 57 % безповоротного водопостачання в Україні.

Прогноз і перспективи розвитку продуктивних сил України і її регіонів повинні ґрунтуватись виключно на основі їх природної водозабезпеченості, з урахуванням територіальної мінливості річкового

236

237

стоку, кількісних і якісних показників природних вод та можливості обґрунтованого з еколого-економічних позицій їх перерозподілу. Основним показником для визначення обсягів водних ресурсів, які можуть бути залучені у господарський обіг народного господарства, має бути рівень ресурсної і самовідновної здатності водних об'єктів, які є, з одного боку, джерелами водопостачання населення, а з іншого -найважливішими компонентами природного середовища, що забезпечують його функціонування.

> Мінеральні ресурси є основою виробничої діяльності народногосподарського комплексу. Зміст ресурсозбереження полягає у найбільш повному і ефективному використанні розвіданих запасів корисних копалин. Це можна досягти шляхом:

ф зменшення втрат в надрах у процесі видобування корисних копалин;

ф зниження втрат корисних компонентів під час збагачення;

ф комплексного використання сировини з урахуванням як основних, так і супутніх компонентів;

ф максимального використання відходів видобування, збагачення та хіміко-металургійної переробки корисних копалин.

В Україні резерви ресурсозбереження за зазначеними напрямками є дуже значними. Через використання недосконалих технологій значна частина розвіданих корисних копалин залишається в надрах. Наприклад, видобуток нафти становить тільки 35-40 % від розвіданих запасів. Застосування інтенсивних технологій дозволяє підняти видобування її до 60-65 %. При шахтному добуванні залізних руд втрати в надрах становлять до 10-15 % запасів, а при відкритому кар'єрному способі видобутку вони знижуються до 3-4 %. Втрати вугілля становлять до 15-20 %, а кам'яної солі, калійних солей, гіпсу - до 50-60 %.

Одним з найбільш дієвих заходів щодо зменшення втрат є застосування технологій із закладкою відпрацьованих ділянок надр само-твердіючими породними сумішами. Вирішення проблеми відходів має виходити із їх оцінки і як екологічно небезпечного чинника, і як значного додаткового ресурсного джерела. Наукові дослідження стверд-

жують, що відходи в багатьох випадках є повноцінною сировиною не тільки для виробництва будівельних матеріалів і для будіндустрії, а й для отримання ряду дефіцитних металів і мінералів, а також як паливо.

За даними наукових досліджень, в Україні використовується всього 12-14 % відходів і вторинних ресурсів, тоді як в розвинутих європейських країнах - 42-45 %. З метою залучення у виробництво наявних додаткових вторинних ресурсів і відходів виробництва треба розробити і здійснити спеціальну державну програму. У ряді галузей ведуть наукові розробки з цієї проблеми. Так, наприклад, зі складу відходів вуглезбагачення ведеться розробка технологій одержання супутніх компонентів окремих елементів корисних копалин.

Надзвичайно актуальне питання розробки технології утилізації відходів як важливого напряму ресурсозбереження в мінерально-сировинному комплексі. Такий досвід є в розвинутих європейських країнах (Італії, Франції, Німеччині та ін).

8.6. Населення і трудовий потенціал України

8.6.1. Роль населення у розвитку народного господарства України

Усі матеріальні і духовні цінності суспільства створюються працею людей, їх головною продуктивною силою - трудовим ресурсним потенціалом.

Населення - це історично складена і безперервно відтворюваль-на сукупність людей, яка проживає на певній території (материк, країни, області, міста, села тощо). Властивістю населення є його відтворення шляхом постійної зміни поколінь у їхній соціально-економічній обумовленості. Процес відтворення населення становить природний його рух- міграцію, демографічні аспекти розвитку сім'ї і розвитку демографічних структур. Населення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Взаємодія людей за допо-

238

239

РОЗДІЛИ. ЕКОНОМІКА УКРАЇНКИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЄКОНОШЧНА СМСТЕВЙА

могою засобів виробництва, з одного боку, та предметів праці - з іншого, забезпечує матеріальний добробут людей, що проживають на певній території. Роль населення як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і, тим самим, зумовлює розвиток насамперед тих галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Розвиток економіки будь-якої країни можливий лише за наявності певної кількості її жителів, які здійснюють виробництво товарі в і послуг, необхідних для їх життя. Це і є сутністю господарювання людей, без якого існування суспільства неможливе.

Взаємозв'язок між населенням і розвитком господарства - це історичний процес, який постійно змішоється і ускладнюється протягом усього історичного розвитку людсіва. В процесі еволюції розвитку суспільства воно забезпечувало свою життєдіяльність за рахунок дарів природи шляхом їх збору, рибальства і мисливства. На наступних етапах розвитку тип господарювання змінюється- - розвивається відтворювальне господарство. Спочатку це було землеробство і тваринництво. Розвиток цих галузей зумовлював необхідність виробництва певних засобів, що призвело до становлення нового прошарку людей - ремісників.

Виробництво засобів праці і спеціалізації певних територій на виробництві різних продуктів відповідно до наявних природних умов і ресурсів сприяло розвитку торгівлі як наступного етапу господарювання. У подальшому періоді свого історичного розвитку людство значно ускладнило суспільні відносини. Воно пройшло стадії від індустріального суспільства до індустріального і пост індустріального. В нинішніх умовах господарювання настав час інформаційної стадії розвитку суспільства, коли наука, розробки новітніх технологій стають основними сферами діяльності людей і разом з наданням різних послуг забезпечують засоби їх існування.

Як бачимо, населення і економіка складають єдине ціле: людські потреби викликають появу нових виробництв та послуг, а останні впливають на людей. Оскільки людина є основним творцем суспіль-

ного багатства, то чисельність населення, кваліфікації його працездатної частини є чинником, який обумовлює економічний розвиток.

Частина населення, яка зайнята в суспільному виробництві, є найбільш активною і головною продуктивною силою суспільства, що створює матеріальні цінності. її роль - забезпечити потреби суспільства, підвищити життєвий рівень населення. Споживчий попит залежить від чисельності населення, зміни його структури. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ і послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не може функціонувати без населення.

При плануванні розвитку і розміщення продуктивних сил окремих галузей народного господарства практичне значення мають чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Одночасно важливим є їх якісна характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан, місце проживання тощо. Для функціонування різних галузей народного господарства потрібні трудові ресурси лише відповідної якості, в тому числі і певної статі. Є низка галузей економіки, де більш доцільним є використання праці чоловіків (металургія, машинобудування, будіндустрія та ін.), а в інших - переважно жінок (легка промисловість, харчова, побутове обслуговування населення, освіта, медицина тощо).

Споживання як важлива форма людської життєдіяльності має різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх галузей народного господарства. Тут треба звернути увагу, що демографічна структура населення значно впливає на масштаби, структуру і якість товарів, що призначені для споживача. Передусім чисельність і структура населення впливають на розміщення і масштаби розвитку тих галузей, які виготовляють продукцію щоденного попиту, зокрема продуктів харчування. Потреби населення зумовлюють і розвиток галузей соціальної інфраструктури (транспорт, зв'язок, інформація) та сфери послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, туризм, спорт тощо), метою розвитку економіки має бути забезпечення потреб населення в матеріальних і духовних благах, його інтелектуальному розвитку.

^- 241

8.6.2. Чисельність І розміщення населення України

Найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення є чисельність, регіональне розміщення, його динаміка, статево-вікова структура. Чисельність населення як країни, так і її регіонів постійно змінюється. Ці зміни відбуваються внаслідок природного руху: його народжуваності і смертності, а також завдяки його міграційним процесам - переміщенню людей з одних регіонів у інші та за межі країни.

Найбільш важливим фактором динаміки загальної ч исельності населення України є його природний рух. Різниця між кількістю народжених та кількістю померлих навивається природтлм приростом, а різниця між кількістю прибулих та вибулих - сальдо міграції. Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Одночасно тенденції демографічного розвитку є неодмінним фактором, який зумовлює економічну і соціальну політику держави. Знання чисельності населення та прогнозування на певний період дозволяє оптимально збалансувати плани розвитку народного господарства і напрями демографічної політики.

Україна є однією з великих за чисельністю населення держав Європи. За кількістю жителів посідає сьоме місце. Демографічна статистика розрізняє поняття «наявне населення» та «постійне населення». Перший термін охоплює осіб, що перебувають на території країни (регіону) незалежно від місця їх постійного проживання. Постійне населення — це сукупність людей, які постійно проживають в країні (регіоні) незалежно від того, де вони перебувають у момент спостереження. Тобто чисельність постійного населення дорівнює чисельності наявного мінус тимчасово проживаючі плюс тимчасово відсутні.

Найбільш повну інформацію про чисельність населення, його структуру і розміщення, а також процеси руху дають загальнодержавні переписи. Під час Всеукраїнського перепису населення проводився облік як наявного, так і постійного населення, чисельність якого якнайповніше характеризує соціально-економічну структуру суспільства. Загальна чисельність постійного населення України станом на

5 грудня 2001 р. становила 48,457100 тис. осіб. Зміни, що відбулися у розміщенні населення в регіонах; України порівняно з даними перепису населення у 1989 p., наведено у табл. 8.6.1.

Таблиця 8.6.1. Кількість постійного населення регіонів України за переписами населення у 1989 та 2005 pp.

Адміністративно-територіальні одиниці	на 1 січня 2006 p., тис. осіб	1989 p., тис. осіб	2005 р. у % до 1989 р.
Україна	46929,5	51706,7	90,8
АР Крим області:	1983,8	2063,6	96,1
Вінницька	1701,6	1932,6	88,0
Волинська	1040,4	1061,2	98,0
Дніпропетровська	3447,2	3881,2	88,6
Донецька	4622,9	5332,4	86,7
Житомирська	1330,1	1545,4	86,1
Закарпатська	1245,5	1252,3	99,5
Запорізька	1861,0	2081,8	89,4
Івана- Франківська	1388,9	1423,5	97,6
Київська	1763,8	1940	90,9"
Кіровоградська	1067,2	1239,4	86,1
Луганська	2409,1	2862,7	84,2
Львівська	2577,1	2747,7	93,4
Миколаївська	1219,6	1330,6	91,7
Одеська	2402,2	2642,6	90,9
Полтавська	•1554,9	1753	88,7
Рівненська	1156,5	1169,7	98,9
Сумська	1226,3	1432,7	85,6
Тернопільська	1112,1	1168,9	95,2
Харківська	2829,0	3195	88,5
Херсонська	1126,5	1240	90,8
Хмельницька	1373,4	1527,1	89,9
Черкаська	1341,5	1531,5	87,6
Чернівецька	908,2	938	96,8
Чернігівська	1168,4	1415,9	82,5
м. Київ	2693,2	2602,8	103,5
м. Севастополь*	379,1	395	96,0

* Включаючим. Інкерман, смт. Кача і сільські ради, підпорядковані міській раді.

242

243

РОЗДІЛИ. ЕКОНОМІКА УКРАІНМ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОШІЧНА СМСТЕШ1А

Як видно із таблиці, зменшення кількості населення мало місце у більшості регіонів України за винятком Волинської, Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва, де цей показник практично залишився на рівні 1989 року.

Протягом 1990-х років в Україні відбулися різкі зміни тенденцій динаміки чисельності населення. У 1991р. загальна кількість померлих у державі перевищила кількість народжених, а через 2 роки почалося зниження абсолютної чисельності населення. Ще через рік сальдо зовнішніх міграцій стало від'ємним. У результаті станом на 5 грудня 2001р. демографічні втрати склали 3787,0 тис. осіб, 72 % становлять втрати від природного зменшення населення.

В останні роки кількість населення держави щорічно зменшується майже на 400 тис. осіб.

Така динаміка чисельності населення загострює низку демографічних, економічних і політичних проблем в Україні. Це, в першу чергу, стосується погіршення статево-вікової структури населення (йде процес старіння), режиму відтворення, забезпеченості народного господарства трудовими ресурсами відповідної якості, планування підготовки кваліфікованих кадрів тощо.

Процес старіння — це наростання питомої ваги старшого покоління у віці більше 60 років, якщо вона перевищує 10 % — ця нація належить до старіючої. Сьогодні в Україні з віком 60 і більше років проживає близько 20 % населення, а якщо взяти і сільську місцевість, то цей відсоток коливається у межах 27 %. Безперечно, на процес старіння впливає не зростання вікового цензу, а зниження питомої ваги молодших вікових груп до 16 років, тобто зниження народжуваності безпосередньо впливає на процес старіння нації. Адже середній строк життя не зростає. Перевищення смертності над народжуваністю - процес від'ємного природного приросту, або його називають депопуляцією населення. У 1993-1994 pp. депопуляція охопила практично всі регіони України. Збільшення чисельності населення тривало тільки на Рівненщині, Івано-Франківщині та в Закарпатті. Тут депопуляція розпочалася відповідно з 1995,1996 та 1997 pp.